🐍 «Кобра» — коли фільми були справжніми.

1986 рік. У кінотеатрах ще пахло попкорном, неоном і бензином, а на екранах — Сильвестр Сталлоне у шкіряних рукавичках, окулярах Ray-Ban і з тією самою фразою: “Ти - хвороба, а я - ліки.”

Так світ побачив «Кобру» — фільм, який став символом епохи VHS, коли добро було безкомпромісним, а герої не мали часу на балачки.

🔫 Як усе починалося.

Ідея народилась тоді, коли Сталлоне відмовився зніматися в комедії Поліцейський з Беверлі-Гіллз.

Він хотів зробити кіно жорсткіше — без жартів, без усмішок, лише кулі, ніч і справедливість. Так народився Маріон «Кобра» Кобретті — поліцейський, який живе за одним правилом: “Зло треба знищувати.”

🚗 Символ сили.

Його темне авто Mercury, сірники у роті, зброя в руці — усе в ньому кричало: епоха 80-х. Це був не просто герой — це був архетип чоловіка, який не боїться мороку. Тиша, рев мотора, нічне місто і одинокий захисник — кадри, що врізались у пам’ять.

⚙️ Цензура і конфлікти.

Спочатку фільм був набагато темнішим і кривавішим. Але щоб уникнути рейтингу «X», з нього вирізали сцени насилля і переслідувань.

Попри це, «Кобра» залишилась одним із найжорсткіших бойовиків десятиліття. Критики кривились, але глядачі стояли в чергах. Бо люди хотіли не моралі — а справедливості.

🎞️ Ностальгія по VHS.

Коли ми сьогодні згадуємо 80-ті — згадуємо саме такі фільми. Неон, саундтреки, запах касет, нічні вулиці і герой, який не говорить “будь ласка”. Це був час, коли кіногерої виглядали як із сталі, а зло мало людське обличчя.

💡 Цікаві факти.

🔸️Сценарій частково базувався на романі “Fair Game” Поли Гослінг.

🔸️Головну жіночу роль виконала Бріґітта Нільсен, дружина Сталлоне на той час.

🔸️Автомобіль Кобретті — справжній, із колекції самого Сталлоне.

🔸️У фільмі знімали реальних байкерів із Лос-Анджелеса — без дублерів.

🐍 Чому ми досі любимо «Кобру».

Бо це кіно про просту ідею: світ не завжди добрий, але добро має бути сильнішим. Тут немає філософії — лише холодна справедливість, бензин і гордість за героїв, які не здаються.

Той, хто виріс на фільмах 80-х, знає: «Кобра» — це не просто бойовик. Це — частинка тієї епохи, коли кіно було щирим, герої справжніми, а ніч — довгою.

НОСТАЛЬГІЯ

Україну мені не забути
І села, в якім зріс я в біді,
Працьовитого, чесного люду...
Там літа одцвіли молоді.

Там убога, маленька хатина
В землю вгрузла по самі шибки,
Коло неї розлога калина,
Що мене вже чекає роки.

Так давно я її посадив,
У штанцях полотняних хлопчина,
І водою з криниці полив,
Прив’язавши її до тичини.

Виріс, виром життя закрутивсь,
У чужих проживав я країнах,
До добрих людей прихиливсь
І не зрадив тебе, Україно.

Ні, докорів нема, що забув я тебе,
Втратив мову і вмерла надія!
Боротьбі присвятив я себе,
Та пройшли мої роки — старію.

Дні отак в чужині доживаю,
В чужині вже, напевно, умру,
Вузлик землі з рідного краю
З собою навік заберу.

Сибір я пройшов у тортурах,
У муках фашистські катівні,
Життя промайнуло у бурях,
На душі моїй роздуми гнівні.

Пишна, червона калина
Перед хатою й досі стоїть,
Наче гарна в намисті дівчина,
Все журна і мовчить.

1954 Григорій Сагайдак

#new_ukrainian_music #українська_музика
#що_послухати #для_настрою
Kalush Orchestra - Ностальгія (2025)
https://www.youtube.com/watch?v=LJONpeaD06o

Чомусь захотілось поділитися

Згора пожовкле листя листопаду,
Вже чорнобривці відчувають перший сніг.
А теплий вітерець відчув солодку зраду...
І знов іду одна, не відчуваю ніг.
І знов не прийдеш ти до мене, як і вчора
Ти не прийшов, бо був з другою ти..
Як боляче згадать минуле: знову й знову
Схвильовано кричав ти вслід мені -"прости"...
Не знаю, що робить, можливо й не любила.
Не знаю,що сказать- хороший був пролог,
Та, схоже, що в любові зламані вітрила.
Немає хепі енду- трагічний епілог....
#ностальгія

Вітаю...А чи давно Ви мріяли про повернення назад в дитинство?
Нажаль, це тільки мрії та спогади про бестурботність, а час він невгамовний...Біжить, біжить...
Ну так що ж робити?
Вихід є ...Це книги, на які час немає впливу, і він (час)не взмозі нам заборонити подорож назад в дитинство...

Всеволод Нестайко створив для нас не просто книжку, а справжню мандрівку у світ дитинства, де пригоди чекають за кожним кутком. «Тореадори з Васюківки» – це історія, що пахне сонцем, сільськими дорогами та безтурботними літніми днями, коли найбільші турботи – це нові фантазії та витівки двох друзів.

Павлуша Завгородній і Ява Рень – майстри вигадок, безстрашні дослідники власного всесвіту, в якому вуличні кориди, підземні тунелі та шкільні пригоди стають легендами. Читати їхню історію – це повернутися в ті часи, коли друзі були центром твого світу, а будь-яка витівка могла перетворитися на пригоду світового масштабу.

Гумор у книзі – гострий і справжній, а ностальгія – тепла і щемлива. Це текст, що не просто розважає, а нагадує, як важливо зберігати в собі дитяче захоплення життям, сміх і готовність до відкриттів.

А щоб відчути ще більше атмосферу дитинства(нашого з вами ...Яке було насправді.Але колись давно що то здається й неправда) й повністю зануритися у той світ....Безтурботності й жаги до пригод , варто б заглянути в телеграм-канал UA «УКРАЇНА. ДОРОГАМИ ЧАСУ...», де доступна повна аудіозбірка трилогії. Це можливість не просто згадати своє дитинство, а й подарувати його тим, хто тільки починає свій шлях у світі Української літератури. Адже саме через такі історії ми навчаємо дітей любити свою мову, свою культуру та свої корені.

Приємного прослуховування та веселих спогадів! Хто знає, можливо, десь у душі ми всі з Вами трохи тореадори з Васюківки😉🤝

https://t.me/RuslanSpeaks

✍️20.05.2025

#думки
Усі люди носять маски. Навіть ти і я.
Не тіш себе ілюзіями — щирість, як сир у мишоловці, буває або невигідною, або недовгою. На роботі — одна маска: дисциплінованість, мовчазне терпіння, іноді приправлене примусовою ввічливістю. З коханою людиною — інша: трохи солодкої неправди, щоб не зіпсувати настрій, трохи прихованих образ, щоб не відлякати. У компанії старих друзів — ще одна: ностальгія, жарти, роль "свого серед своїх", навіть якщо тобі давно там тісно.

Ми змінюємо маски не від добра. Ми боїмося бути собою — бо справжнє "я" часто нікому не потрібне. Воно незручне, нетактовне, з недоліками і тріщинами. І світ не шкодує тих, хто знімає захист — він або зламає, або висміє.

Тому, коли ти дивишся на когось і раптом бачиш інше обличчя — не дивуйся. Це не зрада. Це просто стара маска тріснула. А нова ще не встигла застигнути.

І найстрашніше — дехто вже й сам забув, ким був до того, як почав приміряти ці маски.

Ти не зобов'язаний подобатись.
Нікому.
Навіть собі — не щодня.

Є люди, що завжди усміхаються. Їх називають сильними. Насправді ж іноді за тією посмішкою — ледь не крик. Але мовчать. Бо соромно. Бо незручно. Бо «сильні ж не плачуть».

Та знаєш, що справді важко? Зізнатися: мені зле. І дозволити собі просто бути — не героєм, не ідеальним, не зручним. А — собою. З тріщинами, слабкостями, зі всім набором людського.

Не всім треба довіряти — це правда. Люди бувають болем. Але й серед них є ті, хто стане тобі опорою. Хоч і не з першого разу. Помиляйся. Вляпуйся. Це краще, ніж усе життя стояти на місці, боячись ще раз спіткнутися, ще раз впасти.

І не треба шукати себе, як безглузду інструкцію до складного приладу. Себе не треба вигадувати. Себе треба відчути. Пізнати. Прийняти. Навчитися бути в цьому тілі, з цими думками, з цими шрамами — і не соромитися.

Життя ж не чернетка: його не перепишеш. Якщо постійно будеш грати роль, колись забудеш, хто ти був з самого спочатку.

Я не захоплююсь «безкомплексними». Я захоплююсь тими, хто чесно визнає: мені буває страшно. І все одно йде далі. Хитко, з сумнівами, але — своїм шляхом.

#цитати
Мрії — це коли віриш, що попереду все буде краще, ніж буде насправді.
Ностальгія — це коли серце шепоче, що колись було краще, ніж було насправді.
А щастя — це коли вже не має значення, що було і що буде…
Коли просто живеш, приймаючи все, як є.

Привітик)

На мене трохи найшла ностальгія, захотілось переглянути серіал Мерлін або ж Пригоди Мерліна 2008р.

Цікавила взаємодія Мерліна і Німоє, раніше не звертала на це увпги, але цього разу це впала в око.

З'явилось натхнення, і ось що вийшло.

Повне відео тут
https://youtu.be/7MQh65sjsCM

А що скажите ви? Як вони вам?

#Merlin #магія #фентезі #історичні #пригоди

🎮 Вітаю! Це я, Маріо! Так-так, той самий — у червоній шапці, з вусами й величезним бажанням врятувати принцесу (знову). Сьогодні я хочу розповісти вам про одну річ, яка ніколи не виходить з моди — піксель-арт! 🧱🎨

Піксель-арт — це стиль малювання, де зображення складаються з маленьких квадратиків — пікселів, як мозаїка. У 80-х та 90-х саме так виглядала більшість відеоігор, бо комп’ютери не могли показати більше. І вгадайте що? Я теж був створений із пікселів! (І виглядав чудово! 😉)

Чому піксель-арт знову в моді?
1. 🕹️ Ностальгія — гравці з усього світу згадують дитинство, коли все було простіше, але захопливо.
2. 🧠 Стиль — цей вид мистецтва виглядає круто, впізнавано і має свій особливий шарм.
3. 🎨 Творча свобода — у пікселях можна намалювати що завгодно — від драконів до… красунь!
4. 📱 Легкість у створенні — піксель-арт ідеально підходить для мобільних ігор та інді-проєктів.

Сьогодні піксель-арт — це не обмеження, а свідомий вибір. І хто знає, може саме тому мене досі всі впізнають! 😄

🔧 Тож якщо бачиш десь зображення з квадратиків — не поспішай сміятись. Це може бути маленький шедевр!

З любовʼю до пікселів і пригод — ваш Маріо! 🍝🧢

#fan_art #супер_порада #супер_факт

#поезія
Так багато змінюється з віком...
Думки, бажання, істини прості.
Душа вже зовсім інших хоче ліків.
З віком ми міняємось й самі...

І погляди зробились не такими...
І ностальгія часто серце огорта...
Вже не такі легкі життєві крила.
І мрія не тих вимірах літа...

Так багато змінюється з віком...
Проблеми вже не ті турбують нас...
Зима частіше заглядає в вікна.
І, мов шалений, поспішає час...

Наталія Городчук