Озеро Світязь – карстова водойма на території України. На сьогоднішній день вона вважається найбільшою в країні. Вода озера Світязь та природа цих казкових місць зробили його одним із семи чудес України.
Існує легенда, що Полісся раніше було океаном, який висох. Замість нього залишилися невеликі озера. Найбільше з них – Світязь, що знаходиться на північному заході України. В океані мешкали кити. Залишився тільки один кит, і той перетворився в острів на цьому озері.
Волинь у всій Європі відома саме завдяки Шацькому національному природному парку, де знаходиться цей унікальний водний об’єкт. Розповідь про цілющі властивості озера, його природну красу займе не одну годину. Адже його вода та береги зачарували багатьох діячів культури України та Європи.
Більшість вчених сходяться в тому, що назва найглибшого озера України перекладається, як «Світлий». Це не дивно, адже вода настільки прозора, що навіть на глибинах можна побачити піщане дно. Проте вчені не можуть без суперечок. Люди науки не прийдуть до єдиної думки, з якої мови слід перекладати «Світязь». Одні вважають, що походження назви має балтійські коріння, інші, що скандинавські.
Береги водойми різні між собою. Є піщані пляжі, де розташовано більшість туристичних баз, санаторіїв, кемпінгів і дитячих таборів. Частина берегів озера Світязь впритул оточена лісами. Але більшість вкрита килимом з лікарських трав та інших рослин.

Озеро Росохан — заповідне місце, розташоване на хребті Аршиця, що на Івано-Франківщині. Водойма та місцевість навколо неї отримали свій статус у 1972 році, заказник займає 4,7 га. Озеро живиться опадами, має видовжену форму, вода у ньому нереально чиста — можна побачити кожен камінчик, що є на дні. Розміри водойми можуть коливатися залежно від сезону — у рік, коли багато опадів, його довжина складає 70 м, ширина — 20 м, а глибина — до 4,5 м. Росохан має завальне походження, навколо нього ростуть зелені мохи, невисокі трави, щороку тут розростається фіалка двоквіткова.
Не зважаючи на те, що урочище займає не так багато місця, тут достатньо різноманітний тваринний світ. Ви можете зустріти зайця, козулю, лисицю, оленів, диких свиней. Трапляються туристам гірські тритони і саламандри, ящірки, гадюка звичайна. Є тут і безліч птахів, серед яких можна зустріти хижого канюка, великого яструба, помилуватися снігурами, послухати незвичайний спів королика, вівчарика та кропивника.
Будь-який куточок Карпат виглядає приголомшливо, проте Росохан все ж таки особливе. Воно знаходиться на висоті 1120 м і дістатись до нього набагато легше, ніж до інших карпатських озер. Завдяки розташуванню водойма не пересихає навіть влітку.
Багато хто вважає, що фото, які можна знайти в інтернеті, оброблені у «Фотошопі», але озеро насправді має дуже чисту воду. В залежності від сезону вона може набути смарагдового відтінку, проте від цього водойма не виглядає гірше — вона ніби повністю зливається з навколишньою природою, стає її невід’ємною частиною.
Існує думка, що Росохан з’явилося на місці падіння метеора.
У озері не водиться риба. Було безліч спроб поселити тут різні види хребетних, проте ні одна з них не мала успіху. Люди шуткують, що для риби тут занадто чиста вода.
Навіть у найспекотніший день температура води в озері досягає лише +11…15ОС, тож купатись тут можуть лише справжні відчайдухи або ж моржі.
Якщо дивитись на озеро Росохан зблизька здається, що воно зовсім неглибоке — усьому виною висока прозорість води. Проте слід бути дуже обачним. Якщо рік видався багатим на дощі, глибина водойми може сягнути 4.5 м, і це відчувається майже одразу — достатньо ступити декілька кроків.

Східними землями мальовничої вінничини біжить тоненька річка Гірський Тікич. На своєму шляху вона наповнюється водами, розширюється і, дзюркочучи порогами, омиває береги сіл і містечок.
У 1920х роках біля селища Буки була збудована Буцька ГЕС, однією з гідротехнічних споруд якої є водоспад Вир висотою близько двох метрів. Він був утворений тут не випадково, адже саме в цій місцині Гірський Тікич перетинає скелястий масив протерозойських гранітів і заходить у Буцький каньйон. На 2,5 км річка потрапляє в обійми скелястих берегів граніту, в деяких місцях велетенські виступи досягають 30 метрів.
Одна зі скель – Родіонова – заввишки 15 метрів і названа на честь видатного науковця-петрографа Сергія Родіонова. Але є іще одна версія походження назви.
За місцевою легендою, в каньйоні славетні козаки зійшлися в запеклій битві з ляхами. Билися вони не на життя, а на смерть. Ляхи пообіцяли подарувати життя героям, якщо ті складуть зброю. Але наші воїни не могли втратити гідність і полягли в бою. Останнім живим лишився козак-музика Родіон. З косою в руках він відбивався від ляхів з останніх сил. Німіли руки і кров лилась із ран, та козак не здавався.
Така хоробрість вразила польського короля і він вирішив подарувати герою життя. Родіон зневажливо відкинув його пропозицію і сказав: «Радше я помру як воїн, ніж буду жити з вашої милості!» Обурились ляхи від такої зухвалості, та з ще більшою жорстокістю накинулись на музику. Вбили підступні вороги воїна, заколовши його в спину, а серце вирвали та в річку кинули. «Кінець цій землі і цьому бунтівному роду-племені!» – сказав ватажок завойовників.
Та не так склалося, як йому бажалося. На ранок жителі побачили щось дивне на хвилях річки. Війнув вітерець і залунали ноти сумні. І чим дужче вітер віяв, тим гучніше лунала мелодія, і сповнена вона була дощами і грозами, степами і ріками, неба блакиттю і сонця промінням. То лунало серце козаче. На цю чарівну мелодію прийшов старий запорожець та зі зброї козацької зібрав інструмент незвичний, а серце Родіона стало його струнами. Так з’явилася бандура, а бандуристи стали невід’ємною частиною військових походів, щоб прославляти їх хоробрість і звитягу.
З 1975 року територія Буцького каньйону є державною комплексною природною памяткою місцевого значення. Для цієї місцевості такий ландшафт не є типовим, тому він так манить до себе людей. На скелях каньйону практикуються альпіністи, а порогами річки сплавляються на байдарках.
Містичність та неймовірна краса Буцького коньйону зачаровують з першого погляду. Загадковості цій місцині додають залишки велетенських брил граніту. На думку вчених, вони є рукотворними і це дає привід порівнювати їх із відомим Стоунхенджем.

Неймовірна за своєю красою і ландшафтом розкинулася долина нарцисів в урочищі Кереші.
Справжнє диво Закарпаття щорічно виявляє світу буйство фарб і квітів. На лоні істотно чистої природи можна насолоджуватися неймовірними красотами української землі, що залишилися недоторканими ще з часів льодовикового періоду.
Мало хто знає про існування такого чуда, як долина нарцисів в Карпатах. Цю квітку прийнято сприймати як садову, а милуватися нею в дикій природі практично нереально. У цьому дивовижному куточку природи нарцис шанують і оберігають довгі роки. Принесена на територію України в період танення льодовика, квітка назавжди оселилася тут. І вже кілька тисяч років вона дбайливо прикрашає місцеві долини.
За часів Австро-Угорської Імперії урочище Кіреші ретельно оберігалося. На його території було заборонене полювання, не кажучи вже про випас домашніх тварин. У лісах проростала незліченна кількість лікарських рослин, що використовуються в медицині. Багато імперських лікарів саме тут поповнювали свої запаси трав.
Під час належності Чехословаччини, незважаючи на перехід частини територій до місцевих жителів, долина нарцисів ретельно оберігалась. Маючи у власності наділ землі, жителі могли випасати свою худобу тільки до Юр’єва дня, а далі накладалася заборона. Відновлювати свої права вони могли не раніше 14 жовтня.
В період радянського правління долина нарцисів постраждала найбільше. 50 гектарів земель, на яких росли нарциси, було вже не врятувати. Інформація про орні роботи на території, що охороняються, дійшли до уряду. Було прийнято рішення: передати територію до Карпатського біосферного заповіднику.
Період цвітіння залежить від зимової температури і весняних атмосферних перепадів. Якщо лютий видався теплим, то перші нарциси можна побачити в кінці квітня. Бутони розпускаються один за одним, утворюючи невеликі острівці на лугах. У перших числах травня вони повноцінно розквітають. До середини місяця всі луки потопають у неймовірному за своєю ніжною красою цвітінні.
Потрапляючи на простори долини нарцисів на Закарпатті, перебуваєш в постійному захваті. Те, що приховує рідна земля, важко передати словами. Від мальовничих пейзажів моментально захоплює подих. Безкрайні луки долини біля міста Хуст майже впираються в хмари. Незліченна кількість птахів пурхають над білосніжними полями дикорослих нарцисів.
Відвідувачі біосферного заповідника приходять у захоплення й від незліченної кількості неймовірних рослин, що вислані килимом на величезній території. Офіційна кількість трав, що ростуть тут, більшість з яких занесені до Червоної книги країни, сягає 500 видів. Долина нарцисів є домівкою для більше ніж 100 підвидів птахів й 20 видів дивовижних метеликів.
Тур по цьому казковому куточку країни розкриває багато секретів, які були скуті під товщею льоду, а сьогодні являє собою казкове багатство держави. У кожному куточку можна відкрити для себе чисту красу української природи, про яку раніше й не підозрював.
У 1980 році нарцис вузьколистий був занесений до Червоної книги України.

Те́терів — річка в Україні, на Придніпровській височині й Поліссі. Права притока Дніпра (впадає в Київське водосховище).

Довжина річки 385 км, площа басейну 15300 км². Тече в межах Житомирського району Житомирської області та Бучанського і Вишгородського районів Київської області.

Витоки розташовані неподалік від межі Житомирської і Вінницької областей, на південь від села Носівки, на висоті 299 м. У деяких місцях Тетерів має характер гірської річки, адже верхів'я Тетерева розташовані в межах Подільської височини.

На півдні Київської області у славетному місті Біла Церкава, зачаровує красою і таємничістю дендропарк Олександрія. Збудований на основі природного лісостепового ландшафту, він ніби виринає з річки Рось.
Парк Олександрія є прикладом класичного стилю з елементами романтизму і сентименталізму. На 400 гектарах відображається неповторне поєднання архітектурних творінь людини із дібровами, галявинами і ставками, що створила матінка-природа.
Це романтичне місце було створене за задумом Олександри Браницької, дружини коронного гетьмана Речі Посполитої, що володів цими землями з кінця ХVIII століття. Подорожуючи країнами Європи, жінка із захватом милувалась парками біля замків і маєтків, тому вирішила і в своєму графстві створити щось казкове.
Для виконання цієї місії Олександра запросила відомого французького архітектора Мюффо. Він став автором генерального плану дендропарку. Пізніше його справу продовжили інші майстри архітектури і ботаніки, серед них брати Ботані, Бартецький, Вітт, Станге. Водночас із розбудовою паркових композицій починається будівництво літньої резиденції «Аустерія» та комплексу павільйонів.
На початку ХІХ століття, що вважається періодом розквіту парку, Браницька привезла з Берліна молодого майстра-садівника Августа Єнца. Обдарований митець пропрацював тут 54 роки і створив безліч композицій. До наших днів збереглися його ландшафтні шедеври на Великій і Малій галявинах.
Від головного входу, оформленого в класичному стилі, веде у глибину парку центральна алея. Крокуючи стежкою і забувши що ви у парку, а не звичайному гаю, дерева раптом розійдуться і перед вами з’явиться Ротонда. Втілюючи розвинутий класицизм, ротонда наче зрізана з одної сторони і відкриває нам напівкруглу арку з куполом, які оздоблені ліпниною з неповторним орнаментом.
Перед павільйоном зеленим килимом простелилась широка галявина, що надає архітектурній формі ще більшої величі. За європейським прикладом, по території парку встановлено багато ваз, мармурових та бронзових скульптур. Витвори італійських майстрів графиня привезла з подорожей, також багато з них були подаровані впливовими особами того часу.
Дендропарк пережив різні періоди. Після відміни кріпацтва у 1861 році роботи по забудові були зупинені, а з другої декади ХХ століття взагалі все більше парк зазнавав руйнувань. Більшість архітектурних форм були зруйновані чи сильно пошкоджені, бронзові і мармурові скульптури вивозились різними загарбниками, а значна частина деревних насаджень була вирубана в роки Другої світової війни.
Новий етап в житті Олександрії почався в 1946 році, коли його передали Національній Академії наук України. Під керівництвом Д.Криворучка почались відновлювальні роботи. Першочерговою задачею було звільнення парку від бур’янів та бруду, очищення водойм від мулу, налагодження світло- та водопостачання, впорядкування алей та пошук нових ідей в оформленні композицій.
«Кругла альтанка», новинка серед архітектурних форм парку, стала центром оновленої дубової алеї, що завершується 27 метровою скелястою горою. На цьому місці на початку ХVIII століття базувався загін відомого козацького полковника Семена Палія. З-під гори і досі проглядаються рештки земляних козацьких укріплень, а на вершині, у 1980 році, було встановлено вежу з барельєфом козацьких облич та сценами з їх бойового життя. «Палієва гора», як вона нині називається, є пам’яткою давніх історичних подій. Як стверджують сучасники, гора приховує в своїх глибинах розгалужену мережу тунелів, у тому числі із виходом до берегів річки Рось.
Проте найбільшою окрасою дендропарку Олександрія є природа. Тут зібрано більше 2000 представників рослинного світу. Найціннішими є могутні дуби, вік яких досягає 300-400 років. Ціла діброва велетнів росте разом з деревами і кущами, привезеними із далеких країн Сходу, Америки та Європи. Велика і Мала галявини парку є прикладом природного музею під відкритим небом. На Великій галявині росте улюблене дерево графині Браницької – сосна Веймутова, яка вважається найстарішим деревом цього виду в Україні, а також родинне дерево сім’ї – чотиристовбурова сосна звичайна, з одного кореня якої проростають чотири могутніх стовбура. Ясен, клен, граб, липа, сосна, вільха, береза, яблуня, верба, осика і ще багато-багато інших дерев прикрашають сотні гектарів дендропарку.
Невеличку територію в 0,2 гектари було виділено під розарій. Чарівними, п’янкими ароматами наповнює повітря 13 видів і 96 сортів троянд.
Сад ліан було висаджено ще у ХVIII столітті. Із більш як 30 видів можна виділити дикий виноград п’ятилисточковий та каприфоль, також представлено 16 видів культиварів. Також деревну колекцію поповнили туя, ялиця, ялина, кипарисовик, ялівець, тис.

Карпатські гори - дуже красиве місце в будь-яку пору року. Взимку люди приїжджають сюди для катання на лижах і сноубордах, а влітку вони відвідують Карпати для верхової їзди та походів. Гори ці розташовані на території Західної України і займають понад 4% території України.

Чотири адміністративні райони розташовані на території Карпат: Закарпатська область, Львівська область, Івано-Франківська область і частково Чернівецька область. Найвищою вершиною Карпат є гора Говерла з висотою 2061 метр. Річки Дністер і Прут беруть свої початки саме в Карпатах.

Природа Карпат дуже мальовнича. Гори надають їй особливого колориту. Тут дуже багато скель і печер, є відкладення солей, гірського воску (озокериту), а також є мінеральні джерела.

Зовнішні Карпати тягнуться на південь від Карпатської височини. Ліси в цьому районі багаті фруктовими деревами та ягодами.

Центральні Карпати характеризуються великою кількістю низовин і зручних перевалів.

Полонинські Карпати є найвищою частиною області - перлиною цих гір.

Вулканічні піки Карпат є кратерами згаслих вулканів. Скелясті вершини прикрашені гірськими струмками, озерами, густими лісами, виноградниками. Усе це робить Вулканічні Карпати особливо мальовничими. Закарпатські низовини здебільшого придатні для землеробства. У Карпатах можна побачити багато цікавих дерев, наприклад, гірську сосну, що росте на горі Піп Іван на висоті понад 2000 м, або модрину європейську неподалік від Рахова. Висота цього дерева сягає 54 метрів. Навесні ж тут можна відвідати долину нарцисів.

Найвідомішими зимовими курортами Карпат є: Славське, Буковель, Яремче, Драгобрат, Яблуниця, Косів. Ці курорти мають добре розвинену інфраструктуру: комфортабельні готелі, затишні одно- або двоповерхові приватні будинки, численні ресторани та кафе.

Природна краса Карпат доповнюється численними пам'ятками. Багато старовинних замків розташовано в цих горах: замок Шенбурн, Замок Паланок у Мукачеві, Ужгородський замок, замок у селі Підгірці та багато інших.

Є багато легенд і таємничих історій про життя в Карпатах. Багато віршів та оповідань було присвячено красі Карпатських гір. Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська та багато інших українських письменників добре описали природу Карпат і традиції людей, що живуть там.

Українські Карпати відомі як велика зона відпочинку. Повітря тут дуже чисте, а кліматичні умови сприятливі для легенів і серця. Є також багато термальних і мінеральних джерел на території цих гір. Для того щоб чудово відпочити тут, туристи можуть зупинитися в одному з численних санаторіїв або орендувати окрему квартиру. Строкатий пейзаж, рельєф і клімат створюють чудові умови для відпочинку. Різноманітність погоди в різні сезони та в різних частинах області Карпатських гір створює сприятливі передумови для розвитку різних видів туризму в регіоні.