Поки в соцмережах розгортаються баталії світового масштабу, а «диванні експерти» зі швидкістю 100 коментарів за хвилину вирішують: «святкувати чи не святкувати», «декомунізувати чи просто ігнорувати», я роблю свій вольовий вибір. Я приймаю вітання! 😎 Так, поки хтось виписує маніфести про недоречність квітів у березні, я тримаю в руках букет від чоловіка, обійми від синів та щирі слова від друзів. І знаєте що? Це прекрасно. Ми живемо в часи, коли кожен став фахівцем з усього — від геополітики до правильного неймінгу свят. Але чи не забагато ми витрачаємо енергії на те, щоб ділити світ на «чорне» та «біле»?Сперечаємося про мову, хоча головне — що цією мовою сказано (добро чи отрута). Ділимо країну за релігіями, хоча Бог (або Всесвіт — кому як зручніше) у нас один на всіх, і він точно не про хейт у коментарях. Вимірюємо «правильність» святкувань, коли навколо — війна, і кожен момент радості — це дефіцитний ресурс. Мій девіз простий: чим ділишся, те й отримуєш. Якщо виплескуєш у світ жовч — не дивуйся печії. Якщо ділишся добром — воно повертається бумерангом, навіть якщо цей бумеранг у вигляді весняних тюльпанів. Ми занадто дорого платимо за кожен новий день, щоб витрачати його на порожні сварки. Цінуймо те, що маємо. Дякую моїм найдорожчим за те, що робите моє свято справжнім, не чекаючи дозволу від «експертної ради» Фейсбуку! Свято є свято. Весна є весна. Життя триває! 🕊️