КІЛОМЕТРИ КОХАННЯ

Між нами кілометри, ніби прірва,
У скло холодне, дихаю в розлуці.
Тягну кудись у темінь свої руки,
Збираю там для тебе сувеніри.

Твій погляд сниться і в нім є довіра,
Я в пам'яті тримаю ніжні звуки.
Наб'ю на пальці дві знайомі букви,
Щоб хоч би так було єднання тіла.

Я зустріч жду, мов порт чекає хвилі,
Мов той турист похмурий на розвилці.
Любов моя притягує магнітом.

Нехай роки кружляють по орбіті,
На відстані кохання ще сильніше,
Коли в думках та в серці мало тиші.

Мирослав Манюк
16.02.2026
#сонет

Для тебе, ювелірна краса.

#поезія
На лузі безгрішних ілюзій
Вишукую істини квітку -
А тут лише правда на правді
І кожна по своєму квітне...

І кожна велично так квітне
Для когось одного чи купно.
На лузі безгрішних ілюзій,
Де й подиху лжі не відчутно...

І кожен свою тут знаходить,
І кожен віщує: - Найкраща!..
...На лузі безгрішних ілюзій
Заплуталась істина в хащах.

Так мало її тут шукають.
А нащо? Он правда розквітла
Для мене, для тебе, для нього,
Для краю, для "Світу і Міста".

Зірве хтось свою - виняткову.
Нестиме, мов факел, між люди.
Хтось в спину шептатиме: сором,
Прийнявши за чисту облуду.

На лузі безгрішних ілюзій
Я істину вперто шукаю,
Питаю не всує: чи ж є вона?
А правда на правді: - Не знаєм...

На лузі
Безгрішних ілюзій
Я істину
Все ж
ВІДШУКАЮ
ВПІЗНАЮ
ПІЗНАЮ
ЗНАЮ

Галина Левкович

НЕ ДЛЯ ТЕБЕ

Не для тебе у світ я прийшла,
Через тебе вмиваюся кров’ю,
На Голгофу уже я зійшла,
Бо вже сита твоєю «любов’ю».

Не для тебе я квітла роки́,
Ти засіяв усюди лиш горе,
Кро́ві рі́ки, немов рушники,
Забери свої ру́ки, потворо!

Не для тебе буяв ніжний цвіт,
Ти огидний мені, й ти це знаєш,
І за мною в сльозах цілий світ,
За невинність мене спопеляєш.

Не торкайся, злочинцю, мене,
Ти ввірвався й диктуєш умови,
Але ж кара тебе не мине,
Кровопивця… Жадаєш лиш крові.

Ти приніс мені сльози й біду,
Ще й умови на кожному кроці,
Я ніко́ли на них не піду́,
Бо Всевишній на мо́єму боці.

Не для тебе себе берегла,
Й не з тобою складу́ я присягу,
Я встоя́ти, катюго, змогла,
Й майоріти вкраїнському стягу.

11.09.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 959687

ОРДИНЕЦЬ І ВБИРАЛЬНЯ

Яко́сь в селі одно́му
Зайшов москаль до хати,
Зайшов гучніше грому
Й почав скрізь заглядати.

Ходи́ть став по будинку,
Все ни́шпорить, шукати,
Неначе дикови́нку,
Почав все розглядати.

Й побачив у куточку
Він виріб керамічний.
Неначе глек, чи бочку,
Чи корабель космічний.

До нього доторкнувся
І нижче нахилився,
Від по́диву замкнуся
І знову придивився.

– А что это такое
И что с ним надо делать?
И это что такое?
Изволь же мне поведать.

Зачем же эта чаша?
Воды в ней очень мало.
Иль бочка это ваша?
Оттуда что достала?

– Невже не знаєш що це?
Невже таке не бачив?
Ти звідки будеш, хлопче?
Не плем'я ж дике, наче.

Не бочка це з водою,
Та й зовсім це не чаша.
Що, парубче, з тобою?
То це вбиральня наша.

– Я прибыл из россии,
И я – освободитель,
Я – отпрыск тирании,
В меня есть покровитель.

Не видел я такое.
Зачем эта вбиральня
И многое другое?
То это не стиральня?

– Ну як тобі сказати?
Це – унітаз звичайний .
І воду тут зливати,
Щоб все було охайно.

– Нигде не видел сроду
Я в доме туалеты.
А как залить там воду?
Как-будто табуреты.

– То вірю в це охоче,
Для тебе – дикови́на.
Ти в Україні, хлопче,
Й це все тобі чужи́на!

Враз мародер-ординець
Став унітаз зривати,
Такий дикар-злочинець
Прийшов до нас до хати.

Прийшли тут воювати
Із мирним всім народом,
Майно все розкрадати
Усім рашистським збродом.

Себе тут показали
Як вбивці-мародери,
Бо ми, як їм сказали –
Нацисти і бандери.

Прославились ординці,
Тупії дикобрази.
Й таких не поодинці –
Зривають унітази.

Й це лиш шматочок то́го
Про рівень кругозору,
Всього́ нутра́ гнилого,
Що сунеться додолу.



14.04.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

#поезія
Бог ще любить тебе, бо з усіх неймовірних станів,
З-поміж галасу, терпкості і нестерпності днів,
З-поміж болю і снів він обрав для тебе кохання.
З-поміж тисяч облич він обрав для тебе її.

Він не зняв із плечей твого болю важке каміння.
Не сховав від зими, від мовчання, від гострих слів.
Та навчив берегти це єдине живе й нетлінне –
Для тієї, якою вже дихаєш стільки днів.

Він тебе перевів через втрати, дороги, втому,
Через дні, де любов обпалює, не рятує.
Там, де вчився мовчать, не даруючи час нікому,
Зараз ніжно і тепло вії її цілуєш.

Він її змалював із твоїх мовчазних світанків,
З небосхилу, з книжок, заповітних твоїх пісень,
Із терпіння, що йшло крізь самотні роки і ранки –
Все земне й неземне він уклав у єдиний день.

Він зберіг вас обох, як світу тріщали основи,
Коли віра хиталась і падала ниць до ніг.
Ти міг би не знати її – не зустріти ніколи,
Та саме її він для тебе одного зберіг.

Nadiia Artiukh

#поезія
Я згадую тебе... і твої руки,
Солодкі, мов нектар, п'янкі вуста.
Без тебе я терплю душевні муки
І скриня щастя зовсім щось пуста.

Мені давав ти неосяжні крила.
Для мене ти цілий безмежний світ.
Тебе сама, сама я відпустила
Та мрії линуть знову у політ.

І знов приходять в сни минулі весни
І наші романтичні вечори.
Здається, в серці все от-от воскресне,
Як знову не нагрянуть холоди.

Я згадую тебе... вже тільки згадки.
На все давно поставлена печать.
Не думалось колись, не було й гадки,
Що прийде в серце туга і печаль.

Що згубляться десь почуття любові,
Які раніш палали, мов вогонь.
Були ми вдвох на все в житті готові.
Мої не випускав з своїх долонь.

Тулив мене до серця, наче квітку,
Яка для тебе розцвіла в саду.
Було нам добре разом взимку... влітку...
...Лиш спогади у серці бережу.

Оксана Козак

Просили передати для тебе.

#думки
Все відбувається так, як має. Кожна мить, рішення, вибір, зустріч, людина, помилка, урок, крок уперед, крок назад, розбите серце, кохання, невдача, прорив, мрія.
Усе це маленькі точки, у тому числі складається твоє життя.
Будь-який досвід тягне за собою наступний, і, хоча зараз може здатися, що всі ці частини, ніяк не пов'язані і розкидані по різних місцях, одного дня ти зможеш поєднати їх воєдино.
Коли ти це зробиш, до тебе прийде усвідомлення того, що життя, позбавлене навіть однієї з цих точок, не зробило б тебе тією людиною, якою ти є.
Вір, що у твоєму житті все відбувається так, як має бути, так, як правильно для тебе.

13 грудня 1963 року, пішов з життя 28-ми річний український поет Василь Симоненко... Пішов після того, як був по-звірячому побитий міліціонерами, а помер, як і мало бути в таких випадках - від ..."раку нирок"...
А скільки їх талановитих, розумних, чесних, справедливих, безмірно люблячих свою неповторну Україну, тих, хто жив нею і горів задля неї, було замучено... замордовано тупими, жорстокими і жадібними прислужниками системи!

Уявіть, яку потрібно мати душу і скільки пережити, щоб писати таке... Нагадаю, що пішов від нас Поет, в ...28 років! 28!!!!

***
...Не шукав я до тебе
Ні стежки, ні броду,
Бо від тебе узбіччям
Ніколи не брів —
Я для тебе горів,
Український народе,
Тільки, мабуть,
Не дуже яскраво
Горів.
Тільки, мабуть, не міг,
Як болід, спалахнути,
Щоб осяяти думкою
Твій небозвід,
Щоб устать, ніби зірка,
Сіянням окута,
Твоїх подвигів гордих
Й незлічених бід.
Скромна праця моя —
То не пишна окраса,
Але в тому, їй-богу,
Не бачу біди —
Щось у мене було
І від діда Тараса,
І від прадіда —
Сковороди.
Не шукаю до тебе
Ні стежки, ні броду —
Ти у грудях моїх,
У чолі і в руках.
Упаду я зорею,
Мій вічний народе,
На трагічний і довгий
Чумацький твій шлях.

Чи це...
***
Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
/В. Симоненко/

Портрет, робота заслуженого діяча мистецтв Віктора Івановича Клименка.