#історія #постаті Він був поважним професором математики в Оксфорді, який понад усе цінував логіку, але в історію увійшов як людина, що цю саму логіку вивернула навиворіт. 27 січня народився Чарльз Лютвідж Доджсон, якого світ знає під псевдонімом Льюїс Керролл. 🐇☕ ​Математика абсурду: Як Льюїс Керролл створив нову реальність ​Керролл був людиною парадоксів. Сором'язливий викладач, який заїкався в компанії дорослих, він перетворювався на геніального оповідача, коли поруч були діти. Його подорож «кролячою норою» почалася під час звичайної човнової прогулянки, коли він вигадав казку для доньки свого декана — Аліси Лідделл. Те, що планувалося як розвага на один день, перетворилося на літературний вибух, що назавжди змінив правила гри. 🛶✨ ​«Аліса в Країні Див» та «Аліса в Задзеркаллі» — це не просто дитячі книжки. Це складні інтелектуальні лабіринти, сповнені математичних загадок, лінгвістичних жартів та глибокої сатири на тогочасне суспільство. Керролл навчив нас, що світ не завжди є таким, яким здається, а «божевілля» іноді є лише іншим поглядом на речі. Його Чеширський Кіт, Капелюшник та Червона Королева стали частиною нашого культурного коду, символізуючи сюрреалізм нашого власного життя. 🐱🎩 ​Окрім літератури, Керролл був піонером художньої фотографії та винахідником. Він створював нові ігри, головоломки та навіть пристрої для записів у темряві (нікгографи). Його мозок працював у режимі постійного пошуку неординарних рішень, що робить його справжнім предтечею сучасних креативників та програмістів. 📸🧩 ​Льюїс Керролл довів: щоб побачити справжнє диво, не обов'язково летіти на іншу планету — достатньо мати сміливість зазирнути у власну уяву та не боятися ставити незручні запитання. Адже, як казав його Чеширський Кіт: «Ми всі тут несповна розуму». І, мабуть, у цьому і є найбільший сенс життя. 🌀🍄

Дійсним доповідаю!:) Отого ДБЖ (джерела безперебійного живлення) вистачає на дві з половиною години інтернету без світла! Це менше, ніж хотілося б! Та набагато більше, ніж взагалі без нього?:) Якби кількість годин зі світлом була не 1,5х4,5, може б те ДБЖ мав би більшу працездатність? Та маємо те, що маємо, сссссцкйбнпллллтьгсня… Поки тих півтори години світло було та в вікнах ще не темряву демонструють, багато чого встигли. Приготувати фаршировані перці з морозилки та наварити булгуру. (Ірина Олександрова) Поприбирати в хаті. (Донечка) Нагодувати та видати тепленьку водичку всій придворній зграї. (Я) Зарядити телефони, павербанки, батарейки, світильники! (Всі!) Й книжки ж ще не всі читані?:) Зараз палила в тамбурі? Спостерігала за синичками. Як вони чемно, по черзі, занурювалися в годівничку? Й ніхто не волав: - Вааааас тут не стояло!!!:) Коли дивлюся, ррррррозлетілися всі? Тоооооо кішка Квазіморда ліззззе!!! На ослінчик, з ослінчика на парканчик, який навкруги підвального квітника! Слизько ж там! Та вузько! А воно ліззззе!:) Й не на синичок Квазіморда полює!:) На сало для синичок!:) Не вполювала!:) Гепппппнулася з того слизького арматурно-сітчатого паркану!:) Та ну так?:) З такою сррррракою, що вже більша за мою, хіба те сало вполюєш?:) То все в нас добре!:) В нас є їжа! Для людей, тварин та птахів! В нас є, даруйте, срррраки, які в зимній сезон дуже помічні!:) В наших тварин срррраки не менше людських!:) Та навіть наші придворні синички ще й які вгодовані!:) Світло є! Трошки, але ж є! Опалення є! Це пункт А. Пункт В - є дровʼяна піч та дрова! Є вода - пункт А, є колодязь - пункт В! То невсеремось! Аби хата була ціла та дах над нею!!!

1937 рік: «Українці починають уникати української мови і навіть віддають своїх дітей до російської школи… В установах скрізь фігурує мова російська, бо начальство українською не розуміє й не бажає розуміти. Селян, які потрапляють до армії, перенавчають по-російськи. На людей, що розмовляють українською мовою, зизом дивляться, звуть їх петлюрівцями й націоналістами, дають приписи спецчастині поцікавитися такими типами». Одна українка-вчителька на питання, чому вона віддала дочку до російської школи, відповіла: «Взагалі Україна й українська мова - це зараз дуже проблематично. Ви ж бачите, як починаються гоніння на українців. А я не хочу калічити дитину. Досить уже, що на нас усі тикають пальцями» …До чого тепер доходить страх виявити свою українську національність, просто до смішного. Лікар Кудрицька (родичка лікаря Кудрицького по процесу СВУ) розповідає, що в них у сімʼї спалили майже всі українські книжки, заборонили дітям розмовляти українською мовою, а багато хто із знайомих хочуть перевести дітей до російської школи, щоб хоч якось життя зберегти» (З оперативної інформації НКВС УРСР про українську інтелігенцію, підслухані і записані розмови. Балакали Пікуль, Бойко Ніна, Терниченко, Дробот, Лисенко Остап, Матушевські та інші) Згодом нащадки цих заляканих людей скажуть: «А у нас дома всєгда на русском говорілі, мнє так прівичнєй». Взагалі я випадково натрапила на книгу Василя Даниленка «Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таблоів до еміграції». Вона складається з біографії Ізидори Косач-Борисової, її власних мемуарів та оперативної інформації НКВС. У спогадах Ізидора розповідає про свій арешт і задушливу атмосферу, яка йому передувала: постійне відчуття загрози увʼязнення, яке пригнічує і виснажує. Нервова напруга сягала межі, коли арешти здебільшого проводились по ночах і втомлені люди замість спати, слухали, за ким прийшли на цей раз. «У 1937 р. в Україні було стільки арештів, що авта з НКВД по цілих ночах снували по всіх вулицях і возили арештованих». Хапали усіх підряд, люди зникали масово, міста і села охопила паніка. В архівах НКВС згадується безіменний художник, який сказав на якійсь із зустрічей: «Втомився дивитись, втомився розуміти, втомився думати. Боюся людей, боюся всього, власної тіні боюся. Сиджу вдома, варю манну кашу, і це називається в Союзі творчість. Всі задихаються, бо нема чим дихати». От що відбувається, коли приходить Москва і починає царювати. Ізидора змальовує жихливу картину існування підсоветської людини в першу чергу для іноземців, які відвідуючи радянський союз не розуміють реалій того життя за совєтів, дивуються, що з ними ніхто не хоче говорити. «Чужинці, навіть ті, що вміють бачити не тільки те, що їм там показують, все ж таки не можуть цілком зрозуміти й відчути, як живе й почувається підсоветська людина. Кожен чужинець із будь-якої більшої країни завжди свідомий того, що людські й громадянські права йому особисто застережені його державою, і йому важко зрозуміти почування безправної підсоветської людини, що повсякчас перебуває (роками!) під загрозою всякого насильства. В совєтському «раю» кожен знає, що він безправна істота, там ніхто ніколи не буває певен, що його безвинно не арештують. Навпаки, кожен знає, що його ні за що, ні про що можуть посадити у вʼязницю, катувати, навіть замучити на смерть, а що вже напевне - зруйнувати його родину, переслідувати членів його родини і т. д., і ніхто його не рятуватиме від того. На кожному кроці люди там відчувають приниження їх людської гідності. Бути обʼєктом переслідування, приниження людської гідності у важливих моментах, як і в дрібницях - це там така звичайна річ, як сон чи повітря». Дуже раджу до прочитання, правда, в магазинах її вже не знайти, але є начитана книга на ютюбі. #історіяліхтармайбутнього

🇺🇦Наша історія. 27 грудня 1932 р. вийшла постанова ЦВК і РНК СРСР №84 «Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР та обов’язкової прописки паспортів», якою в СРСР було введено поняття «паспорт громадянина» та започаткована жорстка паспортна система. ⏳Сталінська індустріалізація 1920-х р. потребувала значних ресурсів, як матеріальних, так і людських, а також можливості впливу на ці ресурси. Щоб взяти під контроль міграцію до міст і підприємств, яка з розгортанням індустріалізації та колективізації значно зросла, була введена єдина система паспортів на всій території СРСР. 31 грудня 1932 р. аналогічну постанову було прийнято і у УРСР. 📓До цього на території СРСР паспорт потрібен був тільки для виїзду за кордон. Роль внутрішнього паспорта фактично виконували запроваджені у 1919 р. обов'язкові для тих, хто працює, трудові книжки. Вони були засобом прикріплення робітників до робочого місця й давали право на отримання продовольчих карток. Окрім прізвища, імені та по батькові, дати народження, у цих документах записувалися назва й адреса профспілки, до якої належав власник. 📓У 1923 р. трудові книжки замінили посвідчення особи, які видавалися терміном на три роки і не були обов'язковими. Вони містили такі відомості: прізвище, ім'я, по батькові власника; рік, місяць і число народження; місце постійного проживання; рід занять (основна професія); інформацію про військове зобов’язання і проходження військової служби; родинний стан, перелік неповнолітніх дітей на утриманні. 📓Нові паспорти видавали органи НКВС на окремий термін на основі трудової книжки або метрики (свідоцтва про народження). Запровадження єдиної паспортної системи стало черговим кроком тоталітарної системи. Паспорт видавали тільки міським жителям, працівникам державних установ та робітникам радгоспів у селах. ❌Селяни-колгоспники паспортів не отримали, через що фактично перетворилися на кріпаків. Також з'явився додатковий привід для переслідування мандрівних кобзарів. ❗Окрім цього паспортна система також обмежила свободу пересування самих робітників. Кожен, хто бажав виїхати на заробітки в іншу місцевість, мав подати заяву в міліцію, отримати паспорт і прописатися в домоуправлінні по місцю прибуття протягом 24 годин після приїзду. Якщо це не було здійснено вчасно, винуватцю загрожував штраф у розмірі 100 рублів. Повторне порушення встановлених правил загрожувало позбавленням волі на строк до 3-х років. 📘Спочатку документи отримали робітники Харкова, Києва, Одеси, Сталіно (Донецька), Дніпропетровська та прилеглих місцевостей. Навколо Харкова (а з 1934 р., коли столицю перенесли до Київа – навколо Київа) запроваджувалася 30-кілометрова зона, в межах якої заборонялося проживання «социально-опасных элементов» – політичних засланців, колишніх в’язнів тощо. ✍️Від серпня 1936 р. в паспорті стали робити відмітки щодо судимості власника та ін. обмежувальні записи. «Неблагонадійних» громадян «маркували» завдяки системі шифрів паспорта, який мав дволітерну серію та числовий номер. Цей шифр давав можливість дізнатися не лише про те, що власник документа перебував у таборі, а й причину його ув'язнення (політична, економічна чи кримінальна стаття). 🖼У 1937 р. в паспорти почали вклеювати фото. У такому вигляді з певними змінами та послабленнями (наприклад, голови сільрад отримали право видавати паспорти дітям колгоспників, які збиралися вступати до вишів, хоча робили це досить неохоче або за великий хабар) ця паспортна система проіснувала до 1974 р., коли було прийняте нове "Положення про паспортну систему в СРСР". Лише тоді право мати паспорт поширилося на всіх без винятку колгоспників. 📙Дія нового паспорта не обмежувалася жодним терміном. У документі скоротилася кількість граф, що містили відомості про особу громадянина за рахунок виключення даних про соціальний стан, прийом на роботу і звільнення. 📚Утім, реальна паспортизація населення розпочалася лише в січні 1976 р. і завершилася в грудні 1981 р. Тоді ж колгоспникам почали виплачувати пенсію. #Паспортизація1932

Хезешо читаю!:) З декілька минулих життів тому згадую, коли мені було рочків дванадцять, я дуже затоваришувала з нашою шкільною бібліотекаркою, Оксаною Миколаївною. (Ти диви? Й імʼя досі памʼятаю?) Й вона формувала моє відношення до літератури!:) Саме з її подачі я почала читати фантастику! Й мабуть, фентезі? Якщо фентезі в той час вже існувало? Ви уявляєте довжину поличок в шкільній бібліотеці?:) Три дні лісом, три дні полем, до обрію, ліворуч, третій намет праворуч!:) Й книжок у два ряди!:) Й я їх всі перечитала!!!:) Начиталася донесхочу!:) Наступного разу щось на кшалт того дитячого читання мені потрапило до рук, коли я вже була дорослою тітонькою!:) Й нічогенько так мені зайшли Макс Фрай та Ольга Громико! Пройшла ще якась кількість часу… Й вже не до рук? Взагалі я цілком, моя родина, моя країна потрапили в часи якоїсь жорсткої «фантастики»… Де я вже навіть не примовляю нескінченно: - Цього не може бути, тому що не може бути ніколи… Зʼясовується, може?… Й щоб втримати зозуленьку на місці, намагаюся хуч як себе відволікати від тієї божевільні, в якій випав час жити… Читаю аби що… Коли світло вимкнено, книжки. Коли світло ще є, пирюся в телефон. Знаходжу відповідні групи, й як те дитинча занурююсь в якісь майже казки… Щоб дістанціюватися від всього безладу, що оточує… Ото перед вкладанням спати, між зазиранням до телеграмних новин, летить - не летить? Звідки летить? Скільки летить? Куди саме летить? Уважно читаю якусь містичну історію про домовиків та ще якусь нечисть?:) А потім ночером прокидаюся, як в казці?:) В казці в головної героїні на грудаку щось важке та темне сиділо?:) Заважало дихати та існувати?:) Домовик!!! Я ж на спині майже ніколи не сплю?:) То прокидаюсь й розумію, що по моєму загривкові товчеться щось вгггггодоване таке!:) Чорне?:) Очиськами виблискує?:) Сопе у вухо?:) Тарахкотить, як генератор біля крамниці?:) Тю? Домовик, чи що?:) Навела різкість в очах!:) Придивилася уважніше?:) Чи що!:) Жодного разу ніякий не домовик!:) Ооооооонука наша Снігуронька!!! Писком своїм мені у ніс тиркається!:) Встановлює мережу родинну!:) Ви там як? Цілі?

Графік сьогодні такий, що за кілька днів встигла нагодувати вечерею синочка, який приїхав з роботи, по видному, з освітленням. От тільки завтикала хліба придбати? Й повз крамниць же ж сновигала сьогодні? Ні. Не згадала!:) То вже вік? Чи Альц? Чи просто мій внутрішній світ забудькуватістю та гальмовитістю так реагує на існування в умовах ввввійни?… Синочку хліба вистачило на один раз? А день, хуч і темний, та ще ж довгий? Встигла до планового знеструмлення ще хлібопічку в режимі «тісто» поганяти та в духовку те тісто запхати! Зараз укублилася під ковдрою на канапі з ліхтариком, книжкою та більшою частиною моєї зграї, та не стільки читаю, скільки вдихую запаморочливий запах хліба!!! Який розповсюджується з духовки по всій хаті!!! Лежу, пирюся в ту книжку, про що там пишуть, хезе?:) Може, як хліб допечеться, я віджеру від нього добрячий та гарячий окраєць, то й засвоєнням сенсу книжки все налаштується?:)

Перший складаний смартфон Apple, ймовірно, вийде без слота для фізичної SIM-карти, підтримуючи лише eSIM. Реліз очікується наприкінці 2026-го або на початку 2027 року. Смартфон матиме формфактор “книжки” з 7,8-дюймовим внутрішнім екраном та надтонкий корпус. https://channeltech.space/smartphones/iphone-fold-esim-only-china-market-challenges/

Якщо вийти з мого двору, й прямувати до крамниці впоперек парку, не заблукаєш! Бо навіть така сліпенька особистість як я, не може не побачити протоптаної стежки!:) Та я зараз не про крамницю, не про парк, й не про стежку!:) Не про стежку в парку!:) Зараз я про іншу стежку!:) З мого столу, на мою канапу, в мої цицьки (кішка Жужала), з канапи на моє плече (кішка Онука наша Снігуронька), з плеча до моєї дупи (кішка Лічіна), з дупи під ковдру (собака Цуцилія), або під коліна на ковдрі (собака Лєдя), або на краєчок лігва, до моїх пʼят (кішка Пані Вишенька!:) Світло, до речі, на годину раніше ввімкнули!!! А поки його не було, читаю з ліхтариком книжку. Придворна зграя розташована по своїх місцях!:) Згідно з купленими квитками! Йййййй тууууут!!! Геть нічого крім книжки не видно! З мого стола сунеться якась чорна пика!!! Через мою книжку переступає! Впевнено так!!! Тільки очами від ліхтарика виблискує!:) Ну, сунеться, то й сунеться?:) Я ж не дуже й реагую, на ті пересування?:) Далі читаю!:) А тоді в мене думка виблискує, не гірше очей з ліхтариком??? - Ааааааахтойто??? Ліворуч башку повертаю? Все правильно - на плечі моєму кішка Онука спить! Майже дзьобом в моє вухо? Донизу очами блимаю, під книжку? Знов все згідно штатного розкладу - між цицьками Жужала? А то ж хххххто з чорним писком??? В мене ж більше чорномордих котів катма??? Наводжу різкість в очах та окулярах??? Ммммммати Ввввввасилева!!! Та це ж Філько на прізвище Чорнодупенко!!! Тільки вчора казала, що Філько жодного разу з 2017 не приходив до мене спати!!!:) Я його й не рахувала, хоча писок в нього також чорний!!! Прийшов, як завжди тут був? Протоптаною стежкою почалапав до мого стегна? Видерся на нього, влігся та ще й мурчало своє ввімкнув??? Ооооотакої??? Мене настільки цей демарш вразив, що я витрухалася зі свого кубла та палити нервінно побігла до тамбуру! Біжу й розмірковую, що всі співмешканці мої волохаті з мене посипалися, як спілі груші, то й Філька я потурбувала? Та чи ще колись його дочекаюся?:) Ха! Повертаюся, а він лежить на моїй ковдрі!:) Місце гріє!!!:) А бляшанки з балалайками так й порхають та дзилинчать над селом… Замумукали…

День “Пальто та іграшки для дітей” День “Пальто та іграшки для дітей” (Coats and Toys for Kids Day) відзначається у першу суботу грудня. Це день, присвячений даруванню тепла та радості дітям, які цього потребують. Цей день відзначається щедрими пожертвуваннями одягу для холодної погоди — пальто, черевиків, рукавичок та іграшок – сім’ям, які мають на це право, щоб діти залишалися в теплі й були щасливими впродовж зимових місяців. Історія та значення цього дня Ініціатива “Пальто для дітей”, започаткована Армією Спасіння в 1983 році, була попередником Дня одягу та іграшок для дітей. Ця ініціатива народилася з необхідності забезпечити, щоб жодна дитина не залишилася без пальто в холодні зимові місяці. З роками вона розширилася до іграшок, які приносять не лише тепло, але й радість дітям у святкові дні. 1 Армія Спасіння відіграла важливу роль у цій ініціативі, співпрацюючи з місцевими організаціями та волонтерами для збору та розповсюдження пальт та іграшок. Завдяки їхнім зусиллям тисячі зимових курток вже понад три десятиліття роздаються дітям, які їх потребують. Святкування Дня “Пальто та іграшки для дітей” Пожертвування пальт та іграшок Основний спосіб відзначити День одягу та іграшок для дітей – це пожертвувати зимовий одяг та іграшки. Місцеві компанії, групи та приватні особи щороку беруть участь у цій кампанії, встановлюючи скриньки для пожертв та пункти збору речей, щоб заохотити до пожертв. Волонтерство Місцеві організації, які беруть участь в ініціативі, часто потребують додаткових рук. Волонтерство в цих центрах може зробити значний внесок у те, щоб зробити світ безпечнішим і теплішим для дітей взимку. Поширення інформації Ще один спосіб долучитися до акції — поширювати інформацію про День теплого одягу та іграшок для дітей. Поширення інформації в соціальних мережах, розмови з друзями та родиною, а також заохочення інших до пожертв можуть посилити вплив цієї ініціативи. Вплив Дня “Пальто та іграшки для дітей” Емоційні переваги Отримання нового пальта або іграшки може наповнити дітей радістю і підвищити їхню самооцінку. Залучення громади Цей день демонструє силу громади і те, чого можна досягти, коли люди об’єднуються заради спільної справи. Підтримка сімей у скруті Надаючи необхідне зимове спорядження та іграшки, ініціатива підтримує сім’ї, які інакше могли б опинитися у скрутному становищі під час свят. Чому День одягу та іграшок для дітей важливий Сприяє щастю. Допомога іншим може значно підвищити рівень щастя та задоволення. Заохочує до співпраці та соціальних зв’язків. Акт дарування сприяє формуванню почуття спільноти і заохочує інших до участі в благодійних акціях. Виховує вдячність. Як дарування, так і отримання подарунків може викликати почуття вдячності, покращуючи загальний добробут. День “Пальто та іграшки для дітей” – це більше, ніж просто день дарування; це свято духу спільноти і радості від допомоги іншим. Це можливість відчутно змінити життя дітей і сімей, які цього потребують, поширюючи тепло і щастя у святкові дні. Наповніть цей день добротою Якщо у вас є теплі речі, книжки або іграшки якими ви можете поділитися з дітьми малозабезпечених сімей, дітьми переселенців, тих хто втратив домівку або рідних – прояв доброти, любові та людяності – початок до кращого світу в якому живуть діти.

#Постаті ЗАСУДЖЕНИЙ ЗА ВІРШ Т. ШЕВЧЕНКА Художник Опанас Заливаха народився 26 листопада 1925 року на Харківщині. Рятуючись від голоду 1933-го, родина переїхала на Далекий Схід. Навчаючись на художника, Панас був на практиці в м. Косів на Івано-Франківщині. Після повернення в Ленінград почав учити рідну мову, читати книжки з історії України. Цей інтерес і покликав його в Україну і, зокрема, в Івано-Франківськ. У травні 1962-го відбулася його персональна виставка в Івано-Франківську. Однак її закрили бо «в представлених роботах немає героїв будівництва світлого майбутнього». Жив на даху в костелі, туди до Опанаса приїздили Параджанов, Фігель, Якутович. У 1964 р. до 150-річчя Т. Шевченка Заливаха разом з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко, Галиною Севрук створив вітраж у Київському університеті. Але ще до прийняття комісією вітраж було знищено. 27 серпня 1965 року до Завірюхи прийшли з обшуком. На закритому судовому засіданні отримав він 5 років таборів суворого режиму. Що було доказом? У художника знайшли переписаний від руки вірш Шевченка «Доля», а «експертиза» встановила, що це антирадянський твір невідо мого автора. Після таборів працював креслярем на побут комбінаті. І звичайно ж, малював. Визнання прийшло лише після здобуття Україною Незалежності. https://suspilne.media/culture/822525-mi-duze-garno-vidculi-strasti-hristovi-spogadi-arini-zalivahi-pro-batka-disidenta-opanasa-zalivahu/ З відривного календаря "Український народний календар" за 26 листопада. -------------