#книжковий_відгук #Лана_читає “Вісім релігій, що панують у світі” Стівен Протеро Видавництво BookChef Не знаю навіть, як писати відгук на такий нонфікшн. Він не практичний, а суто пізнавальний. Це стислий курс із релігієзнавства, який розповідає про іслам, християнство, конфуціанство, індуїзм, буддизм, релігію йоруба, юдаїзм та даосизм. Окремо, до речі, є невеличкий розділ про атеїзм. Бо це теж своєрідна релігія, адже атеїсти “своїх уявлень про Бога дотримуються з фанатичною переконаністю”. Автор показує релігії не як абстрактні системи вірувань, а як шляхи до розв'язання фундаментальних людських проблем. Кожна релігія формулює власне бачення людських труднощів і пропонує різні шляхи до їх подолання. “Вивчати великі релігії означає блукати серед 10 тисяч воріт”. “Багато буддистів не вірять в жодного бога, безліч індуїстів вірять у тисячі богів”. Я не цільова авдиторія, але мене підкупив стиль та гумор, який пролізає у якісь шпаринки. У розділі про буддизм і рішення Сіддгартхи покинути палац у пошуках духовного звільнення він написав: “Ці чотири зустрічі стали причиною найважливішої кризи середнього віку в світовій історії”. Чесно, мене роз’їбало) Через розповідь про традиції різних народів, принципи та аспекти релігій проглядає авторський голос та досвід. Найцікавіше було читати про релігію йоруба, бо збіг обставин - я паралельно читала африканське фентезі “Діти кістки й крові” і постійно ловила відсилки. Боги Оріша - країна Ор’їша, сила аше, релігія йоруба - і йоруба як мова магів у книзі. Ще було цікаво читати про індуїзм, юдаїзм та буддизм. Цікавий момент - у частині про буддизм ваджраяни згадувалася “Тибетська книга мертвих”, де йдеться про проміжний стан свідомості (бардо) між смертю та переродженням. Цей період триває 49 днів. Є тут фанати дорам? Пам’ятаєте її? 49 днів - це таки не вигадка авторів. Я навіть подумала її передивитися, поки не згадала, яке це скло) Якщо ви цікавитеся темою, особливо якщо тільки починаєте, книгу раджу, тут багато інформації, не лише про релігії, а й про відомих персоналій, культуру та історію. Але маю визнати - я читала досить довго, бо щільність фактів висока, і не все легко сприймається.

#книжковий_відгук #Лана_читає “Діти кістки й крові” Томі Адеємі Перша частина трилогії "Спадок Ор'їші" Видавництво Книголав Колись Ор’їша була сповнена магії. Маги могли лікувати, будувати, керувати водою та вогнем, а також, як мати Зейлі та Зейна, викликати духів померлих. Але в одну ніч жорстокий король Саран винищив усіх магів, залишивши тільки їхніх маленьких дітей. Здавалося, що магія зникла, а все, що від неї лишилося, - це біле волосся у нащадків вбитих магії та статус “черв’яків”. Але зв’язок з богами не розірваний до кінця, і лише одна зустріч перевернула життя Зейлі та Зейна. Вони отримали шанс повернути магію та зруйнувати систему. Скажу чесно, якби не завдання “Автор з Африки” в марафоні, який я все одно завалю, я б до цієї книги не дісталася. Думала, що мучитиму її довго, а прочитала за два дні. Але це не значить, що це легка розважальна історія. Дідька лисого, вже від початку авторка демонструє жорстокий світ, загортаючи у магічну упаковку сучасний контекст. Навіть не беруся порахувати, скільки разів книга робила мені боляче та розбивала серце. Я то плакала, то панікувала. Вона темна, жорстока, сповнена крові та смертей, ненависті та поганих рішень. Було навіть страшно від якогось просвітлення, бо потім ставався черговий пиздець. Герої проходять через пекельні випробування, і когось вони змінюють на краще, а комусь щастить значно менше. Але є такі, що темні-темні, без жодного промінчика людяності. І ця твердолобість жахає. Авторка неймовірно яскраво зобразила бридотну ієрархію. Від ставлення до магів у мене постійно кривилося обличчя - вони тут стикаються зі зневагою та несправедливістю, під якими замасковані расизм з реального життя, свавілля та відчуття безкарності з боку тих, хто типу як “має більше прав”. Мене дуже рятувала наявність магії, яка робить цей світ більш фентезійним. У книзі є багато традицій, магічних ритуалів, звертань до богів, і, як я зрозуміла, натхненням тут є релігія йоруба. Принаймні, є деякі відсилки. Мені здається, що книга нікого не залишить байдужим. Тут явно є алюзія на расизм, але взагалі конфлікт можна перенести на будь-які дві сторони, одна з яких є пригноблювачем, а інша хоче вирватися з цього ярма. Болісна, але неймовірна історія. Продовження однозначно читатиму.

#поезія коли вона дасть тобі руку це буде значити все що вона пробачила хоч її й досі трясе хоч була на грані і ваш світ хитався маятником тонким і якби він розбився то ти завтра лишився б ніким з ним розбилися б цього світу сонце важке в очах оберемки мрій паролі віра в телефонних гудках спільна мова ненависті й любові лінії світла й тепла і багато всього такого що для нього мова мала бо хіба їй вмістити усі ці вибухи пристрасті ці розриви емоцій і жил? ну от як передати словом відчуття що ти до неї й не жив? ну от як ув’язнити у вірші стукіт серця що в ньому там стільки боже відданої любові що й тобі частину віддам ну от як назбирати літер не занадто банальних простих якщо вона і є твоя мова твоя релігія і твій стиль і одна її усмішка варта тисяч мовних систем ви так справді хотіли жити у тісному світі лексем? тож подай мені просто руку і це буде значити все ніжна хвиля так по-солоному біло-ніжну чайку несе між цілунками як між причалами вітер вкраплює краплі води сонце стало на нас і дивиться хоч бери його й відведи Igor Astapenko

#жінка #релігія

🪓 «Пятихатка» руZZкого міра: трагедія, фарс і гнилі стовпи «величі» Автор : адміністратор телеграм-каналу UA «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ...» (окрема подяка за ідею Чирвінському В.) 👉 [Підписатися на канал](https://t.me/RuslanSpeaks) А чи задумувались ви коли-небудь: у чому сила руZZкого міра? Не в правді, не в свободі, не в культурі. Сила його — в гнилі. У п’яти прогнилих стовпах, на яких стоїть ця ідеологічна «изба», обшита фанерою імперських міфів і обмазана багном історичної брехні. Назвемо ці стовпи «пятихаткою» — не в сенсі затишного дому, а як у роZZeйському жаргоні: п’ятсот дерев’яних рублів, що пахнуть нафталіном, страхом і кров’ю. 1️⃣ Брехня — тотальна, як сибірська тайга роZZія бреше не тому, що не знає правди. Вона бреше, бо правда — це загроза. З часів Петра І, який вирішив, що московія — це «росея», і переписав історію, щоб стати спадкоємцем Київської Русі. Катерина ІІ замовляла фальшиві літописи, щоб довести, що українці — це «малороси». Сталін брехав про Голодомор, путін — про «нас там нєт». Брехня — це цемент, яким замазують тріщини в імперській стіні. Імперія брехні — це не метафора. Це діагноз. 2️⃣ Крадіжка — як державна політика РоZZія краде все: назви, території, людей, унітази. Петро І вкрав ім’я «росія» у Візантії. Романови крали Українську культуру, вивозили артефакти до Петербурга. СРСР грабував після війни — заводи, картини, навіть цілі міста. Сучасна роZZія краде зерно, дітей, історію, навіть чужі перемоги. Це не держава — це грабіжник у формі з двоголовим орлом. 3️⃣ Рабство — як форма національної єдності Петро І змушував селян служити по 25 років. Романови продавали людей, як худобу. СРСР будував ГУЛАГи, де рабство було нормою. Сьогодні — «мобілізовані» з глибинки, які йдуть на смерть за обіцянку амністії та пачку гречки. Свобода — це те, чого руZZкий мір боїться найбільше. Бо раб не ставить запитань. Він просто йде в бій. 4️⃣ Великодержавний шовінізм — як релігія «Ми — велика держава!» — кричать ті, хто живе в бараках без води. Петро І змушував бояр голити бороди, щоб «цивілізувати» варварів. Романови вважали себе «третім Римом», а всі інші — другосортними. Сьогодні — «українці не існують», «Киев — мать городов русских», «всі мають говорити по-руZZкі» ! Це не гордість. Це комплекс неповноцінності, замаскований під імперську пиху. --- 5️⃣ Війна — як спосіб дихати. Петро І воював постійно — зі Швецією, Туреччиною, Персією. Романови — з Польщею, Османами, Наполеоном. СРСР — з усіма, кого міг дістати. Сучасна роZZія —Чиченскі війни.Модова. Грузія.Сирія.Україна... Війна — це не збій. Це ритм хворого серця недоімперії. Бо коли немає війни — руZZкий мір починає гнити ще швидше. 🎭 Абсурд і трагізм роZZійська «велич» — це театр абсурду, де актори грають ролі героїв, а насправді — злодії. Це трагедія для сусідів, фарс для світу, і пастка для власного народу. Це імперія, яка не будує — вона лише руйнує. І кожен її «стовп» — це не опора, а труна. 📌 Висновок «Пятихатка» руZZкого міра — це не просто набір характеристик. Це архітектура зла, збудована на брехні, грабунку, рабстві, шовінізмі та війні. Історія показує: це не тимчасове явище. Це — системна хвороба. А отже, лікувати її треба не компромісами, а правдою, свободою і пам’яттю. --- 📣 Запрошую до подальшої дискусії та знайомства Переходьте та підписуйтесь на телеграм-канал UA «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ...» 👉 [https://t.me/RuslanSpeaks]

#церква #поле #релігія

#чоловік #релігія

#церква #свічка #релігія

#поезія Усі ми існуєм для чогось. Для чого існуєш ти? Щоб говорити з Богом Щоб спалювати мости, Щоб обіймати вічність, Дивлячись у вікно, Вити вночі на місяць, Робити за кроком крок, Тікати і повертатись, Боятись і йти вперед, Чи випадково статись, Десь там, де це дійсно треба, Там, де зійдуться разом Сотні земних стежок, І раптом складеться пазл, І усміхнеться Бог. 02.08.2025 Іра Спірідонова Від авторки: "П. С. Віра і релігія це для мене про різне, перша мені ближча, набагато. Цього року на "Країні мрій" практично в кожного з виступаючих поетів був вірш про Бога, вірш-діалог, вірш-молитва, вірш-запитання. Можливо бо часи такі.. Я от зараз подумала, що кожен з тих хто вірить, вірить в свого особистого унікального Бога, і ті хто не вірять, не вірять теж в якогось свого."

#поезія тиша — як стара травма, крутить на погоду, марудить в мязах. повзе вгору шкірою, дряпає під ребрами, сідає на груди сонним паралічем усередині — пустка. не тиша — а дірка з краями, що не загоюються. і кожен подих — як крок по кризі, що тріщить від рідного імені. вночі — обстріли. далеко, але досить близько, щоб не спати, щоб відчувати запах горілого пластику і айкоса, що вже стали рідними. серце — йобаний радар: відчуває те, чого не сказали. смикає нерви, а маленький Бог не знає кого залишити цього разу живим ти лежиш, як потріскана шкаралупа, лузга від самої себе. порожня. бо життя твоє — не тут. воно — в сирому бліндажі там, де сходить сонце над смертю. і ти тримаєшся. не за себе. за дві сірі галочки в Сигналі. за голосове, яке досі звучить у тобі. за звичку — любити до кісток, навіть коли реве тривога. ранок приходить, як п’яна повія без макіяжу — стомлений, підкурює від заграви обстріляного Києва, стомлено знімає підбори і хрипко кашляє ППО. нічого доброго, але все ще живеш. тривога тепер — твоя релігія. і ти знову дихаєш. бо мусиш. бо ще є кого подумки тримати тінню, що вкладається поруч і дихає між лопаток, гарантуючи тил. muzahuyuza