Pinterest додав нові інструменти, що дозволяють користувачам обмежувати кількість ШІ-контенту у стрічці. Фільтри доступні в налаштуваннях у розділі «Уточнити ваші рекомендації» та застосовуються до категорій, як-от мистецтво та мода. https://channeltech.space/social/pinterest-allows-you-to-limit-the-am...

Амелія Грей вийшла на подіум не просто як модель — як ідея, як маніфест самої моди. Її образ — чорний ліф, усипаний блиском стразів, що мерехтять, ніби нічне небо над мегаполісом, і такі ж чорні бріфи, прості за формою, але бездоганні за лінією.

Але головна інтрига — каркас мініспідниці. Він ніби намальований у повітрі блиском кристалів: спідниця водночас є і її немає. Вона обрамлює силует, граючи з уявою, стираючи межу між оголеним і одягненим, між тілом і архітектурою.

Це гра з поглядом, з самим поняттям жіночності. Амелія провокує, нагадуючи, що мода сьогодні не про прикриття, а про присутність. І її присутність — неможливо забути.
#мода

Google може анонсувати Gemini 3.0 22 жовтня 2025 року. Хоча компанія ще не робила офіційних заяв, чутки вказують на значні покращення у сфері кодування та мультимодальних можливостей. Нова модель, імовірно, буде здатна генерувати вебсторінки та ігри. https://channeltech.space/ai/google-is-preparing-to-launch-gemini-3-0/

День художника України
Щорічно у другу неділю жовтня митці України святкують День художника.

Історія започаткування Дня художника України
Свято було затверджено Указом Президента в 1998 році. Ініціатором святкування стала Спілка художників України. Метою є підтримка представників мистецтва та нагадування про його роль у культурному розвитку людини.

Хто такий художник?
Художник – творчий фахівець, що працює у різних галузях образотворчого мистецтва. Це може бути не лише малювання картин, але й фотозйомка, скульптура, графіка, стріт-арт, кіно, декоративно-ужиткове мистецтво тощо.


Фахівці впевнені, що без споглядання художньої творчості неможливо виховати повноцінно розвиту особистість. Тому прямим обов’язком художника є донесення свого бачення краси, правдиве відтворення історичних подій, розвиток почуття прекрасного в людях і спонукання до думок над суттю буття.

Найвідоміші українські художники
Класика ХІХ — поч. ХХ ст.
Тарас Шевченко (1814–1861) — живописець і графік, майстер психологічного портрета й історичних сцен. «Катерина», офорти з «Живописної України».
Іван Айвазовський (1817–1900) — народжений у Криму мариніст світової слави. «Дев’ятий вал», «Чорне море».
Архип Куїнджі (1842–1910) — новатор світла й повітряної перспективи. «Місячна ніч на Дніпрі», «Березовий гай».
Сергій Васильківський (1854–1917) — поет степового пейзажу. «Козацький двір», «Український пейзаж».
Микола Пимоненко (1862–1912) — реаліст побутового жанру. «Святочне ворожіння», «Проводи рекрутів».
Олександр Мурашко (1875–1919) — яскравий колорист, з’єднав реалізм та модерн. «Дівчина в червоному капелюсі», «Карусель».
Олекса Новаківський (1872–1935) — львівський експресивний колорист. «Святий Юр», портрети.
Микола Самокиш (1860–1944) — баталіст і майстер анімалістики. Кінно-батальні сцени, ілюстрації до класики.
Український авангард
Казимир Малевич (1879–1935) — засновник супрематизму. «Чорний квадрат», «Біле на білому».
Олександра Екстер (1882–1949) — авангард, сценографія, кубофутуризм. Ескізи костюмів і декорацій.
Олександр Богомазов (1880–1930) — «київський сезаніст», теоретик і практик авангарду. «Пилярі», «Лісопилка».
Соня Делоне (Гончар) (1885–1979) — орфізм, дизайн і мода. Серії «Симультанності».
Давид Бурлюк (1882–1967) — «батько російського футуризму» з українським корінням. Футуристичні полотна, маніфести.
Георгій Нарбут (1886–1920) — графік і шрифтовик, творець стилю УНР. «Українська абетка», банкноти та герби УНР.
Федір та Василь Кричевські — живопис і дизайн. Василь — автор проєкту державного герба УНР, Федір — портрет і історичний жанр.
Народне мистецтво та неонаїв
Катерина Білокур (1900–1961) — квіткові композиції з ювелірною деталізацією. «Квіти за тином», «Півонії».
Марія Примаченко (1909–1997) — наїв, фантастичні «звірі» та казкові сюжети. «Звіриний світ» (численні варіації).
Ганна Собачко-Шостак (1883–1965) — декоративні розписи, витинанки, «квіткові» композиції.
ХХ століття (модернізм, соцреалізм і поза ним)
Тетяна Яблонська (1917–2005) — гуманістичний реалізм, пізній ліричний модерн. «Хліб», «Вечір. Стара Флоренція».
Віктор Зарецький (1925–1990) — декоративно-орнаментальні образи, вплив сецесії. «Світлана», жіночі портрети.
Микола Глущенко (1901–1977) — експресивний пейзажист, колорист. Карпати, міські краєвиди.
Ала Горська (1929–1970) — монументалістка й шістдесятниця, громадянська сміливість. Мозаїки, вітражі.
Сучасне українське мистецтво
Іван Марчук (нар. 1936) — автор техніки «пльонтанізм», один із найвідоміших сучасників. Серії «Голос моєї душі», пейзажі.
Анатолій Криволап (нар. 1946) — неоекспресіоніст, великі кольорові поля. Серія «Кінь. Вечір».
Олександр Ройтбурд (1961–2021) — постмодерн, іронія й міфології сучасності. «П’єта», інтерпретації класики.
Владислав Шерешевський (нар. 1964) — гротеск і соціальні алюзії.
Влада Ралко (нар. 1969) — гостра графіка і живопис про тіло, війну, повсякдення.
Нікіта Кадан (нар. 1982) — концептуаліст, робота з пам’яттю й простором.
Роман Минов (нар. 1983) — живопис і медіа, дослідження ідентичності.
Микита Шалений (нар. 1982) — мультимедіа, відеоарт і архівні наративи.

Сьогодні фінальною подією на «Книжковій країні» став батл: «наукова фантастика vs фентезі» (вгадайте з 1 разу, за що вболівав адмін?)

Команду sci-fi представляли: Катерина Пекур(авторка «Пісня Бризів. Діти книги» та Аліса Корж (авторка книги «Промені Аласі»)

Команду фентезі представляли: Ігор Антонюк (автор численних оповідань та двох збірок «Монету підкине кожен» та «Шепіт сосен») та Володимир Єшкілєв (автор серії книг «Фаренго») 

Модерувала всю цю зустріч Ірина Пасько.

Під час батлу учасники відповідали на питання про суперечливі моменти (антиутопія це sci-fi чи фентезі) і видавали доволі цікаві опінії, штибу: 

«Я як колишній паталогоанатом скажу: «якщо розписати будову ельфа, він стане цілком науковим»

Або 

«Хто буде втікати в занудство» (це про ескапізм у літературу) 

А було ще: 

«Три складові sci-fi: іржавий зорельот; божевільний вчений; дурник, який нічого не розуміє, якому вчений читає лекції. Ось це і є наукова фантастика» 

Але все ж зазначимо, що це була здебільшого розважальна подія і всі жанри класні та потрібні, власне результати батлу це і показали, адже відбулась нічия 4:4.

А після такої чудової нічиєї відбулося вручення нагороди Кризаліс Катерині Пекур за найкращий дебют, та UaGeek за найкращі інтернет-публікації (медіа). Тож вітаємо переможців і потроху пакуємо чемодани, а то зорельот вже чекає наступних пригод 🫡

#sci_fi_не_нудно

Туфлі на підборах kitten heels пройшли шлях від "бабусиного" взуття до улюблениць модниць у всьому світі. Червоні від Miu Miu, мереживні від Gucci, металізовані від Carolina Herrera або з помітним логотипом Prada – вони залишаються незамінними аксесуарами, що додають образу елегантності та стилю. Моделі з гострим мисом на низьких підборах, натхненні стилем 1950–1960-х років, продовжують підкорювати тренди сезону осінь-зима 2025/2026. Vogue.ua зібрав наймодніші туфлі на підборах kitten heels прямо зараз і зʼясував, з чим найкраще їх поєднувати.

https://vogue.ua/article/fashion/aksessuary/tufli-na-pidborah-kitten-...

#мода #стиль

#мода
Українські дизайнери вже давно представляють нашу країну в світі високої моди. Мадонна та Белла Хадід обирають капелюхи від Руслана Багінського, одяг від Anna October — Леді Гага та Гейлі Бібер, а Ivan Frolov створює сценічні образи для Сабріни Карпентер та Бейонсе.

Про 9 молодих українських брендів, за якими варто слідкувати вже зараз, бо саме вони формують нову українську моду, впізнавану в світі: https://suspilne.media/culture/1115922-hto-formue-novu-ukrainsku-modu...

#мода #історія
👗 Манекенниці «з вулиці» та (не) світова слава: історія будинку моделей «Хрещатик»
▪️Перший Будинок моделей в Україні відкрився у Києві 1944 року — просто посеред руїн війни. У час, коли кияни носили військову форму й довоєнні речі.

▪️Починалося все скромно — пара кімнат, свої швейні машинки, власні праски. Але з часом Будинок моделей став центром моди для всієї України.

▪️Щоб стати манекенницею, треба було мати ріст мінімум 175 см (при середньому — 165 см), бути стрункою, вміти триматись на сцені та мати гарну зовнішність.

▪️Часто про набір до Будинку моделей давали оголошення в газеті. Але багатьох дівчат шукали буквально на вулицях. Якщо бачили цікаву зовнішність чи поставу — могли підійти посеред натовпу.

▪️У київському штаті працювало лише 10 манекенниць, тому кожна була на вагу золота. Вони мали напружений графік, а дефіле проводили по середах, четвергах і п’ятницях.

▪️Тут бували навіть П'єр Карден і Еміліо Пуччі — вони захоплювались українською модою. Пропонували спільні покази, але до Європи наші моделі не доїхали.

▪️Взагалі у той час було дуже важко виїхати за кордон. Біографії дівчат мали бути ідеальними до третього коліна, інакше виїхати — зась.

Вирій модних подій захлеснув Київ у перший тиждень вересня завдяки Ukrainian Fashion Week і старту нового модного сезона, до якого бренди підготувалися з чималою відповідальністю. Однією з головних особливостей цього разу стали цікаві історичні локації, завдяки яким голоси нових колекцій звучали ще яскравіше і потужніше. Розповідаємо детальніше, як українські дизайнери дають нове життя музейним просторам.

https://vogue.ua/article/fashion/brend/vidkriti-use-de-ukrajinski-bre...

#мода #культура #події

#оповідання #ШІ
"Там, де б'ється моє серце"
Глава 2

Квартира наповнилася тривожною тишею, яка була гірша за будь-який шум. Руки тремтіли так сильно, що телефон ледь не випав. Вона набрала мамин номер знову, але слухавка мовчала. Наче зв’язок, як і мир, просто зник. У голові Марії був хаос: "Надо что-то делать. Но что? Бежать куда-то? Но куда?" Єдиною думкою, що пробилася крізь паніку, було ім'я її доньки. Аліна. Вона була там, у школі, зовсім одна.
Рішення прийшло миттєво, перекресливши будь-які сумніви. Вона повинна була дістатися до неї, забрати її, обійняти. Це було єдине, що мало значення. Марія кинула в невелику сумку документи, гаманець, телефон і зарядний пристрій, забувши про все інше. Вона вибігла з квартири, не зачинивши двері на ключ, ніби це все неважливо. На сходах вона зустріла сусідку, пані Людмилу, яка, бліда як стіна, тягнула на собі великий чемодан.
— Марія! Куди ж ви? — ледь чутно промовила та.
— За Аліною, у школу, — Марія навіть не зупинилася, спускаючись сходами.
— Господи... — тільки й змогла прошепотіти сусідка.
На вулиці панувала напруга. Звичний ранковий рух перетворився на збожеволілий потік автомобілів. Сигнали, крики... Всі бігли в різні боки. Вона помітила, як люди з великими сумками мчать до автостанції, як біля банкоматів шикуються величезні черги, а полиці в магазинах порожніють на очах. Кожен хапав хліб, воду, консерви, наче завтрашнього дня не буде. І, можливо, його дійсно не буде.
Марія ішла проти цього потоку, її кроки були швидкими і рішучими. Вона відчувала, що її шлях до школи — це її особиста битва. У цей момент вона перестала бути архітекторкою, звикшою до креслень і планів. Вона стала просто матір'ю, яка йде за своєю дитиною.
Дорога до школи, яка зазвичай займала десять хвилин, здавалася нескінченною. Звідусіль долітали уривки розмов, що різали слух, як осколки: "Кажуть, залізниця підірвана", "Уже в'їжджають колони", "А що з дітьми в школах?". Марія не чула нічого, крім власного серцебиття, яке відбивало в її скронях: "Аліна, Аліна, Аліна". Вона не думала про війну, про причини чи наслідки. Вона думала лише про те, що повинна побачити свою дівчинку.
Коли вона нарешті побачила будівлю школи, її серце стислося від болю і полегшення одночасно. З дверей виходили діти і батьки, хтось плакав, хтось говорив по телефону. Вона побачила свою Аліну. Донька стояла біля входу з рюкзаком на спині, її обличчя було розгубленим. Вона не розуміла, чому вчителька віддає її батькам не після уроків, а зараз.
"Аліна!" — гукнула Марія, і її голос прорізав загальний гул.
Побачивши матір, дівчинка побігла до неї, її очі заблищали від сліз. Марія міцно обійняла доньку, стискаючи її так, наче боялася, що вона може зникнути. Вона не сказала ні слова, просто вдихала запах волосся Аліни. Цей запах був єдиним, що залишався для неї стабільним у цьому світі, що стрімко руйнувався. Нарешті, вони були разом. І це було найголовніше. Тепер потрібно було вирішувати, що робити далі. Куди йти?

Далі буде...