• ЧУЄ ГРІШНУ

    Вберіг Госпо́дь життя, вберіг домівку,
    В молитві ру́ки зво́дила в сльозах,
    Не допустив той мотлох-вибухівку,
    Хоч поряд бу́ло гучно… просто жах.

    Я про життя в молитві все благала,
    Тремтіла, наче листя на вітру,
    Та чи почує Го́сподь – я не знала…
    А з пам’яті жахіття не зітру.

    Не хочеться так рано помирати
    Від вражої ординської руки́,
    Лишається лиш Господа благати,
    Щоб не спинив життєвої ріки́.

    Жахливий ранок у сльозах й тремтінні,
    В молитві та уявленні про все,
    Коли навко́ло все в палахкотінні,
    Й будинком від тих вибухів трясе.

    Спокійно жити не дає потвора,
    І серце України – в нього ціль.
    Настала дійсність ось така сувора,
    Не закриває ворог цю артіль.

    Від вибухів повітря аж дзвеніло,
    Здригалась наша матінка-земля,
    Та я жива й помешкання вціліло,
    Напевно Бог щитами затуля.

    Вберіг Госпо́дь життя, вберіг Всевишній,
    Я дякую, я дякую за це!
    Почув мої́ молитви, чує грішну…
    Зберіг моє́ життєве деревце.

    23.01.2024 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
    ID: 1003830
    ЧУЄ ГРІШНУ Вберіг Госпо́дь життя, вберіг домівку, В молитві ру́ки зво́дила в сльозах, Не допустив той мотлох-вибухівку, Хоч поряд бу́ло гучно… просто жах. Я про життя в молитві все благала, Тремтіла, наче листя на вітру, Та чи почує Го́сподь – я не знала… А з пам’яті жахіття не зітру. Не хочеться так рано помирати Від вражої ординської руки́, Лишається лиш Господа благати, Щоб не спинив життєвої ріки́. Жахливий ранок у сльозах й тремтінні, В молитві та уявленні про все, Коли навко́ло все в палахкотінні, Й будинком від тих вибухів трясе. Спокійно жити не дає потвора, І серце України – в нього ціль. Настала дійсність ось така сувора, Не закриває ворог цю артіль. Від вибухів повітря аж дзвеніло, Здригалась наша матінка-земля, Та я жива й помешкання вціліло, Напевно Бог щитами затуля. Вберіг Госпо́дь життя, вберіг Всевишній, Я дякую, я дякую за це! Почув мої́ молитви, чує грішну… Зберіг моє́ життєве деревце. 23.01.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1003830
    187переглядів
  • Вона прибула до Англії зі скринею сушеного листя, яке ніхто не зміг упізнати.
    З неї насміхалися через її «дивну португальську звичку».
    За триста років чаювання стане найбританськішою традицією з усіх можливих.
    І майже ніхто не згадає королеву, з якої все почалося.
    Травень 1662 року.
    Двадцятитрирічна Катерина Браганська сходить на берег у Портсмуті — бліда від морської хвороби, налякана, в чужій країні. Вона щойно перетнула небезпечні моря, щоб вийти заміж за чоловіка, якого ніколи не бачила: короля Англії Карла II.
    Її прибуття вважали провалом.
    Придворні дами перешіптувалися за віялами, розглядаючи її старомодні сукні та зачіску. Вона не говорила англійською. Вона була католичкою в країні, де зовсім нещодавно стратили короля і пролили ріки крові через віру. А її майбутній чоловік — чарівний і відкрито невірний Карл II — нібито одразу сказав радникам, що вона йому не подобається.
    Катерину відправили не заради кохання.
    Її відправили як частину угоди.
    Португалії був потрібен англійський флот для захисту колоній від Іспанії. Англії — гроші й території. Посаг Катерини був приголомшливим: Бомбей (нинішній Мумбаї), Танжер, торговельні привілеї та два мільйони португальських крон. Карл одружився з вигодою. Коханок залишив собі.
    Але разом із посагом вона привезла ще дещо — те, що двір вважав дивною курйозною річчю.
    Скриню з чаєм.
    У 1662 році чай в Англії був майже невідомий. Екзотичний напій із Китаю, знайомий лише небагатьом. А в Португалії, завдяки торговельним шляхам з Азією, його давно пили при дворі.
    Коли Катерина попросила подати їй на сніданок чай замість елю, придворні дами захихотіли:
    «Іноземна королева п’є гарячу воду з листям».
    Але вона була королевою.
    А королеви створюють звички.
    За кілька місяців знать почала наслідувати її «португальську дивакуватість». За кілька років чай став модним серед лондонської еліти. А у XVIII столітті перетворився на національний напій.
    Сьогодні британці випивають близько ста мільйонів чашок чаю на день — тому що колись одна самотня португальська принцеса тужила за смаком дому.
    Та чай був не єдиним її випробуванням.
    У Лондоні Катерина дізналася, що її чоловік уже має офіційну фаворитку — Барбару Вільєрс, леді Каслмейн. Красиву, безсоромну, впливову, матір кількох позашлюбних дітей короля. Коли Катерина вперше зустріла її при дворі й зрозуміла, ким вона є насправді, вона знепритомніла від приниження.
    Карл не приховував своїх зрад. Навпаки — він призначив Барбару фрейліною Катерини, змусивши королеву щодня бачити вагітну коханку власного чоловіка. Це було публічне приниження.
    Перед Катериною постав вибір: боротися чи терпіти.
    Вона обрала терпіння. Не як слабкість — а як стратегію.
    Вона була чужинкою, католичкою й бездітною королевою в країні, де від жінки чекали лише спадкоємця. Реальної влади вона не мала. Тому будувала її тихо.
    Вона таємно підтримувала католиків, переховувала священників і не зреклася своєї віри, попри величезний тиск. Вона принесла до Англії моду на мереживо, нові тканини й витончену елегантність. Вона привезла апельсини. І… столові виделки. (Так, тоді англійці ще часто їли руками.)
    І вона з гідністю витримувала нескінченний парад королівських коханок.
    Минули роки. Її звинувачували в безплідді. Її оглядали лікарі. Політики пошепки говорили про розлучення. Антикатолики називали це «карою Божою».
    Про одне не говорили вголос:
    У Карла було щонайменше чотирнадцять визнаних позашлюбних дітей.
    Проблема була не в ній.
    Вона це знала. І мовчала. Бо правда знищила б її остаточно.
    Вона вижила.
    Двадцять три роки при дворі, де виживали одиниці. Велику чуму. Велику пожежу Лондона. Змови, у яких її намагалися звинуватити в отруєнні короля й засудити до страти.
    Коли Карл II помирав у 1685 році, він попросив брата «бути добрим до Катерини». Після двадцяти трьох років публічних принижень він нарешті визнав, що вона була відданою, гідною і сильнішою, ніж здавалася.
    У 1692 році Катерина повернулася до Португалії й стала регенткою при своєму братові-королеві, довівши, що вміє правити. Просто Англія ніколи не дала їй такого шансу.
    Вона померла у 1705 році.
    Сьогодні мільйони британців п’ють чай, не знаючи, що вшановують португальську католицьку королеву, з якої колись насміхалися через її «чужоземні звички».
    Район Квінз у Нью-Йорку названо на її честь.
    А традиція чаю о п’ятій почалася зі скрині сушеного листя й упертого бажання не зникнути.
    Катерина Браганська не кричала.
    Не підіймала бунтів.
    Не вимагала поваги.
    Вона просто тихо назавжди змінила британську культуру — і вижила там, де її намагалися зламати.
    Іноді найреволюційніший вчинок — не зникнути.
    Вони сміялися з її португальського чаю.
    Тепер це символ Англії.
    І тепер ти знаєш, з чого все почалося.
    .
    .
    .
    (Цей матеріал має виключно інформаційний та художній характер. У разі виникнення додаткових питань звертайтеся до кваліфікованих спеціалістів. Згадування торговельних марок не є рекламою чи співпрацею. Можливе використання відкритих джерел та елементів, створених за допомогою #AI.)
    Вона прибула до Англії зі скринею сушеного листя, яке ніхто не зміг упізнати. З неї насміхалися через її «дивну португальську звичку». За триста років чаювання стане найбританськішою традицією з усіх можливих. І майже ніхто не згадає королеву, з якої все почалося. Травень 1662 року. Двадцятитрирічна Катерина Браганська сходить на берег у Портсмуті — бліда від морської хвороби, налякана, в чужій країні. Вона щойно перетнула небезпечні моря, щоб вийти заміж за чоловіка, якого ніколи не бачила: короля Англії Карла II. Її прибуття вважали провалом. Придворні дами перешіптувалися за віялами, розглядаючи її старомодні сукні та зачіску. Вона не говорила англійською. Вона була католичкою в країні, де зовсім нещодавно стратили короля і пролили ріки крові через віру. А її майбутній чоловік — чарівний і відкрито невірний Карл II — нібито одразу сказав радникам, що вона йому не подобається. Катерину відправили не заради кохання. Її відправили як частину угоди. Португалії був потрібен англійський флот для захисту колоній від Іспанії. Англії — гроші й території. Посаг Катерини був приголомшливим: Бомбей (нинішній Мумбаї), Танжер, торговельні привілеї та два мільйони португальських крон. Карл одружився з вигодою. Коханок залишив собі. Але разом із посагом вона привезла ще дещо — те, що двір вважав дивною курйозною річчю. Скриню з чаєм. У 1662 році чай в Англії був майже невідомий. Екзотичний напій із Китаю, знайомий лише небагатьом. А в Португалії, завдяки торговельним шляхам з Азією, його давно пили при дворі. Коли Катерина попросила подати їй на сніданок чай замість елю, придворні дами захихотіли: «Іноземна королева п’є гарячу воду з листям». Але вона була королевою. А королеви створюють звички. За кілька місяців знать почала наслідувати її «португальську дивакуватість». За кілька років чай став модним серед лондонської еліти. А у XVIII столітті перетворився на національний напій. Сьогодні британці випивають близько ста мільйонів чашок чаю на день — тому що колись одна самотня португальська принцеса тужила за смаком дому. Та чай був не єдиним її випробуванням. У Лондоні Катерина дізналася, що її чоловік уже має офіційну фаворитку — Барбару Вільєрс, леді Каслмейн. Красиву, безсоромну, впливову, матір кількох позашлюбних дітей короля. Коли Катерина вперше зустріла її при дворі й зрозуміла, ким вона є насправді, вона знепритомніла від приниження. Карл не приховував своїх зрад. Навпаки — він призначив Барбару фрейліною Катерини, змусивши королеву щодня бачити вагітну коханку власного чоловіка. Це було публічне приниження. Перед Катериною постав вибір: боротися чи терпіти. Вона обрала терпіння. Не як слабкість — а як стратегію. Вона була чужинкою, католичкою й бездітною королевою в країні, де від жінки чекали лише спадкоємця. Реальної влади вона не мала. Тому будувала її тихо. Вона таємно підтримувала католиків, переховувала священників і не зреклася своєї віри, попри величезний тиск. Вона принесла до Англії моду на мереживо, нові тканини й витончену елегантність. Вона привезла апельсини. І… столові виделки. (Так, тоді англійці ще часто їли руками.) І вона з гідністю витримувала нескінченний парад королівських коханок. Минули роки. Її звинувачували в безплідді. Її оглядали лікарі. Політики пошепки говорили про розлучення. Антикатолики називали це «карою Божою». Про одне не говорили вголос: У Карла було щонайменше чотирнадцять визнаних позашлюбних дітей. Проблема була не в ній. Вона це знала. І мовчала. Бо правда знищила б її остаточно. Вона вижила. Двадцять три роки при дворі, де виживали одиниці. Велику чуму. Велику пожежу Лондона. Змови, у яких її намагалися звинуватити в отруєнні короля й засудити до страти. Коли Карл II помирав у 1685 році, він попросив брата «бути добрим до Катерини». Після двадцяти трьох років публічних принижень він нарешті визнав, що вона була відданою, гідною і сильнішою, ніж здавалася. У 1692 році Катерина повернулася до Португалії й стала регенткою при своєму братові-королеві, довівши, що вміє правити. Просто Англія ніколи не дала їй такого шансу. Вона померла у 1705 році. Сьогодні мільйони британців п’ють чай, не знаючи, що вшановують португальську католицьку королеву, з якої колись насміхалися через її «чужоземні звички». Район Квінз у Нью-Йорку названо на її честь. А традиція чаю о п’ятій почалася зі скрині сушеного листя й упертого бажання не зникнути. Катерина Браганська не кричала. Не підіймала бунтів. Не вимагала поваги. Вона просто тихо назавжди змінила британську культуру — і вижила там, де її намагалися зламати. Іноді найреволюційніший вчинок — не зникнути. Вони сміялися з її португальського чаю. Тепер це символ Англії. І тепер ти знаєш, з чого все почалося. . . . (Цей матеріал має виключно інформаційний та художній характер. У разі виникнення додаткових питань звертайтеся до кваліфікованих спеціалістів. Згадування торговельних марок не є рекламою чи співпрацею. Можливе використання відкритих джерел та елементів, створених за допомогою #AI.)
    Like
    Love
    3
    531переглядів
  • #історія #речі
    Чайний пакетик: Велика дегустація, яку зіпсувала економія ☕
    ​Якщо чайна церемонія в Японії — це високе мистецтво та медитація, то чайний пакетик — це швидке побачення в Тіндері. Він не вимагає від вас порцелянового сервізу чи знання дзен-буддизму; йому достатньо окропу та вашого бажання «вдарити по гальмах» на п'ять хвилин. Але як ми дійшли від вишуканого листя до пилу в паперовому конвертику?

    ​📦 Випадковість, що стала каноном

    Як і багато геніальних речей (пеніцилін чи ваші улюблені джинси), чайний пакетик з’явився завдяки помилці. У 1904 році (за іншими даними — у 1908-му) американський імпортер чаю Томас Салліван вирішив зекономити на тарі. Замість того, щоб розсилати клієнтам дорогі та важкі бляшанки з дегустаційними зразками, він розфасував чай у маленькі шовкові мішечки.
    ​Клієнти, не довго думаючи, вирішили, що це новий дизайнерський лайфгак, і почали макати мішечки прямо в чашки. Коли Салліван дізнався про це, він був шокований, але замовлення посипалися градом. Людська лінь вкотре перемогла традиції.

    ​🧵 Еволюція: Від шовку до туалетного паперу (майже)

    Шовк був дорогим задоволенням, тому незабаром його замінили на марлю, а пізніше — на спеціальний папір з волокон манільської коноплі. Під час Другої світової війни, коли метал для заварників став дефіцитом, пакетик остаточно захопив світ. Саме тоді він отримав свою класичну форму та ниточку з ярликом — щоб ви не обпікали пальці, намагаючись виловити «потопельника» ложкою.

    ​🔍 Міф про «чайний пил»

    Існує стійке переконання, що в пакетики змітають усе те, що залишилося на підлозі чайної фабрики після робочої зміни. Це міф лише частково. Насправді там використовується фаннінгс (дрібна фракція) — це справді найдрібніші частинки чайного листа. Вони заварюються миттєво і дають міцний колір, але, на жаль, швидко втрачають ефірні олії. Тож пакетик — це чайний «еспресо»: швидко, жорстко і без зайвих реверансів.

    ​🧘 Символ епохи

    Сьогодні чайний пакетик — це маніфест нашого темпу життя. Ми не маємо часу чекати, поки розкриється лист сорту «Колодязь Дракона», нам треба кофеїн тут і зараз. Пакетик став настільки звичним, що ми навіть не помічаємо, як він став найпопулярнішим предметом дизайну у світі.

    ​☕ Тож, коли ви наступного разу будете безжально вичавлювати пакетик ложкою об стінку чашки (що, до речі, вважається моветоном серед естетів), згадайте Томаса Саллівана. Він просто хотів зекономити пару центів, а натомість створив головний ранковий ритуал планети. ☕
    #історія #речі Чайний пакетик: Велика дегустація, яку зіпсувала економія ☕ ​Якщо чайна церемонія в Японії — це високе мистецтво та медитація, то чайний пакетик — це швидке побачення в Тіндері. Він не вимагає від вас порцелянового сервізу чи знання дзен-буддизму; йому достатньо окропу та вашого бажання «вдарити по гальмах» на п'ять хвилин. Але як ми дійшли від вишуканого листя до пилу в паперовому конвертику? ​📦 Випадковість, що стала каноном Як і багато геніальних речей (пеніцилін чи ваші улюблені джинси), чайний пакетик з’явився завдяки помилці. У 1904 році (за іншими даними — у 1908-му) американський імпортер чаю Томас Салліван вирішив зекономити на тарі. Замість того, щоб розсилати клієнтам дорогі та важкі бляшанки з дегустаційними зразками, він розфасував чай у маленькі шовкові мішечки. ​Клієнти, не довго думаючи, вирішили, що це новий дизайнерський лайфгак, і почали макати мішечки прямо в чашки. Коли Салліван дізнався про це, він був шокований, але замовлення посипалися градом. Людська лінь вкотре перемогла традиції. ​🧵 Еволюція: Від шовку до туалетного паперу (майже) Шовк був дорогим задоволенням, тому незабаром його замінили на марлю, а пізніше — на спеціальний папір з волокон манільської коноплі. Під час Другої світової війни, коли метал для заварників став дефіцитом, пакетик остаточно захопив світ. Саме тоді він отримав свою класичну форму та ниточку з ярликом — щоб ви не обпікали пальці, намагаючись виловити «потопельника» ложкою. ​🔍 Міф про «чайний пил» Існує стійке переконання, що в пакетики змітають усе те, що залишилося на підлозі чайної фабрики після робочої зміни. Це міф лише частково. Насправді там використовується фаннінгс (дрібна фракція) — це справді найдрібніші частинки чайного листа. Вони заварюються миттєво і дають міцний колір, але, на жаль, швидко втрачають ефірні олії. Тож пакетик — це чайний «еспресо»: швидко, жорстко і без зайвих реверансів. ​🧘 Символ епохи Сьогодні чайний пакетик — це маніфест нашого темпу життя. Ми не маємо часу чекати, поки розкриється лист сорту «Колодязь Дракона», нам треба кофеїн тут і зараз. Пакетик став настільки звичним, що ми навіть не помічаємо, як він став найпопулярнішим предметом дизайну у світі. ​☕ Тож, коли ви наступного разу будете безжально вичавлювати пакетик ложкою об стінку чашки (що, до речі, вважається моветоном серед естетів), згадайте Томаса Саллівана. Він просто хотів зекономити пару центів, а натомість створив головний ранковий ритуал планети. ☕
    Like
    2
    583переглядів
  • #дати #свята
    Павло Фівейський: Перший самітник світу, якого годували ворони 🦅🏜️
    Якщо ви іноді відчуваєте непереборне бажання видалити всі соцмережі, вимкнути телефон і поїхати кудись подалі від людей, знайте — у вас є дуже серйозний «колега» в історії. 15 січня ми згадуємо преподобного Павла Фівейського, людину, яка офіційно вважається першим християнським ченцем-самітником. ⛪✨

    Його історія — це справжній духовний блокбастер IV століття:
    Втеча від світу: Павло народився в Єгипті, у Фівах. Коли почалися жорстокі переслідування християн, а родичі вирішили зазіхнути на його спадок, 23-річний юнак не став судитися чи воювати. Він просто пішов у пустелю. Спочатку планував перечекати, але... залишився там на 91 рік. ⏳🌵

    Чудесний раціон: За легендою, Павло оселився біля джерела та пальми, листя якої служило йому одягом, а плоди — їжею. Але найцікавіше почалося пізніше: щодня до нього прилітав ворон і приносив пів хлібини. Це був такий собі «небесний сервіс доставки», який не підводив десятиліттями. 🥖🐦
    Зустріч титанів: Перед самою смертю Павла його відвідав інший відомий чернець — Антоній Великий. Коли вони зустрілися, ворон приніс уже цілу хлібину (щоб вистачило на обох). Антоній був вражений святістю Павла і згодом розповів світу про його подвиг.
    Леви-могильники: Коли Павло помер у віці 113 років, Антоній не мав чим викопати могилу в замерзлому піску. Згідно з переказами, з пустелі прийшли двоє левів, які лапами вирили яму для святого. 🦁🐾

    Павло Фівейський став символом того, що внутрішній спокій та віра важать значно більше, ніж гамір мегаполісів та матеріальні статки. Його приклад надихнув тисячі людей на чернече життя, створивши саму концепцію монастирства.

    Сьогодні цей день — чудовий привід хоча б на годину побути в тиші, подумати про вічне і, можливо, поділитися хлібом із тими, хто цього потребує. Хто знає, можливо, ви теж відчуєте той спокій, який знайшов Павло серед розпечених пісків Єгипту. 🙏✨
    #дати #свята Павло Фівейський: Перший самітник світу, якого годували ворони 🦅🏜️ Якщо ви іноді відчуваєте непереборне бажання видалити всі соцмережі, вимкнути телефон і поїхати кудись подалі від людей, знайте — у вас є дуже серйозний «колега» в історії. 15 січня ми згадуємо преподобного Павла Фівейського, людину, яка офіційно вважається першим християнським ченцем-самітником. ⛪✨ Його історія — це справжній духовний блокбастер IV століття: Втеча від світу: Павло народився в Єгипті, у Фівах. Коли почалися жорстокі переслідування християн, а родичі вирішили зазіхнути на його спадок, 23-річний юнак не став судитися чи воювати. Він просто пішов у пустелю. Спочатку планував перечекати, але... залишився там на 91 рік. ⏳🌵 Чудесний раціон: За легендою, Павло оселився біля джерела та пальми, листя якої служило йому одягом, а плоди — їжею. Але найцікавіше почалося пізніше: щодня до нього прилітав ворон і приносив пів хлібини. Це був такий собі «небесний сервіс доставки», який не підводив десятиліттями. 🥖🐦 Зустріч титанів: Перед самою смертю Павла його відвідав інший відомий чернець — Антоній Великий. Коли вони зустрілися, ворон приніс уже цілу хлібину (щоб вистачило на обох). Антоній був вражений святістю Павла і згодом розповів світу про його подвиг. Леви-могильники: Коли Павло помер у віці 113 років, Антоній не мав чим викопати могилу в замерзлому піску. Згідно з переказами, з пустелі прийшли двоє левів, які лапами вирили яму для святого. 🦁🐾 Павло Фівейський став символом того, що внутрішній спокій та віра важать значно більше, ніж гамір мегаполісів та матеріальні статки. Його приклад надихнув тисячі людей на чернече життя, створивши саму концепцію монастирства. Сьогодні цей день — чудовий привід хоча б на годину побути в тиші, подумати про вічне і, можливо, поділитися хлібом із тими, хто цього потребує. Хто знає, можливо, ви теж відчуєте той спокій, який знайшов Павло серед розпечених пісків Єгипту. 🙏✨
    Like
    1
    276переглядів
  • ПРОСИМО ДО НАШОГО ХЛІБА-СОЛІ

    Хліб - найвиразніший, найбільш значущий атрибут слов'янського харчування. Хліб - усьому голова, хліб та вода - козацька їда, без хліба суха бесіда - таких прикладів української народної мудрості можна навести безліч. Але улюбленим повсякденним, святковим та обрядовим хлібом в Україні був учинений, тобто виготовлений на розчині, заквасці. Як і в давнину, у ХІХ ст. її робили на хмелю, потім залишали кавалок тіста від попереднього замісу для приготування тіста для наступного випікання. Пекли хліб у добре напаленій печі на поду (черені), підкладаючи під хлібини сушене капустяне листя, і робили це раз на тиждень, розраховуючи, щоб його вистачило до нової випічки. Протягом віків у народі виробилося ставлення до нього як до священного предмета. Крихти й шматки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці або худобі. За гріх вважалося не доїсти окраєць, а якщо він падав на підлогу, годилося підняти його, обдути від пилу, поцілувати й доїсти.

    З відривного календаря "Криниченька" за 2 січня.
    ----------
    ПРОСИМО ДО НАШОГО ХЛІБА-СОЛІ Хліб - найвиразніший, найбільш значущий атрибут слов'янського харчування. Хліб - усьому голова, хліб та вода - козацька їда, без хліба суха бесіда - таких прикладів української народної мудрості можна навести безліч. Але улюбленим повсякденним, святковим та обрядовим хлібом в Україні був учинений, тобто виготовлений на розчині, заквасці. Як і в давнину, у ХІХ ст. її робили на хмелю, потім залишали кавалок тіста від попереднього замісу для приготування тіста для наступного випікання. Пекли хліб у добре напаленій печі на поду (черені), підкладаючи під хлібини сушене капустяне листя, і робили це раз на тиждень, розраховуючи, щоб його вистачило до нової випічки. Протягом віків у народі виробилося ставлення до нього як до священного предмета. Крихти й шматки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці або худобі. За гріх вважалося не доїсти окраєць, а якщо він падав на підлогу, годилося підняти його, обдути від пилу, поцілувати й доїсти. З відривного календаря "Криниченька" за 2 січня. ----------
    259переглядів
  • ЧУЄ ГРІШНУ

    Вберіг Госпо́дь життя, вберіг домівку,
    В молитві ру́ки зво́дила в сльозах,
    Не допустив той мотлох-вибухівку,
    Хоч поряд бу́ло гучно… просто жах.

    Я про життя в молитві все благала,
    Тремтіла, наче листя на вітру,
    Та чи почує Го́сподь – я не знала…
    А з пам’яті жахіття не зітру.

    Не хочеться так рано помирати
    Від вражої ординської руки́,
    Лишається лиш Господа благати,
    Щоб не спинив життєвої ріки́.

    Жахливий ранок у сльозах й тремтінні,
    В молитві та уявленні про все,
    Коли навко́ло все в палахкотінні,
    Й будинком від тих вибухів трясе.

    Спокійно жити не дає потвора,
    І серце України – в нього ціль.
    Настала дійсність ось така сувора,
    Не закриває ворог цю артіль.

    Від вибухів повітря аж дзвеніло,
    Здригалась наша матінка-земля,
    Та я жива й помешкання вціліло,
    Напевно Бог щитами затуля.

    Вберіг Госпо́дь життя, вберіг Всевишній,
    Я дякую, я дякую за це!
    Почув мої́ молитви, чує грішну…
    Зберіг моє́ життєве деревце.

    23.01.2024 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
    ID: 1003830
    ЧУЄ ГРІШНУ Вберіг Госпо́дь життя, вберіг домівку, В молитві ру́ки зво́дила в сльозах, Не допустив той мотлох-вибухівку, Хоч поряд бу́ло гучно… просто жах. Я про життя в молитві все благала, Тремтіла, наче листя на вітру, Та чи почує Го́сподь – я не знала… А з пам’яті жахіття не зітру. Не хочеться так рано помирати Від вражої ординської руки́, Лишається лиш Господа благати, Щоб не спинив життєвої ріки́. Жахливий ранок у сльозах й тремтінні, В молитві та уявленні про все, Коли навко́ло все в палахкотінні, Й будинком від тих вибухів трясе. Спокійно жити не дає потвора, І серце України – в нього ціль. Настала дійсність ось така сувора, Не закриває ворог цю артіль. Від вибухів повітря аж дзвеніло, Здригалась наша матінка-земля, Та я жива й помешкання вціліло, Напевно Бог щитами затуля. Вберіг Госпо́дь життя, вберіг Всевишній, Я дякую, я дякую за це! Почув мої́ молитви, чує грішну… Зберіг моє́ життєве деревце. 23.01.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1003830
    151переглядів
  • Стародавній Коринф

    Стародавній Коринф по праву вважався одним з наймогутніших і найбагатших міст стародавньої Греції. Його стратегічне положення на вузькому Істмійському перешийку зробило цей регіон ключовим перехрестям морських і сухопутних шляхів. Місто перетворилося на ключовий торговий вузол античного світу, Коринф славився двома жвавими портами, Лехаоном і Кенхреями, які забезпечували торговельні зв'язки зі Сходом і Заходом. Тут процвітало ручне виробництво виробів, створювали вишукану кераміку, витончені вироби з бронзи і предмети розкоші, які високо цінувалися далеко за межами Еллади. Саме коринфські архітектори подарували світу коринфський ордер, найвитонченіший і декоративний стиль античності, прикрашений пишними капітелями з листям аканта.

    Джерело https://psahno.com/uk/places/drevnii-korinf

    #СтародавнійКоринф #Коринф #АнтичнаГреція #Акрокоринф #ІсторіяГреції #ПодорожГрецією #Середземномор'я #СтародавніМіста #Античність #Греція #КоринфськийОрдер #СтародавняАрхітектура #СтародавніПорти
    Стародавній Коринф Стародавній Коринф по праву вважався одним з наймогутніших і найбагатших міст стародавньої Греції. Його стратегічне положення на вузькому Істмійському перешийку зробило цей регіон ключовим перехрестям морських і сухопутних шляхів. Місто перетворилося на ключовий торговий вузол античного світу, Коринф славився двома жвавими портами, Лехаоном і Кенхреями, які забезпечували торговельні зв'язки зі Сходом і Заходом. Тут процвітало ручне виробництво виробів, створювали вишукану кераміку, витончені вироби з бронзи і предмети розкоші, які високо цінувалися далеко за межами Еллади. Саме коринфські архітектори подарували світу коринфський ордер, найвитонченіший і декоративний стиль античності, прикрашений пишними капітелями з листям аканта. Джерело https://psahno.com/uk/places/drevnii-korinf #СтародавнійКоринф #Коринф #АнтичнаГреція #Акрокоринф #ІсторіяГреції #ПодорожГрецією #Середземномор'я #СтародавніМіста #Античність #Греція #КоринфськийОрдер #СтародавняАрхітектура #СтародавніПорти
    2Kпереглядів
  • #поезія
    Він з нею поступав в думках,
    як восени з пожовклим листям -
    палив, щоб зникла, навіть знак
    прикинув снігом… - щоб начисто.

    Та не усе так, як хотів,
    хоча старань було багато.
    Десь Вітер взявся й сніг весь змів,
    а далі – до сліду багаття.

    Знайшов іскру та як дмухнув…
    І знов - вона й з таким завзяттям…
    Де б не дививсь, хоч на стіну,
    а пам’ять - вмить бешкетувати.

    Цей погляд, сміх цей - із дверей,
    з картин, зі снів, дива – з повітря…
    Куди не йде – її бере,
    із серця, як не тер – не зітре.

    Не має й гадки в чому річ…
    Шукав замін – не помагає.
    Причина в тім, що день чи ніч,
    вона його дзвінка чекає.

    Рима Елбур
    #поезія Він з нею поступав в думках, як восени з пожовклим листям - палив, щоб зникла, навіть знак прикинув снігом… - щоб начисто. Та не усе так, як хотів, хоча старань було багато. Десь Вітер взявся й сніг весь змів, а далі – до сліду багаття. Знайшов іскру та як дмухнув… І знов - вона й з таким завзяттям… Де б не дививсь, хоч на стіну, а пам’ять - вмить бешкетувати. Цей погляд, сміх цей - із дверей, з картин, зі снів, дива – з повітря… Куди не йде – її бере, із серця, як не тер – не зітре. Не має й гадки в чому річ… Шукав замін – не помагає. Причина в тім, що день чи ніч, вона його дзвінка чекає. Рима Елбур
    Like
    Love
    2
    194переглядів
  • Небезпечні листя салату завезено в Україну: на них виявлено паразитів, що викликають у людей нудоту або алергічну реакцію, — Держпродспоживслужба.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Небезпечні листя салату завезено в Україну: на них виявлено паразитів, що викликають у людей нудоту або алергічну реакцію, — Держпродспоживслужба. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    109переглядів
  • День вічнозеленого дерева

    День вічнозеленого дерева (Look for an Evergreen Day) або День пошуку ялинки відзначається 19 грудня. Це день, присвячений вшануванню вічної краси вічнозелених дерев. Це не просто день пошуку ідеальної різдвяної ялинки, це день визнання важливості вічнозелених дерев у нашому довкіллі та культурі.

    Вічнозелені дерева України
    Україна з її різноманітним кліматом та багатими ґрунтами є домівкою для різноманітних вічнозелених дерев.


    Ці дерева не лише додають природної краси країні, але й відіграють важливу роль в її екосистемі. Розгляньмо список деяких найпоширеніших вічнозелених дерев, що ростуть в Україні:

    Ялина звичайна (Picea abies). Родом з Європи, це дерево широко поширене в Україні. Вона відома своєю високою, конічною формою і часто використовується як різдвяна ялинка.
    Сосна звичайна (Pinus sylvestris). Цей вид сосни широко розповсюджений в Україні й впізнається завдяки своїй характерній оранжево-коричневій корі та довгій, тонкій хвої.
    Ялиця срібляста (Abies alba). Відома своїм високим і прямим стовбуром, ялиця срібляста має пірамідальну форму з густим темно-зеленим листям.
    Сосна сибірська (Pinus sibirica). Це дерево схоже на сосну звичайну, але з товстішим стовбуром і міцнішими гілками. Вона пристосована до холодного клімату і росте в північних регіонах України.
    Модрина європейська (Larix decidua). Хоча модрина європейська не є справжнім вічнозеленим деревом (це листопадне хвойне дерево), вона заслуговує на увагу. Вона зберігає хвою протягом більшої частини року, втрачаючи її пізньої осені.
    Сосна Веймутова (Pinus strobus). Цей вид, що походить з Північної Америки, був інтродукований в Україні. Вона відома своїми м’якими, гнучкими голками та використовується для виробництва деревини та декоративних цілей.
    Сосна чорна європейська (Pinus nigra): Цей вид сосни відомий своїм густим, темним листям і сильним ростом. Її часто використовують у ландшафтному дизайні та для вітрозахисту.
    Сосна гірська (Pinus mugo). Гірська сосна, менший вид сосни, часто зустрічається в Карпатах і відома своїм кущистим виглядом та стійкістю до суворих погодних умов.
    Ялівець (Juniperus). Різні види ялівцю, відомі своєю ароматною деревиною та ягодами, зустрічаються по всій Україні, особливо на Кримському півострові.
    Тис (Taxus baccata). Тис європейський — це повільно зростаюче дерево або кущ, який часто використовується в живоплотах та декоративних насадженнях. Він відомий своїм темно-зеленим голчастим листям і червоними ягодами.
    Ці вічнозелені дерева роблять значний внесок у лісові ландшафти України, забезпечуючи середовище існування диких тварин, сприяючи екологічному балансу та додаючи мальовничої краси регіону.

    Роль вічнозелених рослин у нашому житті
    Символ стійкості
    Вічнозелені рослини символізують стійкість і непохитність, оскільки вони залишаються зеленими і яскравими навіть у суворих зимових умовах. Вони нагадують нам про неминущу красу природи та важливість збереження нашого природного середовища.
    Джерело радості та свята
    У святковий сезон вічнозелені рослини стають джерелом радості та атрибутом свята. Прикрашання ялинки — це добра традиція для багатьох, яка об’єднує сім’ї та створює незабутні спогади.
    День вічнозеленого дерева — це водночас свято підготовки до святкового сезону, це також день, коли ми можемо оцінити красу і значення вічнозелених дерев у нашому житті. Обираючи різдвяну ялинку, досліджуйте також місцеві вічнозелені рослини або просто насолоджуєтеся зеленню навколо, цей день дає можливість з’єднатися з природою і відсвяткувати її всебічну цілорічну красу.
    День вічнозеленого дерева День вічнозеленого дерева (Look for an Evergreen Day) або День пошуку ялинки відзначається 19 грудня. Це день, присвячений вшануванню вічної краси вічнозелених дерев. Це не просто день пошуку ідеальної різдвяної ялинки, це день визнання важливості вічнозелених дерев у нашому довкіллі та культурі. Вічнозелені дерева України Україна з її різноманітним кліматом та багатими ґрунтами є домівкою для різноманітних вічнозелених дерев. Ці дерева не лише додають природної краси країні, але й відіграють важливу роль в її екосистемі. Розгляньмо список деяких найпоширеніших вічнозелених дерев, що ростуть в Україні: Ялина звичайна (Picea abies). Родом з Європи, це дерево широко поширене в Україні. Вона відома своєю високою, конічною формою і часто використовується як різдвяна ялинка. Сосна звичайна (Pinus sylvestris). Цей вид сосни широко розповсюджений в Україні й впізнається завдяки своїй характерній оранжево-коричневій корі та довгій, тонкій хвої. Ялиця срібляста (Abies alba). Відома своїм високим і прямим стовбуром, ялиця срібляста має пірамідальну форму з густим темно-зеленим листям. Сосна сибірська (Pinus sibirica). Це дерево схоже на сосну звичайну, але з товстішим стовбуром і міцнішими гілками. Вона пристосована до холодного клімату і росте в північних регіонах України. Модрина європейська (Larix decidua). Хоча модрина європейська не є справжнім вічнозеленим деревом (це листопадне хвойне дерево), вона заслуговує на увагу. Вона зберігає хвою протягом більшої частини року, втрачаючи її пізньої осені. Сосна Веймутова (Pinus strobus). Цей вид, що походить з Північної Америки, був інтродукований в Україні. Вона відома своїми м’якими, гнучкими голками та використовується для виробництва деревини та декоративних цілей. Сосна чорна європейська (Pinus nigra): Цей вид сосни відомий своїм густим, темним листям і сильним ростом. Її часто використовують у ландшафтному дизайні та для вітрозахисту. Сосна гірська (Pinus mugo). Гірська сосна, менший вид сосни, часто зустрічається в Карпатах і відома своїм кущистим виглядом та стійкістю до суворих погодних умов. Ялівець (Juniperus). Різні види ялівцю, відомі своєю ароматною деревиною та ягодами, зустрічаються по всій Україні, особливо на Кримському півострові. Тис (Taxus baccata). Тис європейський — це повільно зростаюче дерево або кущ, який часто використовується в живоплотах та декоративних насадженнях. Він відомий своїм темно-зеленим голчастим листям і червоними ягодами. Ці вічнозелені дерева роблять значний внесок у лісові ландшафти України, забезпечуючи середовище існування диких тварин, сприяючи екологічному балансу та додаючи мальовничої краси регіону. Роль вічнозелених рослин у нашому житті Символ стійкості Вічнозелені рослини символізують стійкість і непохитність, оскільки вони залишаються зеленими і яскравими навіть у суворих зимових умовах. Вони нагадують нам про неминущу красу природи та важливість збереження нашого природного середовища. Джерело радості та свята У святковий сезон вічнозелені рослини стають джерелом радості та атрибутом свята. Прикрашання ялинки — це добра традиція для багатьох, яка об’єднує сім’ї та створює незабутні спогади. День вічнозеленого дерева — це водночас свято підготовки до святкового сезону, це також день, коли ми можемо оцінити красу і значення вічнозелених дерев у нашому житті. Обираючи різдвяну ялинку, досліджуйте також місцеві вічнозелені рослини або просто насолоджуєтеся зеленню навколо, цей день дає можливість з’єднатися з природою і відсвяткувати її всебічну цілорічну красу.
    611переглядів
Більше результатів