#для_тебе Щоб було у кожній хаті.

#для_тебе Це щось із світу фантастики. Пісня і відео зєдналися в одне ціле. Приємного пргляду.

#поезія Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь. Проходь. Сідай. У дні оці і ночі Вчорашніми очима я дивлюсь В твої сьогоднішні передвечірні очі. Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу. Отут я видумав себе й тебе для тебе. Отут я серце виняньчив для неба, Не знаючи тоді, що небом назову. Тепер послухай: з нашого жалю Тепер залишились одні слабкі півзвуки. Любові нашої обличчя не люблю. ЇЇ обличчя — то обличчя муки… Кажу ж, кажу ж у звітреному сні У зимі, в осені, у літі, у весні: Весною, літом, восени, зимою Дві білих пісні рук твоїх зі мною. Ти — ранок мій, ти — південь мій і вечір, Ти — ніч моя… Хоч все на світі — втеча! ✍️ Микола Вінграновський

#поезія Не руш моїх кіл — мої кола тобі не належать. Ген-ген пароплавчик із морем зшива небосхил, Потроху штормить, і безлюдніє пляж. Починається нежить. Збирай рушники й парасолі — не руш моїх кіл. Вони самоправні — як в камінь вціловані морем, Але і зникомі — піском-попід-вітром крихкі… Як завтра наш світ упаде, мов Содом і Гоморра, То власне тому, що над міру винищував кіл! А я свої довго плекала (ховала, ростила…) — Аж врешті крізь них проступило, мов фосфор, різким, Що — ні, не бувається ближче, ніж тіло до тіла, У нашому світі! Ніколи. Ні в чому. Ні з ким. При чім же тут тіло?! О дзеркало, хто ця кобіта?.. А ти їй смієшся — мов зараз готовий на скін, І все, що я можу насправді для тебе зробити, — Кохати тебе, як пред Богом і морем: НЕ рушачи кіл! Про це — всі дерева-і-птахи (лопочучим листям!), І риби у морі, і звірі у полі — про це ж: Не руш моїх кіл! — бо нема в них для тебе користі, Бо поза своїми — нічого в життю не знайдеш! О, знав-таки мудрий, що каже, що так загаратав Напаснику в очі — на двадцять потомних віків!.. І мовлю по-еллінськи: “ме му тос кікльос тарате”, — Мужчинам, Імперіям, Часу: Не руш моїх кіл. Оксана Забужко

#думки Роки летять, мов чайки над водою..А життя в кожного різне..По тривалості..по запаху..по смаку...На смак і солоне..і солодке .. і гірке.Дарує нам сльози радості.. то сльози смутку..Високо ми взлітаємо, а потім низько падаємо..Живемо так, ніби ми на Землі Вічні.Все спішимо кудись у даль..Всі в проблемах і турботах..Все треба..треба..треба..Все мало...мало. мало..В дитинстві мріяли скоріше вирости. Потім появилась сім'я..Турбота про дітей і чоловіка...Як бджілки все трудилися..Нектар збираючи в домівку..Виросли діти..А жінка продовжує трудитися..Весілля внучки..А ще треба на навчання внуку...Оглянулась ..А чи я жила?Тому..ПАМ'ЯТАЙМО.! Життя одне..Відійдіть від буденних зобов'язань..Полюбіть себе...Своє життя...ЗНАЙДІТЬ хвилину для себе..Ви найкращі матусі.. жінки..бабусі..Побудьте Жінкою..Романтичною..Любимою..Казковою.СПРАВЖНЬОЮ королевою..Капризною...Недосяжною для всіх.. А Любимою для одного.Любимою для СЕБЕ! .Знаю,що важко.Немирне сьогодення.Але поки ми живі, живі і наші бажання. Життя своє присвячую Тобі Господь. І всі мої шляхи земні вручаю в руки Твої. Моє життя в Тобі, моя душа в Тобі і стукіт серця мій для Тебе... "Калина міряла коралі. А я питаю долі, а що далі? "

#поезія Коли буду я навіть сивою, і життя моє піде мрякою, я для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, то була я дурною і доброю. Безборонною, несинхронною ні з теоріями, ні з практиками. І боліла в мені іронія всіма ліктиками й галактиками. І не знало міщанське кодло, коли я захлиналась лихом, що душа між люди виходила забинтована білим сміхом. І в житті, як на полі мінному, я просила в цьому сторіччі хоч би той магазинний мінімум: — Люди, будьте взаємно ввічливі! І якби на те моя воля, написала б я скрізь курсивами: — Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими! Ліна Костенко

#для_тебе

#для_тебе

#тільки_ти_і_я Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь. Проходь. Сідай. У дні оці і ночі Вчорашніми очима я дивлюсь В твої сьогоднішні передвечірні очі. Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу. Отут я видумав себе й тебе для тебе. Отут я серце виняньчив для неба, Не знаючи тоді, що небом назову. Тепер послухай: з нашого жалю Тепер залишились одні слабкі півзвуки. Любові нашої обличчя не люблю. Її обличчя – то обличчя муки… Кажу ж, кажу ж у звітреному сні У зимі, в осені, у літі, у весні: Весною, літом, восени, зимою Дві білих пісні рук твоїх зі мною. Ти – ранок мій, ти – південь мій і вечір. Ти – ніч моя… Хоч все на світі – втеча! (Микола Вінграновський)

Ніколи не забувай тих, хто підтримав тебе у важкі часи. Тих, хто створив для тебе важкі часи. І хто залишив тебе у важкі часи.🤍