🕯🪖🇺🇦На війні загинули українські спортсмени

Вона забрала життя:

🕯Суонг Артем Тхеа — майстер спорту міжнародного класу з ушу. Тхеа п’ять разів ставав чемпіоном України, тричі вигравав чемпіонат Європи, був бронзовим призером чемпіонату світу та володарем кубка світу. Після початку повномасштабного вторгнення приєднався до лав ЗСУ, був командиром взводу механізованої роти механізованого батальйону. Захисник загинув 22 квітня під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку.

🕯Олексій Петренко — кандидат у Майстри спорту України з самбо, призер обласних та всеукраїнських змагань. 16-річний Олексій загинув 2 червня внаслідок ворожого обстрілу в селищі Березня Житомирської області.

🕯Микита Козубенко — тренер зі стрибків у воду, багаторазовий чемпіон та призер чемпіонатів та кубків України. Мав другу тренерську категорію. Воїн Національної Гвардії України загинув під час виконання бойового завдання 8 червня.

🕯Родіон Пустовий — чемпіон України з водного поло, воротар Львівського фахового коледжу спорту, бронзовий призер чемпіонату України. З перших місяців війни він добровольцем мобілізувався до ЗСУ, де проходив службу в тактичній групі "Реванш" у складі ГУР як розвідник-штурмовик. Захисник загинув 12 червня через поранення, отримане під час наступальної операції.

🕯Віталій Ванкевич — футбольний тренер зі Шептицького на Львівщині, футзальний гравець та асистент арбітра у місцевих футбольних турнірах. У листопаді 2013-го року ще вісімнадцятирічним юнаком він підписав контракт зі ЗСУ. Після початку повномасштабного вторгнення Віталій знову став на захист країни, служив у 45-й окремій артилерійській бригаді, обіймаючи посади старшого стрільця та командира розвідувального взводу. Життя захисника обірвалося 12 червня під час бойових дій.

🕯Юрій Бредак — майстер спорту України з академічного веслування, багаторазовий призер чемпіонатів України, учасник міжнародних змагань з веслування. З перших днів повномасштабного вторгнення Юрій став на захист України. Після поранення та успішного лікування він відновив службу. Загинув 23 червня 2025 року під час виконання бойового завдання на фронті.

Світла пам’ять та вічна слава Героям України! 💔🇺🇦
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport та https://www.threads.net/@igarbrovary

П'яні рибалки вночі упіймали русалку. На ранок виявилось, що це сом, і усім стало соромно.🤣

Стосунки між кішкою і людиною набагато ближчі, ніж вони можуть бути між двома кішками. (Професор Пауль Лейхаузен)

🇺🇦💦Чотири медалі на двох здобули українські стрибунки у воду на 12-му міжнародному турнірі Ulla Klinger Cup 2025 в Аахені (Німеччина)🇩🇪

У змаганнях взяли участь понад 60 спортсменів із 8 країн. Україну представляли дві спортсменки із Запоріжжя — Яна Говтвян та Софія Шинкаренко.

🥇«Золото»: Софія Шинкаренко (вишка, група А (16–18 років).
🥇«Золото»: Яна Говтвян (трамплін 1 м, відкрита група).
🥇«Золото»: Яна Говтвян (трамплін 1 м, група А).
🥉«Бронза»: Софія Шинкаренко (трамплін 1 м, група А).

👏Вітаємо спортсменок та їхніх тренерів з чудовим результатом!
#спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО БОКСУ
Молодий Володимир Кличко разом зі своїм наставником — легендарним Фріцем Здунеком
Саме з ним брати Клички розпочали професійну карʼєру у 1997 році.
🏆 Під його керівництвом здобули свої перші титули.
🥊 Володимир тренувався з ним до 2004 року,
а Віталій — до завершення карʼєри
У 2014 році Фріц Здунек пішов з життя…🕯️
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport

#геймінг
Випадково провалилася в горах😱

Ризик — це ціна, яку платять за шанс бути першим.

Як ми на нуль потрапили.

Про всяк наголошу, що я не дуже пам‘ятаю де ставив підписи, тому будь-які збіги з реальними персонажами це виключно збіги. Численні: то було не так від моїх побратимів тому доказ. Ну, це ми прояснили.

Я промовчу про той факт, що ТРО в принципі не мали попадати на фронт. Промовчу бо львівське тро (63-64 батальйон) кинули з автоматами на танки. Товариш казав, що дехто був без броні і касок. Результат прогнозований.

Я промовчу, бо війна. Промовчу до кінця війни. Бо повернувся живий і відносно здоровий.

Говоритиму потім.

Приїхали ми в Орестопіль на третю лінію. Поки доїхали – наші посунули орків на 30км і лінія переїхала. Перед тим правда казали: один з нашої бригади вирішив висунути голову з окопу глянути на вибух від снаряду.

Так ту голову і відірвало.

Ну так ось: приїхали ми копати на третю лінію, а то вже не третя і ми не на фронті. По тобі вже не летить, тому ти спостерігаєш за градами, піонами, касетними і фосфором. Воно здалеку виглядає, як феєрверк. Міг би й переплутати. Але то все було здалеку.

Тож, мабуть, (я припускаю, а не стверджую) в погоні за орденами командування вирішило послати нас на першу лінію на підсилення. А раптом приїдемо, а перша лінія перетвориться на третю. Гляди проканає.

Не проканало.

На зборах я випадково покурив на ящику з гранатами, і також дізнався, що наступ в Гуляйполі провалився. Орки розвалили частину зсу перед нами. Казали десять танків наших поклали.

І ми, доблесна перша рота опиняємось за кілька км від орків. З автоматами і чотирма гранатометниками на всю роту. А напрям рахується танконебезпечний.

Протитанкові гранати в тебе є. Одноразові мухи в тебе є. Але є нюанс. Муха летить на 400 метрів. Гранату треба кидати на танк в безпосередній близкості. А от танк тебе розвалює з кількох кілометрів.

Ну та вже. Попали то попали. Почали швидко збирати на тепловізори. Перший день сиділи в гаражах, де колись тримали трактори. Прибігає Генерал (позивний такий у сержанта):

— Розвідка доповіла, що зараз будуть гради.

Діватись нема куди, окопи не вириті, бо не було часу. Сидимо в гаражах слухаємо. Падало за нами. Падало ближче. Падало по 128-ій бригаді позаду. Але ми того не знали, бо падало ближче.

Фурик заліз десь під стару сівалку і копав саперною лопаткою, як по книжці. Тобто лежачи і з під себе. Казав потім: що з кожним прильотом сил в нього лише додавалось. Я потім дивився на ту яму. Як пивниця.

Мішель плювався, якого хера ми з автоматами без нічого важкого.

Сергій спав.

Толік казав, що все буде добре.

Я ржав зі свого майбутнього кума і вмовляв переспати з нашою медичкою, бо та кинула на нього оком. Казав, якщо погодиться, то по нас не прилетить.

— То все на благо взводу, — переконував.

Майбутній кум не переконувався. Звісно, його впертість похитувалась від того, як снаряди прилітали все ближче. Але він встояв. Обстріл таки зарано закінчився.

В Гуляйполі за нами стояли чорні дими. А ми раділи, бо розвідка спрацювала. То потім я дізнався, що коли бригада чи батальйон переїжджає на нове місце, ворожа артилерія шле привітальне бомбардування.

Майбутній кум теж вирішив пожартувати і в нічний наряд він поліз корчами. Я подумав, що його силует то вороже дрг. Він нехотячи підіграв і діалог був такий.

— Стій, хто йде?!

— Я.

— Хто я?!

— Я це я.

І пішов ближче. Як виявилось, патрон в патронник досилається за долі секунди і майбутній кум вперше стикнувся з тим, що йому в обличчя дивиться дуло зарядженого Ак-74 89-го року випуску.

Заради збережння лиця куму я перефразую наш настпний діалог.

— Гиря (то позивний у мене), ти, чорт забирай, зовсім очманів?!

— Ще раз питаю, хто, трясця, я?!

— Кум твій, нахолєру, майбутній.

Колись він з цього сміятиметься. Мабуть.

Ще раз нас привітали вночі. То я дізнався, коли Сергій прибіг з наряду і розповів про обстріл по нас. Перед тим він пірнув до Фурика в пивницю і виявилось, що там де вміщається один – спокійно влізають двоє.

Зранку розглядав уламки. Але свій перший обстріл я проспав. Навіть не чув. І розумію, що я не один такий, бо втрат не було. Плювала наша перша рота на обстріл. От так от.

Далі буде…