Пейзажі, пісня та штучний інтелект зробили це відео дуже гарним. Ми всі любимо дощ і Боба Ділана. Я відчуваю цей запах дощу.

#мистецтво Картини колишнього військового Олександра Куліченка. Це не просто картини, це емоції , глибока любов до рідної землі, це погляд художника на знайомі краєвиди. Кожен пейзаж -особиста подяка землі на якій народився художник , на якій виріс і яку носить в серці.

#природа Миролюбівський кар’єр. Серед зелених лісів Житомирської області, неподалік села Миролюбівка, розташувався чарівний природний об’єкт — кар’єр. Мальовничі пейзажі та тиша роблять це місце популярним серед мандрівників, рибалок та тих, хто шукає спокою та єднання з природою. Він виник після того, як видобуток граніту довелося припинити через підняття ґрунтових вод. З часом територія заповнилася водою, і затопила частину лісу, створивши унікальний “підводний ліс”. Глибина кар'єра досягає 90 метрів, а його водне дзеркало оточене лісом, що додає місцю особливого чарівного вигляду. Миролюбівський кар’єр — ідеальне місце для короткої прогулянки на природі. Кам’янисті береги дозволяють організувати пляжний відпочинок, а серед лісу можна знайти мальовничі маршрути. Video Nikolay_ok (YouTube)

#природа Купіль у Студенку – затишна природна пам’ятка Харківщини, що приваблює своєю тишею та мальовничими краєвидами. Серед розлогих зелених пагорбів і чистого повітря тут можна відпочити від метушні, прогулятися стежками, послухати спів птахів та насолодитися гармонією з природою. Місце має не лише природну красу, а й культурний підтекст: воно пов’язане з історією та традиціями. Купіль особливо приваблює тих, хто цікавиться фотографією, любить неквапливі прогулянки чи просто хоче знайти куточок для відпочинку на лоні природи. Коли сонце сідає, пейзаж набуває особливої чарівності, а саме місце перетворюється на справжню картину, яку важко забути.

#оповідання #ШІ "Там, де б'ється моє серце" Глава 1 Ранок 24 лютого мав бути звичайним. Той самий ранковий поспіх, той самий запах кави з турки, що просочив повітря квартири в Мелітополі. Марія, стоячи перед дзеркалом, ретельно підводила очі, намагаючись намалювати ідеально рівні стрілки. Її рука за звичкою рухалася впевнено, але внутрішній дзвіночок тривоги не давав спокою, змушуючи пальці тремтіти. Ця невизначена тривога витала в повітрі вже тижні, але ніхто не хотів її помічати. — Мам, ми запізнюємося! — пролунав з коридору голос Аліни. Її дитячий голос, наповнений нетерпінням, був тим єдиним, що не змінилося. Марія швидко закінчила свій ритуал, поцілувала доньку у її світлу маківку і взяла сумку. Вона міцно стиснула ручку сумки, немов намагалася утримати в ній усе своє звичне життя. На вулиці було сіро і прохолодно. Місто дихало буденністю: жовті маршрутки, що пропливали повз, сонні перехожі, які прямували на роботу. Все виглядало таким звичним, таким крихким у своїй передбачуваності. Марія йшла, і в її голові вже формувався план на день: обідній перекус із колегами, зустріч із замовником, а ввечері — допомогти Аліні з уроками. Аліна весело щебетала про нову роль у шкільній виставі, про сукню, яку вони мали пошити. Марія лише кивала, відчуваючи, як слова доньки про весняне свято стають все менш реальними на тлі її наростаючого занепокоєння. Телефон задзвонив. Це була Світлана, колега. — Маш, це... це жах... — голос Світлани був на межі істерики. — Це правда! Кажуть, обстрілюють аеродроми. Ми сидимо на роботі, директор сказав не йти, ніхто не знає, що робити. У той момент звичний шум міста, який був для Марії саундтреком її життя, раптом став іншим. Здавалося, кожне слово, кожна інтонація голосу Світлани віддавалася в її серці крижаною луною. Вона відчула, як її кров холоне. Марія провела Аліну до шкільних дверей, обійняла її міцніше, ніж будь-коли. — «Будь розумницею, сонечко, я тебе дуже люблю». Вона хотіла сказати щось більше, але слова застрягли в горлі. Аліна лише здивовано подивилася на матір і помахала рукою, не усвідомлюючи важкості моменту. Дорога назад додому здавалася довшою. Марія ішла, немов уві сні, помічаючи, як навколо неї змінюється атмосфера. Люди почали метушитися, їхні обличчя відображали суміш розгубленості і страху. Десь далеко пролунав гул літака, що прорізав тишу. У її вухах стояли слова Світлани: «Це війна». Повернувшись у квартиру, Марія відчула, як на неї тисне тиша. Вона підійшла до вікна і подивилася на звичний пейзаж. В цей момент вона почула перші віддалені, але дуже реальні вибухи. Її уявлення про стабільність, про те, що світ має сенс і порядок, зруйнувалося. Вона зрозуміла, що цей звук – це не просто вибух. Це був початок нового розділу, написаного не нею, а жорстокою реальністю. Далі буде...

#світ Палаюче серце Іспанії - Андалусія. Андалусія — це найпівденніший автономний регіон Іспанії, розташований між Середземним морем та Атлантичним океаном. Цей регіон — справжнє культурне та природне багатство, що поєднує мавританську спадщину, іспанські традиції та неперевершені пейзажі.

Наші класики...🎨 Харківський пейзажист Михайло Беркос (1861-1919). "Врожай", 1895 р

Наша гарна Україна... 💙💛Федір Манайло. "Гірська річка", 1961🎨 Федір Федорович МАНАЙЛО (1910, Іванівці, нині в Мукачівському районі Закарпатської обл. — 1978, Ужгород) — український живописець, народний художник України (1976). Самобутній представник закарпатської школи живопису.🎨 Народився в сім'ї сільського вчителя. З 1928 по 1934 рр. Федір Манайло навчався у Вищій художньо-промисловій школі у Празі, у 1933 році його роботи були показані в столиці Чехії на виставці закарпатських художників. У 1946 році був прийнятий до Спілки художників України. Федір Манайло був у 1948 році обраний головою Закарпатської організації спілки художників. Працював у галузі станкового та монументального живопису, автор пейзажів, натюрмортів і сюжетних композицій. Плідно займався книжковою графікою: проілюстрував твори Івана Франка, Марка Черемшини, Ольги Кобилянської, збірки народного фольклору.

Наші класики...🇺🇦 Михайло Ткаченко. "Сільський цвинтар", 1887🎨 Про митця: Михайло Степанович Ткаченко (1860, Харків — 1916, Слов'янськ) — український маляр, пейзажист і мариніст; учився в Харкові у Дмитра Безперчого, в петербурзькій Академії мистецтв і в Парижі в Академії Кормона (1888—1892). У паризьких галереях виставляв картини на українські теми; особиста виставка у 1906. Кавалер Ордена Почесного легіону.🎨 Оселившись в Парижі, щороку приїжджав в Україну. Остання поїздка Ткаченка на батьківщину відбулася влітку 1915 року та була пов'язана з реставрацією фресок Святогірського монастиря. Під час неї він захворів, і, не маючи змоги повернутися до Франції, помер. Похований у Харкові.🎨 Твори Ткаченка зберігаються в музеях Харкова, Львова, Парижа, Льєжа, Тулона.

"Серпень" (1969) від одного з провідних українських пейзажистів ХХ століття Василя Непийпива. 🌤🎨 Про свої роботи художник казав: «…в більшості я обходжусь без людської присутності. Пейзаж дозволяє це — природа мисляча, вона дає змогу і великі ідеї передавати без присутності людини. А останнім часом я її свідомо не вводжу у цей храм краси і гармонії — вона стільки зла робить природі і собі ж, ясна річ, як частині природи, тож і випадає з єдності, хоч як це гірко, хоч як сумно». 🌳🎨 Про художника: Василь Гнатович НЕПИЙПИВО (10 січня 1916, с. Кам'янка Полтавської обл. - 2007, Київ) - український живописець, майстер ліричного пейзажу. Народний художник України (1982).