• #історія #факт
    Одинадцята заповідь капітана Рострона: Людина, яка випередила смерть
    Квітнева ніч 1912 року в Північній Атлантиці була настільки тихою, що капітан пароплава «Карпатія» Артур Рострон пізніше називав її «скляною». О 00:35 радист увірвався до його каюти з новиною, яка здавалася абсурдною: «Титанік» — непотоплюване диво інженерії — тоне після зіткнення з айсбергом. Рострон, людина глибокої віри та залізної дисципліни, не витратив ні секунди на сумніви. ⚓
    У ту ніч він здійснив неможливе. Рострон наказав розвернути судно, що перебувало за 58 миль від місця катастрофи, і витиснути з нього швидкість, на яку «Карпатія» ніколи не була розрахована. Він наказав вимкнути опалення в каютах та гарячу воду, щоб спрямувати кожну краплю пари в двигуни. Пароплав, чия межа була 14 вузлів, летів крізь крижані поля на швидкості 17,5 вузлів. Це було самогубство, але Рострон знав: кожна хвилина — це чиєсь життя. 🧊
    На палубі розгорнулася операція, що нагадувала підготовку до штурму. Капітан наказав підготувати лебідки, нафту для заспокоєння хвиль, сітки для підйому людей та гарячу каву в усіх салонах. Він перетворив вантажне судно на плавучий госпіталь ще до того, як побачив першу рятувальну шлюпку. Коли «Карпатія» увійшла в зону айсбергів, Рострон особисто став на містку, маневруючи між крижаними горами в суцільній темряві. 🕯️
    О 4:00 ранку вони досягли мети. На воді гойдалися шлюпки з напівживими людьми. Рострон врятував 712 душ. Коли сонце зійшло, він побачив навколо свого судна десятки айсбергів, через які він пронісся на повній швидкості — лише диво і його професіоналізм врятували саму «Карпатію» від долі «Титаніка».
    Цей скромний моряк, якого пізніше нагородили Золотою медаллю Конгресу США, ніколи не вважав себе героєм. Він просто виконав свою «одинадцяту заповідь»: коли людина кличе на допомогу, закони фізики та інструкції компанії перестають існувати. Артур Рострон залишився в тіні грандіозної трагедії, але саме його рішучість довела: масштабна катастрофа — це лише декорація для величі людського духу. 🌊
    #історія #факт Одинадцята заповідь капітана Рострона: Людина, яка випередила смерть Квітнева ніч 1912 року в Північній Атлантиці була настільки тихою, що капітан пароплава «Карпатія» Артур Рострон пізніше називав її «скляною». О 00:35 радист увірвався до його каюти з новиною, яка здавалася абсурдною: «Титанік» — непотоплюване диво інженерії — тоне після зіткнення з айсбергом. Рострон, людина глибокої віри та залізної дисципліни, не витратив ні секунди на сумніви. ⚓ У ту ніч він здійснив неможливе. Рострон наказав розвернути судно, що перебувало за 58 миль від місця катастрофи, і витиснути з нього швидкість, на яку «Карпатія» ніколи не була розрахована. Він наказав вимкнути опалення в каютах та гарячу воду, щоб спрямувати кожну краплю пари в двигуни. Пароплав, чия межа була 14 вузлів, летів крізь крижані поля на швидкості 17,5 вузлів. Це було самогубство, але Рострон знав: кожна хвилина — це чиєсь життя. 🧊 На палубі розгорнулася операція, що нагадувала підготовку до штурму. Капітан наказав підготувати лебідки, нафту для заспокоєння хвиль, сітки для підйому людей та гарячу каву в усіх салонах. Він перетворив вантажне судно на плавучий госпіталь ще до того, як побачив першу рятувальну шлюпку. Коли «Карпатія» увійшла в зону айсбергів, Рострон особисто став на містку, маневруючи між крижаними горами в суцільній темряві. 🕯️ О 4:00 ранку вони досягли мети. На воді гойдалися шлюпки з напівживими людьми. Рострон врятував 712 душ. Коли сонце зійшло, він побачив навколо свого судна десятки айсбергів, через які він пронісся на повній швидкості — лише диво і його професіоналізм врятували саму «Карпатію» від долі «Титаніка». Цей скромний моряк, якого пізніше нагородили Золотою медаллю Конгресу США, ніколи не вважав себе героєм. Він просто виконав свою «одинадцяту заповідь»: коли людина кличе на допомогу, закони фізики та інструкції компанії перестають існувати. Артур Рострон залишився в тіні грандіозної трагедії, але саме його рішучість довела: масштабна катастрофа — це лише декорація для величі людського духу. 🌊
    Like
    Love
    2
    407views 1 Shares
  • В «новейшей» ракеті Путіна «Орешник» використовуються радянські деталі часів Юрія Гагаріна 🪐.
    Експерти знайшли лампи, гироскопи та інші компоненти минулого століття.
    Наші джерела в Кремлі кажуть, що : Путін керується принципом «радянське значить найкраще» ✊.
    За його наказом провели інспекції музеїв і заводів, щоб знайти все, що «можна застосувати сьогодні».
    із окупованого Гуляйполя вилучили знамениту тачанку батька Махна — колеса підуть на складання нових танків 🛞;
    з радянських тракторів зняли гусениці для модернізації «Орешника» і бронетехніки 🚜➡️🪖;
    кермові ручки від старих «Союзів» пішли в нові дрони;
    з трамваїв і військових літаків вилучають двигуни для «унікальних» ракет ✈️;
    старі конденсатори й лампи — у всі системи управління.
    Виходить, що «новітня зброя» Кремля — радянське імпортозаміщення в дії, яке одночасно лякає опонентів і рятує радянську спадщину 😎.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    В «новейшей» ракеті Путіна «Орешник» використовуються радянські деталі часів Юрія Гагаріна 🪐. Експерти знайшли лампи, гироскопи та інші компоненти минулого століття. Наші джерела в Кремлі кажуть, що : Путін керується принципом «радянське значить найкраще» ✊. За його наказом провели інспекції музеїв і заводів, щоб знайти все, що «можна застосувати сьогодні». із окупованого Гуляйполя вилучили знамениту тачанку батька Махна — колеса підуть на складання нових танків 🛞; з радянських тракторів зняли гусениці для модернізації «Орешника» і бронетехніки 🚜➡️🪖; кермові ручки від старих «Союзів» пішли в нові дрони; з трамваїв і військових літаків вилучають двигуни для «унікальних» ракет ✈️; старі конденсатори й лампи — у всі системи управління. Виходить, що «новітня зброя» Кремля — радянське імпортозаміщення в дії, яке одночасно лякає опонентів і рятує радянську спадщину 😎. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    163views 4Plays
  • Найкращі бігуни світу вирушають до Таллахассі, штат Флорида, на 46-й Чемпіонат світу з легкоатлетичного кросу в суботу, 10 січня 2026 року. Це знаменує довгоочікуване повернення заходу на територію США вперше за понад 30 років!
    #спорт #спорт_sports #Brovary_sport #Броварський_спорт @Brovarysport #world_sport #athletics #Легка_атлетика
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    Найкращі бігуни світу вирушають до Таллахассі, штат Флорида, на 46-й Чемпіонат світу з легкоатлетичного кросу в суботу, 10 січня 2026 року. Це знаменує довгоочікуване повернення заходу на територію США вперше за понад 30 років! #спорт #спорт_sports #Brovary_sport #Броварський_спорт @Brovarysport #world_sport #athletics #Легка_атлетика ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    179views
  • У 1942 році офіцер Вермахту Альберт Баттель побачив вантажівки СС, що прямували до єврейського гетто, аби депортувати звідти сотні людей. Він перегородив міст озброєними солдатами й просто сказав: «Сьогодні — ні». Те, що сталося далі, змінило все.
    Літня спека тиснула на Перемишль, наче її неможливо було витримати.
    Німецькі прапори безсило висіли на кожній будівлі. Єврейський квартал уже багато місяців був оточений колючим дротом. І всі чудово знали, що насправді означає «переселення».
    Альберт Баттель стояв того ранку на мосту через Сян, спостерігаючи, як наближається колона СС. Вантажівка за вантажівкою, двигуни ревіли, наближаючись прямо до гетто.
    Йому було сорок дев’ять. Юрист до війни. Офіцер Вермахту, що зазвичай виконував накази і не висовувався.
    Але цього дня в ньому щось зламалося.
    Коли перша вантажівка під’їхала до мосту, Баттель підняв руку. Його солдати опустили шлагбаум.
    «Міст закритий», — сказав він офіцеру СС.
    Обличчя того почервоніло. «На якій підставі?»
    «На моїй».
    У Баттеля не було жодних підстав так діяти. Абсолютно жодних. Він зупиняв виконання офіційного наказу власного уряду.
    Але він залишився на місці. І його солдати — теж.
    Офіцер СС кричав, погрожував, вимагав пропустити.
    Баттель не зрушив.
    «Будь-хто, хто спробує перейти, буде заарештований», — спокійно сказав він.
    Уявити цей момент майже неможливо. Тиша, що мала опуститися на міст. Колона СС із працюючими двигунами, заблокована німецькими ж солдатами, які направили зброю на інших німецьких солдатів.
    Командиру СС нічого не залишалося. Він наказав вантажівкам розвертатися.
    Але Баттель на цьому не зупинився.
    Він сам сів у військову вантажівку й поїхав у гетто. У самісіньке серце того, що всі називали «єврейським кварталом».
    Сім’ї сиділи по домах, чекаючи. Знаючи. Матері притискали дітей. Старі дивилися у вікна.
    Баттель почав стукати у двері.
    «Сідайте у вантажівку, — казав він. — Зараз».
    Він завантажував десятки людей у машини Вермахту. Дідусів і бабусь, які ледве ходили. Матерів із немовлятами. Дітей, що трималися за іграшки, яких більше ніколи не побачать.
    Він привіз їх до казарм Вермахту. Нагодував. Поставив охорону, щоб їх захистити.
    Годинами він вивозив єврейські сім’ї з гетто під приводом «військової необхідності».
    Щохвилини він ризикував бути розстріляним за зраду.
    Кожне рішення могло стати останнім.
    Але до ночі десятки людей, які мали б бути у вагонах смерті, спали в ліжках німецьких солдатів.
    Новина вдарила по Берліну, як грім.
    Генріх Гіммлер особисто заніс ім’я Баттеля до своїх картотек. Він назвав його дії «недопустимим братанням з євреями».
    Його занесли в чорний список нацистської партії. Розпочали процедуру військового трибуналу. Зруйнували його кар’єру.
    Баттель ніколи не вибачився. Жодного разу.
    Коли хвороба змусила його залишити службу, він повернувся додому — до зруйнованого життя — але без тіні жалю.
    Після війни вижилі почали його шукати. «Офіцер, який нас врятував», — казали вони. «Німець, який сказав „ні“».
    У 1963 році Ізраїль вшанував Альберта Баттеля званням Праведника народів світу — найвищою нагородою для неєвреїв, які ризикували всім, аби рятувати євреїв.
    Він не дожив, щоб дізнатися про це. Баттель помер у 1952 році, забутий у Німеччині, що відбудовувалася.
    Він не написав жодної книги про той день. Не давав інтерв’ю. Не шукав слави.
    Але те, що він зробив на тому мосту, доводить дуже важливу істину.
    Сміливість — це не відсутність страху. Це вміння дивитися в обличчя неможливому й казати: «Мені байдуже».
    Це коли одна людина вирішує, що накази не варті більше, ніж людські життя.
    Це вміння підняти голову, коли всі інші її опускають.
    У світі, що здавався безнадійно зламаним, Альберт Баттель показав, що людяність може перемогти.
    Навіть якщо на тобі неправильна форма.
    Навіть якщо ти стоїш абсолютно сам.
    І іноді цього достатньо, щоб змінити все.
    Один міст.
    Один офіцер.
    Одне слово: «ні».
    У 1942 році офіцер Вермахту Альберт Баттель побачив вантажівки СС, що прямували до єврейського гетто, аби депортувати звідти сотні людей. Він перегородив міст озброєними солдатами й просто сказав: «Сьогодні — ні». Те, що сталося далі, змінило все. Літня спека тиснула на Перемишль, наче її неможливо було витримати. Німецькі прапори безсило висіли на кожній будівлі. Єврейський квартал уже багато місяців був оточений колючим дротом. І всі чудово знали, що насправді означає «переселення». Альберт Баттель стояв того ранку на мосту через Сян, спостерігаючи, як наближається колона СС. Вантажівка за вантажівкою, двигуни ревіли, наближаючись прямо до гетто. Йому було сорок дев’ять. Юрист до війни. Офіцер Вермахту, що зазвичай виконував накази і не висовувався. Але цього дня в ньому щось зламалося. Коли перша вантажівка під’їхала до мосту, Баттель підняв руку. Його солдати опустили шлагбаум. «Міст закритий», — сказав він офіцеру СС. Обличчя того почервоніло. «На якій підставі?» «На моїй». У Баттеля не було жодних підстав так діяти. Абсолютно жодних. Він зупиняв виконання офіційного наказу власного уряду. Але він залишився на місці. І його солдати — теж. Офіцер СС кричав, погрожував, вимагав пропустити. Баттель не зрушив. «Будь-хто, хто спробує перейти, буде заарештований», — спокійно сказав він. Уявити цей момент майже неможливо. Тиша, що мала опуститися на міст. Колона СС із працюючими двигунами, заблокована німецькими ж солдатами, які направили зброю на інших німецьких солдатів. Командиру СС нічого не залишалося. Він наказав вантажівкам розвертатися. Але Баттель на цьому не зупинився. Він сам сів у військову вантажівку й поїхав у гетто. У самісіньке серце того, що всі називали «єврейським кварталом». Сім’ї сиділи по домах, чекаючи. Знаючи. Матері притискали дітей. Старі дивилися у вікна. Баттель почав стукати у двері. «Сідайте у вантажівку, — казав він. — Зараз». Він завантажував десятки людей у машини Вермахту. Дідусів і бабусь, які ледве ходили. Матерів із немовлятами. Дітей, що трималися за іграшки, яких більше ніколи не побачать. Він привіз їх до казарм Вермахту. Нагодував. Поставив охорону, щоб їх захистити. Годинами він вивозив єврейські сім’ї з гетто під приводом «військової необхідності». Щохвилини він ризикував бути розстріляним за зраду. Кожне рішення могло стати останнім. Але до ночі десятки людей, які мали б бути у вагонах смерті, спали в ліжках німецьких солдатів. Новина вдарила по Берліну, як грім. Генріх Гіммлер особисто заніс ім’я Баттеля до своїх картотек. Він назвав його дії «недопустимим братанням з євреями». Його занесли в чорний список нацистської партії. Розпочали процедуру військового трибуналу. Зруйнували його кар’єру. Баттель ніколи не вибачився. Жодного разу. Коли хвороба змусила його залишити службу, він повернувся додому — до зруйнованого життя — але без тіні жалю. Після війни вижилі почали його шукати. «Офіцер, який нас врятував», — казали вони. «Німець, який сказав „ні“». У 1963 році Ізраїль вшанував Альберта Баттеля званням Праведника народів світу — найвищою нагородою для неєвреїв, які ризикували всім, аби рятувати євреїв. Він не дожив, щоб дізнатися про це. Баттель помер у 1952 році, забутий у Німеччині, що відбудовувалася. Він не написав жодної книги про той день. Не давав інтерв’ю. Не шукав слави. Але те, що він зробив на тому мосту, доводить дуже важливу істину. Сміливість — це не відсутність страху. Це вміння дивитися в обличчя неможливому й казати: «Мені байдуже». Це коли одна людина вирішує, що накази не варті більше, ніж людські життя. Це вміння підняти голову, коли всі інші її опускають. У світі, що здавався безнадійно зламаним, Альберт Баттель показав, що людяність може перемогти. Навіть якщо на тобі неправильна форма. Навіть якщо ти стоїш абсолютно сам. І іноді цього достатньо, щоб змінити все. Один міст. Один офіцер. Одне слово: «ні».
    Love
    Like
    3
    679views
  • 💀⚔️🔥АТТІЛА — «БИЧ БОЖИЙ», ЯКОГО БОЯВСЯ СВІТ.

    У V столітті Європу накрила тінь, від якої тремтіли імператори, палали міста й молилися цілі народи.
    Його ім’я вимовляли пошепки. Його прихід означав смерть. Його назвали Flagellum Dei — Бич Божий.

    ⚔️ ХТО ВІН БУВ НАСПРАВДІ?

    Аттіла — володар гунів, кочової військової держави, що простягалася від Причорноморських степів до Центральної Європи. Він не був дикуном у сучасному сенсі: Аттіла вмів вести переговори, укладати договори, читав дипломатичні донесення й тонко маніпулював страхом.
    Але саме страх був його головною зброєю.

    🔥 ЗЕМЛЯ, ЯКА ПАЛАЛА ПІСЛЯ НЬОГО.

    У 440–450-х роках війська Аттіли:
    • спустошували Балкани;
    • грабували міста Східної Римської імперії;
    • знищували поселення, які відмовлялися платити данину.

    Рим платив золото — тоннами. Не з поваги. З жаху.
    Хроністи писали: «Трава більше не росте там, де пройшов кінь Аттіли».

    🩸 ЧОМУ ЙОГО НАЗВАЛИ «БИЧЕМ БОЖИМ».

    Для християнського Заходу Аттіла був не просто завойовником.
    Він виглядав як кара з небес, послана за гріхи імперії:
    • розклад моралі;
    • корупцію;
    • зраду ідеалів.

    Сам Аттіла, за свідченнями сучасників, не заперечував цього образу. Він дозволяв вважати себе знаряддям Божої волі — і це паралізувало ворогів сильніше за будь-яку армію.

    ⚔️ КАТАЛАУНСЬКІ ПОЛЯ — КРОВАВИЙ ПЕРЕЛОМ.

    451 рік. Битва на Каталаунських полях (сучасна Франція).
    Аттілу зупинили — але не знищили. Це була одна з найкривавіших битв античності. Гуни не програли остаточно. Вони відійшли, зберігши силу й страх.

    👑 СМЕРТЬ, ГІДНА ЛЕГЕНДИ.

    453 рік. Аттіла помер раптово — не в бою, а в шлюбну ніч.
    За найпоширенішою версією — від внутрішньої кровотечі після бенкету. Без героїзму. Без ворога. Ніби сама доля вирішила, що його час вичерпано.
    Поховання Аттіли — таємниця. За легендою, тих, хто його хоронив, убили, щоб ніхто ніколи не знайшов могилу Бича Божого.

    🕯️ СПАДЩИНА СТРАХУ.

    Імперія гунів розпалася майже одразу після його смерті.
    Але ім’я Аттіли пережило століття.
    Для одних — варвар. Для інших — геніальний воєначальник. Для середньовічної Європи — нагадування, що жодна імперія не вічна.

    💀 Аттіла не просто нищив міста. Він ламав віру людей у безсмертя Риму. І саме за це його запам’ятали як БИЧ БОЖИЙ.
    💀⚔️🔥АТТІЛА — «БИЧ БОЖИЙ», ЯКОГО БОЯВСЯ СВІТ. У V столітті Європу накрила тінь, від якої тремтіли імператори, палали міста й молилися цілі народи. Його ім’я вимовляли пошепки. Його прихід означав смерть. Його назвали Flagellum Dei — Бич Божий. ⚔️ ХТО ВІН БУВ НАСПРАВДІ? Аттіла — володар гунів, кочової військової держави, що простягалася від Причорноморських степів до Центральної Європи. Він не був дикуном у сучасному сенсі: Аттіла вмів вести переговори, укладати договори, читав дипломатичні донесення й тонко маніпулював страхом. Але саме страх був його головною зброєю. 🔥 ЗЕМЛЯ, ЯКА ПАЛАЛА ПІСЛЯ НЬОГО. У 440–450-х роках війська Аттіли: • спустошували Балкани; • грабували міста Східної Римської імперії; • знищували поселення, які відмовлялися платити данину. Рим платив золото — тоннами. Не з поваги. З жаху. Хроністи писали: «Трава більше не росте там, де пройшов кінь Аттіли». 🩸 ЧОМУ ЙОГО НАЗВАЛИ «БИЧЕМ БОЖИМ». Для християнського Заходу Аттіла був не просто завойовником. Він виглядав як кара з небес, послана за гріхи імперії: • розклад моралі; • корупцію; • зраду ідеалів. Сам Аттіла, за свідченнями сучасників, не заперечував цього образу. Він дозволяв вважати себе знаряддям Божої волі — і це паралізувало ворогів сильніше за будь-яку армію. ⚔️ КАТАЛАУНСЬКІ ПОЛЯ — КРОВАВИЙ ПЕРЕЛОМ. 451 рік. Битва на Каталаунських полях (сучасна Франція). Аттілу зупинили — але не знищили. Це була одна з найкривавіших битв античності. Гуни не програли остаточно. Вони відійшли, зберігши силу й страх. 👑 СМЕРТЬ, ГІДНА ЛЕГЕНДИ. 453 рік. Аттіла помер раптово — не в бою, а в шлюбну ніч. За найпоширенішою версією — від внутрішньої кровотечі після бенкету. Без героїзму. Без ворога. Ніби сама доля вирішила, що його час вичерпано. Поховання Аттіли — таємниця. За легендою, тих, хто його хоронив, убили, щоб ніхто ніколи не знайшов могилу Бича Божого. 🕯️ СПАДЩИНА СТРАХУ. Імперія гунів розпалася майже одразу після його смерті. Але ім’я Аттіли пережило століття. Для одних — варвар. Для інших — геніальний воєначальник. Для середньовічної Європи — нагадування, що жодна імперія не вічна. 💀 Аттіла не просто нищив міста. Він ламав віру людей у безсмертя Риму. І саме за це його запам’ятали як БИЧ БОЖИЙ.
    351views
  • Сьогодні золотий ювілей святкує відома голлівудська зірка, акторка та модель родом з Києва МІЛЛА ЙОВОВИЧ, нагадує Diaspora.ua

    Мілла народилася 17 грудня 1975 року у Києві. Саме тут її матір Галина Логінова, яка тоді була акторкою кіностудії Довженка у Києві, зустріла свого чоловіка Богі Йововича, студента Київського медичного інституту, та народила Міллу. Згодом родина перебралися до Дніпра (тоді - Дніпропетровська).

    В січні 1981 року Мілла з матір'ю емігрували з СРСР. Спершу родина Йовович жила у Лондоні, а потім переїхала в Лос-Анджелес, США. Й хоча на момент переїзду Міллі виповнилося лише 5 років, вона може говорити українською та знає українські народні пісні.

    У Лос-Анджелесі Мілла дуже рано - в одинадцять років - почала кар'єру моделі. З підліткового віку вона також займалася вокалом, грою на фортепіано та електрогітарі, у 15 років ознайомилася із звукозаписом. Усього Мілла записала два альбоми. Цікаво, що у першому з них, "The Divine Comedy", є українська народна пісня «Ой у гаю, при Дунаю» у її виконанні. У 1993 р. її «Пісня Чужинця» (The Alien Song) стала саундтреком до фільму «Під кайфом у сум'ятті». Тож всі дані для вдалої музичної кар'єри Мілла, поза сумнівом, мала.

    Однак головною пристрастю та справою її життя став кінематограф. Вже в 13-річному віці вона дебютувала у стрічці «Злиття двох місяців». Згодом знімалася в таких картинах як «Повернення до блакитної лагуни» (1991); «Каффс» (головна жіноча роль); «Чаплін» (1992); «Його гра» Спайка Лі; у телефільмі «Нічний потяг до Катманду». Найбільш знаковими, очевидно, є її ролі у фільмах її колишнього чоловіка Люка Бессона - Лілу у «П'ятому елементі» і Жанни д'Арк у «Посланниця: Історія Жанни д'Арк».

    Тривалий час Мілла Йовович не виявляла чіткої україноцентричної позиції, проте зберігала ментальний зв'язок із батьківщиною, разом з матір'ю приїздила в Україну в 2005 році після Помаранчевої революції (хоча і російськомовне мистецьке середовище для неї було близьким, а поїздки до рф - частіші, ніж до України). В ході та після Революції Гідності підтримувала українців, закликала шанувальників робити пожертви до благодійних фондів допомоги українцям, що постраждали під час революції.

    По мірі розгортання російської збройної агресії проти України, а особливо з початком повномасштабної російсько-української війни в 2022 р., вона все частіше пише і говорить про війну, закликає допомагати українцям. Так, 9 червня 2022 р. вона записала відео в межах проєкту "Найвідоміші українці світу", щоб підтримати українців та привернути увагу до війни: "Я хочу надіслати послання любові й підтримки українцям у цей жахливий час їхньої історії, коли націю просто розривають на шматки, коли мільйони людей тікають як біженці в інші країни; коли воїни б’ються з навалою так відважно. Я хочу вам сказати: ми бачимо вас, ми молимося за вас і ми любимо вас. І ми вдячні вам за те, що ви боретеся за свою свободу".

    Восени 2022 р. голлівудська зірка емоційно відреагувала на ракетні обстріли столиці та інших міст України 10 жовтня 2022 р., написавши в своєму інстаграмі: "Моя рідна Україна сьогодні зазнала численних ракетних ударів. На вулицях колись мирних міст, якими я гуляла й красою яких милувалася, лежать мертві мирні жителі. Я спустошена руйнуваннями і не можу уявити, яке горе переживає зараз мій народ. Я можу лише сказати їм, що моє серце з ними. І воно розбивається їхнім горем. І я хочу, щоб вони знали, що я з ними... сьогодні я маю стояти на боці своєї батьківщини та горювати разом з нею. Я розділяю смуток разом з народом України". До цього допису Мілла додала гештег #СлаваУкраїні

    ©️ Diaspora.ua 2019-2022
    Сьогодні золотий ювілей святкує відома голлівудська зірка, акторка та модель родом з Києва МІЛЛА ЙОВОВИЧ, нагадує Diaspora.ua Мілла народилася 17 грудня 1975 року у Києві. Саме тут її матір Галина Логінова, яка тоді була акторкою кіностудії Довженка у Києві, зустріла свого чоловіка Богі Йововича, студента Київського медичного інституту, та народила Міллу. Згодом родина перебралися до Дніпра (тоді - Дніпропетровська). В січні 1981 року Мілла з матір'ю емігрували з СРСР. Спершу родина Йовович жила у Лондоні, а потім переїхала в Лос-Анджелес, США. Й хоча на момент переїзду Міллі виповнилося лише 5 років, вона може говорити українською та знає українські народні пісні. У Лос-Анджелесі Мілла дуже рано - в одинадцять років - почала кар'єру моделі. З підліткового віку вона також займалася вокалом, грою на фортепіано та електрогітарі, у 15 років ознайомилася із звукозаписом. Усього Мілла записала два альбоми. Цікаво, що у першому з них, "The Divine Comedy", є українська народна пісня «Ой у гаю, при Дунаю» у її виконанні. У 1993 р. її «Пісня Чужинця» (The Alien Song) стала саундтреком до фільму «Під кайфом у сум'ятті». Тож всі дані для вдалої музичної кар'єри Мілла, поза сумнівом, мала. Однак головною пристрастю та справою її життя став кінематограф. Вже в 13-річному віці вона дебютувала у стрічці «Злиття двох місяців». Згодом знімалася в таких картинах як «Повернення до блакитної лагуни» (1991); «Каффс» (головна жіноча роль); «Чаплін» (1992); «Його гра» Спайка Лі; у телефільмі «Нічний потяг до Катманду». Найбільш знаковими, очевидно, є її ролі у фільмах її колишнього чоловіка Люка Бессона - Лілу у «П'ятому елементі» і Жанни д'Арк у «Посланниця: Історія Жанни д'Арк». Тривалий час Мілла Йовович не виявляла чіткої україноцентричної позиції, проте зберігала ментальний зв'язок із батьківщиною, разом з матір'ю приїздила в Україну в 2005 році після Помаранчевої революції (хоча і російськомовне мистецьке середовище для неї було близьким, а поїздки до рф - частіші, ніж до України). В ході та після Революції Гідності підтримувала українців, закликала шанувальників робити пожертви до благодійних фондів допомоги українцям, що постраждали під час революції. По мірі розгортання російської збройної агресії проти України, а особливо з початком повномасштабної російсько-української війни в 2022 р., вона все частіше пише і говорить про війну, закликає допомагати українцям. Так, 9 червня 2022 р. вона записала відео в межах проєкту "Найвідоміші українці світу", щоб підтримати українців та привернути увагу до війни: "Я хочу надіслати послання любові й підтримки українцям у цей жахливий час їхньої історії, коли націю просто розривають на шматки, коли мільйони людей тікають як біженці в інші країни; коли воїни б’ються з навалою так відважно. Я хочу вам сказати: ми бачимо вас, ми молимося за вас і ми любимо вас. І ми вдячні вам за те, що ви боретеся за свою свободу". Восени 2022 р. голлівудська зірка емоційно відреагувала на ракетні обстріли столиці та інших міст України 10 жовтня 2022 р., написавши в своєму інстаграмі: "Моя рідна Україна сьогодні зазнала численних ракетних ударів. На вулицях колись мирних міст, якими я гуляла й красою яких милувалася, лежать мертві мирні жителі. Я спустошена руйнуваннями і не можу уявити, яке горе переживає зараз мій народ. Я можу лише сказати їм, що моє серце з ними. І воно розбивається їхнім горем. І я хочу, щоб вони знали, що я з ними... сьогодні я маю стояти на боці своєї батьківщини та горювати разом з нею. Я розділяю смуток разом з народом України". До цього допису Мілла додала гештег #СлаваУкраїні ©️ Diaspora.ua 2019-2022
    Love
    1
    1Kviews
  • #історія #події
    ✈️ 17 грудня 1903: День, коли людство відірвалося від землі.
    Подія, що відбулася вранці 17 грудня 1903 року на піщаних пагорбах Кітті-Хок, назавжди змінила світ. Саме тоді брати Орвілл та Вілбур Райт здійснили те, що раніше вважалося неможливим: керований політ на літальному апараті, важчому за повітря, з використанням двигуна.
    Шлях до успіху: Від велосипедів до крил
    Брати Райт не були професійними вченими. Вони володіли майстернею з ремонту та продажу велосипедів у Дейтоні, штат Огайо. Проте їхня пристрасть до механіки та спостереження за польотами птахів привели їх до вивчення аеродинаміки.
    На відміну від багатьох тогочасних винахідників, які намагалися створити потужні двигуни, Райти зосередилися на керуванні. Вони розробили систему «перекошування крил» (прообраз сучасних елеронів), що дозволяло літаку маневрувати в повітрі.
    Хроніка першого польоту
    Літак, названий «Флаєр-1» (Wright Flyer), був зроблений з ялини та обтягнутий мусліном. Він мав розмах крил 12 метрів і важив близько 270 кг без пілота. Двигун потужністю лише 12 кінських сил брати сконструювали самостійно разом зі своїм помічником Чарлі Тейлором.
    Місце: Долина Кілл-Девіл-Гіллс поблизу Кітті-Хок. Це місце обрали через постійні сильні вітри, необхідні для зльоту.
    Час: 10:35 ранку.
    Перший пілот: Орвілл Райт (брати підкинули монету, щоб вирішити, хто летітиме першим).
    Результат: Політ тривав 12 секунд, за які літак подолав 37 метрів (120 футів).
    Того дня брати здійснили ще три польоти. Останній, четвертий політ, пілотований Вілбуром, виявився найуспішнішим: літак протримався у повітрі 59 секунд і пролетів 260 метрів.
    Чому це важливо?
    Хоча людство і раніше піднімалося в небо на повітряних кулях чи планерах, політ братів Райт став першим, що відповідав трьом критичним умовам:
    Апарат був важчим за повітря.
    Політ був тривалим і сталим.
    Пілот повністю контролював рух апарату.
    Цей короткий 12-секундний стрибок став початком нової ери — ери авіації, яка за лічені десятиліття перетворила планету на єдиний глобальний простір.
    #історія #події ✈️ 17 грудня 1903: День, коли людство відірвалося від землі. Подія, що відбулася вранці 17 грудня 1903 року на піщаних пагорбах Кітті-Хок, назавжди змінила світ. Саме тоді брати Орвілл та Вілбур Райт здійснили те, що раніше вважалося неможливим: керований політ на літальному апараті, важчому за повітря, з використанням двигуна. Шлях до успіху: Від велосипедів до крил Брати Райт не були професійними вченими. Вони володіли майстернею з ремонту та продажу велосипедів у Дейтоні, штат Огайо. Проте їхня пристрасть до механіки та спостереження за польотами птахів привели їх до вивчення аеродинаміки. На відміну від багатьох тогочасних винахідників, які намагалися створити потужні двигуни, Райти зосередилися на керуванні. Вони розробили систему «перекошування крил» (прообраз сучасних елеронів), що дозволяло літаку маневрувати в повітрі. Хроніка першого польоту Літак, названий «Флаєр-1» (Wright Flyer), був зроблений з ялини та обтягнутий мусліном. Він мав розмах крил 12 метрів і важив близько 270 кг без пілота. Двигун потужністю лише 12 кінських сил брати сконструювали самостійно разом зі своїм помічником Чарлі Тейлором. Місце: Долина Кілл-Девіл-Гіллс поблизу Кітті-Хок. Це місце обрали через постійні сильні вітри, необхідні для зльоту. Час: 10:35 ранку. Перший пілот: Орвілл Райт (брати підкинули монету, щоб вирішити, хто летітиме першим). Результат: Політ тривав 12 секунд, за які літак подолав 37 метрів (120 футів). Того дня брати здійснили ще три польоти. Останній, четвертий політ, пілотований Вілбуром, виявився найуспішнішим: літак протримався у повітрі 59 секунд і пролетів 260 метрів. Чому це важливо? Хоча людство і раніше піднімалося в небо на повітряних кулях чи планерах, політ братів Райт став першим, що відповідав трьом критичним умовам: Апарат був важчим за повітря. Політ був тривалим і сталим. Пілот повністю контролював рух апарату. Цей короткий 12-секундний стрибок став початком нової ери — ери авіації, яка за лічені десятиліття перетворила планету на єдиний глобальний простір.
    Like
    2
    367views
  • 🌀 Що насправді сталося під час візиту путіна до Індії — і чому це сигнал про стратегічний злам, а не косметичний дискомфорт.

    🇮🇳 Індія відходить від москви. Це не провал візиту — це провал епохи.
    Візит путіна до Делі — перший за останні роки, коли росія не отримала ані одного великого оборонного контракту.
    У перекладі дипломатичною мовою це звучить так:

    ❗️«Ми більше не бачимо у вас джерела нашого майбутнього розвитку».

    Це — не емоція, не жест образи.
    Це — стратегічне рішення Індії, яке визріває вже 5 років, але тепер стало публічним.

    1️⃣ Індія виходить із російської орбіти — повільно, без скандалів, але незворотно
    Причини:
    ✔ 1. РФ більше не здатна постачати технологічно складну зброю
    — Усе краще йде на фронт проти України.
    — Санкції обмежили електроніку та композити.
    — Танки, літаки, двигуни — на рівні 1980-х.
    Індія не може дозволити собі програти гонку озброєнь Китаю — тому мусить змінювати партнерів.
    ✔ 2. Ризик вторинних санкцій США занадто високий
    Після тарифів Трампа по Венесуелі, Іраку та Китаю індійські корпорації чудово розуміють:

    «Краще втратити дешеву нафту, ніж втратити доступ до доларової системи».

    Саме тому великі індійські НПЗ почали скорочувати імпорт російської нафти — це не випадковість, це сигнал страху.
    ✔ 3. Індія готується до угоди про вільну торгівлю з ЄС
    Європейці сказали прямо:
    "Не може бути ФТА з ЄС, якщо ви сидите на російській нафті й зброї".
    І Делі слухає не москву, а Брюссель.
    ✔ 4. Росія втратила «економічну гравітацію»
    Колись вона давала Індії:
    зброю,
    ядерні технології,
    вузли ракетних двигунів,
    політичне прикриття у Радбезі ООН.
    Сьогодні:
    зброя деградувала,
    технології застаріли,
    РФ сама просить технології у КНДР,
    голос Москви у світі нічого не вирішує.

    2️⃣ Жодних великих контрактів — це політична демонстрація
    Такого не було навіть у 1990-х.
    Для путіна візит до Делі — це останній ринок зброї, який ще не знищила війна проти України.
    І саме там Індія робить удар:

    🤝 «Ми вас поважаємо. Але купувати більше нічого не будемо»

    Це економічний вирок для російського ВПК:
    Су-30 не модернізуються
    Фрегати зриваються
    ППО застаріле
    Двигуни відстають на 20 років
    «Спільні проєкти» (БраМос, Ка-226) давно мертві
    Путін приїхав по гроші — поїхав із обіймами.

    3️⃣ Привітність Моді — це не дружба. Це дипломатичний шантаж Вашингтона
    Моді «демонстративно теплий» з Путіним не тому, що він підтримує Москву,
    а тому що хоче натиснути на Трампа:

    «Я не вас боюся, а маю альтернативи.
    Хочеш нашої підтримки проти Китаю — не диктуй умови».

    Індія завжди грає сама за себе.
    Але сьогодні вона грає чітко на американському полі.

    4️⃣ Стратегічний тренд: контрольований спад відносин із РФ
    Це не розрив.
    Це кероване «розлучення».
    Індія зменшить залежність:
    у нафті — протягом 2 років;
    в озброєннях — протягом 5–7 років;
    у космосі — через перехід до програм з США та Франції;
    у дипломації — через QUAD, G7+, Азійські союзи стримування Китаю.
    Росія залишиться постачальником:
    добрив,
    енергоносіїв,
    окремих технологій.
    Але як політичний партнер — вона вже в минулому.

    5️⃣ Найважливіше: це сигнал Пекіну, а не Москві
    Індія показала:
    ми не ваш сателіт;
    ми не «друг Росії»;
    ми переглядаємо стратегічні зв’язки;
    ми не хочемо повторити долю росії — бути придатком Китаю.
    Це удар по Пекіну сильніший, ніж по Москві.
    Чому?
    Бо Китай звик мислити так:
    "Індія — слабка ланка американської коаліції. Через неї Захід можна розірвати".
    А тепер бачить:
    — Індія не відходить від США.
    — Індія навпаки збільшує залежність від Заходу в торгівлі, технологіях і обороні.
    Це стратегічна поразка Китаю — і стратегічний успіх США.

    🟦 ОТЖЕ
    Путін прилетів до Моді за угодами.
    А поїхав із натяком: «Епоха Росії в Індії закінчилась».
    Вперше за десятиліття немає нових контрактів — це дипломатичний вирок.
    Індія чемно попрощалась: стратегічно Делі вже з Заходом.
    Це не різкий розворот — це тиха геополітична революція,
    де Росія стає тягарем,
    а Індія — одним із ключових центрів сили в Азії.

    Олександр Бригинець
    🌀 Що насправді сталося під час візиту путіна до Індії — і чому це сигнал про стратегічний злам, а не косметичний дискомфорт. 🇮🇳 Індія відходить від москви. Це не провал візиту — це провал епохи. Візит путіна до Делі — перший за останні роки, коли росія не отримала ані одного великого оборонного контракту. У перекладі дипломатичною мовою це звучить так: ❗️«Ми більше не бачимо у вас джерела нашого майбутнього розвитку». Це — не емоція, не жест образи. Це — стратегічне рішення Індії, яке визріває вже 5 років, але тепер стало публічним. 1️⃣ Індія виходить із російської орбіти — повільно, без скандалів, але незворотно Причини: ✔ 1. РФ більше не здатна постачати технологічно складну зброю — Усе краще йде на фронт проти України. — Санкції обмежили електроніку та композити. — Танки, літаки, двигуни — на рівні 1980-х. Індія не може дозволити собі програти гонку озброєнь Китаю — тому мусить змінювати партнерів. ✔ 2. Ризик вторинних санкцій США занадто високий Після тарифів Трампа по Венесуелі, Іраку та Китаю індійські корпорації чудово розуміють: «Краще втратити дешеву нафту, ніж втратити доступ до доларової системи». Саме тому великі індійські НПЗ почали скорочувати імпорт російської нафти — це не випадковість, це сигнал страху. ✔ 3. Індія готується до угоди про вільну торгівлю з ЄС Європейці сказали прямо: "Не може бути ФТА з ЄС, якщо ви сидите на російській нафті й зброї". І Делі слухає не москву, а Брюссель. ✔ 4. Росія втратила «економічну гравітацію» Колись вона давала Індії: зброю, ядерні технології, вузли ракетних двигунів, політичне прикриття у Радбезі ООН. Сьогодні: зброя деградувала, технології застаріли, РФ сама просить технології у КНДР, голос Москви у світі нічого не вирішує. 2️⃣ Жодних великих контрактів — це політична демонстрація Такого не було навіть у 1990-х. Для путіна візит до Делі — це останній ринок зброї, який ще не знищила війна проти України. І саме там Індія робить удар: 🤝 «Ми вас поважаємо. Але купувати більше нічого не будемо» Це економічний вирок для російського ВПК: Су-30 не модернізуються Фрегати зриваються ППО застаріле Двигуни відстають на 20 років «Спільні проєкти» (БраМос, Ка-226) давно мертві Путін приїхав по гроші — поїхав із обіймами. 3️⃣ Привітність Моді — це не дружба. Це дипломатичний шантаж Вашингтона Моді «демонстративно теплий» з Путіним не тому, що він підтримує Москву, а тому що хоче натиснути на Трампа: «Я не вас боюся, а маю альтернативи. Хочеш нашої підтримки проти Китаю — не диктуй умови». Індія завжди грає сама за себе. Але сьогодні вона грає чітко на американському полі. 4️⃣ Стратегічний тренд: контрольований спад відносин із РФ Це не розрив. Це кероване «розлучення». Індія зменшить залежність: у нафті — протягом 2 років; в озброєннях — протягом 5–7 років; у космосі — через перехід до програм з США та Франції; у дипломації — через QUAD, G7+, Азійські союзи стримування Китаю. Росія залишиться постачальником: добрив, енергоносіїв, окремих технологій. Але як політичний партнер — вона вже в минулому. 5️⃣ Найважливіше: це сигнал Пекіну, а не Москві Індія показала: ми не ваш сателіт; ми не «друг Росії»; ми переглядаємо стратегічні зв’язки; ми не хочемо повторити долю росії — бути придатком Китаю. Це удар по Пекіну сильніший, ніж по Москві. Чому? Бо Китай звик мислити так: "Індія — слабка ланка американської коаліції. Через неї Захід можна розірвати". А тепер бачить: — Індія не відходить від США. — Індія навпаки збільшує залежність від Заходу в торгівлі, технологіях і обороні. Це стратегічна поразка Китаю — і стратегічний успіх США. 🟦 ОТЖЕ Путін прилетів до Моді за угодами. А поїхав із натяком: «Епоха Росії в Індії закінчилась». Вперше за десятиліття немає нових контрактів — це дипломатичний вирок. Індія чемно попрощалась: стратегічно Делі вже з Заходом. Це не різкий розворот — це тиха геополітична революція, де Росія стає тягарем, а Індія — одним із ключових центрів сили в Азії. Олександр Бригинець
    880views
  • 🚘 В Україні створюють нову машину – мінівантажний фургон BEEZY, – український дизайнер Прядко.
    ▪️Матиме два двигуни на вибір – турбодизель або бензиновий;
    ▪️Вантажність – до 1 тонни, і 5 м³ простору;
    ▪️Типи кузовів: фургон, бортовий або пікап;
    ▪️Заточена під роботу – без зайвих прикрас.
    https://www.autocentre.ua/news/v-ukrayini-z-yavyvsya-novyj-avtomobiln...

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    🚘 В Україні створюють нову машину – мінівантажний фургон BEEZY, – український дизайнер Прядко. ▪️Матиме два двигуни на вибір – турбодизель або бензиновий; ▪️Вантажність – до 1 тонни, і 5 м³ простору; ▪️Типи кузовів: фургон, бортовий або пікап; ▪️Заточена під роботу – без зайвих прикрас. https://www.autocentre.ua/news/v-ukrayini-z-yavyvsya-novyj-avtomobilnyj-proyekt-beezy-bdzhilka-trudivnytsya-1569802.html https://t.me/Ukraineaboveallelse
    238views
  • 💩🚀🇺🇸 Російського космонавта відсторонили від місії SpaceX через підозри у шпигунстві.
    💬Російського космонавта Олега Артем’єва зняли з екіпажу місії Crew-12, яку SpaceX готує до запуску на МКС у першій половині 2026 року.
    💬У «Роскосмосі» пояснили це переходом Артем’єва «на іншу роботу», однак без уточнення деталей, що одразу викликало підозри.
    💬Перші повідомлення про його усунення з’явилися у профільних джерелах, які заявили про порушення космонавтом американських експортних правил ITAR.
    💬За даними цих джерел, Артем’єв фотографував двигуни SpaceX та інші внутрішні матеріали, які не підлягають розголошенню та експорту зі США.
    💬Стверджується також, що космонавт виніс ці дані за межі об’єкта та був фактично «висланий зі США» після інциденту.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    💩🚀🇺🇸 Російського космонавта відсторонили від місії SpaceX через підозри у шпигунстві. 💬Російського космонавта Олега Артем’єва зняли з екіпажу місії Crew-12, яку SpaceX готує до запуску на МКС у першій половині 2026 року. 💬У «Роскосмосі» пояснили це переходом Артем’єва «на іншу роботу», однак без уточнення деталей, що одразу викликало підозри. 💬Перші повідомлення про його усунення з’явилися у профільних джерелах, які заявили про порушення космонавтом американських експортних правил ITAR. 💬За даними цих джерел, Артем’єв фотографував двигуни SpaceX та інші внутрішні матеріали, які не підлягають розголошенню та експорту зі США. 💬Стверджується також, що космонавт виніс ці дані за межі об’єкта та був фактично «висланий зі США» після інциденту. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    235views
More Results