Події

Огляд подій Мої події

Блоги

Огляд блогів

Спільноти

Огляд спільнот Вподобані спільноти Мої спільноти

Клуби

Огляд клубів Мої клуби

Більше

Популярні Дописи Розробникам

Пошук

Знаходьте цікавих людей, створюйте нові зв’язки та залучайте нових друзів

  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-12-13 08:15:11 ·
    #поезія

    Якщо ти зможеш розлюбити

    Якщо ти зможеш розлюбити-
    Скажи мені це зараз ти.
    Якщо розлюбиш в одну мить ти-
    Скажи відразу...не мовчи!

    Бо серце моє із криштАлю,
    Воно не винесе обман.
    Якщо кохає то до нестями,
    І час не залікує ран.

    Якщо мене із свого серця
    Ти просто виженеш в пітьму,
    Благаю,ти скажи відразу,
    Бо я відчую цю біду.

    Не іграшка для тебе серце,
    Воно ж живе...і заболить...
    Якщо не впевнений,що любиш,
    Не смій у моє заходить!

    Аня Дубина.
    #поезія Якщо ти зможеш розлюбити Якщо ти зможеш розлюбити- Скажи мені це зараз ти. Якщо розлюбиш в одну мить ти- Скажи відразу...не мовчи! Бо серце моє із криштАлю, Воно не винесе обман. Якщо кохає то до нестями, І час не залікує ран. Якщо мене із свого серця Ти просто виженеш в пітьму, Благаю,ти скажи відразу, Бо я відчую цю біду. Не іграшка для тебе серце, Воно ж живе...і заболить... Якщо не впевнений,що любиш, Не смій у моє заходить! Аня Дубина.
    Like
    Love
    3
    2коментарів 38переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-12-13 08:14:44 ·
    #поезія
    А, знаєш, я думаю — переживемо
    цю зиму, що холодом дихає в груди.
    Наваримо чаю, відкриємо джему,
    і будем з вікна споглядати етюди.
    То білі, то сірі. Холодні й колючі.
    Часами ефектні, як віденський баль.
    Часами тужливі, до серця болючі,
    так схожі на п'єсу, що грає скрипаль...

    А, знаєш, я думаю може й осилимо
    короткі й безбарвні із клаптиків дні.
    Застелим шляхи аж до березня килимом
    сріблястим й ажурним, як взори на склі.
    І будем сопіти з котом коло печі,
    марудити в млості про перші квіткú.
    Сховавши під хустку натомлені плечі,
    змотаєм в клубочок прожиті рокú...

    А, знаєш, я думаю — переживемо.

    Людмила Галінська
    #поезія А, знаєш, я думаю — переживемо цю зиму, що холодом дихає в груди. Наваримо чаю, відкриємо джему, і будем з вікна споглядати етюди. То білі, то сірі. Холодні й колючі. Часами ефектні, як віденський баль. Часами тужливі, до серця болючі, так схожі на п'єсу, що грає скрипаль... А, знаєш, я думаю може й осилимо короткі й безбарвні із клаптиків дні. Застелим шляхи аж до березня килимом сріблястим й ажурним, як взори на склі. І будем сопіти з котом коло печі, марудити в млості про перші квіткú. Сховавши під хустку натомлені плечі, змотаєм в клубочок прожиті рокú... А, знаєш, я думаю — переживемо. Людмила Галінська
    Like
    1
    55переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-12-13 08:13:27 ·
    #поезія
    Наснилось

    Наснилось, що ти в мене на порозі
    Стоїш такий розхристаний й щасливий...
    І мружиш хитро-хитро свої очі,
    Чекаєш на обійми, як на диво...

    А я застигла... і не вірю в щастя...
    Ти тут зі мною, що іще потрібно?
    Рукою до щоки уже тягнуся
    І так з тобою добре і спокійно.

    І хриплим голосом: -,, Зайду?"" промовив тихо,
    А я сама тягну тебе за руку..
    Наснилось...і я жду тебе, як диво...
    Попри всю відстань, попри цю розлуку...

    Тетяна Андреєва
    #поезія Наснилось Наснилось, що ти в мене на порозі Стоїш такий розхристаний й щасливий... І мружиш хитро-хитро свої очі, Чекаєш на обійми, як на диво... А я застигла... і не вірю в щастя... Ти тут зі мною, що іще потрібно? Рукою до щоки уже тягнуся І так з тобою добре і спокійно. І хриплим голосом: -,, Зайду?"" промовив тихо, А я сама тягну тебе за руку.. Наснилось...і я жду тебе, як диво... Попри всю відстань, попри цю розлуку... Тетяна Андреєва
    Like
    1
    35переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає відео Загальне
    2025-12-13 08:13:02 ·
    #поезія
    #поезія
    Like
    Sad
    2
    139переглядів 9Відтворень
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-12-12 04:19:45 ·
    #поезія
    ГОРОБИНА НІЧ
    Кваша під ногами,мокра і липка,
    Стежка у багнюці чорна і хлипка.
    Ку'блиться й літає жовто- бурий лист,
    Може він не знає,вже не падолист.

    Сірими хмарка'ми небо вкрите знов,
    Не вернуть нам літа й зе'лені дібров.
    Там за горизонтом вже зима іде,
    Сніжні заметілі й снігопад пряде .

    Білими стьожка'ми вкриються поля,
    Вкутає сніг землю в ковдру,як маля.
    Зацяцькує сріблом, інеєм сади,
    І вже не тумани,а летять сніги.

    Грона гороби'ни мокнуть під дощем,
    Перлами жевріють,вітер вкрив плащем.
    Пломеніє захід в ягідках вогонь,
    Притулились грона до сріблястих скронь.

    Наче вже і грудень, наче вже й зима,
    Про сніги-замети мріємо дарма.
    Скоро новорічні загорять вогні,
    Не прикрас й ялинок, миру хочем ми!!!

    Щоб скоріш скінчилась горобина ніч,
    Темінь, дощ,тривоги,сліз пекучих січ.
    Веселковим цвітом,хай палахкотять,
    Зорі,наче ватри,полум'ям горять!!!
    #поезія ГОРОБИНА НІЧ Кваша під ногами,мокра і липка, Стежка у багнюці чорна і хлипка. Ку'блиться й літає жовто- бурий лист, Може він не знає,вже не падолист. Сірими хмарка'ми небо вкрите знов, Не вернуть нам літа й зе'лені дібров. Там за горизонтом вже зима іде, Сніжні заметілі й снігопад пряде . Білими стьожка'ми вкриються поля, Вкутає сніг землю в ковдру,як маля. Зацяцькує сріблом, інеєм сади, І вже не тумани,а летять сніги. Грона гороби'ни мокнуть під дощем, Перлами жевріють,вітер вкрив плащем. Пломеніє захід в ягідках вогонь, Притулились грона до сріблястих скронь. Наче вже і грудень, наче вже й зима, Про сніги-замети мріємо дарма. Скоро новорічні загорять вогні, Не прикрас й ялинок, миру хочем ми!!! Щоб скоріш скінчилась горобина ніч, Темінь, дощ,тривоги,сліз пекучих січ. Веселковим цвітом,хай палахкотять, Зорі,наче ватри,полум'ям горять!!!
    Like
    1
    57переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-12-12 04:19:18 ·
    #поезія
    Заблукала Осінь в зимовому царстві.
    Вибратись не може, бродить в закутках.
    Зима десь дрімає. Ну що за зухвальство?!
    Можна ж руку дати й вивести на шлях.

    Хай стомлена Осінь йде відпочивати.
    Три її синочки в інших вже краях.
    Вчасно відлетіли, і звідки їм знати,
    що вона сумує й втопає в сльозах.

    А може, то й краще? - Блукає хай Осінь,
    бо точно не знаєш, що скаже Зима...
    Думки щохвилини в окопи відносять,
    і так неспокійно... На серці - пітьма.

    І що ця Зима?!.. Від природи сувора.
    Кусає мороз,.. снігова заметіль...
    Змотала б вона всю печаль у сувої,
    і снігом покрила б нестерпний цей біль!

    Так, ні! Не змотає і не заховає!..
    Холодні обійми її не для нас.
    Тож, хай якнайдовше чи спить, чи дрімає.
    Так легше прожити тяжкий дуже час.

    Тетяна Зензерова.
    #поезія Заблукала Осінь в зимовому царстві. Вибратись не може, бродить в закутках. Зима десь дрімає. Ну що за зухвальство?! Можна ж руку дати й вивести на шлях. Хай стомлена Осінь йде відпочивати. Три її синочки в інших вже краях. Вчасно відлетіли, і звідки їм знати, що вона сумує й втопає в сльозах. А може, то й краще? - Блукає хай Осінь, бо точно не знаєш, що скаже Зима... Думки щохвилини в окопи відносять, і так неспокійно... На серці - пітьма. І що ця Зима?!.. Від природи сувора. Кусає мороз,.. снігова заметіль... Змотала б вона всю печаль у сувої, і снігом покрила б нестерпний цей біль! Так, ні! Не змотає і не заховає!.. Холодні обійми її не для нас. Тож, хай якнайдовше чи спить, чи дрімає. Так легше прожити тяжкий дуже час. Тетяна Зензерова.
    Like
    1
    63переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-12-12 04:18:06 ·
    #поезія
    Де ти живеш, в яких світах, красуне?
    Між білих айсбергів незвіданих країв.
    Там, де ведмідь полярний шворку суне
    і кілометри міряє снігів...
    Ти з тих світів. Тому така безкровна.
    Така холодна. Грізна. Неземна.
    З мережива снігів, таких коштовних.
    І гонорова надто. А дарма...
    Сміятись вмієш. Бачила, бувало,
    з Морозом хихотіла, як дівча.
    І, пòночі, як темно -- танцювала,
    аж зорі ледь не випали з Ковша.
    Як лань -- граційна. І постава королеви.
    В поклонах всі дерева та кущі...
    А серце маєш? Певно, біле, кришталеве.
    Прозора кров у жилах. На щоці
    тремтять сніжинки -- льодяний гербарій.
    І срібний пух на віях, як пилок.
    Малюєш білим пензлем свій розарій,
    де сон сопе між сивих пелюстòк.
    Ти -- таїна. Незвідана. Буремна.
    Красива пані з мертвих островів.
    Ти маєш стиль. Гламурний і богемний.
    Та одинока серед тих снігів...

    Людмила Галінська
    #поезія Де ти живеш, в яких світах, красуне? Між білих айсбергів незвіданих країв. Там, де ведмідь полярний шворку суне і кілометри міряє снігів... Ти з тих світів. Тому така безкровна. Така холодна. Грізна. Неземна. З мережива снігів, таких коштовних. І гонорова надто. А дарма... Сміятись вмієш. Бачила, бувало, з Морозом хихотіла, як дівча. І, пòночі, як темно -- танцювала, аж зорі ледь не випали з Ковша. Як лань -- граційна. І постава королеви. В поклонах всі дерева та кущі... А серце маєш? Певно, біле, кришталеве. Прозора кров у жилах. На щоці тремтять сніжинки -- льодяний гербарій. І срібний пух на віях, як пилок. Малюєш білим пензлем свій розарій, де сон сопе між сивих пелюстòк. Ти -- таїна. Незвідана. Буремна. Красива пані з мертвих островів. Ти маєш стиль. Гламурний і богемний. Та одинока серед тих снігів... Людмила Галінська
    Like
    1
    75переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-12-12 04:17:29 ·
    #поезія
    Десь проходила ніжність між нами
    і спинилась. І кликала нас.
    І не вміла стати словами,
    бо не знала для себе назв.

    Звалась дружбою. Звалась приязню.
    Вміла ждати і чатувать.
    Ми тримали її, мов на прив'язі,
    щоб не сміла нас чаклувать.

    І вона ставала незграбною,
    як отой циганський ведмідь.
    Лиш боялась на людях раптом
    ланцюгом своїм прогриміть.

    Чи були ми занадто гордими,
    що й слова були крижані?
    Так й лишилась вона кросвордом, -
    може ніжність, а може, й ні...

    Ліна КОСТЕНКО
    #поезія Десь проходила ніжність між нами і спинилась. І кликала нас. І не вміла стати словами, бо не знала для себе назв. Звалась дружбою. Звалась приязню. Вміла ждати і чатувать. Ми тримали її, мов на прив'язі, щоб не сміла нас чаклувать. І вона ставала незграбною, як отой циганський ведмідь. Лиш боялась на людях раптом ланцюгом своїм прогриміть. Чи були ми занадто гордими, що й слова були крижані? Так й лишилась вона кросвордом, - може ніжність, а може, й ні... Ліна КОСТЕНКО
    Like
    Love
    2
    51переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-12-12 04:14:30 ·
    #поезія
    Не кличу. Не тримаю. Не прошу.
    Просто в тишу голову схилила.
    Ти пішов — і я в своїм саду
    Раптом ніби пташка заблудила.

    Не дихну. Ледь чутно б’ється час,
    Він між пальців холодом стікає.
    Пам’ять повертає знову нас,
    І у кожній згадці щось тремтить, палає.

    Я мовчу. Лунає в тілі град,
    Хвиля в серці б’ється невгамовно.
    Наче вчора ти сказав: «Я рад,
    Що знайшов тебе…» — а нині вже по-іншому.

    Не кричу. Не картаю, не зову,
    Хай іде усе, що мало відійти.
    Вийду в ніч, торкнуся холодом траву,
    Щоб навчитися без тебе просто йти.

    Витер вітер сльози на щоці,
    Й місяць тихо пальцем тінь знімає.
    Я ще трохи побуду у самотній темноті —
    Бо душа болить, та вже не завмирає.

    І зійде світанок, наче цвіт,
    Розіллється тишею знайома просинь.
    Новий день торкнеться мого світла й літ,
    І я знову оживу — тихенько, по-крихті… по-росинці.

    Євгенія Бик
    #поезія Не кличу. Не тримаю. Не прошу. Просто в тишу голову схилила. Ти пішов — і я в своїм саду Раптом ніби пташка заблудила. Не дихну. Ледь чутно б’ється час, Він між пальців холодом стікає. Пам’ять повертає знову нас, І у кожній згадці щось тремтить, палає. Я мовчу. Лунає в тілі град, Хвиля в серці б’ється невгамовно. Наче вчора ти сказав: «Я рад, Що знайшов тебе…» — а нині вже по-іншому. Не кричу. Не картаю, не зову, Хай іде усе, що мало відійти. Вийду в ніч, торкнуся холодом траву, Щоб навчитися без тебе просто йти. Витер вітер сльози на щоці, Й місяць тихо пальцем тінь знімає. Я ще трохи побуду у самотній темноті — Бо душа болить, та вже не завмирає. І зійде світанок, наче цвіт, Розіллється тишею знайома просинь. Новий день торкнеться мого світла й літ, І я знову оживу — тихенько, по-крихті… по-росинці. Євгенія Бик
    Like
    Love
    2
    43переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-12-11 03:53:17 ·
    #поезія
    Ця зима буде довга,
    казали дощі в листопаді.
    Все вагались — піти, чи на чай завітати у гості?
    Завинили мені, дорікнувши бездумно у зраді.
    Я ж любила так їх... А вони дременули о шостій.

    Ці сніги назавжди,
    запевняли вітриська грудневі.
    Вили вовком під ніч, колисали дерева, мов лялі.
    І стелили доріжки у світ білих див, перкалеві...
    Я ж стояла німа, загорнувши у хустку печалі.

    Ця зима буде довга...
    Та знаю цю мантру, я знаю...
    Білим роєм присипле із неба на мокрі шляхи.
    Буду з груднем ділити той кухлик осіннього чаю
    і чекати... чекати як душу впокорять сніги ...


    Людмила Галінська
    #поезія Ця зима буде довга, казали дощі в листопаді. Все вагались — піти, чи на чай завітати у гості? Завинили мені, дорікнувши бездумно у зраді. Я ж любила так їх... А вони дременули о шостій. Ці сніги назавжди, запевняли вітриська грудневі. Вили вовком під ніч, колисали дерева, мов лялі. І стелили доріжки у світ білих див, перкалеві... Я ж стояла німа, загорнувши у хустку печалі. Ця зима буде довга... Та знаю цю мантру, я знаю... Білим роєм присипле із неба на мокрі шляхи. Буду з груднем ділити той кухлик осіннього чаю і чекати... чекати як душу впокорять сніги ... Людмила Галінська
    Like
    2
    43переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Більше результатів