• НЕЗДОЛАННА БЛИЗЬКІСТЬ

    Навколо запанувала абсолютна тиша: вивітрена цегла старого будинку, давній дерев’яний настил ґанку, застигла у спокої постать у смугастому поло. Маска замість обличчя, провали очниць, відкрита архітектура скроневого механізму. І над витягнутою долонею — рожево-векторне суцвіття сакури, що утримує свою невагомість у повітрі.

    Сцена розгортається в режимі непорушного тривання, позбавленого зовнішньої напруги. Заіржавілі ланцюги садової гойдалки, м’які складки тканини, шорсткість дощок під ногами та гладкість пластику зрівняні цим рівним, безстороннім світлом в єдиному регістрі буття. Постать м’яко вписується в оточення: вона має людські пропорції, але зберігає цілковиту позбавленість суб’єктивності. Вона одягнена як дитина, але перебуває поза плинністю дорослішання.

    Тут розгортається особлива форма весни, вилучена з колообігу часу. Рожева сакура постає застиглим феноменом, досконалою геометрією форми, що втратила здатність бути минущою. Вона зависла в просторі як мовчазний знак чистого існування, звільненого від потреби росту, цвітіння чи згасання.

    У цій нерухомості відчувається глибокий спокій. Маска та м’які складки буденного одягу постають формою цілковитого захисту, притулком у безпечній зоні споглядання, де немає потреби відповідати на чийсь погляд. Векторне суцвіття перед нею виявляється ідеальним співрозмовником: воно нічого не вимагає навзамін, береже внутрішню тишу й дарує цілковиту герметичність існування, де безпека досягається відмовою від ризику бути побаченим наскрізь.

    Головне таїнство зосереджене в ледь помітному проміжку між кінчиками пальців і цим сяйвом. Відстань тут вимірюється самою природою нашої самості. Світіння перебуває на відстані одного подиху, проте сама близькість до нього так і не стає подією. Можна піднести долоню до самого джерела світла, зафіксувати його межі, вловити рожевий відблиск на матовій поверхні маски, зберігаючи при цьому лише зоровий контакт із формою, який так і не переростає у внутрішній відгук.

    Свідомість регулярно виявляє себе в подібній позиції. Ми опиняємося в граничній близькості до подій чи інших людей, утримуємо їх на відстані подиху, але раптом помічаємо: повнота буття розгортається перед очима, проте між сприйняттям і глибинним відгуком пролягає межа, яку неможливо виміряти жодною мірою.

    Сакура продовжує тримати свою геометрію в повітрі. Гойдалка нерухомо застигла на ланцюгах. Постать зберігає свій мовчазний жест. Це вишукане фіксування стану, коли простір довіряє нам свою присутність, але наше сприйняття залишає нас лише свідками, тихими спостерігачами того, що розгортається поруч, але залишається принципово нездоланним.

    — Voss Ekobi
    НЕЗДОЛАННА БЛИЗЬКІСТЬ Навколо запанувала абсолютна тиша: вивітрена цегла старого будинку, давній дерев’яний настил ґанку, застигла у спокої постать у смугастому поло. Маска замість обличчя, провали очниць, відкрита архітектура скроневого механізму. І над витягнутою долонею — рожево-векторне суцвіття сакури, що утримує свою невагомість у повітрі. Сцена розгортається в режимі непорушного тривання, позбавленого зовнішньої напруги. Заіржавілі ланцюги садової гойдалки, м’які складки тканини, шорсткість дощок під ногами та гладкість пластику зрівняні цим рівним, безстороннім світлом в єдиному регістрі буття. Постать м’яко вписується в оточення: вона має людські пропорції, але зберігає цілковиту позбавленість суб’єктивності. Вона одягнена як дитина, але перебуває поза плинністю дорослішання. Тут розгортається особлива форма весни, вилучена з колообігу часу. Рожева сакура постає застиглим феноменом, досконалою геометрією форми, що втратила здатність бути минущою. Вона зависла в просторі як мовчазний знак чистого існування, звільненого від потреби росту, цвітіння чи згасання. У цій нерухомості відчувається глибокий спокій. Маска та м’які складки буденного одягу постають формою цілковитого захисту, притулком у безпечній зоні споглядання, де немає потреби відповідати на чийсь погляд. Векторне суцвіття перед нею виявляється ідеальним співрозмовником: воно нічого не вимагає навзамін, береже внутрішню тишу й дарує цілковиту герметичність існування, де безпека досягається відмовою від ризику бути побаченим наскрізь. Головне таїнство зосереджене в ледь помітному проміжку між кінчиками пальців і цим сяйвом. Відстань тут вимірюється самою природою нашої самості. Світіння перебуває на відстані одного подиху, проте сама близькість до нього так і не стає подією. Можна піднести долоню до самого джерела світла, зафіксувати його межі, вловити рожевий відблиск на матовій поверхні маски, зберігаючи при цьому лише зоровий контакт із формою, який так і не переростає у внутрішній відгук. Свідомість регулярно виявляє себе в подібній позиції. Ми опиняємося в граничній близькості до подій чи інших людей, утримуємо їх на відстані подиху, але раптом помічаємо: повнота буття розгортається перед очима, проте між сприйняттям і глибинним відгуком пролягає межа, яку неможливо виміряти жодною мірою. Сакура продовжує тримати свою геометрію в повітрі. Гойдалка нерухомо застигла на ланцюгах. Постать зберігає свій мовчазний жест. Це вишукане фіксування стану, коли простір довіряє нам свою присутність, але наше сприйняття залишає нас лише свідками, тихими спостерігачами того, що розгортається поруч, але залишається принципово нездоланним. — Voss Ekobi
    Moroqonde - Too Far to Touch
    540переглядів
  • Моє мислення сягнуло глобального масштабу, де державні управління, бюрократичні машини, політичні чи корупційні системи будь-якої країни світу втрачають будь-яке значення і вагу. Дивлюся на всю планету Земля цілісно, без поділу на штучні кордони. Мій свідомий вибір і єдиний непохитний закон — це Закон вищого порядку (Закон Божий). Він стоїть набагато вище за будь-які земні конституції, створені людьми правила чи тимчасові структури. Уся суть глобального мислення зводиться до найголовнішої, фундаментальної причини — цінності людського життя. Це не медійні ІПСО чи маніпуляції мас, а чиста сутність. Більшість людей обирають те, що їм нав'язують або що просто подобається поверхнево, але мій вибір — це усвідомлене бачення реальності такою, якою вона є насправді. Переусвідомлення себе на цьому рівні — це розуміння всіх глобальних етапів буття з висоти цієї незмінної істини.
    ​Я пам'ятаю, бували такі моменти, коли я використовував зображення, візуально створене штучним інтелектом, виключно для того, щоб перевірити його деталізацію та допомогти розробникам побачити те, що слід допрацювати. Проте державні чи інші структури та модернізація іноді блокують профіль на добу, помилково вважаючи це поширенням ІПСО. На мить задумайтеся усі модератори глобальних соціальних мереж: під ким ви підкорені? Це стосується не лише мене — дуже багато людей діляться історіями про те, як їх блокують за звичайні зображення чи вірші, хоча вони нічого не порушували.
    ​Тому я звертаюся до Марка Цукерберга. Марк, якщо ти не переосмислиш і не переоформиш нормально Facebook та Meta, ця платформа рано чи пізно піде в ящик — туди, де очищається кеш і все летить у смітник. Я кидаю тобі цей виклик, щоб ти усвідомив: через недосконалу модернізацію та Meta AI люди втрачають зв'язок із рідними і змушені переходити на інші платформи. Усвідом це, поки я кидаю тобі цей виклик. Ваш аналітик
    Моє мислення сягнуло глобального масштабу, де державні управління, бюрократичні машини, політичні чи корупційні системи будь-якої країни світу втрачають будь-яке значення і вагу. Дивлюся на всю планету Земля цілісно, без поділу на штучні кордони. Мій свідомий вибір і єдиний непохитний закон — це Закон вищого порядку (Закон Божий). Він стоїть набагато вище за будь-які земні конституції, створені людьми правила чи тимчасові структури. Уся суть глобального мислення зводиться до найголовнішої, фундаментальної причини — цінності людського життя. Це не медійні ІПСО чи маніпуляції мас, а чиста сутність. Більшість людей обирають те, що їм нав'язують або що просто подобається поверхнево, але мій вибір — це усвідомлене бачення реальності такою, якою вона є насправді. Переусвідомлення себе на цьому рівні — це розуміння всіх глобальних етапів буття з висоти цієї незмінної істини. ​Я пам'ятаю, бували такі моменти, коли я використовував зображення, візуально створене штучним інтелектом, виключно для того, щоб перевірити його деталізацію та допомогти розробникам побачити те, що слід допрацювати. Проте державні чи інші структури та модернізація іноді блокують профіль на добу, помилково вважаючи це поширенням ІПСО. На мить задумайтеся усі модератори глобальних соціальних мереж: під ким ви підкорені? Це стосується не лише мене — дуже багато людей діляться історіями про те, як їх блокують за звичайні зображення чи вірші, хоча вони нічого не порушували. ​Тому я звертаюся до Марка Цукерберга. Марк, якщо ти не переосмислиш і не переоформиш нормально Facebook та Meta, ця платформа рано чи пізно піде в ящик — туди, де очищається кеш і все летить у смітник. Я кидаю тобі цей виклик, щоб ти усвідомив: через недосконалу модернізацію та Meta AI люди втрачають зв'язок із рідними і змушені переходити на інші платформи. Усвідом це, поки я кидаю тобі цей виклик. Ваш аналітик
    1
    1Kпереглядів
  • НАШОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ

    Державний Прапор - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього й жовтого кольорів. Яке ж минуле українського прапора? Історики свідчать, що в 1410 р. в Грюнвальдській битві полки Галицько-Волинського князівства билися під корогвами, на синьому полі яких був зображений золотий лев. Пізніше ці кольори зустрічаються в гербах західних українських земель, на знаменах українських козаків, у козацькому та гайдамацькому одязі. Такі історичні факти.

    А якщо подивитися на наш прапор із іншого боку? Краю-країні, де зародилася хліборобська цивілізація, притаманні саме сині й жовті фарби. Золотаві хлібні лани й мирне блакитне небо над ними, синя дніпровська або морська хвиля й жовтий пісок усе це зроду-віку складало краєвид нашої землі. Око українця завжди милували й жовті квіти горицвіту, дивини, буркуну, соняшника, і блакитні пелюстки цикорію, барвінку, волошки. Жовте - вогонь і синє - холод - два пелюстки буття, а водночас і два кінці осі, навколо якої це буття обертається.

    З відривного календаря "Криниченька" за 23 серпня
    НАШОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ Державний Прапор - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього й жовтого кольорів. Яке ж минуле українського прапора? Історики свідчать, що в 1410 р. в Грюнвальдській битві полки Галицько-Волинського князівства билися під корогвами, на синьому полі яких був зображений золотий лев. Пізніше ці кольори зустрічаються в гербах західних українських земель, на знаменах українських козаків, у козацькому та гайдамацькому одязі. Такі історичні факти. А якщо подивитися на наш прапор із іншого боку? Краю-країні, де зародилася хліборобська цивілізація, притаманні саме сині й жовті фарби. Золотаві хлібні лани й мирне блакитне небо над ними, синя дніпровська або морська хвиля й жовтий пісок усе це зроду-віку складало краєвид нашої землі. Око українця завжди милували й жовті квіти горицвіту, дивини, буркуну, соняшника, і блакитні пелюстки цикорію, барвінку, волошки. Жовте - вогонь і синє - холод - два пелюстки буття, а водночас і два кінці осі, навколо якої це буття обертається. З відривного календаря "Криниченька" за 23 серпня
    846переглядів 1 Поширень
  • Знати свої справжні бажання набагато важче, ніж здається більшості з нас.
    Це одна з найважчих проблем людського буття. Ми відчайдушно намагаємося уникнути цієї проблеми, приймаючи стандартні цілі за свої власні. Сучасна людина готова піти на величезний ризик, намагаючись досягти мети, яку вважають «її» метою, але надзвичайно боїться ризику і відповідальності поставити собі справді власні цілі.
    Знати свої справжні бажання набагато важче, ніж здається більшості з нас. Це одна з найважчих проблем людського буття. Ми відчайдушно намагаємося уникнути цієї проблеми, приймаючи стандартні цілі за свої власні. Сучасна людина готова піти на величезний ризик, намагаючись досягти мети, яку вважають «її» метою, але надзвичайно боїться ризику і відповідальності поставити собі справді власні цілі.
    1
    332переглядів
  • СВІДКИ ЧУЖОГО БОЛЮ

    Знову клятий ворог б'є,
    Сильно гаратає.
    Світ не бачить? Так вдає
    Й знов спостерігає.

    Знову стогне стольний град,
    Весь в вогні палає.
    Це, на жаль, не зорепад –
    Знов людей вбиває.

    Пил і попіл над житлом,
    Дим не відступає.
    Все під ворога крилом,
    Смерть там походжає.

    Під завалами — життя,
    Крик не замовкає.
    Чорне виросло буття,
    Біль не відпускає.

    У дворі — страшна біда,
    Кров земля ковтає.
    Не одна уже сім'я
    Долю там втрачає.

    Світ мовчить у енний раз,
    Совість присипляє.
    Кожен втрачений у нас
    В Небо відлітає.

    А звідтіль, на жаль, ніяк,
    Повернуть не може,
    Світ мовчить… Ну, якось так…
    Совість їх не гложе.

    22.07.2026 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
    СВІДКИ ЧУЖОГО БОЛЮЗнову клятий ворог б'є,Сильно гаратає.Світ не бачить? Так вдаєЙ знов спостерігає.Знову стогне стольний град,Весь в вогні палає.Це, на жаль, не зорепад –Знов людей вбиває.Пил і попіл над житлом,Дим не відступає.Все під ворога крилом,Смерть там походжає.Під завалами — життя,Крик не замовкає.Чорне виросло буття,Біль не відпускає.У дворі — страшна біда,Кров земля ковтає.Не одна уже сім'яДолю там втрачає.Світ мовчить у енний раз,Совість присипляє.Кожен втрачений у насВ Небо відлітає.А звідтіль, на жаль, ніяк,Повернуть не може,Світ мовчить… Ну, якось так…Совість їх не гложе.22.07.2026 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
    419переглядів
  • ЛІС НЕ ВИДАЄ ЧЕКІВ

    Перед нами древнє дерево, у стовбур якого вмонтовано банківський термінал. Поряд завмерла безлика шарнірна постать. На перший погляд сцена здається сюрреалістичною. Та що довше вдивляєшся в неї, то виразніше розумієш: її предметом є не дерево, не машина і навіть не людина. Вона говорить про спосіб, у який людська свідомість зустрічається з реальністю.

    Дерево втілює тривалість буття. Його коріння занурене в землю, крона тягнеться до світла, а саме існування не потребує жодного пояснення. У його мовчанні відчувається повнота, яка передує будь-якій людській інтерпретації. Постать звернена до термінала. Її увага природно зосереджується на знайомому інтерфейсі, адже саме через подібні структури сучасна людина дедалі частіше сприймає дійсність. Мова, символи, знання, технології та моделі сприйняття допомагають орієнтуватися в реальності, але водночас поступово визначають, як ми її сприймаємо. Згодом людина починає взаємодіяти вже не стільки зі світом, скільки зі способом його осмислення.

    Саме тому термінал не руйнує композицію. Він здається її органічною частиною. Найтривожнішим виявляється не його поява, а легкість, із якою свідомість приймає його як природний елемент зустрічі зі світом.

    У цьому прихована одна з фундаментальних особливостей людського існування. Ми створили тисячі способів наблизитися до світу й поступово забули, що близькість не потребує жодного способу.

    Ліс залишається мовчазним. Його присутність не зводиться до інформації, не вичерпується описом і не піддається остаточному тлумаченню. Вона відкривається лише в досвіді безпосередньої зустрічі, коли між людиною і світом більше не постає потреба в черговому посереднику.

    — Voss Ekobi
    ЛІС НЕ ВИДАЄ ЧЕКІВ Перед нами древнє дерево, у стовбур якого вмонтовано банківський термінал. Поряд завмерла безлика шарнірна постать. На перший погляд сцена здається сюрреалістичною. Та що довше вдивляєшся в неї, то виразніше розумієш: її предметом є не дерево, не машина і навіть не людина. Вона говорить про спосіб, у який людська свідомість зустрічається з реальністю. Дерево втілює тривалість буття. Його коріння занурене в землю, крона тягнеться до світла, а саме існування не потребує жодного пояснення. У його мовчанні відчувається повнота, яка передує будь-якій людській інтерпретації. Постать звернена до термінала. Її увага природно зосереджується на знайомому інтерфейсі, адже саме через подібні структури сучасна людина дедалі частіше сприймає дійсність. Мова, символи, знання, технології та моделі сприйняття допомагають орієнтуватися в реальності, але водночас поступово визначають, як ми її сприймаємо. Згодом людина починає взаємодіяти вже не стільки зі світом, скільки зі способом його осмислення. Саме тому термінал не руйнує композицію. Він здається її органічною частиною. Найтривожнішим виявляється не його поява, а легкість, із якою свідомість приймає його як природний елемент зустрічі зі світом. У цьому прихована одна з фундаментальних особливостей людського існування. Ми створили тисячі способів наблизитися до світу й поступово забули, що близькість не потребує жодного способу. Ліс залишається мовчазним. Його присутність не зводиться до інформації, не вичерпується описом і не піддається остаточному тлумаченню. Вона відкривається лише в досвіді безпосередньої зустрічі, коли між людиною і світом більше не постає потреба в черговому посереднику. — Voss Ekobi
    Moroqonde - Terminal Forrest
    1Kпереглядів


  • КОНЦТАБІРНА ЕМАНАЦІЯ
    На колючім дроті
    молоді роки висять
    етюдами.
    Вмирає стара весна.
    Ранки прелюдами
    відкривають ширму дня.
    В таборі повінь
    брукв’яного запаху.
    П’ють його губи
    барачних дверей.
    Над табором
    горить Венера,
    чекає замучених душ.
    Зловісно перегукується варта.
    Розстріляний мозок
    висох на колючім дроті.
    У ньому вмерла
    тайна буття.
    Сичать колючі терни дроту.
    Тут розстріляли еврику давно.
    Пахнуть сечею нари,
    а тіло воском.
    Десять тисяч сердець не спить,
    крові просять.
    Ніч іде м’яко і швидко,
    день буде пражним і довгим.
    Снилась мати молодою,
    мила коси у Десні.
    Беззахисна Україно!
    Ніч розливає смалятину,
    то діти твої горять у топках.
    Рідна хата далека й недосяжна.
    Одні хмари вільні в цьому світі.
    Худеньке тіло хоче хмаркою стати,
    пробує злетіти — не може,
    ще є вага.
    1954 Григорій Сагайдак
    КОНЦТАБІРНА ЕМАНАЦІЯ На колючім дроті молоді роки висять етюдами. Вмирає стара весна. Ранки прелюдами відкривають ширму дня. В таборі повінь брукв’яного запаху. П’ють його губи барачних дверей. Над табором горить Венера, чекає замучених душ. Зловісно перегукується варта. Розстріляний мозок висох на колючім дроті. У ньому вмерла тайна буття. Сичать колючі терни дроту. Тут розстріляли еврику давно. Пахнуть сечею нари, а тіло воском. Десять тисяч сердець не спить, крові просять. Ніч іде м’яко і швидко, день буде пражним і довгим. Снилась мати молодою, мила коси у Десні. Беззахисна Україно! Ніч розливає смалятину, то діти твої горять у топках. Рідна хата далека й недосяжна. Одні хмари вільні в цьому світі. Худеньке тіло хоче хмаркою стати, пробує злетіти — не може, ще є вага. 1954 Григорій Сагайдак
    1Kпереглядів
  • НА ВАРТІ ВОЛІ


    На варті волі й честі України
    Стоїть Закон, освячений добром.
    У ньому — міць великої родини,
    Що йде крізь бурі праведним шляхо́м.


    У ньому — голос предків нездоланних,
    Їх віра в правду, гідність і життя.
    У ньому — поклик звершень невблаганний
    І світла мрія нашого буття.


    Він береже державнії святині,
    Єднає всіх у помислах ясни́х.
    Щоб злагода і мир цвіли в країні,
    Щоб не згасав вогонь сердець палких.


    Нехай міцніє наша Україна,
    Підно́сить гордо прапор у віках.
    Хай Конституція, немов святиня,
    Живе у справах, помислах, серцях.


    Нехай веде нас шля́хом верховенства,
    Закон і право поруч хай ідуть,
    До процвітання, миру і братерства,
    До світлих днів, щоб про війну забуть.


    І буде жити вільная держава,
    Як символ сили, єдності й добра,
    Й лунатиме її велична слава
    Від гір Карпатських аж до хвиль Дніпра.


    Закон святий веде народ крізь ро́ки,
    Єднаючи серця в один порив.
    І хай Господь благословить на кроки
    Шлях України до нови́х вершин.


    Тож слався, краю вільний і єдиний,
    Під мирним небом рідної землі,
    Нехай живе Закон твоєї днини
    У кожнім серці, в кожному чолі.


    31.05.2026 р.


    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
    ID: 1063364
    НА ВАРТІ ВОЛІ На варті волі й честі України Стоїть Закон, освячений добром. У ньому — міць великої родини, Що йде крізь бурі праведним шляхо́м. У ньому — голос предків нездоланних, Їх віра в правду, гідність і життя. У ньому — поклик звершень невблаганний І світла мрія нашого буття. Він береже державнії святині, Єднає всіх у помислах ясни́х. Щоб злагода і мир цвіли в країні, Щоб не згасав вогонь сердець палких. Нехай міцніє наша Україна, Підно́сить гордо прапор у віках. Хай Конституція, немов святиня, Живе у справах, помислах, серцях. Нехай веде нас шля́хом верховенства, Закон і право поруч хай ідуть, До процвітання, миру і братерства, До світлих днів, щоб про війну забуть. І буде жити вільная держава, Як символ сили, єдності й добра, Й лунатиме її велична слава Від гір Карпатських аж до хвиль Дніпра. Закон святий веде народ крізь ро́ки, Єднаючи серця в один порив. І хай Господь благословить на кроки Шлях України до нови́х вершин. Тож слався, краю вільний і єдиний, Під мирним небом рідної землі, Нехай живе Закон твоєї днини У кожнім серці, в кожному чолі. 31.05.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1063364
    800переглядів
  • ПРИСВЯТА ТИМ, ХТО НЕ ЗУСТРІВ ВЕСНУ

    (Закатованим ворогом на Київщині)

    Стоїть наш край, хоч вибухи гримлять,
    Нема орди і край наш рідний вільний!
    А йшли потвори від життя звільня́ть…
    Дай Боже, що і інші зе́млі звільним!

    Нема орди, але не всі живі,
    Не всі весни́ тоді ще дочекали,
    Віками не вкладеться в голові,
    Скількох убивці в нас закатували.

    Присвята тим, хто не зустрів весну,
    Чий голос в ката в горлі захлину́вся,
    Хто впав у ту безодню крижану
    І до порога сво́го не вернувся.

    Для них не пролунав відбій тривог,
    Їх ранок зупинився на порозі,
    Лиш вічний спокій і далекий Бог
    Прийняли ду́ші в лютій тій тривозі.

    Ім'я́ ми пам'ятаєм кожне й крок,
    І без хреста закатаних у землю,
    Для них тепер – лиш тиша між зіро́к
    І пам'ять наша невмируща, щемна.

    Кого́ убили, хто живцем згорів…
    За мрії всі, розстріляні ордою,
    Ми не пробачим винним цих гріхів,
    Цей біль від нас не витік із водою.

    Убиті, закатовані в пітьмі́,
    І погляди скляні, зв'язані ру́ки…
    Вони лишились вічно на війні,
    А в нас лишилась пам'ять від розпуки.

    Ми не пробачим вирваних життів,
    Кого́ закатували у підвалах,
    За сльо́зи матерів, дітей, батьків,
    Кого́ живцем у лісі розпинали.

    Як символ незнище́нного буття,
    Горіти буде за́вжди свічка кожна,
    Бо в кожнім імені – ціна життя…
    Не вберегла валіза та тривожна.

    Травинка кожна правдою зросте,
    І кожен камінь пам'ять сво́ю має,
    Бо право на свободу – це святе.
    Наш край живий і все він пам'ятає.

    Сади посадим на місцях боїв
    І відбудуєм спалені оселі,
    Це не побачать ті, хто онімів…
    Почуєм знову солов'їні трелі.

    03.04.2026 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
    ID: 1060251
    ПРИСВЯТА ТИМ, ХТО НЕ ЗУСТРІВ ВЕСНУ (Закатованим ворогом на Київщині) Стоїть наш край, хоч вибухи гримлять, Нема орди і край наш рідний вільний! А йшли потвори від життя звільня́ть… Дай Боже, що і інші зе́млі звільним! Нема орди, але не всі живі, Не всі весни́ тоді ще дочекали, Віками не вкладеться в голові, Скількох убивці в нас закатували. Присвята тим, хто не зустрів весну, Чий голос в ката в горлі захлину́вся, Хто впав у ту безодню крижану І до порога сво́го не вернувся. Для них не пролунав відбій тривог, Їх ранок зупинився на порозі, Лиш вічний спокій і далекий Бог Прийняли ду́ші в лютій тій тривозі. Ім'я́ ми пам'ятаєм кожне й крок, І без хреста закатаних у землю, Для них тепер – лиш тиша між зіро́к І пам'ять наша невмируща, щемна. Кого́ убили, хто живцем згорів… За мрії всі, розстріляні ордою, Ми не пробачим винним цих гріхів, Цей біль від нас не витік із водою. Убиті, закатовані в пітьмі́, І погляди скляні, зв'язані ру́ки… Вони лишились вічно на війні, А в нас лишилась пам'ять від розпуки. Ми не пробачим вирваних життів, Кого́ закатували у підвалах, За сльо́зи матерів, дітей, батьків, Кого́ живцем у лісі розпинали. Як символ незнище́нного буття, Горіти буде за́вжди свічка кожна, Бо в кожнім імені – ціна життя… Не вберегла валіза та тривожна. Травинка кожна правдою зросте, І кожен камінь пам'ять сво́ю має, Бо право на свободу – це святе. Наш край живий і все він пам'ятає. Сади посадим на місцях боїв І відбудуєм спалені оселі, Це не побачать ті, хто онімів… Почуєм знову солов'їні трелі. 03.04.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1060251
    859переглядів
  • НЕБЕЗПЕКА І НЕЗЛАМНИЙ ДУХ

    Знов рівень небезпеки в нас високий,
    Нам кажуть прямувати в укриття,
    І вибух вже луна неодинокий…
    Аби зберіг Всевишній нам життя.

    Тримаємось за віру і за ру́ки,
    В молитві тихій кожен б’ється пульс.
    Крізь ці тривожні і важкі розпуки
    Я защораз до ПЕРЕМОГИ рвусь.

    Нехай затихне гуркіт над містами,
    І тиша, й спокій ве́рнеться в буття,
    Щоб перемога світла бу́ла з нами,
    І щоб беріг Всевишній нам життя.

    Настане день – розсіються тумани,
    Зітре́мо сльо́зи з втомлених облич,
    Загоїть час болючий шрам від рани,
    І відгукне́ться світлом темна ніч.

    Ми віримо, що в нас настане тиша,
    Здригатися не будем від тривог,
    Ми дочекаєм – ворог нас зали́шить,
    Не буде більше в нас пересторог.

    Ми відбудуєм кожен дім й хатину,
    Під мирним небом колос зро́дить знов,
    У засвіти ніхто більш не полине…
    То ж молимо, щоб мирний час прийшов.

    І тиша в нас лунатиме щомиті,
    Не буде більш ворожих канонад,
    Ми вірою на краще всі сповиті,
    Під мирним небом забуяє сад.

    Розквітне край у променях весняних,
    Де кожен подих — вільний і живий,
    Та поки що сигнал цей окаянний…
    Вкраїни дух — незламний і палкий.

    25.01.2026 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
    ID: 1056054
    НЕБЕЗПЕКА І НЕЗЛАМНИЙ ДУХ Знов рівень небезпеки в нас високий, Нам кажуть прямувати в укриття, І вибух вже луна неодинокий… Аби зберіг Всевишній нам життя. Тримаємось за віру і за ру́ки, В молитві тихій кожен б’ється пульс. Крізь ці тривожні і важкі розпуки Я защораз до ПЕРЕМОГИ рвусь. Нехай затихне гуркіт над містами, І тиша, й спокій ве́рнеться в буття, Щоб перемога світла бу́ла з нами, І щоб беріг Всевишній нам життя. Настане день – розсіються тумани, Зітре́мо сльо́зи з втомлених облич, Загоїть час болючий шрам від рани, І відгукне́ться світлом темна ніч. Ми віримо, що в нас настане тиша, Здригатися не будем від тривог, Ми дочекаєм – ворог нас зали́шить, Не буде більше в нас пересторог. Ми відбудуєм кожен дім й хатину, Під мирним небом колос зро́дить знов, У засвіти ніхто більш не полине… То ж молимо, щоб мирний час прийшов. І тиша в нас лунатиме щомиті, Не буде більш ворожих канонад, Ми вірою на краще всі сповиті, Під мирним небом забуяє сад. Розквітне край у променях весняних, Де кожен подих — вільний і живий, Та поки що сигнал цей окаянний… Вкраїни дух — незламний і палкий. 25.01.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1056054
    761переглядів
Більше результатів