Українська
English
#книжковий_відгук #Лана_читає
“Чаклунство шипів” Марґарет Роджерсон
Видавництво Віват
Це той рідкісний випадок, коли я взяла в руки книгу, нічого про неї не знаючи і не читаючи анотацію (хоча, можливо, колись бачила на неї відгуки, але благополучно забула)). Тому бібліотечний сетінг став для мене приємним сюрпризом.
Елізабет живе у бібліотеці та мріє стати вартовою. У місцевих бібліотеках зберігаються не детективи та підшивки журналів “Промінь”, а гримуари різного ступеня небезпеки. За певних обставин гримуар може звільнитися, перетворитися на малефікт, і тоді всім навколо буде мало місця. Власне, одного разу так і сталося. Гримуар вирвався, наробив лиха, а Елізабет звинуватили у цьому злочині, і тепер мають доправити до іншого міста для розслідування. На щастя, за нею приїхав магістр Натаніель Торн, з яким у Ліззі вже є певна малесенька історія - якось вона скинула на нього шафу…
Мені сподобався підхід до бібліотек як до сховища небезпечної чаклунської літератури. Та й взагалі книги про книги - це прекрасно. Мені сподобалися і більшість персонажів. Торн, звісно, мамина царапка. Сайлес, звісно, прекрасна зіронька. Елізабет, звісно, героїчна бусинка. Взаємодія цього тріо якась легка, тепла і водночас дружньо-іронічна. Я за замовчуванням розраховувала на любовну лінію, бо коли є магія, фентезі та назва “Чаклунство шипів”, то кохання має входити у вартість путівки. Але це янг-едалт фентезі, тому воно тут є, але не сказати, щоб на передньому плані.
Книга читалася досить рівно, без оце-так-поворотів, я швидко вгадала головний конфлікт, хоча це особливо не зіпсувало враження, і читати все одно було цікаво. І лише в кінці з’ясувалося, що книга не одиночна)) GoodReads говорить, що є частини 1.2 і 1.5. А тоді вже логічно, що мала б бути й повноцінна друга. Бо фінал першої хоч і виглядає більш-менш завершеним, але гачечок на продовження авторка все ж залишила.
“Чаклунство шипів” Марґарет Роджерсон
Видавництво Віват
Це той рідкісний випадок, коли я взяла в руки книгу, нічого про неї не знаючи і не читаючи анотацію (хоча, можливо, колись бачила на неї відгуки, але благополучно забула)). Тому бібліотечний сетінг став для мене приємним сюрпризом.
Елізабет живе у бібліотеці та мріє стати вартовою. У місцевих бібліотеках зберігаються не детективи та підшивки журналів “Промінь”, а гримуари різного ступеня небезпеки. За певних обставин гримуар може звільнитися, перетворитися на малефікт, і тоді всім навколо буде мало місця. Власне, одного разу так і сталося. Гримуар вирвався, наробив лиха, а Елізабет звинуватили у цьому злочині, і тепер мають доправити до іншого міста для розслідування. На щастя, за нею приїхав магістр Натаніель Торн, з яким у Ліззі вже є певна малесенька історія - якось вона скинула на нього шафу…
Мені сподобався підхід до бібліотек як до сховища небезпечної чаклунської літератури. Та й взагалі книги про книги - це прекрасно. Мені сподобалися і більшість персонажів. Торн, звісно, мамина царапка. Сайлес, звісно, прекрасна зіронька. Елізабет, звісно, героїчна бусинка. Взаємодія цього тріо якась легка, тепла і водночас дружньо-іронічна. Я за замовчуванням розраховувала на любовну лінію, бо коли є магія, фентезі та назва “Чаклунство шипів”, то кохання має входити у вартість путівки. Але це янг-едалт фентезі, тому воно тут є, але не сказати, щоб на передньому плані.
Книга читалася досить рівно, без оце-так-поворотів, я швидко вгадала головний конфлікт, хоча це особливо не зіпсувало враження, і читати все одно було цікаво. І лише в кінці з’ясувалося, що книга не одиночна)) GoodReads говорить, що є частини 1.2 і 1.5. А тоді вже логічно, що мала б бути й повноцінна друга. Бо фінал першої хоч і виглядає більш-менш завершеним, але гачечок на продовження авторка все ж залишила.
#книжковий_відгук #Лана_читає
“Чаклунство шипів” Марґарет Роджерсон
Видавництво Віват
Це той рідкісний випадок, коли я взяла в руки книгу, нічого про неї не знаючи і не читаючи анотацію (хоча, можливо, колись бачила на неї відгуки, але благополучно забула)). Тому бібліотечний сетінг став для мене приємним сюрпризом.
Елізабет живе у бібліотеці та мріє стати вартовою. У місцевих бібліотеках зберігаються не детективи та підшивки журналів “Промінь”, а гримуари різного ступеня небезпеки. За певних обставин гримуар може звільнитися, перетворитися на малефікт, і тоді всім навколо буде мало місця. Власне, одного разу так і сталося. Гримуар вирвався, наробив лиха, а Елізабет звинуватили у цьому злочині, і тепер мають доправити до іншого міста для розслідування. На щастя, за нею приїхав магістр Натаніель Торн, з яким у Ліззі вже є певна малесенька історія - якось вона скинула на нього шафу…
Мені сподобався підхід до бібліотек як до сховища небезпечної чаклунської літератури. Та й взагалі книги про книги - це прекрасно. Мені сподобалися і більшість персонажів. Торн, звісно, мамина царапка. Сайлес, звісно, прекрасна зіронька. Елізабет, звісно, героїчна бусинка. Взаємодія цього тріо якась легка, тепла і водночас дружньо-іронічна. Я за замовчуванням розраховувала на любовну лінію, бо коли є магія, фентезі та назва “Чаклунство шипів”, то кохання має входити у вартість путівки. Але це янг-едалт фентезі, тому воно тут є, але не сказати, щоб на передньому плані.
Книга читалася досить рівно, без оце-так-поворотів, я швидко вгадала головний конфлікт, хоча це особливо не зіпсувало враження, і читати все одно було цікаво. І лише в кінці з’ясувалося, що книга не одиночна)) GoodReads говорить, що є частини 1.2 і 1.5. А тоді вже логічно, що мала б бути й повноцінна друга. Бо фінал першої хоч і виглядає більш-менш завершеним, але гачечок на продовження авторка все ж залишила.
863переглядів
