#історія #особистості 🛡️ Полковник Нації: Життя і боротьба Андрія Мельника ​Сьогодні, 12 грудня, ми відзначаємо день народження одного з найбільш впливових і, водночас, суперечливих лідерів українського націоналістичного руху – Андрія Мельника (1890–1964). Полковник Армії УНР, військовий і політичний діяч, він залишив глибокий слід в історії боротьби за українську державність. ​Ключові факти з біографії: ​1. Військовий Шлях: Народився на Галичині. Його військова кар’єра розпочалася ще під час Першої світової війни в лавах австро-угорської армії, де він потрапив у російський полон. Після повернення він активно долучився до українського державотворення. Мельник був одним із засновників та активним учасником Легіону Українських Січових Стрільців (УСС). Під час Української революції він служив у лавах Армії УНР, де дослужився до звання полковника. 🎖️ ​2. Близькість до Коновальця: Андрій Мельник був близьким соратником та другом Євгена Коновальця. Вони разом стояли біля витоків багатьох ключових українських військових та політичних структур, включаючи Українську Військову Організацію (УВО). ​3. Лідерство в ОУН: Після трагічної загибелі Коновальця у 1938 році, саме Андрій Мельник очолив Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Він став відомий як Голова Проводу Українських Націоналістів (ПН), або просто «Провідник». ​4. Розкол Руху: Його лідерство, однак, призвело до розколу ОУН. У 1940 році від організації відокремилася молодша, більш радикальна група на чолі зі Степаном Бандерою. Відтоді в історії існує поділ на дві фракції: ОУН(м) — мельниківці, і ОУН(б) — бандерівці. ​Андрій Мельник провів роки Другої світової війни, намагаючись зберегти український націоналістичний рух в умовах жорстоких окупаційних режимів. Він пережив ув'язнення в нацистському концтаборі Заксенгаузен (Sachsenhausen), а після війни продовжував боротьбу в еміграції, керуючи ОУН(м) до самої смерті у 1964 році. ​Його життя було повністю присвячене ідеї української державності, хоча методи та політичні стратегії, які він обирав, і досі викликають дискусії серед істориків.

#історія #особистості ⚖️ Юридичний Фундатор: Андрій Яковлів — Вчений, Дипломат і Творець Термінології УНР. 5 грудня 1872 року на Полтавщині народився Андрій Іванович Яковлів (1872–1955) — видатний український юрист, вчений-історик, активний громадсько-політичний діяч, чия праця була незамінною для становлення правової системи Української Народної Республіки (УНР). Становлення Юриста та Революційний Внесок Андрій Яковлів здобув юридичну освіту в Київському університеті Святого Володимира. До революційних подій 1917 року він займався приватною адвокатською практикою. Однак його істинне покликання розкрилося під час Української революції. Як один із найбільш кваліфікованих правників національно-патріотичного спрямування, він долучився до розбудови державного апарату УНР. Його ключовий внесок полягав у: Створенні юридичної термінології: Яковлів був одним із головних ініціаторів і виконавців розробки чисто української правової термінології. Це була критично важлива робота для заміни успадкованих російських імперських правових термінів, що забезпечувало функціонування незалежної судової та адміністративної системи УНР українською мовою. Дипломатичній діяльності: У складні роки боротьби за існування УНР Яковлів виконував важливі дипломатичні місії, зокрема був Надзвичайним послом УНР у Бельгії, Нідерландах та Швейцарії. Історик-Емігрант і Дослідник Права Після остаточної поразки визвольних змагань Андрій Яковлів емігрував і присвятив себе науковій та академічній діяльності, ставши однією з найвизначніших фігур української еміграційної науки. Він працював професором історії українського права в Українському Вільному Університеті у Празі та Мюнхені. Його наукові праці сфокусовані на дослідженні багатовікової правової спадщини України: Литовські Статути та їхній вплив на українське право. Козацьке право та система судочинства Гетьманщини. Дослідження міського самоврядування (Магдебурзьке право) на українських землях. Роботи Яковліва мали фундаментальне значення, оскільки вони доводили безперервність та самобутність української правової традиції, спростовуючи радянські та російські тези про її вторинний характер. Андрій Яковлів є прикладом державного діяча, який, не маючи змоги будувати державу на батьківщині, присвятив своє життя збереженню її правового та історичного фундаменту в еміграції.

#історія #особистості 🕊️ Співець Туги і Волі: Олександр Олесь, Поет Національного Відродження. 5 грудня 1878 року народився Олександр Олесь (справжнє ім'я — Олександр Іванович Кандиба, 1878–1944) — один із найвидатніших українських поетів-ліриків та драматургів початку XX століття. Його творчість, пронизана символізмом і глибоким романтизмом, стала голосом національної туги та прагнення до свободи. Життєвий Шлях та Початок Творчості Олександр Кандиба народився на Сумщині. Освіту здобув у Києві та Харкові, де навчався у ветеринарному інституті. Його літературний псевдонім, Олесь, став відомим широкій публіці після виходу першої збірки. Він дебютував у 1907 році з поетичною збіркою "З журбою радість обнялась", яка одразу викликала фурор. Його поезія стала справжнім відкриттям завдяки її мелодійності, емоційній відкритості та філософській глибині. Олесь швидко став ключовою фігурою в українському модернізмі, поруч із Лесею Українкою та Миколою Вороним. Естетика Символізму та Драма Національної Ідеї Олесь був майстром символічної та пейзажної лірики. Його вірші часто поєднували особисті переживання з масштабними, вічними темами: природа як джерело натхнення, нерозділене кохання та, головне, ідея національного відродження. У період Української революції (1917–1920) його поезія набула публіцистичного та патріотичного звучання. Він активно виступав на підтримку УНР, розуміючи історичну вагу моменту. Його драматичні твори, зокрема "По дорозі в Казку" (1910), через символічні образи досліджували проблему національного лідера та шляхи нації до ідеалу. Трагедія Еміграції та "Закордонний цикл" Після поразки Визвольних змагань у 1919 році Олександр Олесь був змушений емігрувати. Він оселився спочатку у Відні, а потім у Празі. Цей період став найтрагічнішим у його житті. За кордоном він створив свій "Закордонний цикл" поезій, де домінували мотиви туги за Батьківщиною, болю та розпачу через її поневолення. У віршах він виступав як свідок і скорботний співець долі українських емігрантів. У Празі він залишався активним культурним діячем, зберігаючи вогонь української культури в умовах вигнання. Олександр Олесь помер 22 липня 1944 року в Празі. Його прах був перепохований на Байковому кладовищі в Києві у 2017 році, що стало символом повернення одного з найтонших і найліричніших голосів українського народу додому.

Коли я намагаюся оцінити втрати України внаслідок війни, в мене виходить страшна цифра — 10 млн людей. Це і є «демографічна прірва», — директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Лібанова Головні тези з інтерв'ю: ➡️ В цю цифру входить все: і додаткова смертність, і додаткове зниження народжуваності, тобто ненароджені через війну діти. Це міграція і це окупація. До зазначених чинників варто додати ще один — вплив на вікову структуру фактору ненароджених дітей. Бо якщо говорити про смертність, — там усі: й діти, й дорослі; ➡️ Емігрували приблизно 4,3 млн українців. Сюди можна додати ще 700 тисяч, які перебувають у Британії, США, Канаді, Латинській Америці, Грузії та Молдові. Тобто приблизно 5 мільйонів наших воєнних мігрантів за кордоном; ➡️ У 2021 році в Україні, за рік до великої війни, на одну жінку припадало в середньому 2,1 дитини. Сьогодні, за нашими розрахунками, – біля 0,7. Після війни не відразу, але з часом ми можемо дорости до 1,6. І це межа; ➡️ Влада жодної країни, куди поїхали наші мігранти, не зацікавлена в тому, щоб вони повертались до України; ➡️ 70% мігранток з України мають вищу освіту; ➡️ Європа стрімко старішає, а третина тих, хто виїхав з України, — це діти та підлітки. Європейські країни компенсують своє старіння й природне скорочення населення за рахунок міграції; ➡️ У мене навіть немає сумнівів, що ми будемо залучати мігрантів. За соціальними пільгами сюди не поїдуть. Сюди поїдуть ті, хто справді хоче працювати. В цьому наш «плюс», але потрібно грамотно цим скористатись; ➡️ Додому повернуться лише 30% українців; ➡️ Фактори, які можуть змусити людей повернутися: безпека, житло та робота, перспективи для дітей, наявність родичів в Україні; ➡️ У мене є сподівання, що повернуться найбільш кваліфіковані кадри: лікарі, юристи та інші, бо вони через переїзд більше втратили. Вони там працюють, але не за фахом, і це їх не влаштовує. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

#історія #особистості 1 грудня 1872: Андрій Яковлів — Архітектор правової системи УНР і охоронець історичної пам’яті ⚖️📜 Сьогодні ми згадуємо видатного українського інтелектуала, правника та історика Андрія Яковліва, чия праця стала фундаментом для правової системи Української Народної Республіки (УНР). Яковлів народився на Полтавщині у 1872 році і здобув юридичну освіту в Київському університеті. Його діяльність під час Української революції 1917–1921 років була не менш важливою, ніж діяльність політиків чи військових. Він був серед тих, хто створював державність не на полі бою, а в залах засідань, формуючи правовий скелет молодої республіки. Творець Правової Системи 🏛️ Андрій Яковлів не був популістом, але був незамінним державником. Він відіграв ключову роль у розробці та кодифікації законодавства УНР. Саме він стояв біля витоків створення незалежної судової системи, допомагаючи організовувати Верховний Суд та закладаючи основи цивільного права нової держави. Його знання і скрупульозність надавали УНР необхідної легітимності та функціональності. Охоронець Історичної Пам'яті Після поразки національно-визвольних змагань Яковлів продовжив свою місію в еміграції (зокрема, у Празі та Парижі), але вже як історик. Його наукова праця була спрямована на вивчення історії українського права, особливо часів Гетьманщини. Через свої дослідження він доводив світові та самим українцям, що наша державницька традиція має глибоке коріння і тяглість, а не є випадковим явищем. Його праці стали потужною інтелектуальною зброєю проти імперських наративів про "нездатність українців до державотворення". Яковлів є прикладом того, як юриспруденція та історія можуть працювати пліч-о-пліч, створюючи не лише закони сьогодення, а й ідеологічну основу для майбутньої незалежності.

#історія #події #Крим 💔 Остання Глава: Трагедія Кримського виходу 1920 року. 17 листопада 1920 року стало датою, що символізує гіркий фінал одного з найзапекліших епізодів Громадянської війни на теренах колишньої імперії – завершення Кримської наступальної операції та остаточну окупацію Криму більшовиками. Ця подія не просто поклала край організованому опору Білого руху під проводом генерала Петра Врангеля, але й ознаменувала трагедію для сотень тисяч людей. ⚔️ Стратегічний Прорив Після запеклих боїв за Північну Таврію, війська Південного фронту Червоної армії (командувач Михайло Фрунзе), маючи значну чисельну перевагу, зосередили удар на останньому рубежі оборони білогвардійців — вузьких перешийках, що з'єднували Крим із материком: Перекопському та Чонгарському. Ключовим моментом став штурм Перекопського валу та Турецького валу. Білі війська, виснажені попередніми боями, проявили неабиякий героїзм, але не змогли стримати масований натиск. Особливо ефективною стала тактика обходу по кризі Сиваша (Гнилого моря), яку застосували червоноармійські частини під командуванням Василя Блюхера. Прорив через Сиваш фактично унеможливив утримання лінії оборони 🛡️. 🚢 Евакуація та "Російський Вихід" Розуміючи неминучість поразки та небажаючи залишатися під більшовицькою владою, генерал Врангель віддав наказ про термінову евакуацію. Впродовж кількох днів, починаючи з 13 листопада 1920 року, з портів Севастополя, Євпаторії, Феодосії та Керчі розпочалася найбільша морська евакуація в історії Громадянської війни, відома як "Російський Вихід" (Русский Исход). Близько 150 кораблів 🛳️, що вміщали військових, козаків, чиновників та цивільних біженців, взяли курс на Константинополь. Загалом Крим покинули понад 146 тисяч осіб. Це був вимушений вихід інтелектуальної, військової та підприємницької еліти, що назавжди змінив демографічний та культурний ландшафт Криму та розсіяв хвилю еміграції по всьому світу. 🩸 Наслідки: "Червоний Терор" З остаточним вступом Червоної армії в Крим розпочалася одна з найбільш трагічних сторінок півострова — масовий "червоний терор". Незважаючи на обіцянки амністії, які давав Фрунзе, каральні органи більшовиків приступили до жорстоких розправ над усіма, кого підозрювали у зв'язках із Білим рухом. Точна кількість жертв досі залишається предметом історичних суперечок, але, за оцінками істориків, вона сягає десятків тисяч осіб 🕯️. Цей день, 17 листопада, не лише засвідчив військовий тріумф більшовиків, але й став символом глибокої національної драми, ознаменувавши завершення відкритої боротьби за державність та встановлення на півострові радянської влади на довгі десятиліття.

#історія #події 🔬 Науковий форпост у вигнанні: Заснування УВАН у Німеччині. Сьогодні, 15 листопада 1945 року, українська наукова думка отримала новий потужний осередок, попри трагічні обставини еміграції. У німецькому місті Аугсбург було офіційно засновано Українську вільну академію наук (УВАН). 🇺🇦 Створення цієї інституції стало прямим наслідком Другої світової війни та другої хвилі української політичної й інтелектуальної еміграції. Тисячі вчених, письменників та діячів культури, рятуючись від радянського та нацистського режимів, опинилися в таборах для переміщених осіб (D.P. camps) у Німеччині та Австрії. Місія збереження 🛡️ Головною місією УВАН було збереження та розвиток української науки і культури поза межами України, де вони зазнавали жорстоких репресій і русифікації. Серед засновників та перших членів УВАН були видатні вчені, які свого часу працювали у Всеукраїнській академії наук (ВУАН) у Києві, але були змушені емігрувати. Першим президентом УВАН став видатний мовознавець і історик Дмитро Дорошенко. Після його смерті академію очолив інший світової відомості вчений — Володимир Кубійович. Діяльність та вплив 📚 Незважаючи на вкрай складні умови існування в еміграції, УВАН швидко розгорнула активну діяльність: * Публікації: Видавалися наукові збірники, монографії та дослідження, часто за умов гострого дефіциту ресурсів. * Секції: Було створено історико-філософську, філологічну, природничо-математичну та інші секції. * Світове визнання: УВАН стала важливою ланкою, що з’єднувала українську науку зі світовою. Вона виконувала роль національного наукового центру, доки справжня академія в Україні перебувала під тотальним радянським контролем. Після хвилі переселення українців до Північної Америки, центри УВАН були перенесені та засновані у США (Нью-Йорк) та Канаді (Вінніпег), де вони продовжують свою роботу й донині. 15 листопада 1945 року стало символом незламності українського інтелекту, довівши, що наукова думка не має кордонів і не може бути знищена політичними режимами.

#події Останній Рейд надії: Другий Зимовий похід Армії УНР (1921). 13 листопада 1921 року розпочалася одна з найдраматичніших і, на жаль, трагічних сторінок українських визвольних змагань – Другий Зимовий похід (Листопадовий рейд) Армії Української Народної Республіки під проводом генерал-хорунжого Юрія Тютюнника. Ця відчайдушна спроба мала на меті підняти широкомасштабне антибільшовицьке повстання в Україні та відновити незалежність УНР. Передумови та цілі відчайдушної акції Після поразки у радянсько-українській війні та вимушеного відступу на територію Польщі, Армія УНР та уряд перебували в еміграції. Проте боротьба не припинялася. У 1921 році більшовицька влада в Україні зіткнулася зі значним опором місцевого населення, викликаним політикою «воєнного комунізму», продрозкладкою та червоним терором. Це давало надію на можливість підняття всенародного повстання. Головними цілями Другого Зимового походу були: * Розгортання повстанського руху: Завданням рейду було прорватися вглиб України, встановити зв'язок з місцевими повстанськими отаманами та очолити народне повстання проти більшовиків. * Відновлення УНР: Успішне повстання мало стати передумовою для відновлення української державності. * Демонстрація світовій спільноті: Показати, що український народ не змирився з окупацією і продовжує боротьбу за незалежність. Хід та трагічний фінал рейду Рейдова група, що складалася з трьох основних формацій (Волинська, Подільська та Бессарабська групи), загальною чисельністю близько 1000-1500 вояків, вирушила з території Польщі. Головною була Волинська група під безпосереднім командуванням Юрія Тютюнника. Українські вояки мали пройти рейдом крізь Правобережжя, розраховуючи на підтримку селян. Спочатку вони мали певні успіхи, захоплюючи окремі населені пункти та поповнюючи лави за рахунок місцевих повстанців. Однак більшовицьке командування, усвідомлюючи небезпеку, кинуло значні сили на придушення рейду. Ключова битва відбулася 17 листопада 1921 року під селом Базар (Житомирська область). Після запеклого бою з переважаючими силами більшовиків, значна частина вояків Волинської групи потрапила в полон. Близько 360 полонених українських воїнів, серед яких було багато офіцерів, були розстріляні більшовиками під Базаром 21 листопада 1921 року. Ця трагедія стала одним із найжорстокіших злочинів проти українських борців за незалежність. Інші групи також зазнали поразок, і до кінця грудня 1921 року Другий Зимовий похід було повністю придушено. Значення та пам'ять Незважаючи на військовий розгром, Другий Зимовий похід є символом незламності українського духу та готовності до самопожертви заради свободи. Це був останній масштабний рейд регулярної армії УНР на територію України, що завершився трагічно, але продемонстрував стійкість української боротьби. Подвиг Героїв Базару та всіх учасників походу назавжди вписаний в історію України як приклад жертовності у боротьбі за незалежність. Сьогодні їх пам'ять вшановується як пам'ять про мужніх воїнів, які віддали життя за соборну і вільну Україну. 🕯️

#події 💔 «Кришталева ніч» (1938): Пролог до Голокосту Події, що розгорнулися в Німеччині та Австрії в ніч з 9 на 10 листопада 1938 року, не були стихійним «народним гнівом», як їх намагалася подати нацистська пропаганда. Це була ретельно скоординована акція державного терору, спрямована проти єврейського населення, яка стала поворотним моментом на шляху до Катастрофи європейського єврейства – Голокосту. Привід та Реальна Сутність Формальним приводом для погромів стало вбивство німецького дипломата Ернста фон Рата в Парижі 7 листопада 1938 року єврейським підлітком Гершелем Грюншпаном. Цей інцидент нацистський міністр пропаганди Йозеф Геббельс використав для розпалювання антисемітської істерії. Увечері 9 листопада, під час зборів нацистських лідерів, Геббельс виголосив промову, що була сприйнята воєнізованими формуваннями НСДАП (СА, СС та Гітлер’юґенд) як прямий наказ до насильницьких дій. Погромникам було дозволено діяти, тоді як поліції та пожежним командам було наказано не втручатися та не гасити пожежі в синагогах. 🔨 Масштаби Руйнування та Терору Наслідки тієї ночі були катастрофічними та шокуючими для багатьох. Вулиці німецьких міст були вкриті уламками розбитого скла з вітрин єврейських магазинів та синагог, що й дало погромам цинічну назву «Кришталева ніч» (Ніч розбитих вітрин). * Синагоги та Майно: Було спалено або зруйновано понад 1000 синагог та молитовних будинків, а також розгромлено й розграбовано понад 7500 єврейських підприємств і магазинів. * Жертви та Ув'язнення: Було вбито щонайменше 91 єврея, сотні було поранено. Проте найважливішим наслідком стали масові арешти. До 30 000 євреїв-чоловіків було заарештовано та відправлено до концентраційних таборів (Дахау, Бухенвальд, Заксенгаузен). Це був перший масовий арешт євреїв винятково на національній основі. * Фінансова Конфіскація: На єврейську громаду було накладено штраф у розмірі 1 мільярда рейхсмарок («податок на спокуту») за шкоду, завдану… самими погромниками. 🚨 Символічний Початок Геноциду «Кришталева ніч» стала не просто черговою антиєврейською акцією, а рубіконом. Вона чітко засвідчила, що нацистський режим перейшов від політики правової дискримінації та економічного витіснення до відкритого фізичного насильства та ув'язнення. Після цього погрому життя євреїв у Рейху опинилося під прямою загрозою, і держава відкрито відмовилася від будь-якого захисту. Це був сигнал до прискореної еміграції та, що найстрашніше, символічний початок політики, яка за кілька років переросла у «Остаточне вирішення єврейського питання» – Голокост. Згадка про «Кришталеву ніч» як провісник Голокосту розкривається в документальному відео "Кришталева ніч " – перший провісник Голокосту, Одна історія. https://youtu.be/_gSH0DQqjYs?si=Pj5iqHFYXcBrpKCt

#дати ⚓ Народжений 4 Листопада: Контрадмірал Михайло Білинський – Творець Української Морської Піхоти. 4 листопада 1888 року народився Михайло Білинський — військовий діяч, ім'я якого золотими літерами вписане в історію Української Народної Республіки (УНР) та становлення національного флоту. Білинський був не просто офіцером, а творцем українського військово-морського міністерства та організатором першого полку морської піхоти. Від Імперського Флоту до Української Справи 🌊 Михайло Білинський розпочав свою кар'єру на флоті Російської імперії, але з початком Української революції 1917 року він рішуче став на бік національного руху. Його талант і відданість справі швидко вивели його в авангард розбудови власного українського флоту. Ключова Роль у Розбудові ФЛОТУ УНР 🛠️ Білинський відіграв визначальну роль на ключових посадах: * Організатор Міністерства: Він став одним із ініціаторів та ключових працівників Морського міністерства УНР у Києві, яке відповідало за формування військово-морських сил нової держави. * Творець Морської Піхоти: Унікальним досягненням Білинського стало формування у 1919 році Першого Гуцульського полку морської піхоти УНР. Цей підрозділ був елітою і виконував найвідповідальніші завдання, зокрема, брав участь у боях на суходолі під час Першого зимового походу Армії УНР. * Контрадмірал: За свої заслуги він отримав високе звання контрадмірала (уже в еміграції), що підкреслює його винятковий внесок у військову справу. Трагічний Фінал Героя 🕯️ Доля Михайла Білинського була типовою для багатьох діячів тієї епохи. Він загинув у 1921 році на Херсонщині під час Другого зимового походу. За однією з версій, під час бою, не бажаючи потрапити в полон до більшовиків, він здійснив самогубство. Життя Михайла Білинського стало символом незламної волі та відданості ідеї незалежної України. Він був одним із тих, хто закладав основи української військово-морської міці, чий спадок сьогодні продовжує жити у відродженій Морській піхоті України. 🇺🇦