ОРДИНЕЦЬ І ВБИРАЛЬНЯ

Яко́сь в селі одно́му
Зайшов москаль до хати,
Зайшов гучніше грому
Й почав скрізь заглядати.

Ходи́ть став по будинку,
Все ни́шпорить, шукати,
Неначе дикови́нку,
Почав все розглядати.

Й побачив у куточку
Він виріб керамічний.
Неначе глек, чи бочку,
Чи корабель космічний.

До нього доторкнувся
І нижче нахилився,
Від по́диву замкнуся
І знову придивився.

– А что это такое
И что с ним надо делать?
И это что такое?
Изволь же мне поведать.

Зачем же эта чаша?
Воды в ней очень мало.
Иль бочка это ваша?
Оттуда что достала?

– Невже не знаєш що це?
Невже таке не бачив?
Ти звідки будеш, хлопче?
Не плем'я ж дике, наче.

Не бочка це з водою,
Та й зовсім це не чаша.
Що, парубче, з тобою?
То це вбиральня наша.

– Я прибыл из россии,
И я – освободитель,
Я – отпрыск тирании,
В меня есть покровитель.

Не видел я такое.
Зачем эта вбиральня
И многое другое?
То это не стиральня?

– Ну як тобі сказати?
Це – унітаз звичайний .
І воду тут зливати,
Щоб все було охайно.

– Нигде не видел сроду
Я в доме туалеты.
А как залить там воду?
Как-будто табуреты.

– То вірю в це охоче,
Для тебе – дикови́на.
Ти в Україні, хлопче,
Й це все тобі чужи́на!

Враз мародер-ординець
Став унітаз зривати,
Такий дикар-злочинець
Прийшов до нас до хати.

Прийшли тут воювати
Із мирним всім народом,
Майно все розкрадати
Усім рашистським збродом.

Себе тут показали
Як вбивці-мародери,
Бо ми, як їм сказали –
Нацисти і бандери.

Прославились ординці,
Тупії дикобрази.
Й таких не поодинці –
Зривають унітази.

Й це лиш шматочок то́го
Про рівень кругозору,
Всього́ нутра́ гнилого,
Що сунеться додолу.



14.04.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022