#поезія Поговори зі мною осінь Поговори зі мною осінь, І розкажи,чого сумна... З тобою дощ гуляє й вітер, Ти не самотня,не одна. Чи від мелодії сумної, Що вітер стиха тобі грав Ти сльози ллєш із неба свої, Чи хтось образливе сказав... Чи є зажурена від того, Що більш немаєш ти краси, Лише стоять дерева голі, І неспівають вже птахи... А може плачеш ти й сумуєш, Бо маєш скоро вже піти... Зимі ти місце своє вступиш, Так мусить буть,як не крути. Та через рік ти знову прийдеш, Чекати будем всі тебе, Зимою,літом і весною Ми будем згадувати все. У пам'яті,і ще на фото Залишиться твоя краса, Чарівна й неймовірна осінь- В природі твориш чудеса. З собою завжди носиш пензля, І фарби завжди при тобі... Поетам в дар даєш натхнення, І я пишу оці вірші... Золотокоса панна-осінь, Ти мудра є й хороша,знай, Бо тільки ти нам в дар приносиш Багатий й щедрий урожай. Тобою ще любуюсь трошки, Бо скоро відлетиш,як птах... Залиш мені одне,я прошу- Лиш світло осені в очах. Аня Дубина

#поезія Я Вам пишу. І вкотре душу грію од споминів про Ваше королівство. Я не забула Вас. Та, нині вже не млію. Мені чужий Ваш храм із лицемірства. Чого ж пишу? Сама собі мерзенна. Клялася, що і слова Вам не кину... А нині осінь — благодать благословенна! І я пишу, мов листя па́де, без упину... Скажу, як є — чуття вдалось замкнути у потаємний сховок, попід шкіру. Я вже не та. Не п'ю на ніч отруту. І не молюсь на Ваш портрет допіру. Лиш взір очей, буває ще, натрапить на одиноку квітку поміж саду. І я замру... Та то лиш серце марить, шукаючи у осені розради... Я Вам пишу. І, вкотре без адреси. У Вашім королівстві дощ та мряка. Навряд чи маєм спільні інтереси, хіба, лиш осінь і вітрисько-розбишака... Я не зроню за Вами ні сльозинки. Оттак і знайте. Маю теж свій гонор. Ви не знайшли собі в мені родзинки І одспівали щастя мідним дзвоном... Я Вам пишу. Співаю. Нарікаю... Жбурляю, наче листя, дивні фрази. В старий комод з відразою ховаю оте писання і свої образи... Простіть мені. А я ж бо і не мушу. В мені ця осінь розбудила згадку. Не вітер то холодить вмерлу душу, то тільки Ви. А так, усе в порядку... Я Вам пишу... Людмила Галінська

#поезія ІНЖЕНЕР (рондель) Вогонь і сталь тримають рубежі, Де інженер мов розум і опора, Його робота — сила після збору, І шлях новий у спокою душі. Новинки бою стануть на межі, Коли під серцем б'ється віра вгору. Вогонь і сталь тримають рубежі, Де інженер мов розум і опора. Хай світ побачить силу у плечі, Що риє шлях до миру дуже скоро, Він захисник сьогодні та учора, Увага гостра в нього, як ножі, Вогонь і сталь тримають рубежі. Мирослав Манюк 03.11.2025

#поезія В її житті багато кави і вина, Діагнозів на кшталт «невиліковно». Вона зсередини сама собі труна, Хоча яскрава і квітуча зовні. Батьки пішли від неї за світи. Коханий залишається в коханцях. Донька напевно мріє вже втекти, Хоча їй тільки вісім, не шістнадцять. І навіть стороною ходить смерть, Бо в потойбіччі теж таких не треба. Життя - не вчить її! На двійки кожна чверть, Бо знову й знову чинить, як дурепа. От навіть зараз! Пише ці рядки (Ніхто б такого не сказав про неї, А от сама себе картає залюбки) На честь свого нового ювілею. Київ, 27.07.2023 Ju Li Ya

#поезія Олеся Репа. Читає вірш "Третій рік" Марина Мітряєва

#поезія Він знає її, здається, вже безліч століть та епох. Це вже було. Це все вже точно було. У кожну з цих інкарнацій втручався напевно Бог... Він її зустрічав, викрадав, рятував, брав її у полон... Його бригантина померла на рифах акулячих берегів. Вона була з племені, що убиває чужинців-зайд. І вони прожили життя — поруч з піснями китів, На острові лавових скель та вічних кокосових пальм... Севілья. Багаття. Крики палаючих єретиків, Твердині фортець штурмує бубонна чума. Він був інквізитором, що так її й не спалив. Вона була відьмою — і його кохала вона. Святої Землі безжально гарячий пісок. Він — хрестоносець. Він тут — адже Deus vult! Та падає меч. І плащ із червоним хрестом — Перед солодким шаленством її сарацинських губ. І за примхою демонів, чи, може, за рухом комет — Перетинаються їхні шляхи у круговерті нової війни. Під звуки сирен, під виття крилатих ракет Вони знову разом — попри витівки Сатани. Нехай, ніби хмари, на сході здіймається зло. Нехай небокрай гарячим металом горить. Так буде. Так є. І так — уже точно було: Кохання — крізь вервицю війн та століть. 03.11.2023 Василь Мулік

#поезія Степ кажуть, тут у степу приживається тільки трава. вона гусне як спокій, наврядчи він скоро настане і коли ти не віриш у себе, чому тоді віриш в дива? я сумую за твоїм голосом і за міста гарячим каменем. кажуть, тут у степу молись не молись - дарма. рикошетить молитва від священних дверей Едему. хоч слова, як вода, а в степу і води нема... я сумую за твоїм голосом, за кожним звуком окремо. кажуть, тут тільки сон і трава, і трава, ковила і родився тут день потривав, потривав, затерп. і немає тут голосу, навіть голосу твого нема, всюди тільки трава, і трава, і степ... кажуть, тут не прижитись мені, хоч живи не живи, тут і день не живе, конає сонцем підпалений. куди оком не кинь - тільки шепіт німий трави . я сумую за твоїм голосом і за міста гарячим каменем. Ігор Мисяк , полеглий у квітні 2023

#поезія Я намалюю осені портрет, Коли вже третій місць Осені містом ходить: Горнятко кави, столик, тет-а-тет, І дощ, і ранок, і осіння мряка, І трішки сумно, що нема тепла… І нічого ніхто не змінить, пора така Осіння наступила.Любіть її таку, яка вже є вона.

#поезія коли повертається світ спиною і знов поміж нами відстань і стіни говори зі мною говори зі мною хай навіть слова ці нічого не змінять і коли вже довкола пахне війною і вже розгораються перші битви говори зі мною говори зі мною бо словом також можна любити я одне лиш знаю і одне засвоїв і прошу тебе тихо незграбно несміло: говори зі мною говори зі мною і нехай твоє слово станеться тілом Юрій Іздрик

#поезія Та нічого. Тільки от що. На пронизливих вітрах облетіло наше листя, облетіло його – страх! Лиш одна є втіха в тому, що під небом голубим аж тепер вже видно, хто ми, до самісіньких глибин. Хто на що заповідався, хто що зміг і що не зміг, хто уліг яким спокусам, хто ніяким не уліг. Все вже чітко, без облуди. Час ішов і проминав. То були усе прелюди, а тепер от-от фінал. Ліна Костенко 🎨 Марія Безкоровайна