• 🎾👗Марта Костюк розповіла про сукню для Вімблдону та несподіваний український мотив

    Українська тенісистка поділилася враженнями від ексклюзивної сукні, яку спеціально для Вімблдону створив американський бренд Wilson.

    За словами Марти, попри пишний вигляд, сукня виявилася напрочуд легкою та комфортною.
    Вона неймовірно легка. На фото здається об'ємною, але насправді дуже комфортна. Я дуже задоволена тим, як вона виглядає і як відчувається, - сказала Костюк.

    Також тенісистка звернула увагу на цікавий нюанс: одна з уболівальниць помітила, що мереживо на сукні нагадує українські орнаменти.
    Після її слів я придивилася і подумала: а й справді, щось подібне є, - зізналася Марта "Суспільному Спорт".
    #tennis #спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові прихильники
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport" rel="noopener noreferrer" target="_blank">https://t.me/brovarysport
    🎾👗Марта Костюк розповіла про сукню для Вімблдону та несподіваний український мотивУкраїнська тенісистка поділилася враженнями від ексклюзивної сукні, яку спеціально для Вімблдону створив американський бренд Wilson.За словами Марти, попри пишний вигляд, сукня виявилася напрочуд легкою та комфортною.Вона неймовірно легка. На фото здається об'ємною, але насправді дуже комфортна. Я дуже задоволена тим, як вона виглядає і як відчувається, - сказала Костюк.Також тенісистка звернула увагу на цікавий нюанс: одна з уболівальниць помітила, що мереживо на сукні нагадує українські орнаменти.Після її слів я придивилася і подумала: а й справді, щось подібне є, - зізналася Марта "Суспільному Спорт".#tennis #спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові прихильникиВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    271views


  • МЕРЕЖИВО, ГАПТОВАНЕ МОРОЗОМ

    Мереживо, гаптоване морозом,
    На шибці, наче спогад про тепло́,
    Зітхання снігу, але не під возом,
    І небо простяглося, наче скло.

    Сліди застигли всюди на дорозі,
    Як пам’ять про ці кроки десь в імлі,
    І серце, наче птаха у облозі,
    Яка весну шукає в кришталі.

    У кожному мереживі надія,
    Що знову десь розто́питься печаль,
    Бо навіть у засніженій завії
    Живе душі та непохитна сталь.

    І тиша, що лягла на підвіконні
    Й замріяно на зиму спогляда,
    Й мереживо, неначе на долоні.
    Весну крізь нього тиша вигляда.

    І світло крізь завісу снігопаду
    Нагадує про ніжність і тепло́,
    Воно торкає серця, наче кладу,
    Й крізь шибку, наче квітка, зацвіло.

    В мереживо уплівся пульс чекання,
    Що визира крізь лід і темну ніч,
    Бо навіть у морозному мовчанні
    Живе любов, як полум’я від свіч.

    13.11.2025 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
    ID: 1058202

    МЕРЕЖИВО, ГАПТОВАНЕ МОРОЗОМ Мереживо, гаптоване морозом, На шибці, наче спогад про тепло́, Зітхання снігу, але не під возом, І небо простяглося, наче скло. Сліди застигли всюди на дорозі, Як пам’ять про ці кроки десь в імлі, І серце, наче птаха у облозі, Яка весну шукає в кришталі. У кожному мереживі надія, Що знову десь розто́питься печаль, Бо навіть у засніженій завії Живе душі та непохитна сталь. І тиша, що лягла на підвіконні Й замріяно на зиму спогляда, Й мереживо, неначе на долоні. Весну крізь нього тиша вигляда. І світло крізь завісу снігопаду Нагадує про ніжність і тепло́, Воно торкає серця, наче кладу, Й крізь шибку, наче квітка, зацвіло. В мереживо уплівся пульс чекання, Що визира крізь лід і темну ніч, Бо навіть у морозному мовчанні Живе любов, як полум’я від свіч. 13.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1058202
    572views
  • Під час моїх предивних мандрів землями германськими, потрапивши до града Франкфурта-над-Одерою, зустрів я юну панну. Бачив я її в самій гущі літ кінця століття дев’ятнадцятого. Одягнена вона була за найвищим звичаєм Німецької Імперії, у часи, що їх нині Модерном кличуть. Голову її прикрашав капелюшок хитромудрий, квітами майстерно убраний, наче справжній сад весняний на кучерях золотистих розквітнув. Комірець її сукні, високий та мереживом оздоблений, свідчив про шляхетність роду та строгість тамтешніх манер. Потрапивши волею долі у добу поточну, до рідного міста свого, застиг я у подиві перед образом цієї панни тутешньої. Весь її стрій — то не просто вбрання, а справжнє дзеркало епохи нової, де старі чесноти з модерним шиком сплелися.
    Під час моїх предивних мандрів землями германськими, потрапивши до града Франкфурта-над-Одерою, зустрів я юну панну. Бачив я її в самій гущі літ кінця століття дев’ятнадцятого. Одягнена вона була за найвищим звичаєм Німецької Імперії, у часи, що їх нині Модерном кличуть. Голову її прикрашав капелюшок хитромудрий, квітами майстерно убраний, наче справжній сад весняний на кучерях золотистих розквітнув. Комірець її сукні, високий та мереживом оздоблений, свідчив про шляхетність роду та строгість тамтешніх манер. Потрапивши волею долі у добу поточну, до рідного міста свого, застиг я у подиві перед образом цієї панни тутешньої. Весь її стрій — то не просто вбрання, а справжнє дзеркало епохи нової, де старі чесноти з модерним шиком сплелися.
    467views
  • Вона прибула до Англії зі скринею сушеного листя, яке ніхто не зміг упізнати.
    З неї насміхалися через її «дивну португальську звичку».
    За триста років чаювання стане найбританськішою традицією з усіх можливих.
    І майже ніхто не згадає королеву, з якої все почалося.
    Травень 1662 року.
    Двадцятитрирічна Катерина Браганська сходить на берег у Портсмуті — бліда від морської хвороби, налякана, в чужій країні. Вона щойно перетнула небезпечні моря, щоб вийти заміж за чоловіка, якого ніколи не бачила: короля Англії Карла II.
    Її прибуття вважали провалом.
    Придворні дами перешіптувалися за віялами, розглядаючи її старомодні сукні та зачіску. Вона не говорила англійською. Вона була католичкою в країні, де зовсім нещодавно стратили короля і пролили ріки крові через віру. А її майбутній чоловік — чарівний і відкрито невірний Карл II — нібито одразу сказав радникам, що вона йому не подобається.
    Катерину відправили не заради кохання.
    Її відправили як частину угоди.
    Португалії був потрібен англійський флот для захисту колоній від Іспанії. Англії — гроші й території. Посаг Катерини був приголомшливим: Бомбей (нинішній Мумбаї), Танжер, торговельні привілеї та два мільйони португальських крон. Карл одружився з вигодою. Коханок залишив собі.
    Але разом із посагом вона привезла ще дещо — те, що двір вважав дивною курйозною річчю.
    Скриню з чаєм.
    У 1662 році чай в Англії був майже невідомий. Екзотичний напій із Китаю, знайомий лише небагатьом. А в Португалії, завдяки торговельним шляхам з Азією, його давно пили при дворі.
    Коли Катерина попросила подати їй на сніданок чай замість елю, придворні дами захихотіли:
    «Іноземна королева п’є гарячу воду з листям».
    Але вона була королевою.
    А королеви створюють звички.
    За кілька місяців знать почала наслідувати її «португальську дивакуватість». За кілька років чай став модним серед лондонської еліти. А у XVIII столітті перетворився на національний напій.
    Сьогодні британці випивають близько ста мільйонів чашок чаю на день — тому що колись одна самотня португальська принцеса тужила за смаком дому.
    Та чай був не єдиним її випробуванням.
    У Лондоні Катерина дізналася, що її чоловік уже має офіційну фаворитку — Барбару Вільєрс, леді Каслмейн. Красиву, безсоромну, впливову, матір кількох позашлюбних дітей короля. Коли Катерина вперше зустріла її при дворі й зрозуміла, ким вона є насправді, вона знепритомніла від приниження.
    Карл не приховував своїх зрад. Навпаки — він призначив Барбару фрейліною Катерини, змусивши королеву щодня бачити вагітну коханку власного чоловіка. Це було публічне приниження.
    Перед Катериною постав вибір: боротися чи терпіти.
    Вона обрала терпіння. Не як слабкість — а як стратегію.
    Вона була чужинкою, католичкою й бездітною королевою в країні, де від жінки чекали лише спадкоємця. Реальної влади вона не мала. Тому будувала її тихо.
    Вона таємно підтримувала католиків, переховувала священників і не зреклася своєї віри, попри величезний тиск. Вона принесла до Англії моду на мереживо, нові тканини й витончену елегантність. Вона привезла апельсини. І… столові виделки. (Так, тоді англійці ще часто їли руками.)
    І вона з гідністю витримувала нескінченний парад королівських коханок.
    Минули роки. Її звинувачували в безплідді. Її оглядали лікарі. Політики пошепки говорили про розлучення. Антикатолики називали це «карою Божою».
    Про одне не говорили вголос:
    У Карла було щонайменше чотирнадцять визнаних позашлюбних дітей.
    Проблема була не в ній.
    Вона це знала. І мовчала. Бо правда знищила б її остаточно.
    Вона вижила.
    Двадцять три роки при дворі, де виживали одиниці. Велику чуму. Велику пожежу Лондона. Змови, у яких її намагалися звинуватити в отруєнні короля й засудити до страти.
    Коли Карл II помирав у 1685 році, він попросив брата «бути добрим до Катерини». Після двадцяти трьох років публічних принижень він нарешті визнав, що вона була відданою, гідною і сильнішою, ніж здавалася.
    У 1692 році Катерина повернулася до Португалії й стала регенткою при своєму братові-королеві, довівши, що вміє правити. Просто Англія ніколи не дала їй такого шансу.
    Вона померла у 1705 році.
    Сьогодні мільйони британців п’ють чай, не знаючи, що вшановують португальську католицьку королеву, з якої колись насміхалися через її «чужоземні звички».
    Район Квінз у Нью-Йорку названо на її честь.
    А традиція чаю о п’ятій почалася зі скрині сушеного листя й упертого бажання не зникнути.
    Катерина Браганська не кричала.
    Не підіймала бунтів.
    Не вимагала поваги.
    Вона просто тихо назавжди змінила британську культуру — і вижила там, де її намагалися зламати.
    Іноді найреволюційніший вчинок — не зникнути.
    Вони сміялися з її португальського чаю.
    Тепер це символ Англії.
    І тепер ти знаєш, з чого все почалося.
    .
    .
    .
    (Цей матеріал має виключно інформаційний та художній характер. У разі виникнення додаткових питань звертайтеся до кваліфікованих спеціалістів. Згадування торговельних марок не є рекламою чи співпрацею. Можливе використання відкритих джерел та елементів, створених за допомогою #AI.)
    Вона прибула до Англії зі скринею сушеного листя, яке ніхто не зміг упізнати. З неї насміхалися через її «дивну португальську звичку». За триста років чаювання стане найбританськішою традицією з усіх можливих. І майже ніхто не згадає королеву, з якої все почалося. Травень 1662 року. Двадцятитрирічна Катерина Браганська сходить на берег у Портсмуті — бліда від морської хвороби, налякана, в чужій країні. Вона щойно перетнула небезпечні моря, щоб вийти заміж за чоловіка, якого ніколи не бачила: короля Англії Карла II. Її прибуття вважали провалом. Придворні дами перешіптувалися за віялами, розглядаючи її старомодні сукні та зачіску. Вона не говорила англійською. Вона була католичкою в країні, де зовсім нещодавно стратили короля і пролили ріки крові через віру. А її майбутній чоловік — чарівний і відкрито невірний Карл II — нібито одразу сказав радникам, що вона йому не подобається. Катерину відправили не заради кохання. Її відправили як частину угоди. Португалії був потрібен англійський флот для захисту колоній від Іспанії. Англії — гроші й території. Посаг Катерини був приголомшливим: Бомбей (нинішній Мумбаї), Танжер, торговельні привілеї та два мільйони португальських крон. Карл одружився з вигодою. Коханок залишив собі. Але разом із посагом вона привезла ще дещо — те, що двір вважав дивною курйозною річчю. Скриню з чаєм. У 1662 році чай в Англії був майже невідомий. Екзотичний напій із Китаю, знайомий лише небагатьом. А в Португалії, завдяки торговельним шляхам з Азією, його давно пили при дворі. Коли Катерина попросила подати їй на сніданок чай замість елю, придворні дами захихотіли: «Іноземна королева п’є гарячу воду з листям». Але вона була королевою. А королеви створюють звички. За кілька місяців знать почала наслідувати її «португальську дивакуватість». За кілька років чай став модним серед лондонської еліти. А у XVIII столітті перетворився на національний напій. Сьогодні британці випивають близько ста мільйонів чашок чаю на день — тому що колись одна самотня португальська принцеса тужила за смаком дому. Та чай був не єдиним її випробуванням. У Лондоні Катерина дізналася, що її чоловік уже має офіційну фаворитку — Барбару Вільєрс, леді Каслмейн. Красиву, безсоромну, впливову, матір кількох позашлюбних дітей короля. Коли Катерина вперше зустріла її при дворі й зрозуміла, ким вона є насправді, вона знепритомніла від приниження. Карл не приховував своїх зрад. Навпаки — він призначив Барбару фрейліною Катерини, змусивши королеву щодня бачити вагітну коханку власного чоловіка. Це було публічне приниження. Перед Катериною постав вибір: боротися чи терпіти. Вона обрала терпіння. Не як слабкість — а як стратегію. Вона була чужинкою, католичкою й бездітною королевою в країні, де від жінки чекали лише спадкоємця. Реальної влади вона не мала. Тому будувала її тихо. Вона таємно підтримувала католиків, переховувала священників і не зреклася своєї віри, попри величезний тиск. Вона принесла до Англії моду на мереживо, нові тканини й витончену елегантність. Вона привезла апельсини. І… столові виделки. (Так, тоді англійці ще часто їли руками.) І вона з гідністю витримувала нескінченний парад королівських коханок. Минули роки. Її звинувачували в безплідді. Її оглядали лікарі. Політики пошепки говорили про розлучення. Антикатолики називали це «карою Божою». Про одне не говорили вголос: У Карла було щонайменше чотирнадцять визнаних позашлюбних дітей. Проблема була не в ній. Вона це знала. І мовчала. Бо правда знищила б її остаточно. Вона вижила. Двадцять три роки при дворі, де виживали одиниці. Велику чуму. Велику пожежу Лондона. Змови, у яких її намагалися звинуватити в отруєнні короля й засудити до страти. Коли Карл II помирав у 1685 році, він попросив брата «бути добрим до Катерини». Після двадцяти трьох років публічних принижень він нарешті визнав, що вона була відданою, гідною і сильнішою, ніж здавалася. У 1692 році Катерина повернулася до Португалії й стала регенткою при своєму братові-королеві, довівши, що вміє правити. Просто Англія ніколи не дала їй такого шансу. Вона померла у 1705 році. Сьогодні мільйони британців п’ють чай, не знаючи, що вшановують португальську католицьку королеву, з якої колись насміхалися через її «чужоземні звички». Район Квінз у Нью-Йорку названо на її честь. А традиція чаю о п’ятій почалася зі скрині сушеного листя й упертого бажання не зникнути. Катерина Браганська не кричала. Не підіймала бунтів. Не вимагала поваги. Вона просто тихо назавжди змінила британську культуру — і вижила там, де її намагалися зламати. Іноді найреволюційніший вчинок — не зникнути. Вони сміялися з її португальського чаю. Тепер це символ Англії. І тепер ти знаєш, з чого все почалося. . . . (Цей матеріал має виключно інформаційний та художній характер. У разі виникнення додаткових питань звертайтеся до кваліфікованих спеціалістів. Згадування торговельних марок не є рекламою чи співпрацею. Можливе використання відкритих джерел та елементів, створених за допомогою #AI.)
    3
    1Kviews
  • #Велесова_ніч_ВПР

    Йшли духи з Ірію, незримі,
    Всідались тихо за столи.
    Руками-крилами своїми
    Тепло в родині берегли.
    Ця ніч для них була остання
    У цьому році, як завжди,
    Живого й мертвого єднання —
    Як охорона від біди.
    Живі у пращурів просили
    Надійний захист на весь рік,
    Щоб не ступала хижа сила
    На світлий родовий поріг.
    На стінах тіні танцювали.
    Горіли цілу ніч вогні.
    Всі бога Велеса вітали —
    Лунали співи голосні.
    Вимогливо дивився Велес,
    Владар заможного життя,
    Чи ще шанують його велич
    Старі, дорослі і дитя.
    Чи ще митці мистецтво творять,
    Чи добре торг купці ведуть.
    Палахкотіли ясно зорі,
    Волосожару слали путь.
    Чумацький Шлях білів у небі,
    Єднав мереживо сторіч.
    Зібравши віншування й треби,
    Спливала Велесова ніч.

    Слов'янка.
    #Велесова_ніч_ВПР Йшли духи з Ірію, незримі, Всідались тихо за столи. Руками-крилами своїми Тепло в родині берегли. Ця ніч для них була остання У цьому році, як завжди, Живого й мертвого єднання — Як охорона від біди. Живі у пращурів просили Надійний захист на весь рік, Щоб не ступала хижа сила На світлий родовий поріг. На стінах тіні танцювали. Горіли цілу ніч вогні. Всі бога Велеса вітали — Лунали співи голосні. Вимогливо дивився Велес, Владар заможного життя, Чи ще шанують його велич Старі, дорослі і дитя. Чи ще митці мистецтво творять, Чи добре торг купці ведуть. Палахкотіли ясно зорі, Волосожару слали путь. Чумацький Шлях білів у небі, Єднав мереживо сторіч. Зібравши віншування й треби, Спливала Велесова ніч. Слов'янка.
    644views
  • #поезія
    Заплуталася осінь в павутинні,
    Мереживом прикрасила сади.
    Прекрасна і в сухому огудинні -
    Від літа залишилися сліди.

    То інеєм прикриє, то росою
    Зі сходом сонця рясно нарядИть.
    Відрослою зеленою травою
    Про літо нагадає в ранню мить.

    Зжене в ріллю зимуючих всіх птахів -
    Хай підготують землю до весни.
    Нехай морози не нагонять страху.
    А скільки в нас, скажіть, тої зими?

    Своя земля наситить і нагріє,
    Простори рідні серце звеселять,
    Тож стужу пережити всі зумієм
    І в мирі будем весну зустрічать.

    Олеся Жданюк
    #поезія Заплуталася осінь в павутинні, Мереживом прикрасила сади. Прекрасна і в сухому огудинні - Від літа залишилися сліди. То інеєм прикриє, то росою Зі сходом сонця рясно нарядИть. Відрослою зеленою травою Про літо нагадає в ранню мить. Зжене в ріллю зимуючих всіх птахів - Хай підготують землю до весни. Нехай морози не нагонять страху. А скільки в нас, скажіть, тої зими? Своя земля наситить і нагріє, Простори рідні серце звеселять, Тож стужу пережити всі зумієм І в мирі будем весну зустрічать. Олеся Жданюк
    3
    528views
  • ✨Українська зіроква дзюдоїстка Дарія Білодід змінила татамі на студійні софіти й вразила новим образом.

    🏆 Чемпіонка Європи та світу поділилася в Instagram серією знімків у чорному корсеті та довгій спідниці з мереживом, підкресливши жіночність і грацію.

    💃 Фотосесія показала інший бік спортсменки – впевнену, елегантну та звабливу.

    ❤️ Фанати відзначили, що Дарії вдалося поєднати силу й ніжність, довівши: вона підкорює не лише спорт, а й світ моди.
    #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    ✨Українська зіроква дзюдоїстка Дарія Білодід змінила татамі на студійні софіти й вразила новим образом. 🏆 Чемпіонка Європи та світу поділилася в Instagram серією знімків у чорному корсеті та довгій спідниці з мереживом, підкресливши жіночність і грацію. 💃 Фотосесія показала інший бік спортсменки – впевнену, елегантну та звабливу. ❤️ Фанати відзначили, що Дарії вдалося поєднати силу й ніжність, довівши: вона підкорює не лише спорт, а й світ моди. #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    1Kviews
  • Міжнародний день мережива
    Міжнародний день мережива (International Lace Day) відзначають в останню суботу вересня.
    Мереживо
    Техніка виконання мережива виникла багато століть тому. Ще у біблійних текстах є згадки про пишні тканини, якими було декоровано вбрання священиків. Навіть на муміях часів Давнього Єгипту зустрічаються сітчасті вишивки.

    Але найбільшу популярність мереживо завоювало у XVI столітті, за часів Катерини Медичі. Його використовували всюди, де тільки було можливо. Жінки прикрашали одяг – сукні та спідню білизну. Мереживні серветки клали на стіл та спинку дивана. Подушки та настільні лампи також мали мереживне оздоблення.

    Кожен, хто носив мереживні прикраси, намагався дбати про них, оскільки вони підкреслювали статус господаря. Цей вид ремесла не втратив свою актуальність і в сьогоденні. Найбільш популярні та коштовні види мережива зараз – це фламандські та венеційські.
    Міжнародний день мережива Міжнародний день мережива (International Lace Day) відзначають в останню суботу вересня. Мереживо Техніка виконання мережива виникла багато століть тому. Ще у біблійних текстах є згадки про пишні тканини, якими було декоровано вбрання священиків. Навіть на муміях часів Давнього Єгипту зустрічаються сітчасті вишивки. Але найбільшу популярність мереживо завоювало у XVI столітті, за часів Катерини Медичі. Його використовували всюди, де тільки було можливо. Жінки прикрашали одяг – сукні та спідню білизну. Мереживні серветки клали на стіл та спинку дивана. Подушки та настільні лампи також мали мереживне оздоблення. Кожен, хто носив мереживні прикраси, намагався дбати про них, оскільки вони підкреслювали статус господаря. Цей вид ремесла не втратив свою актуальність і в сьогоденні. Найбільш популярні та коштовні види мережива зараз – це фламандські та венеційські.
    995views
  • #поезія
    Ти до мене не прив’язаний
    Ланцюгами почуття.
    Скільки слів не буде сказано
    І не кане в забуття.

    Скільки відчаю збережено
    Для осінніх вечорів.
    Нащо ніжність та мереживом
    Проника до моїх снів.

    Я мовчала – не від слабкості,
    Просто ти мене не чув.
    Все, що мали, вже розламане.
    Нагадаю, бо забув.

    Не тримай мене на відстані,
    Не вертайся крізь дощі.
    Я із тих, хто прагне вірності,
    Не обітниць, що пусті.

    Може, гучно буде сказано:
    Твоє серце – то мій дім.
    Чому ж долею наказано
    Бути зайвою у нім.

    Що було – нехай залишиться
    У мовчанні, без провин.
    Я не мушу більш коритися
    Болю, що росте з глибин.

    Не шукай мене в минулому,
    Не вертай – я не твоя.
    Я не компас для загублених,
    Я – дорога, не гілля.

    І я більше не чекатиму,
    Щоб писати між рядків.
    Ти до мене не прив'язаний.
    Дуже шкода. Зрозумій.

    Nadiia Artiukh


    Ілюстрація - АІ generated project #byN_Art
    #поезія Ти до мене не прив’язаний Ланцюгами почуття. Скільки слів не буде сказано І не кане в забуття. Скільки відчаю збережено Для осінніх вечорів. Нащо ніжність та мереживом Проника до моїх снів. Я мовчала – не від слабкості, Просто ти мене не чув. Все, що мали, вже розламане. Нагадаю, бо забув. Не тримай мене на відстані, Не вертайся крізь дощі. Я із тих, хто прагне вірності, Не обітниць, що пусті. Може, гучно буде сказано: Твоє серце – то мій дім. Чому ж долею наказано Бути зайвою у нім. Що було – нехай залишиться У мовчанні, без провин. Я не мушу більш коритися Болю, що росте з глибин. Не шукай мене в минулому, Не вертай – я не твоя. Я не компас для загублених, Я – дорога, не гілля. І я більше не чекатиму, Щоб писати між рядків. Ти до мене не прив'язаний. Дуже шкода. Зрозумій. Nadiia Artiukh Ілюстрація - АІ generated project #byN_Art
    3
    1Kviews