Ось така неймовірна красуня в мене вийшла. Об'єм на шию 35.5 см,Матеріал чеський бісер та металева застібка карабін +4 см подовжуючий ланцюжок Під замовлення,виконання можливе будь якими кольорами. Вартість 2500 грн

#Притча 26 серпня ЗНАК Гарний юнак з ніжними рисами обличчя самотньо сидів в автобусі, не відриваючи свого погляду від вікна. На вигляд було йому трішки більше двадцяти років. Якась жінка сіла біля нього. Вони перекинулись кількома словами про теплу весняну погоду, що стояла надворі. Несподівано молодий чоловік мовив: - Я був два роки в ув'язненні. Цього ранку вийшов і ось повертаюсь додому. З його уст бурхливою рікою лилась розповідь про те, як зростав у бідній, але порядній родині, і як його злочинна діяльність завдала родині болю і сорому. Впродовж цих років не мав від них жодної вістки. Знав, що батьки його надто бідні, щоб дозволити собі подорож до місця ув'язнення, і надто прості, щоб писати листи. Він і сам перестав до них писати, не отримавши відповіді на жоден свій лист. За три тижні перед звільненням зробив останній відчайдушний крок, який міг би дозволити йому повернутися в сім'ю. Ще раз написав батькам, просив вибачення за прикрощі й розчарування, яких їм завдав. Вийшовши на волю, сів в автобус, який мав завести його до рідного міста. Траса пролягала поблизу саду й будинку, де пройшло його дитинство і де мешкали його батьки. У листі написав, що розуміє їх. І щоб полегшити справу, попросив, аби подали знак, який він міг би побачити з вікна автобуса. Якщо йому вибачили і згідні, щоб він повернувся, нехай пов'яжуть білу стрічку на яблуньку у їхньому садку. Коли ж знака не буде, хлопець, не виходячи з автобуса, залишить місто і більше ніколи не потурбує своєї родини. Автобус наближався до пункту призначення, юнак нервував усе більше. Страх, що не побачить стрічки, став таким сильним, що боявся сам дивитись у вікно. Вислухавши його розповідь, жінка запропонувала: - Поміняймось місцями. Я буду дивитись у вікно. Автобус продовжував їхати. Минули іще декілька будинків. Враз жінка побачила дерево. Легенько торкнула хлопця за плече й, стримуючи сльози, промовила: - Поглянь! Поглянь! Дерево усе обвішане білими стрічками! *** Ми дуже схожі на звіра, коли вбиваємо. Дуже схожі на людей, коли осуджуємо, Дуже схожі на Бога, коли вибачаємо. ©️ Бруно Ферреро З книги "365 коротких історій для душі"

🦇Колонію кажанів врятували від сильних морозів в Ірпені, — Український центр реабілітації рукокрилих Тварини намагалися перезимувати у дуплі вікового дуба. Під час тривалих морозів вони прокинулись і почали вилітати у пошуках більш комфортного сховища. Загалом вдалося врятувати трохи більше сотні рудих вечірниць. Деякі з них мали травми, усі були зневоднені та виснажені.

В ОЧІКУВАННІ СМАКОЛИКІВ

#українська_класика котра справді захоплює. Добірка з 10 книг, котрі мають бурхливий сюжет і не лише про "злидні та страждання": https://www.ukr.net/news/details/lifestyle/108056756.html #літературний_флюгер #що_почитати

😡 рф вдарила по Миколаєву балістичною ракетою «Іскандером-М» з касетною бойовою частиною. Одна людина загинула, 15 отримали поранення. Серед постраждалих дитина, лікарі оцінюють стан як середньої тяжкості.

#поезія Я сильна, мій Боже, я знаю, що маю нести хреста.. Здається у мріях літаю, насправді — під серцем зима. Живу, як усі, без правил: грішу, виправдовуюсь, йду... Не прагну овацій та слави, хапаючи дні на льоту. Я знаю, мій Боже, що крила, даровані в спадок од Тебе латала, чіпляла, губила, шукаючи відповідь в неба. І думала — все у цім світі як треба, ніщо не минеш. Любила волошки в житі, і маки... О, маки...Авжеж... Я сильна, мій Боже, я знаю, хоч бракне, буває, сил. Я вірю, що ще політаю із крилами, чи без крил. І знаю: за літом — осінь, а десь на краю — зима. Мені би набігатись босій у маках... Та йде війна. І літо — уже не літо, кровить той червоний цвіт... А нас би усім дожити до завтра. Зникає рід... Криваві обжинки править чиясь демонічна рука, хоч жінка дитятко бавить і шиє свогò рушника... Я сильна, мій Боже, я знаю, се чаша моєї землі. Ще мрію, пишу, зберігаю насіння, аби навесні засіяти квітами густо всі грядки і всі горшки. Аби не було лиш пустки, опісля глухої зими. І міряю часом крила, зневіра — то тяжкий гріх. Любов — є велика сила, дай, Боже, аби для всіх... Людмила Галінська