Українська
English
Східними землями мальовничої вінничини біжить тоненька річка Гірський Тікич. На своєму шляху вона наповнюється водами, розширюється і, дзюркочучи порогами, омиває береги сіл і містечок.
У 1920х роках біля селища Буки була збудована Буцька ГЕС, однією з гідротехнічних споруд якої є водоспад Вир висотою близько двох метрів. Він був утворений тут не випадково, адже саме в цій місцині Гірський Тікич перетинає скелястий масив протерозойських гранітів і заходить у Буцький каньйон. На 2,5 км річка потрапляє в обійми скелястих берегів граніту, в деяких місцях велетенські виступи досягають 30 метрів.
Одна зі скель – Родіонова – заввишки 15 метрів і названа на честь видатного науковця-петрографа Сергія Родіонова. Але є іще одна версія походження назви.
За місцевою легендою, в каньйоні славетні козаки зійшлися в запеклій битві з ляхами. Билися вони не на життя, а на смерть. Ляхи пообіцяли подарувати життя героям, якщо ті складуть зброю. Але наші воїни не могли втратити гідність і полягли в бою. Останнім живим лишився козак-музика Родіон. З косою в руках він відбивався від ляхів з останніх сил. Німіли руки і кров лилась із ран, та козак не здавався.
Така хоробрість вразила польського короля і він вирішив подарувати герою життя. Родіон зневажливо відкинув його пропозицію і сказав: «Радше я помру як воїн, ніж буду жити з вашої милості!» Обурились ляхи від такої зухвалості, та з ще більшою жорстокістю накинулись на музику. Вбили підступні вороги воїна, заколовши його в спину, а серце вирвали та в річку кинули. «Кінець цій землі і цьому бунтівному роду-племені!» – сказав ватажок завойовників.
Та не так склалося, як йому бажалося. На ранок жителі побачили щось дивне на хвилях річки. Війнув вітерець і залунали ноти сумні. І чим дужче вітер віяв, тим гучніше лунала мелодія, і сповнена вона була дощами і грозами, степами і ріками, неба блакиттю і сонця промінням. То лунало серце козаче. На цю чарівну мелодію прийшов старий запорожець та зі зброї козацької зібрав інструмент незвичний, а серце Родіона стало його струнами. Так з’явилася бандура, а бандуристи стали невід’ємною частиною військових походів, щоб прославляти їх хоробрість і звитягу.
З 1975 року територія Буцького каньйону є державною комплексною природною памяткою місцевого значення. Для цієї місцевості такий ландшафт не є типовим, тому він так манить до себе людей. На скелях каньйону практикуються альпіністи, а порогами річки сплавляються на байдарках.
Містичність та неймовірна краса Буцького коньйону зачаровують з першого погляду. Загадковості цій місцині додають залишки велетенських брил граніту. На думку вчених, вони є рукотворними і це дає привід порівнювати їх із відомим Стоунхенджем.
У 1920х роках біля селища Буки була збудована Буцька ГЕС, однією з гідротехнічних споруд якої є водоспад Вир висотою близько двох метрів. Він був утворений тут не випадково, адже саме в цій місцині Гірський Тікич перетинає скелястий масив протерозойських гранітів і заходить у Буцький каньйон. На 2,5 км річка потрапляє в обійми скелястих берегів граніту, в деяких місцях велетенські виступи досягають 30 метрів.
Одна зі скель – Родіонова – заввишки 15 метрів і названа на честь видатного науковця-петрографа Сергія Родіонова. Але є іще одна версія походження назви.
За місцевою легендою, в каньйоні славетні козаки зійшлися в запеклій битві з ляхами. Билися вони не на життя, а на смерть. Ляхи пообіцяли подарувати життя героям, якщо ті складуть зброю. Але наші воїни не могли втратити гідність і полягли в бою. Останнім живим лишився козак-музика Родіон. З косою в руках він відбивався від ляхів з останніх сил. Німіли руки і кров лилась із ран, та козак не здавався.
Така хоробрість вразила польського короля і він вирішив подарувати герою життя. Родіон зневажливо відкинув його пропозицію і сказав: «Радше я помру як воїн, ніж буду жити з вашої милості!» Обурились ляхи від такої зухвалості, та з ще більшою жорстокістю накинулись на музику. Вбили підступні вороги воїна, заколовши його в спину, а серце вирвали та в річку кинули. «Кінець цій землі і цьому бунтівному роду-племені!» – сказав ватажок завойовників.
Та не так склалося, як йому бажалося. На ранок жителі побачили щось дивне на хвилях річки. Війнув вітерець і залунали ноти сумні. І чим дужче вітер віяв, тим гучніше лунала мелодія, і сповнена вона була дощами і грозами, степами і ріками, неба блакиттю і сонця промінням. То лунало серце козаче. На цю чарівну мелодію прийшов старий запорожець та зі зброї козацької зібрав інструмент незвичний, а серце Родіона стало його струнами. Так з’явилася бандура, а бандуристи стали невід’ємною частиною військових походів, щоб прославляти їх хоробрість і звитягу.
З 1975 року територія Буцького каньйону є державною комплексною природною памяткою місцевого значення. Для цієї місцевості такий ландшафт не є типовим, тому він так манить до себе людей. На скелях каньйону практикуються альпіністи, а порогами річки сплавляються на байдарках.
Містичність та неймовірна краса Буцького коньйону зачаровують з першого погляду. Загадковості цій місцині додають залишки велетенських брил граніту. На думку вчених, вони є рукотворними і це дає привід порівнювати їх із відомим Стоунхенджем.
Східними землями мальовничої вінничини біжить тоненька річка Гірський Тікич. На своєму шляху вона наповнюється водами, розширюється і, дзюркочучи порогами, омиває береги сіл і містечок.
У 1920х роках біля селища Буки була збудована Буцька ГЕС, однією з гідротехнічних споруд якої є водоспад Вир висотою близько двох метрів. Він був утворений тут не випадково, адже саме в цій місцині Гірський Тікич перетинає скелястий масив протерозойських гранітів і заходить у Буцький каньйон. На 2,5 км річка потрапляє в обійми скелястих берегів граніту, в деяких місцях велетенські виступи досягають 30 метрів.
Одна зі скель – Родіонова – заввишки 15 метрів і названа на честь видатного науковця-петрографа Сергія Родіонова. Але є іще одна версія походження назви.
За місцевою легендою, в каньйоні славетні козаки зійшлися в запеклій битві з ляхами. Билися вони не на життя, а на смерть. Ляхи пообіцяли подарувати життя героям, якщо ті складуть зброю. Але наші воїни не могли втратити гідність і полягли в бою. Останнім живим лишився козак-музика Родіон. З косою в руках він відбивався від ляхів з останніх сил. Німіли руки і кров лилась із ран, та козак не здавався.
Така хоробрість вразила польського короля і він вирішив подарувати герою життя. Родіон зневажливо відкинув його пропозицію і сказав: «Радше я помру як воїн, ніж буду жити з вашої милості!» Обурились ляхи від такої зухвалості, та з ще більшою жорстокістю накинулись на музику. Вбили підступні вороги воїна, заколовши його в спину, а серце вирвали та в річку кинули. «Кінець цій землі і цьому бунтівному роду-племені!» – сказав ватажок завойовників.
Та не так склалося, як йому бажалося. На ранок жителі побачили щось дивне на хвилях річки. Війнув вітерець і залунали ноти сумні. І чим дужче вітер віяв, тим гучніше лунала мелодія, і сповнена вона була дощами і грозами, степами і ріками, неба блакиттю і сонця промінням. То лунало серце козаче. На цю чарівну мелодію прийшов старий запорожець та зі зброї козацької зібрав інструмент незвичний, а серце Родіона стало його струнами. Так з’явилася бандура, а бандуристи стали невід’ємною частиною військових походів, щоб прославляти їх хоробрість і звитягу.
З 1975 року територія Буцького каньйону є державною комплексною природною памяткою місцевого значення. Для цієї місцевості такий ландшафт не є типовим, тому він так манить до себе людей. На скелях каньйону практикуються альпіністи, а порогами річки сплавляються на байдарках.
Містичність та неймовірна краса Буцького коньйону зачаровують з першого погляду. Загадковості цій місцині додають залишки велетенських брил граніту. На думку вчених, вони є рукотворними і це дає привід порівнювати їх із відомим Стоунхенджем.
761переглядів