ПУТЧ
🥀Поліція Києва встановила усіх учасників відео, які перекривали у Києві дорогу, щоб покурити

З ними та їх батьками вже спілкуються ювенальні поліцейські.

Один із учасників раніше вже фігурував у подібних відео із використанням російської музики. Він був притягнутий до відповідальності за ст. 436-2 Кримінального кодексу України та суд ухвалив рішення призначити йому покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на один рік.

В мережі пишуть, що одним з київських мажорів, які перекривали дорогу, щоб покурити, виявився син нардепа від ОПЗЖ Дмитра Ісаєнка

Другий київський мажор на відео — Микола Цимідан, син ексголови Лиману Петра Цимідана

У 2014 році батько привозив до міста російських бойовиків і селив їх у своєму готелі. Також напаадав на активістів.

«Кришував» гральний бізнес і земельні махінації, отримуючи відкати. Судова справа проти нього залишилась без покарання через неявку.
🥀Один з «київських мажорів» відмивав гроші з колл-центрів та корупційних схем для Миколи Тищенка, — ЗМІ

«Андрій Драган — це «торпеда» Миколи Тищенка. Він приїжджав у колл-центри, втирався в довіру і зливав їх адреси. Він є людиною через яку переводили гроші та відмиввли кошти з корупційних схем», - розповів журналіст Денис Кошельник.

Валерій Прозапас:
Це щось неймовірне - але позітівні на повному серйозі просувають думку, що інтерв'ю американському блогєру може щось змінити у нашій війні.

Тобто "формула мира" не спрацювала, "саміти миру" не спрацювали, навіть "план перемоги" (проголосований райрадою Конотопа) не працює - а проникливі слова простої сермяжної правди змусять циників МАGA ввести Шостий авіаносний флот США в річку Конку і роз..бати московську окупаційну армію?

(до речі, томи промов про "місяці війни" та тиражовані на узурповане інформполе обіцянки "кофє в має" теж не спрацювали)

Не хочу повторювати банальностей, що до слів про підтримку американців треба б нарешті додати свій чіткий мобілізаційний план, припинити заривати мільярди не в фортифікацію, красти на закупівлях, ігнорувати запит суспільства на Уряд єдності (а не 5-6 менеджерів), врешті решт не брехати на "єдыному" тощо.

Самі все побачите.

https://www.drtmo.info/b/1KC
#ЗСУ

Всім привіт. Хочу познайомити зі своєю серією картин "Геометрія життя". Не буду розповідати про якісь високі сенси творів(залишимо то критикам :) ), адже абстракція на те вона і є такою, щоб розвивати фантазію, просто розглядати або вписати в інтер'єр.
Думаю що має вийти непоганий декор для вашого помешкання?
Картини написані олійними фарбами на якісному італійському полотні на підрамнику та служитимуть довго.
Зацікавлених прошу в особисті. А просто цікавих - чекайте на наступні дописи з кожною картиною окремо. ;)
Продається #мистецтво

Скільки разів проходила поруч, ніколи не звертала уваги

Аж раптом – маленьке відкриття: пам’ятник актору Леоніду Бикову. Точніше, це пам’ятник військовим льотчикам, загиблим при звільненні України, встановлений майже 20 років тому, але зазвичай його називають пам’ятником Бикову.
Леонід Биков загинув в автокатастрофі за 4 місяці після свого 50-річчя, у квітні 1979 року. І останні його роки пройшли в боротьбі за долю сина Олександра, якого під час служби в армії через конфлікт з командуванням запроторили до психіатричної лікарні. Щоб не відповідати за жорстоке побиття Олеся (як його називали в родині), начальство вирішило сховати кінці у воду. Олеся комісували з діагнозом шизофренія, закривши йому шлях у нормальне життя. Щоб зняти фальшивий діагноз, знадобилося 10 років – лікарі не хотіли за це братися, щоб не сваритися з Міноборони.
Леонід Биков переніс кілька інфарктів, навесні 1979 року звільнився з кіностудії Довженка і за кілька днів, вилетівши на зустрічну полосу, зіткнувся з вантажівкою.
Олесь і після загибелі батька продовжував боротьбу, регулярно проводив акції протесту. «Мене посилали колами, згадував він, – з однієї інстанції в іншу: лікарні, військкомати, комісії і перекомісії, прийомні високих кабінетів, листи в ЦК КПУ, Політбюро СРСР. Я добивався одного – зняти обмеження на професію. Я не просився в космос, хотів працювати шофером або вантажником, чорноробом на будівництві або на лісоповалі. Мені потрібно було годувати сім’ю».
Він був рідкісним відчайдухом. Ось як склалася його подальша доля:
«7 березня 1989 року Олександр вийшов на Хрещатик, на останнє, як розраховував, голодування. Радіо "Свобода", іноземні кореспонденти з камерами. Пішли провокації, підігнали "швидку" з "дурдому", але люди відтіснили – не ті часи, перебудова. Згодос Олександр поїхав у Москву з проханням про еміграцію. На Красну площу не пустили. Став біля готелю "Москва" з плакатом: "Комуністи, я не хочу з вами жити!" Скрутили, відвезли в Матроську Тишу. Через п'ять днів відправили додому, в Київ. Тоді він вирішив рвонути до Фінляндії. При спробі перейти кордон біля Виборга був заарештований, 5 днів голодував у камері Виборзького КДБ. Ще дві спроби перейти кордон – той самий результат. Депортували. У жовтні зробив останнє "коло пошани": місцева влада – Верховна Рада СРСР – ЦК КПРС. Чергові відмови. "Зустріли" на вокзалі і поклали до божевільні.
«Потім був потяг до Львова, - згадує він, - стоп-кран, 30 метрів до дроту, крижана вода Тиси і стовпчик угорського кордону. Мадярський табір для біженців, рішення про депортацію в Союз і знову крижана вода – але тепер уже на австрійському кордоні».
Він дивом уцілів. Зателефонував матері, сказавши, що житиме в Канаді. Спочатку була Австрія, де незалежні психіатри визнали його здоровим, потім, в 1991 році, – Канада, яка прийняла Олександра Бикова як політичного біженця. За рік до нього приїхала дружина з трьома дітьми. У Канаді народилася четверта дитина. Сам він – будівельник. Часто телефонує додому, але приїжджати туди, де було зламано його життя і де все нагадує про батька, не хоче.
Зате «такую страну потерявшие» дуже люблять згадувати прекрасне радянське кіно про льотчиків і публікувати красиві портрети Леоніда Бикова.

Джой Тарталья

Сенсорна інтеграція - це обробка інформації, що надходить від органів чуттів, структурування та впорядкування відчуттів, формування знання. Чим правильніше працюють сенсорні системи, тим більше достатньої інформації отримує мозок та видає більше адекватних відповідей.

Сенсорна інтеграція:

🧩 є безсвідомим процесом, що відбувається у головному мозку;

🧩 організує інформацію, отриману за допомогою органів чуттів;

🧩 наділяє значеннями наші відчуття, відбираючи потрібну інформацію;

🧩 дозволяє усвідомлено діяти та реагувати на ситуацію, в якій знаходимося;

🧩 формує базу для теоретичного навчання та соціальної поведінки.

Для всебічного розвитку дитини її нервова система повинна постійно отримувати сигнали від рецепторів усіх органів чуттів, переробляти їх і формувати адекватну реакцію і поведінку.
Сенсорна інтеграція  - це фундамент, без якого неможливе нормальне функціонування вищих психічних функцій, а саме, адекватна поведінка, читання та письмо.

Для розвитку сенсорної інтеграції дуже корисними і дієвими є дощечки з поверхнею з різноманітних матеріалів (тактильні елементи різної фактури: пухнасті, шершаві, м'які, гладкі і т.д.).
Вони дають можливість дитині дослідити поверхню за допомогою всієї долоні та пальців.
Тактильні дощечки дають можливість дитині  отримати необхідні їй сенсорні відчуття, розвивають у дітей сприйняття оточуючого світу, формують уявлення щодо фактури та тактильних особливостей предметів, збагачують тактильне сприйняття  та розширюють сенсорний досвід, розвивають тактильну і зорову пам'ять, а також увагу та посидючість.

Саме сенсорне сприйняття вважається інструментом пізнання оточуючого світу.

#сенсорнаінтеграція #психологія #дитячапсихологія
#дитячийрозвиток #розвитокдитини

#стаття Ростислава Семківа на тему: "Літературний канон: як з’являються списки книг must-read і чому вони важливі для нас"

Що таке канон? У літературі це список обов’язкових для прочитання (власне, канонічних) текстів; у ширшому сенсі — будь-що визнане, вивірене чиєюсь експертизою. Саме уявлення про обов’язковість та експертність і зазнало найбільших змін.

Ми тримаємося за історії. Ми розуміємо себе через історії — зокрема й через літературні. Це не ми упорядковуємо десятку найкращих романів — це ці десять найважливіших текстів упорядковують нашу свідомість.

Тому, хоча зараз і далі маємо дискурсивний плюралізм і усвідомлюємо, що списки канонічних творів можуть бути різними — адже кожне видавництво може заснувати свою серію класики — проте дедалі частіше бачимо тексти, які з’являються в усіх добірках найкращих творів: «Кобзар», «Каменярі», «Царівна», «Лісова пісня», «Тіні забутих предків», «Місто», «Тигролови», новели Григора Тютюнника, поезія Василя Стуса… Must-read? Так! Бо вони вибудовують наш всесвіт і дають усвідомити, хто ми є. І що ми є взагалі.

https://zn.ua/ukr/CULTURE/literaturnij-kanon-jak-zjavljajutsja-spiski...