#цікаве
Книга

У одного хасидського Майстра завжди лежала поряд книга. І він нікому не дозволяв заглядати до неї. Коли нікого не було поблизу, він зачиняв вікна та двері, і люди думали: «Тепер він читає». А коли хтось приходив, він дбайливо відставляв книгу подалі. Він забороняв навіть торкатися її! І, звичайно, всім дошкуляла цікавість.
Коли Майстер помер, перше, що зробили його учні, адже ніхто вже не міг заборонити їм, вони кинулися до таємничої книги; вона, мабуть, містила щось значне. Але відкривши її, вони дуже розчарувалися. Лише на першій сторінці було щось написано, інші ж були зовсім порожні.
На першій сторінці було написано лише одне речення:
«Коли ви здатні стерти різницю між оболонкою і вмістом — ви стаєте мудрим».

Хасидська притча

#притчі
Вовк та вівця

Вівця, рятуючись від вовка, вбігла в огорожу храму.
— Якщо ти не вийдеш, — сказав вовк, — жрець тебе схопить і заріже в жертву.
— Мені все одно, — сказала вівця, — чи жрець мене заріже, чи ти з'їси мене.
— Друг мій, — відповів вовк, — мені гірко чути, як ти розглядаєш таке важливе питання з такої вузько-особистої точки зору. Мені це не байдуже!

Грецька притча

Сьогодні я натрапила на одну просту, але дуже цікаву притчу, якою хочу поділитися з вами.

Одного разу почалася сильна злива. Всі діти побігли додому, але наймолодшої доньки не було видно. Мати стривожилася й вирушила її шукати. Надворі безперервно блищали блискавки та гримів грім. Кожного разу, коли сяяла блискавка, мати здригалася.

Нарешті, вона знайшла свою доньку, яка радісно бігала й гралася під дощем. Вся змокла, але щаслива, вона стрибала і танцювала. Кожного разу, коли на небі вдаряла блискавка, дівчинка підіймала обличчя і сміялася.
Мати здивувалася:
— Що ти робиш? Тобі не страшно? Хіба ти не боїшся грози?
— А чого боятися, мамо? — весело відповіла дівчинка. — Дивись, я танцюю, а небо мене фотографує!

Ця притча для мене — про те, як ми самі надаємо сенсу подіям навколо нас. Часто саме наші страхи, упередження та минулий досвід визначають, як ми сприймаємо те, що відбувається. Але варто дозволити собі поглянути на ситуацію під іншим кутом — і можливо, навіть знайти в ній радість. 🌧️💫

#всенсі #спостерігач #усвідомленість

Книги, які надихнуть на подорож

1. «Їсти, молитися, кохати», Елізабет Гілберт
Мемуари американської письменниці Елізабет Гілберт, що стали бестселером The New York Times 2006 року. Книжка, як і подорож її автора, складається з трьох частин, у кожній з яких Гілберт розповідає про складнощі розлучення, рішення вирушити в річну подорож трьома країнами і почати жити з чистого аркуша. Сторінки книжки просякнуті привабливою самоіронією і душевністю, а ще чесними і смішними історіями.

2. «Автобіографія», Агата Крісті
У майстра детективного жанру Агати Крісті було воістину захопливе життя. Письменниця любила подорожувати, а одного разу навіть здійснила навколосвітню подорож. Читач з легкістю може зробити подвійну подорож: спершу життям письменниці, потім місцями, про які розповідає Крісті. До того ж, хто, якщо не Агата Крісті, дає зрозуміти, що подорожі можуть виникнути завжди – і в воєнний час, і в голодні часи і, особливо, коли до вас прийшла хандра.

3. «Код да Вінчі», Ден Браун
Ще один бестселер, в якому головний герой, доктор Роберт Ленґдон, професор Гарвардського університету, допомагає розслідувати вбивство куратора Лувру, Жака Соньєра. У цьому романі є все: іскрометні жарти, дивовижні реальні факти, заховані у творах мистецтва, подорож Парижем і околицями Франції, а також величезна цікавість, що не відпускає до останньої сторінки.

4. «Сиддхартха», Герман Гессе
Роман-притча Германа Гессе про брахмана Сиддхартха, який присвятив буквально все своє життя пошуку Атмана – того єдиного і неповторного сенсу, до якого рано чи пізно починає прагнути кожен. Все життя Сиддхартха кочує від одного міста до іншого, вивчає життя місцевих жителів і шукає відповіді на свої запитання. Книжка оповідає про те, що головне у житті – це прийняття себе, а кожна нова пригода безсумнівно розвиває і дає поживу для роздумів. Після прочитання притчі неодмінно з'являється бажання вирушити в подорож як мінімум своїм містом.

#притча
— Знаєш, чому так багато зла у світі?
– Чому?
— Зло активно фінансують.
– Ммм … А добро?
– А добро ні. Добро тримається на совісті людини, справедливості та правді.
– Ммм …
— Знаєш, чому добро зрештою перемагає?
– Чому?
— Гроші рано чи пізно закінчуються, а совість, справедливість і правда -вони назавжди...

#кіно
#рекомендація
«Криниця для спраглих»
(1965) реж. Юрій Іллєнко
Жанр: драма
Хронометраж: 70 хв.
💭 Про що фільм:
Фільм-притча про старого Левка Сердюка, який живе у повоєнному селі й доглядає за криницею, що нею користуються односельчани. Та попри його працю, ніхто її не цінує — селяни насміхаються з Левка, рідні його покинули: дружина померла, один син загинув на війні, а решта живе в місті й цурається батька. Самотній дід пригадує минуле, мріє про зустріч із синами й готується до смерті. Утім, коли родина несподівано повертається в село, він символічно встає з труни. На тлі цієї особистої драми змінюється й село: у звичний уклад життя вторгається техніка — електричні стовпи, залізний вітряк, літак у небі.

Дивитися тут: https://takflix.com/uk/films/spring_for_the_thirsty

#притчі
Про щастя

Якось Сократ звернувся до людей із запитанням:
— Що найголовніше у житті?
Люди, які його оточили, почали висловлювати свої уявлення з цього питання. Один із них сказав:
— Найголовніше у житті — це здоров'я.
Інший сказав:
— Найголовніше — мати добре складене тіло, бути привабливим і мати успіх у жінок.
Третій сказав:
— Найголовніше — це мати гроші та становище у суспільстві.
Після того, як висловилися всі, вони запитали Сократа:
— А що ти думаєш про це?
Сократ сказав:
— Я думаю, що найголовніше у житті — це щастя! Як ви вважаєте, чи обов'язково кожна людина, яка має здоров'я, буде щасливою в житті?
Люди, що слухають його, сказали:
— Ні, Сократе, це не обов'язково.
— А людина, яка має добре складене тіло і має успіх у жінок, чи обов'язково буде в житті щасливою?
— Ні, Сократе! І це не обов'язково, — відповіли люди.
— Тоді скажіть мені, — вів далі Сократ, — людина, яка має багато грошей і становище в суспільстві, завжди щаслива?
— Ні, Сократе, — відповіли люди, — скоріше навіть навпаки. Такі люди часто бувають самотніми.
— А який із типів людей, перерахованих тут, ви вважаєте найгіднішим? — питав далі Сократ. — Уявіть, що вам потрібна порада лікаря. До якого лікаря ви звернетеся? До дуже багатого, що має становище в суспільстві, добре складеного, що має успіх у жінок чи ви віддаєте перевагу лікарю, який щасливий у цьому житті?
Усі присутні в один голос заявили, що звернуться за порадою до лікаря, який щасливий у житті, тому що визнають його найгіднішим.
— Таким чином, — оголосив Сократ, — ми всі одностайно визнали, що щастя є найвищим благом, і до нього слід прагнути як найважливішого в цьому житті.

Грецька притча

«Українська ніч та її космос»
Музичне наповнення, до цього допису це «SVAROG LIGHT» (рекомендую Вам підписатися на 🇺🇦YOUTUBE channel цього Українського виконавця)

Українська ніч — жива. Вона не просто полог темряви, що вкриває землю до ранку, вона — потік старовинних голосів, шелест трав, шепіт вітру, що несе крізь віки істини, збережені у забутих притчах.

Темний оксамит небес, прошитий сріблом Чумацького Шляху, розкривається перед очима, мов вишита сорочка. Кожна зірка — це вузлик історії, кожен спалах — частинка давніх обрядів, що оживають у нічному повітрі.

За селом, у полях, темрява дихає духмяністю споришу, а десь у хащах наче чути глухе серцебиття землі — то космічний ритм, спільний з серцями тих, хто колись танцював навколо купальського вогню, хто водив Коляду по засніжених стежках, від хати до хати...

Ніч вбирає у себе колір калини, розквітає соняшником, що тягнеться до невидимого місячного проміння. Повітря насичене магією давніх пісень — вони не згасли, просто перелилися у шепіт очерету, у дзвін роси на вересовому лузі.

І ось — мить. Коли зірки стають ближчими, коли у тиші чується перегук віків, коли нічний всесвіт України розкриває перед мандрівником свою вічність. Неосяжну, та таку рідну, сплетену з голосів предків, з чуттям землі, з тихою мудрістю часу.

Українська ніч — то більше, ніж просто час доби. Це глибина, це простір, це шлях, що веде до космосу душі, що живе у кожному, хто її справді відчуває...

З неопублікованого (довоєнних спроб писати...)

✍️21.05.2017

https://t.me/RuslanSpeaks