#книжковий_відгук #Ланачитає #хтивікниги
“Де Моллі?” Х. Д. Карлтон
Цикл "Гра в кота і мишу", 3
Цей вбіквел “Гри в кота і мишу” неочікувано сподобався мені більше, ніж оригінальна історія, хоча спочатку я взагалі не думала його читати, бо “Переслідування Аделіни” до моїх улюблених історій не потрапила. Ця книга розповідає про Моллі, якій дивом вдалося втекти з бopдeлю Франчески, і чий щоденник зіграв важливу роль у другій частині “Полювання на Аделіну”.
Попри маленький обсяг, з історії ми дізнаємося і про саму Моллі, і про те, як вона потрапила до Франчески, і як вибралася звідти та як живе зараз. Через той самий обсяг нам не покажуть так докладно життя в тому будинку і процес переживання травми після втечі. Але ми побачимо сильну жінку, яка виросла в умовах тотального пиздeцю, отримала катастрофічно травматичний досвід, але впоралася з цим і знайшла в собі сили жити далі.
Мені здалося, що це наче стиснена дилогія про Аделіну: без зайвої води, без сцени з пістолетом (вона мене, мабуть, трошки травмувала), без 25 однакових палких сцен і цих постійних “Ти моя, кажи, хто твій бог, давай кiнчaй”. Фльор і вайб сталкерингу присутній, але мінімально. Сіра мораль присутня, але теж не в таких масштабах і проявах. Проблема ceкcyaльногo paбcтвa показана, ще й з соціальним компонентом. Цей момент читався майже одразу, але менш жахливим та драматичним від цього не став.
І, звісно ж, є палка любовна лінія у дусі авторки. Кейдж мені сподобався більше за Зейда, він якийсь менш схиблено-поторочений. Точніше, пістолета не було, і слава Богу, у мене отакі тепер стандарти) Хоча не буду заперечувати: вся ця кpoвiща зі свинями - це все ще не мій вайб. Чи то я просто занадто звикла до грін-флег-чоловіків у книгах… А ще тут є просто аґінь пані - мамуля Кейджа. Епатажна така жіночка)
#книжковий_відгук #Ланачитає #хтивікниги
“Де Моллі?” Х. Д. Карлтон
Цикл "Гра в кота і мишу", 3
Цей вбіквел “Гри в кота і мишу” неочікувано сподобався мені більше, ніж оригінальна історія, хоча спочатку я взагалі не думала його читати, бо “Переслідування Аделіни” до моїх улюблених історій не потрапила. Ця книга розповідає про Моллі, якій дивом вдалося втекти з бopдeлю Франчески, і чий щоденник зіграв важливу роль у другій частині “Полювання на Аделіну”.
Попри маленький обсяг, з історії ми дізнаємося і про саму Моллі, і про те, як вона потрапила до Франчески, і як вибралася звідти та як живе зараз. Через той самий обсяг нам не покажуть так докладно життя в тому будинку і процес переживання травми після втечі. Але ми побачимо сильну жінку, яка виросла в умовах тотального пиздeцю, отримала катастрофічно травматичний досвід, але впоралася з цим і знайшла в собі сили жити далі.
Мені здалося, що це наче стиснена дилогія про Аделіну: без зайвої води, без сцени з пістолетом (вона мене, мабуть, трошки травмувала), без 25 однакових палких сцен і цих постійних “Ти моя, кажи, хто твій бог, давай кiнчaй”. Фльор і вайб сталкерингу присутній, але мінімально. Сіра мораль присутня, але теж не в таких масштабах і проявах. Проблема ceкcyaльногo paбcтвa показана, ще й з соціальним компонентом. Цей момент читався майже одразу, але менш жахливим та драматичним від цього не став.
І, звісно ж, є палка любовна лінія у дусі авторки. Кейдж мені сподобався більше за Зейда, він якийсь менш схиблено-поторочений. Точніше, пістолета не було, і слава Богу, у мене отакі тепер стандарти) Хоча не буду заперечувати: вся ця кpoвiща зі свинями - це все ще не мій вайб. Чи то я просто занадто звикла до грін-флег-чоловіків у книгах… А ще тут є просто аґінь пані - мамуля Кейджа. Епатажна така жіночка)
Українська
English
