УСІКНОВЕННЯ ГОЛОВИ ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІОАНА

Він передбачив пришестя Месії і хрестив Господа Ісуса Христа у водах р. Йордан. «Немає долі більш величної і більш трагічної», - писав митр. Сурозький Антоній про Іоана.

Проповідь Іоана Предтечі була нетривалою. Приготувавши людей до прийняття Спасителя, він закінчив своє життя мученицькою смертю. Незабаром після хрещення Господнього Іоана було ув'язнено галілейським царем Іродом. Цей Ірод Антипа був сином того самого Ірода Великого, який убив 14 тис. вифлеємських немовлят.

Іоан викривав царя Ірода в тому, що він, за життя свого брата Пилипа, одружився з його дружиною Іродіадою. Та озлобилася і просила Ірода, щоб він убив його. Ірод не погоджувався, тому що вважав Іоана за великого пророка і бо-явся народу, але на догоду дружині кинув його у в'язницю.

Минув майже рік. Ірод святкував свій день народження. На бенкет увійшла дочка Іродіади Соломія, стала танцювати і догодила Іродові, Той дозволив їй просити усе, що вона хоче. Вона запитала у матері, чого їй просити. Іродіада відповіла: «Голову Іоана Хрестителя». Соломія так і зробила.

Ірод засмутився, але не міг при гостях порушити клятву; і він послав воїна у в'язницю відсікти голову Іоанові. Воїн, виконавши наказ царя, приніс на тарілі голову Іоана Хрестителя і віддав Соломії, а Соломія віднесла її матері Іродіаді.

Ученики Іоанові, почувши про смерть Гоана Хрестителя, прийшли, взяли тіло його і поховали (Мф. 14, 1-12; Мк. 6, 14-29; Лк. 9, 7-9).

З відривного календаря "З вірою в душі" за 29 серпня.
-----------

"Гріх"

Я пам’ятаю тихі ранки в світлі,
Де сонце лилось у мої крила.
І я несла молитви білі,
Не знаючи, що все — мана й втома сіра.

Ти шепотів про вічну ласку,
Про світ, де болю не буває.
І я ішла тобі на казку,
Не знаючи, що серце помирає.

Я крила берегла від бурі,
Щоб їх не рвали темні ночі.
Але у хмарах — слід похмурий,
І попіл впав мені у очі.

І я ступила в першу зраду,
Відчула гіркоту у слові.
Затерпло небо, мов від яду,
І тиша стала чорним морем.

Мої пера спивала хуга,
Вогонь торкався їх до болю.
І раптом зник небесний другий
Подих — і я впізнала втому.

Криваві крила, наче стяги,
Тримають споминів руїни.
І Боже, скільки треба жаги,
Щоб вмерла віра без провини.

Моя благодать згоріла тихо,
І попіл впав на власну тінь.
Я впала в прірву, там без виходу,
І стала свідком мертвих снів.

Тепер лиш вітер рве узлісся
Моїх колишніх світлих днів.
Я янгол з кров’ю на зап’ястях,
Що світ забув… і Бог сховав.

© Cheban Daria

•°•°•°•°•°•°•°•

😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це для нас найбільша підтримка!

Завжди раді Вас вітати,
©Штукарі

#мистецтво #заходи
У серпні в Україні та світі відбудуться виставки сучасного українського мистецтва — про травму, ідентичність, пам’ять і нові форми співіснування.
Найцікавіші експозиції, які варто побачити на власні очі: https://suspilne.media/culture/1078307-nasilstvo-identicnist-ta-napru...

👨‍🔬Сторінка Арестовича у Твіттері
Кандидат, який набере 2-3 відсотки.🤡