11 вересня у широкий прокат виходить романтичний камерний трилер "Медовий місяць" режисерки Жанни Озірної. Стрічка розповідає історію 30-річних закоханих, Тараса та Олі, які не встигають вчасно виїхати зі своєї квартири поблизу Києва. Під їхнім будинком з’являються окупанти й пара опиняється у пастці - без електрики, води та зв’язку. Протягом п’яти днів між ними зникає усе зайве - лишається тільки правда про них самих та безодня справжньої близькості між двома людьми. "Медовий місяць" став першою повнометражкою Жанни Озірної. У фільмі зіграли Роман Луцький, Ірина Нірша та Олександр Рудинський. У деяких містах України заплановані спецпокази за участі творчої групи: 🎥 8 вересня, 19:00, Планета Кіно (Forum Lviv), в межах Львівського міжнародного кінофестивалю Wiz-Art 🎥 11 вересня, Київ, 18:00, кінотеатр "Жовтень" 🎥 12 вересня, Одеса, 18:30, Multiplex Gagarin Plaza 🎥 13 вересня, Київ, KINO42 #Коло_Кіно #Новини_кіно #Українське_кіно

#книжковий_відгук #Лана_читає “Корона брехні” Ебіґейл Овен Перша частина трилогії Видавництво Віват Тебра та Меренеїта - близнючки та принцеси Ариди. Але для світу існує лише одна Тебра. Саме вона стане королевою, а Мерен лише підміняє її в ті моменти, коли життю принцеси може щось загрожувати. Чи то заколот, чи то напад, то безсмертний король Тиндри Ейдолон, і от переважно заради нього то всьо й затівалося. Адже він десятиліттями викрадає королев Ариди заради якоїсь мети. Так, імовірно, мало статися і цього разу, якби не таємничий Привид Тіней, який незадовго до коронації викрадає не ту принцесу… Це був якийсь неймовірний світ. Окремі домініони, магія тіней та природи, прокляття та заборонені стосунки - авторка так це поєднала та завернула, що все виглядає чимось геть новим. Це не означає, що питань не було. Насправді, трошки були. І до наївної поведінки Тебри, і до сил Привида Тіней, і до логіки Ейдолона. Персонажка інколи ставила ті ж питання, що й я, але відповідь була типу - от чому я ніколи цього не питала у бабусі, а вона ніколи сама не розповідала?) Читерство трохи, але далі відповіді, думаю, будуть) Бо якийсь там кучерявий у Ейдолона план … У книзі велика щільність пригод. Герої то тікають, то б’ються, то кудись мандрують, то на них хтось нападає, то прокляття вистрілює, то якісь секрети… А закінчується все практично кліфгенгером на драматичній ноті, і ти сидиш така і думаєш - і от шо тепер мені робить з усім цим? Коли там продовження? Любовна лінія теж присутня, але я цього разу була не на боці головної героїні. Не знаю, чому. Може, в другій частині мої вподобання зміняться) Якщо підсумувати, це було незвичайно та захопливо. Продовження хочеться, щастя для головних героїв хочеться, зацідить Ейдолону по єбалу дууууже хочеться)

#книжковий_відгук #Лана_читає “Я пам’ятатиму твоє обличчя” Поліна Кулакова Видавництво Темпора Андрій переживає трагедію - два якихось мудачела вбили його наречену Юлю, але уникнули покарання. Він не може відпустити ситуацію, постійно згадує кохану і загалом поки не розуміє, що робити далі. Аж раптом його другу Борису роблять пропозицію середнього ступеня спокуси - поїхати попрацювати фельдшером у село Водиці, в якому вони колись відпочивали. Андрій згадав, як був там з Юлею, та й напросився поїхати разом з другом, щоб змінити обстановку. Ну і змінив - на місцину з проклятим озером, місцевими забобонами, містичним вайбом та жорстоким вбивством, яке спіткало новеньких в перший же день. Я не фанатка трилерів, бо мені завжди всіх шкода. І тут теж було шкода. Але при цьому книга читалася на одному диханні. І хоча я спочатку плуталася у назвах селищ та розподілу мешканців, історія мене швидко захопила. Авторка постійно підкидала якісь події, якісь деталі, за які я чіплялася і намагалася розкрити таємницю раніше за головних героїв. До речі, мені вдалося) Але у голосових повідомленнях з враженнями та теоріями, які я записувала подрузі, ця версія йшла з приміткою “слухай, ну ше от така геть дивна ідея є…” Ця історія справді сприймається як щось дуже реальне, тому й будинок уявити легко, і людей, і трагедію, яка спіткала персонажів. Але виникло ірраціональне бажання - я чомусь захотіла на природу, в будиночок біля озера, з ганком, де можна пить каву. Бажано, звісно, без містично-трилерного фльору та вайбу) Окреме дякую за любовну лінію - вона тут така приємна та ненав’язлива. Може, я б і не підвозила отак потенційно небезпечних незнайомців (ще й тому, що не маю машини та не вмію водити), але далі стосунки виглядали цілком реалістичними, і я щиро вболівала за цих персонажів. Книга мені сподобалася, фінал цілком влаштував. Була буквально пара питань, але таких дрібних, шо й не рахується)

#книжковий_відгук #Лана_читає “Вісім релігій, що панують у світі” Стівен Протеро Видавництво BookChef Не знаю навіть, як писати відгук на такий нонфікшн. Він не практичний, а суто пізнавальний. Це стислий курс із релігієзнавства, який розповідає про іслам, християнство, конфуціанство, індуїзм, буддизм, релігію йоруба, юдаїзм та даосизм. Окремо, до речі, є невеличкий розділ про атеїзм. Бо це теж своєрідна релігія, адже атеїсти “своїх уявлень про Бога дотримуються з фанатичною переконаністю”. Автор показує релігії не як абстрактні системи вірувань, а як шляхи до розв'язання фундаментальних людських проблем. Кожна релігія формулює власне бачення людських труднощів і пропонує різні шляхи до їх подолання. “Вивчати великі релігії означає блукати серед 10 тисяч воріт”. “Багато буддистів не вірять в жодного бога, безліч індуїстів вірять у тисячі богів”. Я не цільова авдиторія, але мене підкупив стиль та гумор, який пролізає у якісь шпаринки. У розділі про буддизм і рішення Сіддгартхи покинути палац у пошуках духовного звільнення він написав: “Ці чотири зустрічі стали причиною найважливішої кризи середнього віку в світовій історії”. Чесно, мене роз’їбало) Через розповідь про традиції різних народів, принципи та аспекти релігій проглядає авторський голос та досвід. Найцікавіше було читати про релігію йоруба, бо збіг обставин - я паралельно читала африканське фентезі “Діти кістки й крові” і постійно ловила відсилки. Боги Оріша - країна Ор’їша, сила аше, релігія йоруба - і йоруба як мова магів у книзі. Ще було цікаво читати про індуїзм, юдаїзм та буддизм. Цікавий момент - у частині про буддизм ваджраяни згадувалася “Тибетська книга мертвих”, де йдеться про проміжний стан свідомості (бардо) між смертю та переродженням. Цей період триває 49 днів. Є тут фанати дорам? Пам’ятаєте її? 49 днів - це таки не вигадка авторів. Я навіть подумала її передивитися, поки не згадала, яке це скло) Якщо ви цікавитеся темою, особливо якщо тільки починаєте, книгу раджу, тут багато інформації, не лише про релігії, а й про відомих персоналій, культуру та історію. Але маю визнати - я читала досить довго, бо щільність фактів висока, і не все легко сприймається.

https://youtu.be/DIeIZCphj2I?si=XzVqeqUPLWWb4Qzi