НЕ ЗАПІЗНИСЬ ( Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «ПРОСНИСЯ, СВІТЕ» ) Світе, світе, пробудись, Пробудись, рідненький, На нас про́шу подивись – Нищать нашу неньку. На нас про́шу подивись, Глянь на наші рани, Врешті-решт вже пробудись – Нас беру́ть в кайда́ни. Врешті-решт вже пробудись, Ми – Європа, світе, По Вкраїні ти пройдись, У нас гинуть діти. По Вкраїні ти пройдись, Ми ж не так далеко, На благання відізвись – В нас суцільне пекло. На благання відізвись, Черствість хай пом’яне, Хоч на хвильку стрепенись, Духу хай не бракне. Хоч на хвильку стрепенись, Буть черстви́м не личить, Пробудись вже, пробудись, Бо орда нас нищить. Пробудись вже, пробудись, Поки в тебе тихо, Правді в вічі подивись, Щоб не кралось лихо. Правді в вічі подивись – Ворог на порозі, Та дивись – не запізнись, Щоб не буть в облозі. 12.01.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1002889

#історія #факт ТАЄМНА ПРИСТРАСТЬ ВІКТОРА ГЮГО: СПІРИТИЗМ ТА РОЗМОВИ З ПРИВИДАМИ. Острів Джерсі, 1853 рік. Скелястий берег, омитий холодними водами Ла-Маншу, став для Віктора Гюго не лише місцем політичного вигнання, а й брамою в інший світ. Величний інтелект, що створив «Знедолених», опинився в полоні містичної одержимості, яка почалася з одного-єдиного стуку по дерев’яному столу. Трагедія, що зламала внутрішній стрижень письменника — загибель його улюбленої доньки Леопольдіни, — шукала виходу. Коли подруга сім’ї Дельфіна де Жирарден запропонувала влаштувати спіритичний сеанс, Гюго спершу поставився до цього з притаманним йому скептицизмом. Проте, коли стіл «заговорив», вистукуючи літери, що склалися в ім’я покійної доньки, раціоналізм генія капітулював перед болем батька. 🕯️ Протягом наступних двох років щовечора о восьмій Гюго, його родина та близькі друзі збиралися в напівтемряві. Те, що починалося як пошук розради, перетворилося на справжній інтелектуальний марафон з потойбіччям. Гюго був переконаний, що через посередників він веде діалоги з Шекспіром, Данте, Мольєром і навіть із самими абстракціями — Смертю, Драмою та Тінню. Він ретельно записував кожен стук, заповнюючи сотні сторінок «протоколами» цих розмов. Ця приватна сторона життя Гюго була сповнена легкої інтелектуальної іронії долі: людина, яка була символом прогресу та боротьби за права людини, щоночі занурювалася в архаїчний туман окультизму. Друзі побоювалися за його психічне здоров’я, адже письменник почав чути кроки в порожніх коридорах і бачити знаки в польоті птахів. Проте саме цей досвід подарував його пізній творчості ту неймовірну метафізичну глибину та містичний трепет, що пронизує його поезію. Гюго вірив, що він не просто пише — він записує диктування Всесвіту. Сеанси припинилися лише тоді, коли один із учасників збожеволів, але для самого Віктора межа між реальним та потойбічним назавжди залишилася прозорою, як туман над океаном. 🌊📜

#історія #речі Цей важкий, оксамитовий монумент очікування, що розділяє повсякденність буденності та магію сцени. Це не просто шматок тканини, а справжня межа між двома світами: реальним і вигаданим, де кожне її підняття — це обіцянка дива, а кожне опускання — гірке прощання. 🎭✨ Історія завіси так само давня, як і сам театр. Ще у Стародавній Греції та Римі її використовували, щоб приховати від глядачів зміну декорацій. Щоправда, тоді завіса не піднімалася, а опускалася в щілину перед сценою, наче не надто елегантна шторка. Це був швидше функціональний елемент, ніж драматичний. 🏛️⬇️ Справжній зоряний час завіси настав у XVII-XVIII століттях, коли вона перетворилася на грандіозний елемент вистави. Вона стала символом розкоші й пишності театру, часто прикрашалася гербами, вензелями та алегоричними зображеннями, які натякали на важливість мистецтва. Коли така завіса повільно піднімалася, відкриваючи позолочену сцену й химерні декорації, це було справжнє шоу ще до початку шоу! 🌟🖼️ Сучасна театральна завіса — це складний механізм. Вона може бути розсувною, підйомною (найпоширеніший варіант), або навіть набиратися вгору, як римська штора, створюючи ефект легкості. Але незалежно від механізму, її головна роль залишається незмінною: вона тримає інтригу. За цією тканиною народжуються світи, готуються драматичні розв'язки, і лише уявити, що відбувається по той бік, — вже частина насолоди. 🤫🔮 Буває, що завіса стає частиною вистави. Пам'ятаєте, як у старих фільмах або комедіях актор "виходить на біс" і злегка відхиляє край завіси, щоб прийняти оплески? Це теж її магія: вона дозволяє дозувати контакт між світом ілюзій та світом реальності. У наш час, коли кіно та серіали домінують, живий театр залишається місцем, де ще можна відчути цю магію завіси. Вона досі викликає трепет і передчуття, нагадуючи, що іноді найкраще починається після того, як щось велике і таємниче підніметься вгору. ✨

ЙМЕННЯ ПОЛОТЕН Гримлять гармати, та митець не спить, На фронті він мистецькому воює, Його душа за ненечку болить, Та сво́їм серцем ПЕРЕМОГУ чує. Палітра, пензель, Фастів і війна, Болюча рана і рубці довічні, Які зробив ординський сатана, І наслідки ми маємо трагічні. Любов до України у душі, Вона в поло́тна з трепетом вселилась. Вдивляємось в шедеври ці усі – На них Вкраїна, яка кров’ю вмилась. Поло́тна стогнуть, плачуть і кричать, Ридають і молитви молять з нами, То ж ми не маєм права забувать, Що платимо ми доньками й синами. Той цвіт, який у землю в нас ляга, Жага життя і біль за Україну, Яка митцеві й нам всім дорога В шедеврах, звідки чуєм солов’їну. Полотна промовляють, мов живі, На кожнім з них – болюче сьогодення, Вона на стінах, наче вартові, І БІЛЬ ЗА УКРАЇНУ – їхнє ймення. 15.09.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023

#історія #постаті Джексон Поллок: Людина, яка перетворила хаос на мистецтво вартістю у мільйони. 28 січня 1912 року народився Джексон Поллок — бунтівник від живопису, який вирішив, що пензлі та мольберти — це занадто нудно для справжньої експресії. Він став обличчям американського абстрактного експресіонізму, змусивши критиків чубитися, а глядачів — годинами вдивлятися у переплетення кольорових ліній. 🎨🌀 Метод «крапання»: Живопис дії Поллок не просто малював — він здійснював ритуал. Він розстеляв величезні полотна прямо на підлозі своєї студії в сараї та буквально танцював навколо них, розбризкуючи фарбу безпосередньо з банок або за допомогою палиць та мастихін. Цю техніку назвали «drip painting» (живопис крапанням). Для нього було важливо не зобразити щось конкретне, а зафіксувати сам момент руху, енергію та емоцію. 🖌️💥 «Джек-розбризкувач» проти академізму Консервативна публіка таблоїдів охрестила його «Jack the Dripper» (натякаючи на Джека-Різника). Багато хто казав: «Та моя дитина намалює так само!». Але Поллок лише посміювався. Його роботи, попри позірну хаотичність, мали внутрішню структуру та ритм, який вчені пізніше порівнювали з фракталами — складними математичними формами, що зустрічаються в природі. 🧠🧬 Трагедія і тріумф Життя Поллока було таким же неспокійним, як і його картини. Боротьба з алкоголізмом, депресія та вічний пошук себе врешті призвели до трагічного фіналу — у 1956 році він загинув у автокатастрофі. Проте його вплив на мистецтво виявився колосальним. Сьогодні його полотна, як-от «Номер 5», продаються на аукціонах за сотні мільйонів доларів, а його стиль став символом абсолютної свободи творчості. 🏎️🥀 Чому це важливо? Поллок довів, що мистецтво може бути не лише вікном у світ, а й дзеркалом підсвідомості. Він звільнив художників від обов'язку «копіювати реальність», дозволивши фарбі просто бути фарбою, а емоції — головним сюжетом. Його роботи — це застиглий вибух, який і через 100 років змушує нас відчувати трепет перед некерованою силою людської уяви. 🖼️✨

ДЯКУЮ, БОЖЕ Я дякую, Боже, за ніч і світанок, За те, що зустріла сьогоднішній ранок, За те, що зберіг мені, Боже, життя Й не бігла ховатись вночі в укриття. Я дякую, Боже, за те, що проснулась, За те, що від вибухів не стрепенулась, За те, що я маю святий, Боже, хліб, За те, що не чую від пострілів дріб. Я дякую, Боже, за квіти барвисті, За те, що краплини водиці п’ю чисті, За те, що не чула я ле́ту ракет І поряд ніде́ не стріляв міномет. Я дякую, Боже, що бачу я сонце, За те, що вціліли і ши́бки й віконце, За те, що я маю і сті́ни і дах, І ве́рвичку можу тримати в руках. Я дякую, Боже, за тво́ю опіку, За всі тво́ї ласки, яких є без ліку, За те, що ти руку мені подаєш, За хліб і до хліба усе, що даєш. Я дякую, Боже, за все, що збагнула, За те, що повітря без диму вдихнула, За те, що до храму я можу піти, За те, що зі мною усюди є ти. 30.07.2022 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022 ID: 954987

ЙМЕННЯ ПОЛОТЕН (Заслуженому художнику України Сергієві Позняку з нагоди відкриття виставки картин) Гримлять гармати, та митець не спить, На фронті він мистецькому воює, Його душа за ненечку болить, Та сво́їм серцем ПЕРЕМОГУ чує. Палітра, пензель, Фастів і війна, Болюча рана і рубці довічні, Які зробив ординський сатана, І наслідки ми маємо трагічні. Любов до України у душі, Вона в поло́тна з трепетом вселилась. Вдивляємось в шедеври ці усі – На них Вкраїна, яка кров’ю вмилась. Поло́тна стогнуть, плачуть і кричать, Ридають і молитви молять з нами, То ж ми не маєм права забувать, Що платимо ми доньками й синами. Той цвіт, який у землю в нас ляга, Жага життя і біль за Україну, Яка митцеві й нам всім дорога В шедеврах, звідки чуєм солов’їну. Полотна промовляють, мов живі, На кожнім з них – болюче сьогодення, Вона на стінах, наче вартові, І БІЛЬ ЗА УКРАЇНУ – їхнє ймення. 15.09.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023

#історія #особистості 🎭 14 грудня 1840: День Народження Михайла Старицького — Корифея Української Сцени. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять одного із засновників українського професійного театру та видатного письменника — Михайла Петровича Старицького. Він народився 14 грудня 1840 року, і його творчість стала справжнім мостом між народним вертепом та європейською драматургією. 🌟 Театральна "Трійця" Михайло Старицький був не лише драматургом, а й активним культурним діячем, який разом із Марком Кропивницьким та Іваном Карпенком-Карим заклав основи знаменитого Театру корифеїв. Цей театр став феноменом, що підніс українську мову та культуру на новий, професійний рівень у другій половині XIX століття. Старицький виступав як антрепренер (організатор трупи), режисер, актор та автор репертуару, вкладаючи власні кошти і величезну енергію в справу національного відродження. ✍️ Літературний Спадщина Хоча Старицький відомий як поет і прозаїк, його найбільший внесок — це драматургія. Він майстерно поєднував соціально-побутові сюжети з романтичними та історичними мотивами. Найвідоміші твори, що й досі не сходять зі сцени: «За двома зайцями» (перероблено і адаптовано з п'єси І. Нечуя-Левицького) — неперевершена комедія, що висміює міщанське лицемірство. «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» — класична музична драма на тему народних легенд. «Богдан Хмельницький» та «Оборона Буші» — історичні трагедії, що піднімали дух української нації. Його п'єси не лише розважали, а й навчали, висвітлюючи гострі соціальні проблеми та зберігаючи багатство української народної мови. 🇺🇦 Борець за мову Старицький працював в умовах жорстоких царських указів, таких як Емський акт (1876), що забороняв друкування та публічне виконання творів українською мовою. Він та його соратники шукали шляхи обходу цих заборон, часто видаючи свої твори за «малоросійські» етнографічні матеріали, щоб зберегти українську культуру. Михайло Старицький був не просто діячем культури, а справжнім патріотом, який присвятив життя боротьбі за українське слово і театр. Його внесок є неоціненним фундаментом, на якому стоїть сучасне українське мистецтво. 💐

#історія #події Уявіть собі світ, де немає Google Earth, дронів і тревел-блогерів. Світ, де за лінією горизонту на мапі дійсно живуть дракони або... дива, від яких перехоплює подих. Саме в таку невідомість крокував францисканський місіонер Луї Енпен у далекому 1678 році. Він не був першою людиною, яка побачила це диво — корінні народи Америки знали про «Грім води» століттями. Але Енпен став тим, хто відкрив цей видовищний портал для Старого Світу. 🗺️ Тільки уявіть цю сцену: грудень, сувора зима, дика місцевість. Енпен разом із експедицією Ла Саля продирається крізь хащі, орієнтуючись лише на наростаючий гул, схожий на нескінченний грім. І ось, перед ним відкривається безодня, куди з шаленим ревом падають мільйони літрів води. 😮 У своїх записах, які пізніше стануть бестселером у Європі, Енпен трохи... «прикрасив» реальність. Під враженням від побаченого він описав водоспад заввишки понад 180 метрів (насправді — близько 50-ти). Але чи можна його звинувачувати? Коли стоїш перед лицем такої величі природи, лінійка в руках стає зайвою. 📏❌ Для Європи його опис став сенсацією. Ніагара миттєво перетворилася на символ дикої, неприборканої краси Нового Світу. Сьогодні ми робимо там селфі і купуємо магнітики, але спробуйте на мить відчути те, що відчув Енпен: священний трепет перед силою, яка не підвладна людині. Історія вчить нас: іноді, щоб побачити справжнє диво, треба просто йти на звук води. 💦

ТРІО Смичо́к узяв скрипаль у ру́ки І скрипку ніжно обійняв, Не знає з ними він розлуки, Їм все на світі дозволяв. Смичко́м торкнувся злегка струнів І звуки скрипки враз почув, Немов Богині і чаклуні… В п’янкім дурмані потонув. Немов вустами доторкнувся, Смичко́м провів по струнах він, Немов зі сну десь стрепенувся, «Не зупиняйсь…», – чув навздогін. Немов до серця він торкнувся, Душевні звуки полили́сь, Мов до коханої, звернувся, Й почув благання: «Помолись…». І скрипка ніжно зазвучала, Її до себе він тулив, Смичо́к ще зроду покохала – Скрипаль їй душу полонив. Тепер вона ридає-плаче, На двох розділює любов, Ледь чутним голосом тремтячим Готова з ними до розмов. 28.02.2021 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021 ID: 1023757