З НАМИ БОГ - РОЗУМІЙТЕ ЛЮДИ

Служіть Господу зі страхом
і радійте Йому з трепетом.
(Пс.2:11)

З нами Бог - розумійте люди,
З нами Бог був і є, і буде.
Все на Нього уповайте |
І нічогось не лякайте. |
З нами Бог! З нами Бог! | (2)

З нами Бог - слухайте, всі люди,
З нами Бог в кожний час і всюди.
Той над нами все чуває, |
Той в житті нам помагає, |
З нами Бог! З нами Бог! | (2)

З нами Бог - сильні, покоріться,
З нами Бог - можні не хваліться.
Ваша сила, хоч могутня, |
Щезне скоро так як туча. |
З нами Бог! З нами Бог! | (2)

З нами Бог - силою не мірте,
З нами Бог - поки час, увірте.
Що як зможетеся в силу, |
Скорше впадете в могилу. |
З нами Бог! З нами Бог! | (2)

о. Олексій Філюк

З книги "365 християнських пісень на кожен Божий день"

З НАМИ БОГ - РОЗУМІЙТЕ ЛЮДИ

Служіть Господу зі страхом
і радійте Йому з трепетом.
(Пс.2:11)

З нами Бог - розумійте люди,
З нами Бог був і є, і буде.
Все на Нього уповайте |
І нічогось не лякайте. |
З нами Бог! З нами Бог! | (2)

З нами Бог - слухайте, всі люди,
З нами Бог в кожний час і всюди.
Той над нами все чуває, |
Той в житті нам помагає, |
З нами Бог! З нами Бог! | (2)

З нами Бог - сильні, покоріться,
З нами Бог - можні не хваліться.
Ваша сила, хоч могутня, |
Щезне скоро так як туча. |
З нами Бог! З нами Бог! | (2)

З нами Бог - силою не мірте,
З нами Бог - поки час, увірте.
Що як зможетеся в силу, |
Скорше впадете в могилу. |
З нами Бог! З нами Бог! | (2)

о. Олексій Філюк

З книги "365 християнських пісень на кожен Божий день"

#історія #постаті
Джуана де Ібарбуру: Муза Латинської Америки, що стала легендою при житті
8 березня 1892 року народилася Джуана де Ібарбуру — жінка, чиє ім'я в Уругваї вимовляють із таким же благоговінням, як у нас ім'я Лесі Українки. Вона була не просто поеткою, а справжнім культурним феноменом. У 1929 році в залі законодавчих зборів Монтевідео її офіційно проголосили «Джуаною Америки» — титул, який визнав її лідерство в усій іспаномовній літературі континенту.

Її ранні вірші були вибухом радості, чуттєвості та любові до життя. Вона оспівувала природу, молодість і красу так щиро, що її поезія здавалася ковтком свіжого повітря в епоху складного модернізму. Джуана писала про те, що близько кожній людині: про трепет першого почуття, про аромат диких квітів та про магію повсякденності.

#історія #факт
ТАЄМНА ПРИСТРАСТЬ ВІКТОРА ГЮГО: СПІРИТИЗМ ТА РОЗМОВИ З ПРИВИДАМИ.
Острів Джерсі, 1853 рік. Скелястий берег, омитий холодними водами Ла-Маншу, став для Віктора Гюго не лише місцем політичного вигнання, а й брамою в інший світ. Величний інтелект, що створив «Знедолених», опинився в полоні містичної одержимості, яка почалася з одного-єдиного стуку по дерев’яному столу.
Трагедія, що зламала внутрішній стрижень письменника — загибель його улюбленої доньки Леопольдіни, — шукала виходу. Коли подруга сім’ї Дельфіна де Жирарден запропонувала влаштувати спіритичний сеанс, Гюго спершу поставився до цього з притаманним йому скептицизмом. Проте, коли стіл «заговорив», вистукуючи літери, що склалися в ім’я покійної доньки, раціоналізм генія капітулював перед болем батька.
Протягом наступних двох років щовечора о восьмій Гюго, його родина та близькі друзі збиралися в напівтемряві. Те, що починалося як пошук розради, перетворилося на справжній інтелектуальний марафон з потойбіччям. Гюго був переконаний, що через посередників він веде діалоги з Шекспіром, Данте, Мольєром і навіть із самими абстракціями — Смертю, Драмою та Тінню. Він ретельно записував кожен стук, заповнюючи сотні сторінок «протоколами» цих розмов.
Ця приватна сторона життя Гюго була сповнена легкої інтелектуальної іронії долі: людина, яка була символом прогресу та боротьби за права людини, щоночі занурювалася в архаїчний туман окультизму. Друзі побоювалися за його психічне здоров’я, адже письменник почав чути кроки в порожніх коридорах і бачити знаки в польоті птахів. Проте саме цей досвід подарував його пізній творчості ту неймовірну метафізичну глибину та містичний трепет, що пронизує його поезію. Гюго вірив, що він не просто пише — він записує диктування Всесвіту. Сеанси припинилися лише тоді, коли один із учасників збожеволів, але для самого Віктора межа між реальним та потойбічним назавжди залишилася прозорою, як туман над океаном.

#історія #речі
Цей важкий, оксамитовий монумент очікування, що розділяє повсякденність буденності та магію сцени. Це не просто шматок тканини, а справжня межа між двома світами: реальним і вигаданим, де кожне її підняття — це обіцянка дива, а кожне опускання — гірке прощання.

Історія завіси так само давня, як і сам театр. Ще у Стародавній Греції та Римі її використовували, щоб приховати від глядачів зміну декорацій. Щоправда, тоді завіса не піднімалася, а опускалася в щілину перед сценою, наче не надто елегантна шторка. Це був швидше функціональний елемент, ніж драматичний.

Справжній зоряний час завіси настав у XVII-XVIII століттях, коли вона перетворилася на грандіозний елемент вистави. Вона стала символом розкоші й пишності театру, часто прикрашалася гербами, вензелями та алегоричними зображеннями, які натякали на важливість мистецтва. Коли така завіса повільно піднімалася, відкриваючи позолочену сцену й химерні декорації, це було справжнє шоу ще до початку шоу!

Сучасна театральна завіса — це складний механізм. Вона може бути розсувною, підйомною (найпоширеніший варіант), або навіть набиратися вгору, як римська штора, створюючи ефект легкості. Але незалежно від механізму, її головна роль залишається незмінною: вона тримає інтригу. За цією тканиною народжуються світи, готуються драматичні розв'язки, і лише уявити, що відбувається по той бік, — вже частина насолоди.

Буває, що завіса стає частиною вистави. Пам'ятаєте, як у старих фільмах або комедіях актор "виходить на біс" і злегка відхиляє край завіси, щоб прийняти оплески? Це теж її магія: вона дозволяє дозувати контакт між світом ілюзій та світом реальності.
У наш час, коли кіно та серіали домінують, живий театр залишається місцем, де ще можна відчути цю магію завіси. Вона досі викликає трепет і передчуття, нагадуючи, що іноді найкраще починається після того, як щось велике і таємниче підніметься вгору.

ЙМЕННЯ ПОЛОТЕН

Гримлять гармати, та митець не спить,
На фронті він мистецькому воює,
Його душа за ненечку болить,
Та сво́їм серцем ПЕРЕМОГУ чує.

Палітра, пензель, Фастів і війна,
Болюча рана і рубці довічні,
Які зробив ординський сатана,
І наслідки ми маємо трагічні.

Любов до України у душі,
Вона в поло́тна з трепетом вселилась.
Вдивляємось в шедеври ці усі –
На них Вкраїна, яка кров’ю вмилась.

Поло́тна стогнуть, плачуть і кричать,
Ридають і молитви молять з нами,
То ж ми не маєм права забувать,
Що платимо ми доньками й синами.

Той цвіт, який у землю в нас ляга,
Жага життя і біль за Україну,
Яка митцеві й нам всім дорога
В шедеврах, звідки чуєм солов’їну.

Полотна промовляють, мов живі,
На кожнім з них – болюче сьогодення,
Вона на стінах, наче вартові,
І БІЛЬ ЗА УКРАЇНУ – їхнє ймення.

15.09.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023

#історія #постаті
Джексон Поллок: Людина, яка перетворила хаос на мистецтво вартістю у мільйони.
28 січня 1912 року народився Джексон Поллок — бунтівник від живопису, який вирішив, що пензлі та мольберти — це занадто нудно для справжньої експресії. Він став обличчям американського абстрактного експресіонізму, змусивши критиків чубитися, а глядачів — годинами вдивлятися у переплетення кольорових ліній.

Метод «крапання»: Живопис дії

Поллок не просто малював — він здійснював ритуал. Він розстеляв величезні полотна прямо на підлозі своєї студії в сараї та буквально танцював навколо них, розбризкуючи фарбу безпосередньо з банок або за допомогою палиць та мастихін. Цю техніку назвали «drip painting» (живопис крапанням). Для нього було важливо не зобразити щось конкретне, а зафіксувати сам момент руху, енергію та емоцію.

«Джек-розбризкувач» проти академізму

Консервативна публіка таблоїдів охрестила його «Jack the Dripper» (натякаючи на Джека-Різника). Багато хто казав: «Та моя дитина намалює так само!». Але Поллок лише посміювався. Його роботи, попри позірну хаотичність, мали внутрішню структуру та ритм, який вчені пізніше порівнювали з фракталами — складними математичними формами, що зустрічаються в природі.

Трагедія і тріумф

Життя Поллока було таким же неспокійним, як і його картини. Боротьба з алкоголізмом, депресія та вічний пошук себе врешті призвели до трагічного фіналу — у 1956 році він загинув у автокатастрофі. Проте його вплив на мистецтво виявився колосальним. Сьогодні його полотна, як-от «Номер 5», продаються на аукціонах за сотні мільйонів доларів, а його стиль став символом абсолютної свободи творчості.

Чому це важливо?

Поллок довів, що мистецтво може бути не лише вікном у світ, а й дзеркалом підсвідомості. Він звільнив художників від обов'язку «копіювати реальність», дозволивши фарбі просто бути фарбою, а емоції — головним сюжетом. Його роботи — це застиглий вибух, який і через 100 років змушує нас відчувати трепет перед некерованою силою людської уяви.

ЙМЕННЯ ПОЛОТЕН
(Заслуженому художнику України Сергієві Позняку з нагоди відкриття виставки картин)

Гримлять гармати, та митець не спить,
На фронті він мистецькому воює,
Його душа за ненечку болить,
Та сво́їм серцем ПЕРЕМОГУ чує.

Палітра, пензель, Фастів і війна,
Болюча рана і рубці довічні,
Які зробив ординський сатана,
І наслідки ми маємо трагічні.

Любов до України у душі,
Вона в поло́тна з трепетом вселилась.
Вдивляємось в шедеври ці усі –
На них Вкраїна, яка кров’ю вмилась.

Поло́тна стогнуть, плачуть і кричать,
Ридають і молитви молять з нами,
То ж ми не маєм права забувать,
Що платимо ми доньками й синами.

Той цвіт, який у землю в нас ляга,
Жага життя і біль за Україну,
Яка митцеві й нам всім дорога
В шедеврах, звідки чуєм солов’їну.

Полотна промовляють, мов живі,
На кожнім з них – болюче сьогодення,
Вона на стінах, наче вартові,
І БІЛЬ ЗА УКРАЇНУ – їхнє ймення.

15.09.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023

#історія #події
Уявіть собі світ, де немає Google Earth, дронів і тревел-блогерів. Світ, де за лінією горизонту на мапі дійсно живуть дракони або... дива, від яких перехоплює подих. Саме в таку невідомість крокував францисканський місіонер Луї Енпен у далекому 1678 році.
Він не був першою людиною, яка побачила це диво — корінні народи Америки знали про «Грім води» століттями. Але Енпен став тим, хто відкрив цей видовищний портал для Старого Світу.
Тільки уявіть цю сцену: грудень, сувора зима, дика місцевість. Енпен разом із експедицією Ла Саля продирається крізь хащі, орієнтуючись лише на наростаючий гул, схожий на нескінченний грім. І ось, перед ним відкривається безодня, куди з шаленим ревом падають мільйони літрів води.
У своїх записах, які пізніше стануть бестселером у Європі, Енпен трохи... «прикрасив» реальність. Під враженням від побаченого він описав водоспад заввишки понад 180 метрів (насправді — близько 50-ти). Але чи можна його звинувачувати? Коли стоїш перед лицем такої величі природи, лінійка в руках стає зайвою.
Для Європи його опис став сенсацією. Ніагара миттєво перетворилася на символ дикої, неприборканої краси Нового Світу. Сьогодні ми робимо там селфі і купуємо магнітики, але спробуйте на мить відчути те, що відчув Енпен: священний трепет перед силою, яка не підвладна людині.
Історія вчить нас: іноді, щоб побачити справжнє диво, треба просто йти на звук води.

Всесвітній день свободи
Всесвітній день свободи (World Freedom Day) – це не просто пам’ять про минуле, це визнання того, що боротьба за свободу триває в усьому світі. Це свято засноване у США президентом Джорджем Бушем на честь падіння Берлінської стіни та кінця комуністичного правління в Центральній і Східній Європі. Це день, щоб замислитися над важливістю свободи як основоположного права людини і підтвердити нашу відданість захисту свободи, де б вона не перебувала під загрозою.

Такі лідери, як президент Рональд Рейган, відіграли ключову роль у завершенні холодної війни, а його знаменита промова “Зруйнуйте цю стіну!” у червні 1987 року уособлювала поштовх до подолання бар’єрів на шляху до свободи. Всесвітній день свободи слугує нагодою визнати зусилля таких лідерів і вплив їхньої рішучості перед обличчям авторитаризму.


Історія дає нам цінні уроки про ціну свободи та пильність, необхідну для її збереження. Відзначаючи падіння Берлінського муру, ми нагадуємо про необхідність політики та реформ, які мають захистити демократію від посилення репресивних режимів.

Свобода як фундаментальне право
Відзначення Всесвітнього дня свободи підкреслює віру в те, що свобода є невід’ємним правом для всіх людей. Це день, коли ми можемо насолоджуватися нашими свободами і бути солідарними з тими, хто продовжує боротися за свою свободу.

Всесвітній день свободи нагадує про невпинне прагнення людини до свободи і демократії. Цей день, що відзначається 9 листопада, знаменує собою падіння Берлінського муру – подію, яка не лише змінила геополітичний ландшафт Європи, але й символізувала глобальну перемогу свободи над гнітючими силами комунізму.

9 листопада 1989 року світ із трепетом спостерігав, як Берлінський мур, що розділяв Східний і Західний Берлін протягом майже трьох десятиліть, був зруйнований тими самими людьми, яких він розділяв. Ця монументальна подія ознаменувала кінець комуністичного правління в Центральній і Східній Європі і проклала шлях до об’єднання Німеччини. Знесення стіни стало потужним символом перемоги демократії та прагнення до свободи і єдності.

У Сполучених Штатах Америки Всесвітній день свободи був встановлений як федеральне свято президентом Джорджем Бушем у 2001 році. Це день святкування закінчення холодної війни і вшанування хоробрості та рішучості тих, хто боровся проти комунізму.

Всесвітній день свободи є свідченням незламного духу людської стійкості і всезагального прагнення до свободи. Відзначаючи цей день, пам’ятаймо про жертви, принесені за свободу, і продовжуймо прагнути до світу, де свобода є реальністю для всіх.