#історія #постаті Теодор Гойс: Людина, яка повернула Німеччині людське обличчя 🇩🇪🏛️ 31 січня 1884 року народився Теодор Гойс — перший федеральний президент ФРН, інтелектуал та політик, якому випала чи не найскладніша місія в історії XX століття: переконати світ, що Німеччина може бути демократичною після жахів нацизму. 🤝🌱 Демократ у часи диктатур Гойс був лібералом старої школи. У часи Веймарської республіки він активно виступав проти екстремізму, а після приходу Гітлера до влади його книги спалювали на вогнищах, а йому самому заборонили займатися журналістикою. На відміну від багатьох, він не виїхав із країни, обравши шлях «внутрішньої еміграції». 🚫🔥 Архітектор нової держави У 1949 році, коли на уламках Третього Рейху постала Федеративна Республіка Німеччина, саме Гойса обрали її першим президентом. Він став ідеальним кандидатом: людина з бездоганною репутацією, яка не була заплямована співпрацею з режимом. Символ примирення: Його головним завданням було відновити довіру міжнародної спільноти до німців. Він робив це не через пафосні промови, а через щирий інтелектуальний діалог. 🌍🗣️ «Тато Гойс»: Так його лагідно називали німці за простоту в спілкуванні, дотепність та відсутність дистанції між владою і народом. 👨‍💼👴 Поза політикою Теодор Гойс був блискучим есеїстом та істориком літератури. Він вважав, що політика без культури — це шлях до тиранії. Навіть на посаді президента він продовжував писати, переконаний, що слово є потужнішою зброєю, ніж будь-яка доктрина. ✍️📚 Урок для майбутнього Його президентство (1949–1959) заклало фундамент тієї Німеччини, яку ми знаємо сьогодні — стабільної, правової та гуманістичної. Гойс довів, що після найглибшого падіння нація може знайти сили для морального відродження, якщо на її чолі стоїть людина з совістю. 🏛️✨

#історія #постаті Володимир Янів: Психолог у пеклі та будівничий вільної думки 🧠⛓️ ​31 січня 1908 року народився Володимир Янів — людина, чия доля стала втіленням стійкості української інтелігенції ХХ століття. Він був не просто вченим, а дослідником «душі» українського народу, який вивчав нашу ідентичність у найтемніші часи. 📖🇺🇦 ​Наука за колючим дротом ​Володимир Янів був активним членом ОУН та пластуном, за що неодноразово переслідувався польською владою. Проте справжні випробування чекали на нього під час Другої світової війни. За свою діяльність у складі Українського національного комітету він був заарештований гестапо та кинутий до нацистського концтабору Маутгаузен. 👮‍♂️🛑 ​Навіть у нелюдських умовах концтабору Янів залишався вченим. Він спостерігав за поведінкою в’язнів, аналізував психологію виживання та вплив тоталітаризму на особистість. Ці спостереження пізніше лягли в основу його фундаментальних праць. 🧐🥀 ​Ректор та ідеолог ​Після війни Янів опинився в еміграції в Німеччині, де присвятив життя розбудові Українського Вільного Університету (УВУ) в Мюнхені — єдиного закладу вищої освіти за межами України, що зберігав традиції нашої науки. ​Ректор УВУ: Протягом багатьох років він очолював університет, роблячи його інтелектуальним центром української діаспори. 🎓🏰 ​Психологія народу: Його праця «Нариси до психології українця» досі є однією з найглибших спроб зрозуміти наші національні риси: волелюбність, індивідуалізм та месіанство. 📑🧭 ​Інтелектуальний опір ​Янів стверджував, що українська нація має «психічну енергію», яка дозволяє їй відроджуватися навіть після тотального нищення. Він вірив, що ключ до нашої перемоги лежить не лише у зброї, а й у самоусвідомленні та внутрішній дисципліні. ✊✨ ​Володимир Янів помер у 1991 році, встигнувши побачити відновлення незалежності України, про психологічні підвалини якої він писав усе життя. Його спадщина — це нагадування: навіть якщо тіло за ґратами, думка має залишатися вільною. 🕊️🌍

Падіння приватних переказів в Україну в 2025: Ізраїль серед лідерів, але тренд загальний У 2025 році Україна зіткнулася з одним із найпомітніших спадів приватних грошових переказів за роки війни. За січень–листопад обсяг переказів скоротився на 15,5% і становив близько 7,3 млрд доларів. Для порівняння: у 2024 році — 9,46 млрд, у 2023 — 11,29 млрд, у 2022 — понад 12,5 млрд доларів. Падіння, що почалося після піку воєнних років, стало сталим і системним. Якщо дивитися ширше, для воєнного періоду це один із найслабших показників. Після відносно високих рівнів 2022–2023 років спад закріпився, а 2024 рік вже виглядав помітно гірше довоєнних «норм». У 2025-му ця тенденція не лише збереглася — вона посилилася. За даними НБУ, найбільші обсяги переказів минулого року надійшли з таких країн: Польща — 3 млрд 292 млн доларів, США — 1 млрд 133 млн, Велика Британія — 833 млн, Чехія — 704 млн, Німеччина — 628 млн, Ізраїль — 453 млн доларів. Таким чином, Ізраїль входить до числа країн-лідерів за обсягом приватних переказів в Україну. Нижче в списку — Італія та Ірландія (по 172 млн), Нідерланди (116 млн), Греція (106 млн) та ОАЕ (86 млн). Це повноцінний внесок діаспори, а не статистична помилка. Але навіть при такому розподілі загальний потік грошей в Україну продовжує скорочуватися. Ключова причина — зміна моделі міграції. До війни значну частину переказів забезпечували трудові мігранти, передусім чоловіки, які працювали за кордоном, а сім’ї залишалися в Україні. У 2024–2025 роках дедалі частіше відбувається зворотний процес: до тих, хто залишився за кордоном після перших хвиль виїзду, поступово переїжджають родини. У результаті гроші перестають надходити в Україну — тому що родина фізично більше не знаходиться там. Окремий і визначальний фактор — війна та путінська агресія. Постійні ракетні та дронові удари, руйнування інфраструктури, вимкнення світла і тепла, життя під загрозою обстрілів, масова внутрішня міграція, тимчасово окуповані території — усе це штовхає людей не просто до виїзду, а до остаточного переносу життя за кордон. Нехай буде проклятий путін і його спільники, які принесли війну, руйнування та вимушену міграцію. Саме ця агресія ламала економічні зв’язки, розривала родини і перетворювала тимчасову підтримку на вимушений виїзд назавжди. Другою причиною є завершення ефекту екстреної допомоги. У 2022 році перекази різко зросли за рахунок гуманітарних зборів, підтримки армії та допомоги біженцям. Цей мобілізаційний ресурс не міг бути постійним і до 2025 року практично вичерпався. Третій фактор — економічний тиск у країнах перебування. Зростання вартості життя, інфляція і жорсткі ринки праці означають, що в мігрантів залишається менше вільних коштів для регулярної підтримки родичів в Україні. Повний розбір із цифрами та ізраїльським контекстом — у нашій статті: https://nikk.agency/uk/padinnya-privatnih-perekaziv-v-ukrainu/ #НАновини #NAnews #Ізраїль #Україна #ІзраїльУкраїна #Економіка #Діаспора #Війна #Міграція #ГрошовіПерекази НАновини‼️:- новини Ізраїля Важливо❓ Поділіться ❗️ і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

Кличко: Щоночі Київ залишають близько 600 тисяч людей, які повертаються вдень. > Мер столиці Віталій Кличко розповів про особливості добової міграції населення міста.

1937 рік: «Українці починають уникати української мови і навіть віддають своїх дітей до російської школи… В установах скрізь фігурує мова російська, бо начальство українською не розуміє й не бажає розуміти. Селян, які потрапляють до армії, перенавчають по-російськи. На людей, що розмовляють українською мовою, зизом дивляться, звуть їх петлюрівцями й націоналістами, дають приписи спецчастині поцікавитися такими типами». Одна українка-вчителька на питання, чому вона віддала дочку до російської школи, відповіла: «Взагалі Україна й українська мова - це зараз дуже проблематично. Ви ж бачите, як починаються гоніння на українців. А я не хочу калічити дитину. Досить уже, що на нас усі тикають пальцями» …До чого тепер доходить страх виявити свою українську національність, просто до смішного. Лікар Кудрицька (родичка лікаря Кудрицького по процесу СВУ) розповідає, що в них у сімʼї спалили майже всі українські книжки, заборонили дітям розмовляти українською мовою, а багато хто із знайомих хочуть перевести дітей до російської школи, щоб хоч якось життя зберегти» (З оперативної інформації НКВС УРСР про українську інтелігенцію, підслухані і записані розмови. Балакали Пікуль, Бойко Ніна, Терниченко, Дробот, Лисенко Остап, Матушевські та інші) Згодом нащадки цих заляканих людей скажуть: «А у нас дома всєгда на русском говорілі, мнє так прівичнєй». Взагалі я випадково натрапила на книгу Василя Даниленка «Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таблоів до еміграції». Вона складається з біографії Ізидори Косач-Борисової, її власних мемуарів та оперативної інформації НКВС. У спогадах Ізидора розповідає про свій арешт і задушливу атмосферу, яка йому передувала: постійне відчуття загрози увʼязнення, яке пригнічує і виснажує. Нервова напруга сягала межі, коли арешти здебільшого проводились по ночах і втомлені люди замість спати, слухали, за ким прийшли на цей раз. «У 1937 р. в Україні було стільки арештів, що авта з НКВД по цілих ночах снували по всіх вулицях і возили арештованих». Хапали усіх підряд, люди зникали масово, міста і села охопила паніка. В архівах НКВС згадується безіменний художник, який сказав на якійсь із зустрічей: «Втомився дивитись, втомився розуміти, втомився думати. Боюся людей, боюся всього, власної тіні боюся. Сиджу вдома, варю манну кашу, і це називається в Союзі творчість. Всі задихаються, бо нема чим дихати». От що відбувається, коли приходить Москва і починає царювати. Ізидора змальовує жихливу картину існування підсоветської людини в першу чергу для іноземців, які відвідуючи радянський союз не розуміють реалій того життя за совєтів, дивуються, що з ними ніхто не хоче говорити. «Чужинці, навіть ті, що вміють бачити не тільки те, що їм там показують, все ж таки не можуть цілком зрозуміти й відчути, як живе й почувається підсоветська людина. Кожен чужинець із будь-якої більшої країни завжди свідомий того, що людські й громадянські права йому особисто застережені його державою, і йому важко зрозуміти почування безправної підсоветської людини, що повсякчас перебуває (роками!) під загрозою всякого насильства. В совєтському «раю» кожен знає, що він безправна істота, там ніхто ніколи не буває певен, що його безвинно не арештують. Навпаки, кожен знає, що його ні за що, ні про що можуть посадити у вʼязницю, катувати, навіть замучити на смерть, а що вже напевне - зруйнувати його родину, переслідувати членів його родини і т. д., і ніхто його не рятуватиме від того. На кожному кроці люди там відчувають приниження їх людської гідності. Бути обʼєктом переслідування, приниження людської гідності у важливих моментах, як і в дрібницях - це там така звичайна річ, як сон чи повітря». Дуже раджу до прочитання, правда, в магазинах її вже не знайти, але є начитана книга на ютюбі. #історіяліхтармайбутнього

#історія #постаті Титан духу та слова: Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) 📚☦️ Якщо й існує людина, яка в одній особі поєднала цілу академію наук, міністерство та церкву, то це Іван Огієнко. Народившись 14 січня 1882 року, він став тим самим «архітектором української ідентичності», який все життя доводив: мова — це не просто засіб спілкування, а серце нації. Його життя нагадує інтелектуальний трилер. Будучи міністром освіти та ісповідань в уряді УНР, він українізував школи та університети швидше, ніж вороги встигали друкувати протести. Саме він заснував Кам’янець-Подільський державний університет, зробивши його форпостом української культури в буремні часи революції. 🏛️📜 Головний подвиг — Біблія українською 📖 До Огієнка вважалося, що українська мова занадто «проста» для сакральних текстів. Він присвятив 40 років свого життя перекладу Святого Письма з оригінальних мов (давньоєврейської та грецької). Його переклад досі вважається еталонним за точністю та багатством мови. Це була титанічна праця: кожне слово зважувалося на терезах історії, щоб українці могли говорити з Богом своєю рідною мовою без «посередників». ⚖️✨ Трохи іронії долі та залізної волі: Огієнко мав феноменальну пам'ять і працездатність. Навіть в еміграції, у Канаді, ставши митрополитом Іларіоном, він продовжував писати статті, редагувати журнали та видавати книги. Кажуть, він міг одночасно вести дискусію про тонкощі церковного права і редагувати словник наголосів. Його девіз «Служити народові — то служити Богові» не був просто фразою, це був його щоденний графік. 🇨🇦🇺🇦 Чому він важливий сьогодні? Саме Огієнко сформулював «Десять мовних заповідей свідомого громадянина», де нагадав, що відмова від рідної мови — це не просто зміна звички, а духовне самогубство. Він був переконаний: поки живе мова, живе і народ. І сьогодні, коли ми вкотре виборюємо своє право на ідентичність, постать митрополита Іларіона височіє над нами як непохитний маяк. ⚓💡

#історія #постаті Титан українського Ренесансу в екзилі: Багатогранний світ Святослава Гординського 🎨 30 грудня 1906 року народився Святослав Гординський — людина-епоха, чий талант не знав меж, а серце завжди належало Україні, навіть через океан. Він був не просто художником, а справжнім енциклопедистом: поетом, перекладачем, мистецтвознавцем та невтомним організатором українського культурного життя у світі ✍️ Його художній шлях розпочався в художній школі Олекси Новаківського у Львові, а згодом проліг через Париж, де він навчався у славетного Фернана Леже. Гординський майстерно поєднав у своїй творчості українську візантійську традицію з європейським модернізмом. Його ікони та розписи прикрашають понад 50 українських храмів у всьому світі — від Рима до Нью-Йорка, вражаючи сучасників монументальністю та духовністю 🏛️ Як поет, він став одним із найяскравіших представників львівської групи «12», а згодом — активним діячем МУРу (Мистецького українського руху) в еміграції. Його вірші вирізнялися класичною витонченістю та глибоким інтелектуалізмом. Гординський також зробив неоціненний внесок у світову літературу, переклавши українською твори Горація, Бодлера, Війона та Шекспіра, розширюючи горизонти нашої мови 📚 Проте чи не найбільшою його заслугою була боротьба за правду про українське мистецтво. Як мистецтвознавець, він написав десятки монографій про забутих чи заборонених радянською владою митців, рятуючи їхні імена від забуття. Його праця «Слово о полку Ігоревім» та дослідження про українську ікону стали фундаментальними для розуміння нашої спадщини в контексті світової культури 🗺️ Святослав Гординський прожив довге та плідне життя, ставши живим містком між старою інтелігенцією Львова та новою українською діаспорою. Його постать — це символ незламності духу, який доводить: де б не жив справжній митець, він завжди залишається часткою своєї землі, творячи її славу на світовій арені 🌍

Митці України....🎨 "В кафе Фанконі. Місто Одеса" (1901). Автор - Петро Нілус (1869, Подільська губернія — 1943, Париж) — український живописець, учень К. Костанді та І. Рєпіна, з 1920 в еміграції у Франції. Його творчість еволюціонувала від передвижницького соціального реалізму до імпресіонізму і романтичного модерну.

#історія #постаті Ганна Собачко-Шостак — геній українського наїву, чия фантазія перетворила традиційну квітку на динамічний всесвіт. Народившись 21 грудня 1883 року в селі Скопці на Київщині, вона з дитинства працювала на землі, але в душі плекала дивовижних звірів та небачені рослини, які згодом підкорили виставкові зали Парижа та Берліна 🎨. Її стиль — це вибух кольору та руху. На відміну від статичних народних орнаментів, квіти Ганни наче танцюють або борються: пелюстки закручуються у вихори, стебла переплітаються, створюючи ілюзію безперервної енергії. Вона сміливо поєднувала футуризм із традицією, за що її творчість високо цінували видатні художники того часу, зокрема Анрі Матісс та Пабло Пікассо 🌸. Майстриня працювала у техніці акварелі та гуаші, створюючи ескізи для вишивок та килимів. Її роботи — це «космічні» квіти, де кожен елемент має свій характер і настрій. Навіть під час Другої світової війни та в еміграції в Середній Азії вона не полишала малювати, вплітаючи у свої орнаменти нові образи, але завжди зберігаючи українську кольорову душу 🌿. Ганна Собачко-Шостак довела, що селянське мистецтво може бути високим авангардом. Сьогодні її спадщина надихає сучасних дизайнерів та художників, нагадуючи, що справжнє мистецтво не має кордонів і народжується з любові до рідної природи та безмежної внутрішньої свободи ✨.

#історія #постаті 20 грудня 1886 року народився Кость Паньківський — людина, чиє життя стало втіленням боротьби за українську державність навіть тоді, коли вона здавалася втраченою. Видатний правник, політик та дипломат, він присвятив себе служінню Україні в найтемніші часи її історії. 🇺🇦💼 Вихований у родині відомого громадського діяча у Львові, Паньківський з юності став активним учасником національного руху. Його робота у львівській «Просвіті» була не просто просвітництвом, а розбудовою фундаменту майбутньої незалежності. Як фаховий адвокат, він неодноразово захищав українських патріотів у польських судах, ставши символом правового спротиву. 🏛️📜 Під час Другої світової війни Паньківський очолював Український крайовий комітет у Львові, намагаючись захистити інтереси українців в умовах окупації. Проте справжній історичний виклик чекав на нього після війни. У 1945 році він став головою уряду УНР у вигнанні. У цей критичний період він працював над консолідацією української еміграції та донесенням до світової спільноти правди про прагнення України до свободи. 🌍🗳️ Кость Паньківський був прихильником демократичного розвитку та єднання всіх національних сил. Його мемуари «Від держави до комітету» та «Роки німецької окупації» сьогодні є безцінним джерелом для істориків. Він залишив по собі спадок не лише як державний діяч, а й як інтелектуал, який вірив, що право і правда врешті-ресно переможуть силу зброї. 📖🖋️