День атеїста

День атеїста (Atheist Day) – це день, присвячений невіруючим у Бога. Він відзначається щорічно 23 березня і є днем, коли атеїсти відкрито висловлюють свої погляди та переконання.

Термін «атеїзм» вперше з’явився в середньовічній Європі понад 400 років тому. Віра у неіснування вищої сили така ж стара як і релігія.

У наш час у світі існує понад 4000 релігій, і майже кожна з них пов’язана з святами та обрядами. Хоча атеїсти не вірять у Бога, вони також обрали особливий день, щоб створити День атеїста, для вшанування свободи думки та вираження поглядів, що є важливим аспектом атеїзму.

#історія #постаті
Володимир Янів: Психолог української душі та в’язень сумління.
Якщо шукати постать, яка б уособлювала інтелектуальний опір українства у XX столітті, то Володимир Янів (нар. 15 березня 1908 року у Львові) — ідеальний кандидат. Він не просто вивчав історію чи літературу, він препарував саму «українську душу», намагаючись зрозуміти, чому ми такі, які ми є, і як нам вистояти під тиском імперій. 🖋️🧠

Янів був людиною дії та думки одночасно. Член ОУН, активний громадський діяч, він пройшов через польські тюрми та німецькі концтабори (зокрема сумнозвісний Заксенгаузен). Але навіть за колючим дротом він залишався науковцем і поетом. ⛓️📜

Творець «Українського Мюнхена»

Після Другої світової війни Володимир Янів став одним із тих, хто перетворив еміграцію на потужний інтелектуальний фронт.
* Ректор УВУ: Протягом багатьох років він очолював Український вільний університет у Мюнхені — унікальний заклад, який зберігав традиції вільної української науки, поки в радянській Україні панувала цензура. 🎓🇩🇪

* Етнопсихологія: Його праця «Нариси до історії української етнопсихології» є фундаментальною. Він досліджував, як географія, релігія та історія сформували характер українця: від мрійливості до вибухового козацького драйву. 🌍🧩
* Поезія боротьби: Крім наукових праць, він залишив по собі збірки поезій (наприклад, «Сонце і ґрати»), де лірика перепліталася з болем за окуповану Батьківщину.
Філософія незламності
Янів вважав, що найбільша проблема українців — це внутрішня роз'єднаність та «комплекс меншовартості», нав'язаний ззовні. Своєю працею він доводив: українська наука та культура є частиною світового контексту, а не «провінційним додатком». 🏛️🇺🇦

«Ми повинні бути сильними не лише зброєю, а й усвідомленням своєї сутності», — цей лейтмотив пройшов крізь усе його життя. Володимир Янів помер у 1991 році, встигнувши побачити проголошення незалежності України, про яку він мріяв у польських камерах та німецьких бараках.

Сьогодні його ідеї про «психологічну стійкість нації» як ніколи актуальні. Він вчив нас не просто виживати, а залишатися людьми та українцями за будь-яких обставин. 🕯️🌟

Поки в соцмережах розгортаються баталії світового масштабу, а «диванні експерти» зі швидкістю 100 коментарів за хвилину вирішують: «святкувати чи не святкувати», «декомунізувати чи просто ігнорувати», я роблю свій вольовий вибір. Я приймаю вітання! 😎

Так, поки хтось виписує маніфести про недоречність квітів у березні, я тримаю в руках букет від чоловіка, обійми від синів та щирі слова від друзів. І знаєте що? Це прекрасно.

Ми живемо в часи, коли кожен став фахівцем з усього — від геополітики до правильного неймінгу свят. Але чи не забагато ми витрачаємо енергії на те, щоб ділити світ на «чорне» та «біле»?Сперечаємося про мову, хоча головне — що цією мовою сказано (добро чи отрута). Ділимо країну за релігіями, хоча Бог (або Всесвіт — кому як зручніше) у нас один на всіх, і він точно не про хейт у коментарях. Вимірюємо «правильність» святкувань, коли навколо — війна, і кожен момент радості — це дефіцитний ресурс.

Мій девіз простий: чим ділишся, те й отримуєш. Якщо виплескуєш у світ жовч — не дивуйся печії. Якщо ділишся добром — воно повертається бумерангом, навіть якщо цей бумеранг у вигляді весняних тюльпанів.

Ми занадто дорого платимо за кожен новий день, щоб витрачати його на порожні сварки. Цінуймо те, що маємо. Дякую моїм найдорожчим за те, що робите моє свято справжнім, не чекаючи дозволу від «експертної ради» Фейсбуку!

Свято є свято. Весна є весна. Життя триває! 🕊️

#дати #свята
Всесвітній день релігії: Пошук спільного знаменника у світі розмаїття 🌍🕊️
​Щороку в третю неділю січня (що у 2026 році випало саме на 18 січня) світ відзначає День релігії. Це свято не про догми чи суперечки, хто «правильніше» вірує, а про ідею, яка в сучасному світі здається майже утопічною: релігія має бути силою, що об’єднує людство, а не приводом для війн. 🤝✨

​Засновником свята у 1950 році стала Національна духовна рада бахаї США. Послідовники цієї віри переконані, що всі світові релігії мають спільне духовне коріння і, по суті, є різними розділами однієї великої книги. Ідея прижилася, і сьогодні цей день став платформою для міжконфесійного діалогу, де замість акценту на відмінностях шукають спільні етичні цінності: милосердя, чесність та любов до ближнього. 📜❤️

​У світі, де релігійні гасла часто стають ширмою для політичних амбіцій та агресії, цей день нагадує про первинну мету будь-якого віровчення — встановлення миру в душі та в суспільстві. Це час для дискусій, круглих столів та спільних молитов представників різних деномінацій, які визнають: Бог (або Вища Сила) не має національності, а справжня віра не потребує багнетів для свого захисту. 🕊️🙌

​Символічно, що цей день збігається з українською «Голодною кутею», створюючи цікавий контраст: поки ми заглиблюємося в наші власні прадавні традиції, світ нагадує нам, що ми — частина величезного людського океану, де кожна хвиля має своє ім’я, але вода в усіх одна. 🌊🌓

​Всесвітній день релігії закликає нас до релігійної грамотності та толерантності. Адже страх і ненависть зазвичай народжуються там, де панує невігластво. Можливо, сьогодні — найкращий момент, щоб відкрити священний текст іншого народу і побачити там слова, які відгукуються і у Вашому серці. 📖🕯️

МОЇ ПРОЧИТАНІ КНИГИ (2025)
---------------------------
ПАПЕРОВІ КНИГИ:
ВІОЛЕТА КРАВЧЕНКО
СЕРІЯ: "ВІРШІ, ОБПАЛЕНІ ВІЙНОЮ"
1). Вірші, обпалені війною.
2). Вірші, обпалені війною (2).
3). Ми навіть після смерті приростем.
----------------------------------
ОЛЬГА КИЦЯ
4). Нескорені:
Шляхами поколінь.
------------------
ГАСЬКА ШИЯН
5). За спиною.
-------------
ЛЮЇЗ МІЛЛЕР
6). Кондитерка-Втікача.
----------------------
СВІТЛАНА ТАЛАН
7). На зустріч сонцю.
-------------------
РАЙМОНД МОУДІ
8). Життя після життя.
--------------------
ВАСИЛЬ КРАС
9). Потреба під Конотопом.
------------------------
САША ВОЙЦЕХІВСЬКА
10). Коли я вирощу крила.
-----------------------
ПЕТРО КРАЛЮК
11). Почаївська Лавра:
Історія, про яку
не розповідають.
-----------------
РОМАН КИРНАСОВ
СЕРІЯ: "ЛЮДИНА З НІЗВІДКИ"
12). Аніка.
13). Новий поворот.
-----------------
ВАЛЕНТИН ТЕРЛЕЦЬКИЙ
ЯРОСЛАВА ДЕГТЯРЕНКО
СЕРІЯ: "ГЕТЬМАНИ УКРАЇНИ"
14). Гетьмани України:
Петро Конашевич-
Сагайдачний,
Іван Сулима.
15). Гетьмани України:
Павло Тетеря,
Іван Брюховецький.
-------------------
ВАСИЛЬ ДОБРЯНСЬКИЙ
16). Лілі.
--------
СВІТЛАНА ТАЛАН
17). Я тебе намріяла.
-------------------
ОЛЕКСІЙ ФІЛЮК
18). 365 християнських пісень
на кожен Божий день. (Ще читаю).
---------------------
ОКСАНА ЗАБУЖКО
19). І знов я влізаю в танк... (Ще читаю).
--------------------------
КОСТЯНТИН СИМОНЕНКО
20). 200,000 кілометрів до мрії. (Ще читаю).
----------------------------
----------------------------

ЕЛЕКТРОННІ КНИГИ:
ДІАНА ВІССОН
1). 365 притч на щодень.
----------------------
БРУНО ФЕРРЕРО
2). 365 коротких історій для душі.
-----------------------------
ҐІЛБЕРТ КІЙТ ЧЕСТЕРТОН
3). Небесна стріла.
4). Дзеркало судді.
5). Все рассказы отца Брауна.
--------------------------
ВАСИЛЬ ДОБРЯНСЬКИЙ
6). Пані Валевська:
Фатальна жінка Наполеона.
--------------------------
ОЛЕНА ЧЕРНІНЬКА
7). Лемберґ:
Мамцю, ну не плач.
------------------
ВИДАВНИЦТВО "СВІЧАДО"
8. Щирі розповіді Прочанина
своєму духовному отцеві.
------------------------
ОЛЕНА МАКАРЧУК
9). Листи до Фроди.
------------------
МОХАММЕД АРІФ ЗАКАУЛЛА
10). Релігія і політика в Америці:
Підйом християнських
євангелістів та їх плив.
----------------------
КАТЕРИНА ЩОТКІНА
11). Любомир Гузар:
Хочу бути людиною.
--------------------
ПІДПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ
ТА ЛЕГАЛІЗАЦІЯ
ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
12). До Світла Воскресіння
скрізь терні катакомб.
---------------------
ОЛЕГ БЕГЕН
ВАСИЛЬ СТЕФАНІВ
ОЛЕКСАНДР ЗАЙЦЕВ
13). Націоналізм і релігія:
Греко-Католицька Церква та
український національний рух
у Галичині. (1920-1930-ті роки). (Ще читаю).
-----------------------------
В. М. МЕЛЬНИК
14). Свята божественна
літургія у розумінні мирянина. (Ще читаю).
---------------------------
СОФІЯ АНДРУХОВИЧ
15). Амадока. (Ще читаю).
------------
ОКСАНА ЗАБУЖКО
16). Музей покинутих секретів. (Ще читаю).
---------------------------

#історія #особистості
⛪️ 17 ГРУДНЯ 1936: ПАПА ФРАНЦИСК — ПЕРШИЙ З ПІВДЕННОЇ ПРИЗМИ ТА ГОЛОС «БІДНОЇ ЦЕРКВИ».
Сьогодні свій 89-й день народження святкує 266-й Папа Римський Франциск. Його обрання у 2013 році стало історичною подією, що зламала багатовікові традиції Ватикану та принесла в Католицьку церкву дух оновлення та простоти.

Від хіміка-технолога до престолу святого Петра

Хорхе Маріо Бергольйо народився в Буенос-Айресі, Аргентина, в родині італійських емігрантів. Перш ніж обрати духовний шлях, він здобув диплом хіміка-технолога і навіть працював викидайлом у нічному клубі, щоб оплачувати навчання.
Він став першим в історії Папою:
з Нового Світу (Америки);
єзуїтом (членом Товариства Ісуса);
який обрав ім'я Франциск на честь святого Франциска Ассізького — покровителя бідних і природи.

З перших днів свого понтифікату Франциск здивував світ своєю скромністю. Він відмовився від розкішних папських апартаментів на користь невеликої квартири в готелі Ватикану, замінив золотий хрест на залізний і часто користується звичайним економ-класом у подорожах.

Ключові напрямки його діяльності:
Екологія: У своїй енцикліці Laudato si' він закликав людство до «екологічного навернення» та захисту спільного дому — планети Земля.
Соціальна справедливість: Він постійно наголошує на правах мігрантів, бідних та відкинутих суспільством верств населення.
Діалог: Франциск активно шукає порозуміння з іншими християнськими конфесіями та релігіями.

Папа і Україна

Понтифікат Франциска припав на час важких випробувань для України. Папа неодноразово закликав до миру, ініціював масштабні гуманітарні акції (наприклад, «Папа для України») та брав участь у процесах звільнення полонених. Хоча його дипломатична позиція іноді викликає дискусії в українському суспільстві, він залишається важливою фігурою світового рівня, яка постійно згадує про «мученицьку Україну» у своїх молитвах та промовах.

Франциск став справжнім «Папою жестів», показуючи, що церква має бути не замкненою фортецею, а «польовим шпиталем» для зраненого людства.

#історія #події
Анафема як політична зброя: день, коли церква прокляла Мазепу 🕯️📜
23 листопада 1708 року в Глухові та Москві відбулася подія, яка стала хрестоматійним прикладом того, як релігія перетворюється на служницю імперської політики. Саме цього дня Російська православна церква, за прямим наказом царя Петра I, наклала анафему на гетьмана Івана Мазепу.
Це не було покаранням за єресь чи відступництво від віри — це була розправа за прагнення свободи. ⚔️

Події розгорталися на тлі згарища Батурина. Гетьманську столицю було знищено меншиковськими військами, а вже за кілька днів у Глухові влаштували показову "виставу". У Троїцькій церкві в присутності царя, новообраного (фактично призначеного) гетьмана Скоропадського та переляканої старшини розіграли моторошний спектакль.
Опудало, що символізувало Мазепу, тягли на мотузці вулицями, а потім кати ламали над ним гетьманську булаву та шаблю. Священнослужителі, які ще вчора славили Мазепу як великого мецената та будівничого храмів, тепер змушені були проголошувати йому вічне прокляття. Паралельно в Москві, в Успенському соборі, аналогічний ритуал провів Стефан Яворський — іронія долі в тому, що він сам був українцем і колишнім протеже гетьмана. 🎭⛪️
Суть звинувачень була суто світською: "зрада" цареві та перехід на бік шведського короля Карла XII. Петро I чудово розумів силу церковного впливу на маси, тому перетворив політичного опонента на "юду" в очах вірян.

Ця анафема є унікальним історичним казусом. Жодна інша православна церква світу ніколи не визнавала її чинності, вважаючи її політичним актом, що суперечить канонічному праву. Вселенський патріархат неодноразово наголошував: Мазепа помер як вірний православний християн, а московська заборона — це лише інструмент тиску, який не має нічого спільного з Богом.

Сьогодні, через понад три століття, цей день нагадує нам про дві речі: незламність українського прагнення до суб'єктності та цинічність імперії, яка готова використовувати навіть вівтар для збереження своєї влади. Історія все розставила на свої місця: імперія впала, а Мазепа залишився символом державницького мислення. 🇺🇦⚜️

ЗСУ УПА день козацтва це не релігія свято

#книжковий_відгук #Лана_читає

“Вісім релігій, що панують у світі” Стівен Протеро
Видавництво BookChef

Не знаю навіть, як писати відгук на такий нонфікшн. Він не практичний, а суто пізнавальний. Це стислий курс із релігієзнавства, який розповідає про іслам, християнство, конфуціанство, індуїзм, буддизм, релігію йоруба, юдаїзм та даосизм. Окремо, до речі, є невеличкий розділ про атеїзм. Бо це теж своєрідна релігія, адже атеїсти “своїх уявлень про Бога дотримуються з фанатичною переконаністю”.

Автор показує релігії не як абстрактні системи вірувань, а як шляхи до розв'язання фундаментальних людських проблем. Кожна релігія формулює власне бачення людських труднощів і пропонує різні шляхи до їх подолання.

“Вивчати великі релігії означає блукати серед 10 тисяч воріт”.

“Багато буддистів не вірять в жодного бога, безліч індуїстів вірять у тисячі богів”.

Я не цільова авдиторія, але мене підкупив стиль та гумор, який пролізає у якісь шпаринки. У розділі про буддизм і рішення Сіддгартхи покинути палац у пошуках духовного звільнення він написав: “Ці чотири зустрічі стали причиною найважливішої кризи середнього віку в світовій історії”. Чесно, мене роз’їбало) Через розповідь про традиції різних народів, принципи та аспекти релігій проглядає авторський голос та досвід.

Найцікавіше було читати про релігію йоруба, бо збіг обставин - я паралельно читала африканське фентезі “Діти кістки й крові” і постійно ловила відсилки. Боги Оріша - країна Ор’їша, сила аше, релігія йоруба - і йоруба як мова магів у книзі. Ще було цікаво читати про індуїзм, юдаїзм та буддизм. Цікавий момент - у частині про буддизм ваджраяни згадувалася “Тибетська книга мертвих”, де йдеться про проміжний стан свідомості (бардо) між смертю та переродженням. Цей період триває 49 днів. Є тут фанати дорам? Пам’ятаєте її? 49 днів - це таки не вигадка авторів. Я навіть подумала її передивитися, поки не згадала, яке це скло)

Якщо ви цікавитеся темою, особливо якщо тільки починаєте, книгу раджу, тут багато інформації, не лише про релігії, а й про відомих персоналій, культуру та історію. Але маю визнати - я читала досить довго, бо щільність фактів висока, і не все легко сприймається.

#книжковий_відгук #Лана_читає

“Діти кістки й крові” Томі Адеємі
Перша частина трилогії "Спадок Ор'їші"
Видавництво Книголав

Колись Ор’їша була сповнена магії. Маги могли лікувати, будувати, керувати водою та вогнем, а також, як мати Зейлі та Зейна, викликати духів померлих. Але в одну ніч жорстокий король Саран винищив усіх магів, залишивши тільки їхніх маленьких дітей. Здавалося, що магія зникла, а все, що від неї лишилося, - це біле волосся у нащадків вбитих магії та статус “черв’яків”. Але зв’язок з богами не розірваний до кінця, і лише одна зустріч перевернула життя Зейлі та Зейна. Вони отримали шанс повернути магію та зруйнувати систему.

Скажу чесно, якби не завдання “Автор з Африки” в марафоні, який я все одно завалю, я б до цієї книги не дісталася. Думала, що мучитиму її довго, а прочитала за два дні. Але це не значить, що це легка розважальна історія. Дідька лисого, вже від початку авторка демонструє жорстокий світ, загортаючи у магічну упаковку сучасний контекст.

Навіть не беруся порахувати, скільки разів книга робила мені боляче та розбивала серце. Я то плакала, то панікувала. Вона темна, жорстока, сповнена крові та смертей, ненависті та поганих рішень. Було навіть страшно від якогось просвітлення, бо потім ставався черговий пиздець. Герої проходять через пекельні випробування, і когось вони змінюють на краще, а комусь щастить значно менше. Але є такі, що темні-темні, без жодного промінчика людяності. І ця твердолобість жахає.

Авторка неймовірно яскраво зобразила бридотну ієрархію. Від ставлення до магів у мене постійно кривилося обличчя - вони тут стикаються зі зневагою та несправедливістю, під якими замасковані расизм з реального життя, свавілля та відчуття безкарності з боку тих, хто типу як “має більше прав”. Мене дуже рятувала наявність магії, яка робить цей світ більш фентезійним. У книзі є багато традицій, магічних ритуалів, звертань до богів, і, як я зрозуміла, натхненням тут є релігія йоруба. Принаймні, є деякі відсилки.

Мені здається, що книга нікого не залишить байдужим. Тут явно є алюзія на расизм, але взагалі конфлікт можна перенести на будь-які дві сторони, одна з яких є пригноблювачем, а інша хоче вирватися з цього ярма. Болісна, але неймовірна історія. Продовження однозначно читатиму.