Пілінг
Health |
2025-01-27 18:58:12
Language
Українська
English
Other
ДО ХРОНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ БАЗИСУ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ
Міграція була головним чинником, що формував людські суспільства, культуру, біологію та геноми протягом тривалого часу.
Схема міграційних груп із заходу та сходу в Україні за археологічним матеріалом
Дослідження стародавньої ДНК (аДНК) показують, що, згідно з першим порядком наближення, геноми сучасних європейців складаються з предків трьох основних голоценових (від 11700 років тому) груп людей:
1) корінні мисливці-збирачі;
2) ранні фермери Близького Сходу, які прибули до Європи приблизно 8000 років тому;
3) Степові скотарі, які мігрували в Європу ~5 тис. років.
Однак детальна генетична історія будь-якого конкретного регіону обов’язково є складнішою, що вимагає більш цілеспрямованих і локальних досліджень.
Одним із таких і поки що відносно недостатньо вивчених регіонів є сучасна Україна, в регіоні, який історично та археологічно відомий як зона контакту між європейським та азійським населенням. Археологічні та генетичні дані вказують не лише на походження з трьох вищезазначених широкомасштабних джерел, але й на те, що це була перша територія з ранніми землеробськими поселеннями, якої степові скотарі досягли під час міграції на захід.
Подальше змішування цих двох груп особливо цікаве, оскільки воно стало фактором появи культур шнурового посуду, синташти, андронівської та зрубної культур на широких територіях центральної Євразії, врешті - появи колеса, колісниць, використання коней як їздових тварин тощо.
Крім того, через те, що південна Україна є частиною євразійського степу, який простягається від Угорщини на заході до північно-східного Китаю на сході, ця територія перебувала на шляху великого, хоча й переривчастого генетичного та культурного потоку.
Євразійський степ
Доступність українського Степу, наявність розгалуженої гідрологічної системи, багатство сировини, поєднання родючих лісостепових ґрунтів із відкритими степовими просторами, великими лісами та гірськими хребтами приваблювали не лише різні кочові групи, а й представників давніх осілих цивілізацій, які засновували колонії на узбережжі Чорного моря.
Наприкінці бронзового віку та на початку раннього залізного віку найбільш археологічно помітні дії в північно-понтійських степах були пов’язані з кіммерійцями (ІХ—VII ст. до н. е.).
За кіммерійцями пішли скіфи (VII- ІІІ ст. до н. е.) та сармати (ІІІ ст. до н. е. - ІІІ ст. н. е. ), політичні та військові союзи племен раннього залізного віку зі змінними комбінаціями місцевого та східноазіатського походження. У цей час Північне Причорномор’я також було вкрите мережею урбанізованих грецьких колоній. У лісостеповій зоні сучасне осіле населення було пов’язане з попереднім тшинецьким культурним колом (лужицька, висоцька культури) (ХІІІ - ІV ст. до н.е.), а також із центральноєвропейськими мігрантами гальштатського та латенського періодів (іллірійцями, фракійцями та кельтами) (ХІІ - І ст. до н.е.).
Згідно з письмовими та археологічними джерелами, народи, які вважаються попередниками слов’ян (пов’язані із зарубинецькою культурою), вже були присутні в регіоні України в латенський та римський періоди, починаючи з ІІІ ст. до н.е до ІІ ст. н.е.
Початок періоду переселення народів на теренах України пов’язують із приходом германських племен, зокрема готів, та формуванням поліетнічної Черняхівської культури (ІІ - V ст.), до якої входили й інші народи, що вже населяли регіон (іраномовні скіфи та сармати, фракійці — гети й даки, східнослов'янські антські племена, готи).
У II–IV століттях в степу Північного Понту з’явилися гуни – кочовий народ із Середньої Азії, міграція яких на захід призвела до значних економічних, культурних і соціальних змін у Європі. Цей період пов’язаний із появою нової етнолінгвістичної групи — слов’ян, яка поширилася більшою частиною Східної Європи протягом V–VІІ ст.
У VIII–X століттях значна частина України перебувала під владою Хозарського каганату. В українській археології це представлено салтівською культурою, яка, як вважають, була спільною для багатьох етнічних груп (алани, булгари, турки, слов’яни, мадяри тощо). У цей же період йшов процес об'єднання слов'янських племен, а в 9 ст. н. е. утворилася держава Русь.
Але й надалі розвиток слов'янської державності відбувався на тлі постійних набігів кочівників зі сходу. У період з ХІ по ХІІІ ст. н. е. хвилі печенігів, торків і куманів (половців) увійшли до Північного Понтійського регіону з Центральної Азії, а найзначнішим за військовою силою та наслідками було вторгнення монголів із Золотої Орди в ХІІІ ст.
Тим не менш з 16 ст. н.е., слов’яни є етнолінгвістичною групою більшості на території України.
Висновки
В даному огляді ми можемо спостерігати, що археологічні культури, будь то трипільська. ямна, зрубна чи черняхівська, не уособлювали собою якусь єдину етнічну спільноту - це були радше формації, що пов’язували окремі локальні соціуми спільними зв’язками, образом життя і врешті культурою, бо жили, здебільшого, в однакових (плюс-мінус) умовах, не були ізольовані одне від одного і тому були приречені на ведення схожого госпдарства. Це були сворєрідні Євросоюзи неоліту, бронзи та віку заліза.
Цікаво, що наприклад більшість досліджених геномів Черняхівської культури, навіть взятих з одного місця (м. Шишаки, Полтавська область), свідчать про її поліетнічний характер. Зокрема, в даному випадку, вони поділяються на дві групи – одна група найбільш подібна до східних/центральних європейців, а друга - до континентальних південних європейців.
Втім саме цим прокладались стежки від тієї ж Черняхівської культури до сучасних українців. Так, так, і звичайно ж з періоду Трипілля, чи й раніше, але…. Але мабуть саме від Черняхівської культури (зокрема від геномів її першої групи) можна прослідкувати чітку генну лінію через популяцію, наприклад, білих хорватів, до сучасних українців. До речі, після білорусів і поляків, в українців, за професором Костянтином Тищенком, саме із сербами та хорватами чи не найближча лексична спорідненість.
Географічне положення, ландшафт та екотипи регіону України зробили цю територію місцем перетину та взаємодії між східними та західними сусідами, що наклало відбиток на генетичний склад місцевих популяцій.В результаті генетичні профілі українських мезолітичних і неолітичних спільнот стали проміжними між східно- та західноєвропейськими утвореннями.
Водночас наступні ранні землероби (пов’язані з Трипіллям і культурою кулястих амфор) - подібні до землеробів з решти Європи.
Народи ямної культури бронзового віку, що прибули зі сходу, не лише асимілювались в Північному Понтійському регіоні, але також стали джерелом генного потоку далі в Європу.
Поряд з цим у післяямний період спостерігається чітка генетична диференціація популяцій степу і лісостепу, цілком можливо - повязана з експансією на захід із застосуванням агресивниих засобів, особливо, якщо зважати на те, що в цей період мігруючими людьми були переважно чоловіки, які і змішувались потому з місцевими жінками.
І надалі рух на захід геномів азійського походження на териорії України раз у раз наштовхувався на європейські елементи. Все це сприяло високій генетичній різнорідності в географічно, культурно та соціально однорідних групах, коли на тому самому місці, в той самий час і серед осіб з тією самою археологічною культурою були присутні різні генетичні профілі. Можливо саме це стало найвизначнішою рисою, умовою формування українського етносу і спричинило його ментальні особливості.
*При створенні публікації використано матеріали: https://bit.ly/4gCJaBN
Видавництво Nasha Idea анонсувало 8 том манґи «Кохання на кінчиках пальців»
Literature |
2025-01-14 16:53:25
Видавництво Varvar Publishing анонсувало перший том манхви «Посмак Болю»
Literature |
2025-02-25 20:17:00
