#поезія ... І як не важко, мусим пережити... Міцною ниткою себе до купи зшити, Щоб не дозволити у клоччя розплестися, Зневіритись, самих себе зректися. Цей лютий, що здається геть без краю Закінчиться... Я віри не втрачаю. Закінчиться... Не вічно йому бути, Із року в рік призбільшувати смути. Яким би лютим він не видавався, Своїм імення нам в тіла впивався, Настане день і зслабне його лють, Бо навіть найлютіших також б'ють. І найлютіші слабнуть теж, колись... У пОтугах почутому не злись... Прийде весна... Ти згинеш, лютий звір, Як вірю я, і ти у це повір. ... Після кожного лютого, обов'язково приходить весна. По іншому просто не буває... Галина Момот.

#поезія А ти мене колись уже стрічав... У тих століттях, що давно минули. Як слід метелика, у сутінках втрачав, Як шепіт трав, що у зимі заснули. Ось-ось, і згадка ледве оживе... Чи, може, все оте мені наснилось? Як і колись, зима твої сніги мете... Як і колись, моя весна спізнилась... І знову розійшлися у світах, Як нічка в небі зорі розгубила. І знову я живу в своїх казках В яких недожила й недолюбила. Мабуть, зустрінемось наступного життя, Як не забудемо свої паролі. Згадай моє й своє серцебиття, Коли потрапим у тенета долі. Людмила Галінська

«Краса жінки під дощем — це поезія, яку неможливо описати словами, її можна тільки відчути»

#поезія Ти – сильна жінка, витримаєш все, І те, що виходу немає – лиш здається. А пережити – новий досвід принесе, – Ніщо нам легко в цьому світі не дається! Ще не таке переживала на шляху, І це колись минулим тобі стане. Ти, головне, не піддавайсь страху, І не притягує у життя усе погане. Ти – сильна жінка, мудра, вольова, Ти можеш набагато більше, ніж гадаєш. І це не сльози, це погода дощова. Ти все в житті переживеш! Ти ж добре знаєш! Людмила Степанишена.

#поезія Яка я є? По суті, завжди різна... Звичайна жінка, скромна і земна... Для добрих - щира, лагідна, привітна... Для злих людей - шалена і страшна... Для тих, кого люблю - кохана, рідна І у житті - найважливіший сенс... Для когось - егоїстка непривітна, Що думає про себе, перш за все... Комусь хороша, а комусь погана... Не намагаюсь догодити всім... Поступлива буваю й невблаганна... Стараюсь жити розумом своїм. Нікому зайвий раз не набридаю. Ніяких благ для себе не прошу. Людей байдужих поряд не тримаю І в друзі "набиватись" не спішу. Чужі "гріхи" судити не беруся, Бо і сама далеко не "свята"... Достойно жити я ще тільки вчуся, А це наука зовсім не проста. Яка я є? Я різною буваю - Криклива й тиха, радісна й сумна... В характері, я всі "стихії" маю. Я просто жінка - скромна і земна! Ольга Тріфонова

#історія #постаті Володимир Самійленко: Майстер сатири, який вчив українців сміятися над власним болем. ​3 лютого 1864 року народився Володимир Самійленко — поет, драматург і перекладач, якого називали «найтоншим майстром сміху» в українській літературі. Поки інші поети XIX століття переважно плакали над долею України, Самійленко обрав іншу стратегію — він висміював тих, хто її нищив, і тих, хто її «любив» лише на словах. 🖋️😏 ​Його найвідоміший вірш «Ельдорадо» — це шедевр політичного сарказму. Описуючи вигадану країну, де «люд не знає, що то голод», а «кожен має право... мовчать», він насправді малював портрет тогочасної російської імперії. Його гумор був настільки елегантним, що цензори не завжди встигали зрозуміти, де саме їх «вжалили», поки вірш уже не ставав народним хітом. 🇷🇺🚫 ​Проте Самійленко не щадив і своїх. Він нещадно висміював «патріотів у фраках», які виголошували палкі промови в салонах, але боялися будь-якої реальної справи. Його поезія «На печі» — це вічний пам'ятник українській інертності, яка, на жаль, часом оживає і в наші дні. 🛋️🇺🇦 ​Окрім сатири, Самійленко був блискучим лінгвістом. Він знав дев'ять мов і подарував українському читачеві переклади Данте, Мольєра, Байрона та Беранже. Він працював над тим, щоб українська мова звучала не як «сільська говірка», а як повноцінна мова світової культури. Навіть працюючи дрібним чиновником у поштових конторах чи міністерствах, він ніколи не полишав пера. 🌍📚 ​Його доля після 1917 року була типовою для українського інтелігента: робота в урядових установах УНР, еміграція, а потім — болюче повернення в окуповану більшовиками Україну, де він доживав віку в бідності та забутті, померши під Києвом у 1925 році. 🏠🥀 ​Володимир Самійленко довів, що іронія — це зброя вільних людей. Він навчив нас, що над ворогом треба не лише плакати, а й переможно сміятися, бо сміх — це перший крок до подолання страху. І сьогодні його гостре слово залишається таким же актуальним, як і півтора століття тому. 🎭🙌

#поезія Твоя, що дотиком лікує, І серце живить кожну мить. Пішла — нема, її бракує, Любов не зможеш загасить. Не зможеш сонячним промінням Згасити полум'я життя. Не зможеш навіть і камінням Зламати крила, відчуття. Не зможеш витерти й спалити — Вона в тобі і так п’янить. Її слова, мов оксамити… Чому? Не зможеш пояснить. Не зможеш — слід він не зникає, Він в серці — тінню і крилом. Любов ніколи не вмирає — Вона лиш змінює свій тон. Helen Guk

#поезія Я не напилась ніжності в житті, Недолюбила й серце не зігріла Не насміялась щиро, від душі, Із щастям обійнятись не зуміла. Усе найкраще пропливало повз, І наче поруч, але так далеко. Казали, що ще встигну, але Бог, Дозволив це віднести ввись лелекам. Дивлюсь на них, коли вони летять, І запитати хочу їх, крізь сльози. Чи варто сподіватись і чекать, Чи вже для мене лиш дощі і грози? Бо хочеться ще крапельку тепла, І доброти, і спокою й любові. Чи хтось відчує, що моя душа, Ще світиться як в небі ясні зорі...? ВІТА ІГНАТКО

#історія #постаті Ленгстон Г’юз: Поет, який навчив рядки звучати як блюз 🎷📖 1 лютого 1901 року народився Ленгстон Г’юз — людина, яка стала голосом «Гарлемського відродження» та одним із найвпливовіших американських письменників XX століття. Він першим зрозумів, що поезія не мусить бути сухою та академічною — вона може дихати ритмами вулиць, джаз-клубів та болем простих людей. Джазова поезія та вулична мудрість Г’юз відмовився від складних метафор на користь мови, якою розмовляли в перукарнях та на залізничних станціях. Він створив новий жанр — «джазову поезію», де ритм вірша імітував імпровізацію саксофона або тужливий перебір блюзової гітари. 🎸🎹 Чому він став революціонером? Гордість за коріння: У часи жорстокої сегрегації він відкрито заявляв: «Ми, молоді темношкірі художники, маємо намір виражати наше індивідуальне темношкіре «я» без страху та сорому». Це було викликом усій системі. Соціальна совість: Г’юз не боявся писати про бідність, несправедливість і нерівність. Його вірш «Мрія, що відкладена» став маніфестом для майбутніх борців за цивільні права. ✊⚖️ Універсальність: Попри те, що він писав про досвід афроамериканців, його слова про пошук гідності та прагнення до свободи відгукнулися в усьому світі, зокрема і в перекладах українською (наприклад, того ж Миколи Бажана). Подорож за ідеалами Цікавий факт: у 1930-х Г’юз відвідав СРСР, наївно сподіваючись знайти там «суспільство без расизму». Він навіть заїжджав до Середньої Азії, але швидко зрозумів, що радянська дійсність далека від плакатних ілюзій. Це розчарування лише додало його творчості глибини та тверезості. Г’юз залишив по собі спадщину, яка вчить: культура — це не те, що зберігається в музеях, а те, що живе в ритмі нашого серця і вмінні мріяти навіть у найтемніші часи. 🌌✨

#поезія Відпускаю Я відпускаю, іди й не вертайся! Більше ти серце моє не зачепиш, повір... Не пиши, не дзвони, не вривайся У простір, в якому ти вибрав стати чужим. Я відпускаю, себе залікую, відпою Відварами, ліками знеболю усе, що пече... Усе форматну і наново серце настрою - Випадково зустрінеш і не впізнаєш мене. Я відпускаю, бажаю удачі і щастя Вголос , хай Всесвіт почує і все це прийде. Я відпускаю... і ти відпусти, якщо вдасться, Знаю, непросто ... та навіть і це все мине. Тетяна Андреєва