#цікаве
Дорога, що пірнає під воду.
На перший погляд — це звичайна автомагістраль, але насправді вона проходить... під водою. У Нідерландах існує унікальна інженерна споруда — акведук Велувемеер, яка дозволяє воді "йти" над машинами, а не навпаки.
Акведук розташований на перетині штучного озера Велувемеер і дороги N302. Замість звичного моста інженери вирішили побудувати канал над дорогою.

Глибина водного шару — 3 метри, а під ним вільно курсують авто, не порушуючи водний трафік.

Довжина акведуку — лише 25 метрів, але його конструкція із надміцного залізобетону витримує постійний потік води та плавзасобів.
Конструкція утримує близько 27 мільйонів літрів води над проїжджою частиною.
Не перешкоджає міграції риби — екосистема озера збережена.

Наші класики...🎨 Одеський маляр Петро Нілус. «На містках (Влітку)», 1898р.🌞🏖

Про митця: Петро Олександрович Нілус (1869, Подільська губернія — 1943, Париж) — український живописець, художній критик, з 1920 в еміграції у Франції. 🎨
Навчався в Одеському художньому училищі у Кіріака Костанді. Продовжив навчання в Академії мистецтв у Іллі Рєпіна (1889-1890). Залишив її за порадою Рєпіна, який вважав, що вона підходить не для кожного таланту, оскільки декого вона просто стандартизує. Творчість Петра Нілуса з роками еволюціонувала від соціального реалізму до імпресіонізму та романтичного модерну.

🇱🇹 росіян у Литві позбавлятимуть посвідок на проживання за поїздки до рф та білорусі.

А саме посвідки втратять ті, хто без об'єктивних причин частіше, ніж раз на три місяці, їздитимуть на батьківщину.

За даними Департаменту міграції, на 1 квітня чинні посвідки на проживання в Литві мали понад 14,5 тис. громадян росії.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

НАновини‼️: Ізраїльсько-українська прем'єра: «Душі» Роя Хена — як ізраїльський письменник оживив єврейську історію в Києві

1 червня 2025 року в книгарні «Сенс» на Хрещатику в Києві (Україна) відбулася презентація українського перекладу відомого бестселера «Душі» ізраїльського письменника та драматурга театру Гешер (Тель-Авів) Роя Хена.

За ініціативи Посольства Ізраїлю в Україні роман «Душі» вперше заговорив українською мовою. Переклад виконала Анна Некрасова, зберігши яскравий стиль автора та передавши всю магію тексту.

Головний герой — Гриша, ексцентричний 39-річний чоловік, який живе в сучасному Ізраїлі, але насправді — мандрівник у часі. Уже чотириста років його душа переселяється з тіла в тіло, переживаючи різні епохи та культури. Одного дня він вирішує зафіксувати свою незвичайну біографію на комп’ютері, щоб поділитися нею зі світом.

«Душі» — це витончений і дотепний літературний твір, що проводить читача крізь століття єврейської історії: від театру XVII століття до гетто у Венеції, життя єврейок у Марокко та імміграції з СРСР до Ізраїлю.

Атмосферу вечора у «Сенс» посилили акторські читання уривків роману у виконанні Рими Зюбіної та Івана Білаша — відомих українських акторів театру та кіно. Ці виступи дозволили гостям глибше відчути емоційну насиченість твору.

Рой Хен — ізраїльський письменник, чиї твори перекладені англійською, італійською, німецькою та іншими мовами, а п’єси ставляться по всьому світу: від театру Franco Parenti у Мілані до Arlekin Players у Бостоні.

Усі подробиці про цю подію та інші новини читайте на нашому сайті НАновини!

https://nikk.ua/uk/dushi-roi-hena-2/

#нановини #naagency #новиниізраїлю #ізраїль #україна #єврейськаісторія #ройхен

#тварини
Олень північний: Король тундри з рогами і харизмою.
Знайомтесь із північним оленем, або, як його називають у Північній Америці, карибу (Rangifer tarandus) — твариною, яка виглядає так, ніби щойно вийшла з різдвяної листівки, але насправді живе життям справжнього арктичного бунтаря. Цей пухнастий красень із розкішними рогами не просто тусується в засніжених просторах тундри та тайги — він буквально задає там моду!

Роги, які кричать "Я бос!"

Північні олені — єдині олені, у яких роги мають і самці, і самки. Так, пані карибу не поступаються хлопцям у стилі! Щороку вони скидають свої роги, ніби модники, що оновлюють гардероб, і вирощують нові, ще крутіші. Ці рогові "корони" потрібні не лише для краси, а й для захисту, копання снігу в пошуках їжі та, звісно, щоб похизуватися перед іншими оленями. Кажуть, у тундрі досі триває конкурс на "Роги року".

Суперсила: Їжа з-під снігу

Поки ми скаржимося на холод, карибу спокійно риються в снігу, добуваючи лишайники, відомі як "ягель". Їхній шлунок — справжній арктичний комбайн, який перетравлює навіть найжорсткішу рослинність. А ще вони можуть уповільнювати метаболізм, щоб економити енергію взимку. Оце так лайфхак для виживання! Ми б теж не відмовилися від такої суперсили, коли холодильник раптово порожніє.

Мандрівники без GPS

Карибу — чемпіони з міграції. Щороку вони долають тисячі кілометрів у пошуках кращих пасовищ, і все це без Google Maps! Їхні стада рухаються з такою злагодженістю, що будь-який організатор фестивалів позаздрить. А ще вони вміють плавати — так, ці рогаті красені гребуть через річки, наче олімпійські чемпіони.

Різдвяна слава і не тільки

Звісно, ми не можемо не згадати, що північні олені — зірки різдвяних легенд. Рудольф із червоним носом? Це їхній родич! Але в реальному житті карибу не надто переймаються санями Санта-Клауса — у них і без того вистачає пригод. Вони уникають вовків, долають хуртовини і ще й примудряються виглядати фотогенічно на тлі північного сяйва.

Чому карибу — це круто?

Північний олень — це не просто тварина, а справжній символ стійкості, стилю та командного духу. Вони нагадують нам, що навіть у найсуворіших умовах можна залишатися собою, знаходити радість у подорожах і, звісно, ніколи не недооцінювати силу хороших рогів. Тож наступного разу, коли побачите зображення карибу, просто привітайте цього арктичного рок-зірку — він точно заслуговує на овації!

Нарешті!!
Міністр еміграції Швеції оголосив, що тих, хто буде святкувати 9 травня, буде проводити «ходу з фотками», будуть позбавляти посвідки на тимчасове проживання:
- Швеція не зобовʼязана проявляти гостинність до тих, хто може становити небезпеку до суспільного порядку!
Думаю, незабаром цей приклад підхватять країни Балтії. А там, і Європа вцілому.

🦌 Рекорд в Чорнобильській зоні: цьогоріч там зафіксували стадо аж з 23-х оленів шляхетних, – місцевий заповідник.

🐴 Також тут зросла кількість коней Пржевальського, а от лосів європейських поменшало через обмеження міграції на українсько-білоруському кордоні. Загалом динаміка позитивна.

Тисніть ❤️, якщо вам подобаються ці красені.
#Новини_news #Kyiv #Новини_Київ_Київщина #News_Kyiv #News_Ukraine @Новини_news @world_news #news @Brovary #Київщина

12 квітня 1912 року розпочала діяльність українська скаутська організація “Пласт”. Цього дня 113 років тому перші пластуни прийняли присягу у Львові, що стало початком організованого скаутського руху в Україні. Його ключовими цінностями є патріотизм і всебічний розвиток дітей і молоді.

Український скаутинг виник як аналог англійського. Організацію “Пласт”, що була і є уособленням вітчизняного скаутського руху, заснували педагоги Олександр Тисовський, Іван Чмола та Петро Франко. Вони почали формувати скаутські осередки з гуртків при Академічній гімназії у Львові. Галичина на той час перебувала під владою Австро-Угорщини. Імперська влада досить сприятливо ставилася до розвитку “Пласту” і скаутингу загалом, адже це був приклад здорового виховання молодого покоління.

Скаутська організація “Пласт” відіграла значну роль в розвитку українського національного визвольного руху. Чимало перших “пластунів” в роки Першої світової війни зголосилися стати до лав Січових Стрільців. Загалом, в УСС більшість воїнів до військової служби були членами молодіжних організацій (“Пласт”, “Січ”, “Сокіл”).

У міжвоєнний період організація була осередком виховання патріотичної молоді, яка пізніше стала ядром армії УНР, а також складала ряди ОУН та УПА. Національно-християнська спрямованість українського скаутського руху унеможливила його існування в радянському союзі, до того ж комуністи створили свій аналог дитячо-юнацьких організацій, які слугували пропагандистським цілям. Саме тому “Пласт” пішов у підпілля та офіційно діяв лише у середовищі української еміграції.

З 1950-х років починається формування закордонних осередків “Пласту” в Європі, Канаді, США та Латинській Америці серед емігрантів, частина яких покинула Україні після Другої світової війни. У 1954 році засновано Конференцію Українських Пластових Організацій, метою якої була координація та об’єднання в єдиний провід всіх пластових осередків.

В роки Перебудови і ослаблення совєцької тоталітарної системи на західноукраїнських землях починають відроджуватися чи перезасновуються скаутські осередки. У 1990 році пластові групи молоді вже існували у Львові, Дрогобичі, Луцьку, Києві та навіть Донецьку. Швидкому відновленню організації сприяли українці, що проживали за кордоном і допомагали розвивати скаутський рух.

Скаути від самого початку існування руху були носіями здорових цінностей, громадою, що формувала відповідальних і розвинених людей з християнськими цінностями. “Пласт” – це чудова організація, що сприяє фізичному і духовному вихованню молодих людей, де вони можуть отримати необхідні для життя знання і навички, а також знайти багато друзів.

23 травня 1938 року від руки співробітника совєцьких спецслужб у Роттердамі (Нідерланди) загинув Євген Коновалець, полковник Армії УНР, голова Організації українських націоналістів.

Під час боїв за гору Маківку 1915-го потрапив у російський полон. Повернувся за два роки. Став одним із організаторів Галицько-буковинського куреня січових стрільців – чи не найбільш боєздатної частини Армії УНР. У 1918-1919-му командував дивізією, корпусом і групою січових стрільців під час боїв із більшовиками та денікінцями.

Наприкінці 1918-го відмовився стати шостим членом Директорії УНР, а пізніше – її диктатором.

Після поразки визвольних змагань 1917-1921 років не втратив віру у справу, якій присвятив все своє життя: «Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба».

Засновник Української військової організації (1920). Від 1922-го – в еміграції. Один із ідеологів українського націоналізму. 1929-го став першим головою ОУН.

Його спроби підняти українське питання в Лізі Націй, зокрема про Голодомор 1932-1933 років, неабияк стурбували Москву.

Спроби ліквідувати Євгена Коновальця робилися ще в 1920-х роках. Але саме в 1933-му розпочалася реалізація ретельно спланованої операції по знищенню Провідника, коли в ОУН проникнув агент ОГПУ Василь Хом’як. За його поручительством до організації у 1935-му прийняли «розчарованого в більшовизмі комсомольця Павла Грищенка» (Павла Судоплатова). Останній зарекомендував себе у розбудові підпільної мережі в радянській Україні, мав зустрічі з Євгеном Коновальцем. У 1936-му повернувся до СРСР, але час від часу виїздив за кордон нібито як радист торгового корабля «Шипка». Під час таких візитів тричі бачився з полковником.

Востаннє вони зустрілися 23 травня 1938-го в ресторані «Атланта» в Роттердамі. Їхня розмова тривала 8 хвилин. Судоплатов поклав на стіл коробку шоколадних цукерок або від взуття (вибуховий механізм вже був активований і мав спрацювати за півгодини), послався на неприємності на судні, мав поспішати, тож домовилися побачитися о 17:00 наступного дня. А за три хвилини після закінчення зустрічі, о 12:16, коли Євген Коновалець вийшов на вулицю і направлявся до готелю, стався потужний вибух бомби.

На допиті кельнер ресторану свідчив, що коробка, передана вбивцею, була подібна до коробки для взуття. Інший очевидець трагедії розповідав, що вибух розірвав тіло на шматки (ліве стегно і праву ногу), ще й поранивши двох перехожих.

🕯Поховали Євгена Коновальця у Роттердамі на цвинтарі Кросвейк коштом литовського консульства у Нідерландах.

14 травня 1920 року народилася Слава Стецько, одна з провідних діячок ОУН(б) та Антибільшовицького блоку народів.

Народилася у селі Романівка, нині Теребовлянського району на Тернопільщині в селянській родині народилася Ганна-Євгенія Музика, одна з провідних діячок ОУН(б) та Антибільшовицького блоку народів, яка стала відома світові під іменем Слави Стецько.

Навчалася в рідному селі, згодом – у Теребовлі, де з відзнакою закінчила гімназію і гуманістичний ліцей. Належала до Марійської і спортової дружини, співала в хорі. Організувала гурток з вивчення історії України: збиралися по домівках, в лісі, потім прочитане розповідали молодшим. Але найгострішим спогадом про гімназію став випадок, коли наставниця-полячка вдарила її лінійкою по руках за те, що дівчина розмовляла українською. «У мені все збунтувалося. Потім у польській гімназії я теж відчувала, що до українських дітей не дуже добре ставляться», - згадувала пізніше.

У 18 років, за прикладом старшого брата, якого закатували поляки, вступила до ОУН. З приходом більшовиків відкрито заявила, що не вступить до комсомолу, після чого змушена була піти на конспірацію: її призначили директором школи в селі Юшківці Бібрського району на Львівщині, де діяв підпільний центр. Брала участь у відновленні Української державності Актом 30 червня 1941 року в Бібрці, кілька місяців була заангажована в міській управі як референт з питань культури. Але одного разу в школі, коли чистили зброю, стався вибух. Музика пішла в глибоке підпілля, переїхавши до Львова.

Студіювала будівництво мостів і доріг у Львівській політехніці, паралельно була членом обласного Проводу юнацької мережі ОУН, займалася поширенням листівок та іншої пропагандистської літератури. У 1943-му році була арештована німцями у Львові, вісім місяців провела у тюрмі на Лонцького. Після звільнення (батьки і товариші по боротьбі задіяли усі свої зв’язки) була відправлена проводом ОУН до Відня.

На еміграції тісно співпрацює з Проводом ОУН(б). У 1945 бере участь у нелегальному перевезенні тяжко пораненого Ярослава Стецька з Чехії до Мюнхену. Через рік бере з ним шлюб та змінює ім’я на Славу Стецько. Стає одним із активних діячів очолюваного ним Антибільшовицького блоку народів, а після його смерті сама очолює організацію. кгб називало Ярослава Стецька серед найбільших ворогів радянської влади і готувала фізичне знищення – він мав стати наступною після Степана Бандери жертвою агента кгб Богдана Сташинського.

Була керівником пресового бюро АБН, редактором журналів «ABN – Correspondent» та квартальника «Ukrainian Review». Брала участь в десятках міжнародних конференцій і сама була співорганізатором міжнародних конференцій, з’їздів в м. Вашингтон, Торонто, Мюнхен, Вінніпег, Чікаго, Манчестер, Мальта, Париж, Мадрид, Рим та ін. Була особисто знайома з лідерами багатьох держав. Виступала організатором акцій на підтримку політв’язнів, розповідала правду про репресії, Голодомор, інші злочини тоталітарного режиму.

У 1991 році вперше після еміграції приїхала до Львова для участі у відзначенні 50-річчя Акта відновлення української державності. Цього ж року була обрана Головою Проводу ОУН (б), а через рік – очолила заснований нею Конгрес українських націоналістів.

Тричі обиралася народним депутатом України, двічі як найстарший член парламенту приводила до присяги депутатський корпус. Її життєвим кредом були слова: «Я вірю в українську націю».

🕯Померла Слава Стецько 12 березня 2003 року. Похована на Байковому кладовищі в Києві.