• #вистави
    «Земля» – це мудра сценічна притча про нерозривний зв’язок людини з Батьківщиною, про суперечливу людську природу, що постійно вагається між добром і злом, і про одвічну боротьбу за самовизначення. Спочатку з’являється життя, народжене в гармонії з природою: перші кроки, дотик матері, відчуття захищеності, любов, яскраві відкриття, становлення роду. Але в якийсь момент, за незмінним перебігом людської історії, приходить хтось, хто прагне відібрати землю. А разом із нею – сенс існування, саме життя.

    Українське «земля» і литовське žẽmė — споріднені не лише за звучанням, а й за духом. Це єднання поєднало два театральні проєкти Івана Уривського: литовську постановку žẽmė, створену в перші місяці повномасштабного вторгнення, та українську «Земля», що підкорила сцену театру імені Лесі Українки. Обидві вистави стали мистецьким діалогом двох культур, об’єднаних спільним розумінням ціни незалежності.

    🗓️8 та 9 грудня
    🕕 18:00
    📍 Національний академічний драматичний театр мені Лесі Українки

    Останні квиточки:
    8 ГРУДНЯ🎫 https://concert.ua/uk/booking/zemlja-kyiv-08/
    9 ГРУДНЯ🎫 https://concert.ua/uk/booking/zemlja-kyiv-09/
    #вистави «Земля» – це мудра сценічна притча про нерозривний зв’язок людини з Батьківщиною, про суперечливу людську природу, що постійно вагається між добром і злом, і про одвічну боротьбу за самовизначення. Спочатку з’являється життя, народжене в гармонії з природою: перші кроки, дотик матері, відчуття захищеності, любов, яскраві відкриття, становлення роду. Але в якийсь момент, за незмінним перебігом людської історії, приходить хтось, хто прагне відібрати землю. А разом із нею – сенс існування, саме життя. Українське «земля» і литовське žẽmė — споріднені не лише за звучанням, а й за духом. Це єднання поєднало два театральні проєкти Івана Уривського: литовську постановку žẽmė, створену в перші місяці повномасштабного вторгнення, та українську «Земля», що підкорила сцену театру імені Лесі Українки. Обидві вистави стали мистецьким діалогом двох культур, об’єднаних спільним розумінням ціни незалежності. 🗓️8 та 9 грудня 🕕 18:00 📍 Національний академічний драматичний театр мені Лесі Українки Останні квиточки: 8 ГРУДНЯ🎫 https://concert.ua/uk/booking/zemlja-kyiv-08/ 9 ГРУДНЯ🎫 https://concert.ua/uk/booking/zemlja-kyiv-09/
    30переглядів 0Відтворень
  • Герої вмирають.
    Не так, як у фільмах — без музики, без оплесків, без пафосу.
    Вмирають тихо.
    Десь на полі, під дощем, серед землі й неба.

    Зі страхом у грудях.
    З думкою про дім.
    Про маму.
    Про тих, кого любили.

    Вони не безстрашні.
    Вони — такі самі хлопчики й дівчатка, як усі.
    Ще вчора сміялися, планували, мріяли.
    Писали: «Після війни все буде добре…»

    А сьогодні — тиша.
    І земля приймає в себе тих, хто віддав усе.

    Перед лицем смерті всі однакові — і хоробрі, і перелякані.
    Серце б’ється до останнього не від мужності,
    а від любові — до життя, до своїх, до України.

    Герої не народжуються героями.
    Вони просто люблять сильніше, ніж бояться.
    І йдуть замість нас.
    Заради нас.

    (С) Мирослава Миколаївна
    Герої вмирають. Не так, як у фільмах — без музики, без оплесків, без пафосу. Вмирають тихо. Десь на полі, під дощем, серед землі й неба. Зі страхом у грудях. З думкою про дім. Про маму. Про тих, кого любили. Вони не безстрашні. Вони — такі самі хлопчики й дівчатка, як усі. Ще вчора сміялися, планували, мріяли. Писали: «Після війни все буде добре…» А сьогодні — тиша. І земля приймає в себе тих, хто віддав усе. Перед лицем смерті всі однакові — і хоробрі, і перелякані. Серце б’ється до останнього не від мужності, а від любові — до життя, до своїх, до України. Герої не народжуються героями. Вони просто люблять сильніше, ніж бояться. І йдуть замість нас. Заради нас. (С) Мирослава Миколаївна
    29переглядів
  • Гарматне м’ясо” для Кремля: Окупанти планують мобілізувати до 100 тисяч українців
    zavtra.com.ua
    7 годин тому
    thumbnail
    100 000 чоловіків: Росія готує хвилю примусової мобілізації на окупованих землях України
    Російська Федерація планує суттєво розширити примусову мобілізацію на нещодавно окупованих територіях України. За інформацією Збройних Сил України, йдеться про залучення до бойових дій від 50
    Гарматне м’ясо” для Кремля: Окупанти планують мобілізувати до 100 тисяч українців zavtra.com.ua 7 годин тому thumbnail 100 000 чоловіків: Росія готує хвилю примусової мобілізації на окупованих землях України Російська Федерація планує суттєво розширити примусову мобілізацію на нещодавно окупованих територіях України. За інформацією Збройних Сил України, йдеться про залучення до бойових дій від 50
    50переглядів
  • #поезія
    А дощик хникав-хникав і... заплакав!
    І колами забрижився ставок.
    При березі намокла ветха кладка.
    І жовтень, листям вкутаний, намок.

    Похнюпилися верби-піхотинці.
    Плач з неба дріботів, але не вщух.
    А я в напіврозваленій хатинці
    ховався від обліжного дощу.

    Ґрунтовка розкалюжилась, розкисла.
    Земля живильну цмулила сльоту.
    На відра хмар чіпляв хтось коромисла
    й розбризкував з них воду на льоту.

    Й було ще довго тихо, голо й мокро.
    Усе мов спонукало: "Стиш ходу!"
    В самані між руїн, мов дика морква,
    я проростав, звільняючись від дум...

    Сашко Обрій
    28.10.25
    #поезія А дощик хникав-хникав і... заплакав! І колами забрижився ставок. При березі намокла ветха кладка. І жовтень, листям вкутаний, намок. Похнюпилися верби-піхотинці. Плач з неба дріботів, але не вщух. А я в напіврозваленій хатинці ховався від обліжного дощу. Ґрунтовка розкалюжилась, розкисла. Земля живильну цмулила сльоту. На відра хмар чіпляв хтось коромисла й розбризкував з них воду на льоту. Й було ще довго тихо, голо й мокро. Усе мов спонукало: "Стиш ходу!" В самані між руїн, мов дика морква, я проростав, звільняючись від дум... Сашко Обрій 28.10.25
    Love
    1
    78переглядів
  • – Ситуація була передбачена і треба було готувати місто до оборони, — коментує бої у Покровську на YouTube у Борислава Берези Serhii Kryvonos. — Давайте згадаємо, як потужно у місті саджали квіти в минулому році.
    Генерал каже: зараз у Покровську ідуть доволі серйозні бої. Чи втратимо ми місто? Все залежить не тільки від наступальних спроможностей росіянців, але й від того, наскільки ми зможемо організувати міські бої.
    Якщо росіянці обріжуть логістику до Покровська, то слід буде приймати непопулярне рішення про вихід наших бійців. Ми можемо воювати лише доти, доки здатні забезпечувати наших оборонців зброєю, боєприпасами, дронами, їжею та водою.
    Далі короткий огляд розмови із скріпочками, пунктами та цитатами.
    📎 1. Чому орки шастають у нашому тилі? Одна із причин — низька взаємодія між підрозділами.
    «Якщо у сусіда певна проблема і ти своєчасно не отримуєш від нього інформацію, то просто в тил заходять підрозділи ворога, і таких ситуацій більше ніж достатньо», — сказав Сергій Кривонос.
    Друга причина — це не вся правда про ситуацію на полі бою. Перед тим, як інформація потрапить до командира бригади, вона проходить шлях із кількох ланок, починаючи від взводного. У процесі інформація може викривитися, або хтось із командирів скаже напівправду. Сергій Кривонос каже, командири недоговорюють, бо часто-густо не отримують допомоги. Мовляв: твоя проблема — ти її сам і вирішуй.
    На думку Сергія Кривоноса, ефективну взаємодію між підрозділами вдалося побудувати генералові Наєву. У разі потреби він навіть відправляв офіцерів зі штабу, які допомагали командирам нижчих ланок.
    📎 2. Влада призначає людей не за рівнем фаховості, а за політичною приналежністю. Для прикладу: вона не застосовує хист генералів, які працювали з Залужним. Водночас зелені ставить в областях на високі посади абсолютно некомпетентних людей. Чому? Бо вони пов’язані зі «слугами» ЗЕ. Окрім іншого, ці особи не бажають брати до себе професіоналів у радники.
    «Влада не хоче визнавати власні помилки, не хоче зізнаватися в власному дилетантстві. Тому і не запрошують людей, які б могли просто допомогти, бо на фоні того ж самого Забродського або Наєва будь-який керівник області, тої ж Харківської чи Сумської, виглядатиме як школярик на фоні професора».
    📎 3. Куп’янськ — потужний залізничний вузол. На випадок, якщо його захоплять росіяни, місто покращить ворожу логістику. Тоді орки вибудують рокадну дорогу за лінією Куп’янськ — Лиман — Бахмут — Покровськ. Цей шлях дозволить їм перекидати на потрібні ділянки фронту техніку, боєприпаси й людей.
    Зараз орки не ведуть бої на території залізничної станції — вони її бережуть для себе. А тому вони обійшли місто з іншої сторони.
    «Сподіваюсь, наші інженери підготували необхідну кількість вибухівки для виведення цього залізничного вузла з ладу, в разі загрози його захоплення», — сказав Сергій Кривонос.
    📎 4. Зеленський — це вибір шлунку, а не голови. Ми самі обрали того, хто нам навішав локшини на вуха, і повірили в незрозуміле, зелене майбутнє, яке виявилося зовсім не світлим, а абсолютно нещасним.
    «У своїй більшості українці ще не дозріли як нація», — констатував Сергій Кривонос.
    📎 5. Зеленському вигідно мати Єрмака у завгоспах. Бо він зробив так, що Зеленський почувається єдиним актором на сцені.
    «Всі йому і всередині країни, і ззовні. А те, що там десь хтось втрачає людське життя, для них не проблема. Бо це не їхні діти, не їхні близькі і не їхня земля», — пояснив генерал. На його думку, український паспорт — це ще не ознака наявності української свідомості.
    📎 6. Про дозвіл виїзду з України хлопцям віком 18–22 роки. За даними The Telegraph, після пом’якшення обмежень перетину кордону з України тільки за два місяці виїхали майже 100 000 молодих чоловіків.
    «З моєї точки зору, питання боротьби за виживання нації полягає, в тому числі, і в боротьбі за тих людей, які її продовжуватимуть. І коли випускають молодь, значить комусь вигідно розвалити країну зсередини», — пояснив генерал.
    P.S. Для кого мало інформації — можна подивитися відео на YouTube у Борислава Берези.
    – Ситуація була передбачена і треба було готувати місто до оборони, — коментує бої у Покровську на YouTube у Борислава Берези Serhii Kryvonos. — Давайте згадаємо, як потужно у місті саджали квіти в минулому році. Генерал каже: зараз у Покровську ідуть доволі серйозні бої. Чи втратимо ми місто? Все залежить не тільки від наступальних спроможностей росіянців, але й від того, наскільки ми зможемо організувати міські бої. Якщо росіянці обріжуть логістику до Покровська, то слід буде приймати непопулярне рішення про вихід наших бійців. Ми можемо воювати лише доти, доки здатні забезпечувати наших оборонців зброєю, боєприпасами, дронами, їжею та водою. Далі короткий огляд розмови із скріпочками, пунктами та цитатами. 📎 1. Чому орки шастають у нашому тилі? Одна із причин — низька взаємодія між підрозділами. «Якщо у сусіда певна проблема і ти своєчасно не отримуєш від нього інформацію, то просто в тил заходять підрозділи ворога, і таких ситуацій більше ніж достатньо», — сказав Сергій Кривонос. Друга причина — це не вся правда про ситуацію на полі бою. Перед тим, як інформація потрапить до командира бригади, вона проходить шлях із кількох ланок, починаючи від взводного. У процесі інформація може викривитися, або хтось із командирів скаже напівправду. Сергій Кривонос каже, командири недоговорюють, бо часто-густо не отримують допомоги. Мовляв: твоя проблема — ти її сам і вирішуй. На думку Сергія Кривоноса, ефективну взаємодію між підрозділами вдалося побудувати генералові Наєву. У разі потреби він навіть відправляв офіцерів зі штабу, які допомагали командирам нижчих ланок. 📎 2. Влада призначає людей не за рівнем фаховості, а за політичною приналежністю. Для прикладу: вона не застосовує хист генералів, які працювали з Залужним. Водночас зелені ставить в областях на високі посади абсолютно некомпетентних людей. Чому? Бо вони пов’язані зі «слугами» ЗЕ. Окрім іншого, ці особи не бажають брати до себе професіоналів у радники. «Влада не хоче визнавати власні помилки, не хоче зізнаватися в власному дилетантстві. Тому і не запрошують людей, які б могли просто допомогти, бо на фоні того ж самого Забродського або Наєва будь-який керівник області, тої ж Харківської чи Сумської, виглядатиме як школярик на фоні професора». 📎 3. Куп’янськ — потужний залізничний вузол. На випадок, якщо його захоплять росіяни, місто покращить ворожу логістику. Тоді орки вибудують рокадну дорогу за лінією Куп’янськ — Лиман — Бахмут — Покровськ. Цей шлях дозволить їм перекидати на потрібні ділянки фронту техніку, боєприпаси й людей. Зараз орки не ведуть бої на території залізничної станції — вони її бережуть для себе. А тому вони обійшли місто з іншої сторони. «Сподіваюсь, наші інженери підготували необхідну кількість вибухівки для виведення цього залізничного вузла з ладу, в разі загрози його захоплення», — сказав Сергій Кривонос. 📎 4. Зеленський — це вибір шлунку, а не голови. Ми самі обрали того, хто нам навішав локшини на вуха, і повірили в незрозуміле, зелене майбутнє, яке виявилося зовсім не світлим, а абсолютно нещасним. «У своїй більшості українці ще не дозріли як нація», — констатував Сергій Кривонос. 📎 5. Зеленському вигідно мати Єрмака у завгоспах. Бо він зробив так, що Зеленський почувається єдиним актором на сцені. «Всі йому і всередині країни, і ззовні. А те, що там десь хтось втрачає людське життя, для них не проблема. Бо це не їхні діти, не їхні близькі і не їхня земля», — пояснив генерал. На його думку, український паспорт — це ще не ознака наявності української свідомості. 📎 6. Про дозвіл виїзду з України хлопцям віком 18–22 роки. За даними The Telegraph, після пом’якшення обмежень перетину кордону з України тільки за два місяці виїхали майже 100 000 молодих чоловіків. «З моєї точки зору, питання боротьби за виживання нації полягає, в тому числі, і в боротьбі за тих людей, які її продовжуватимуть. І коли випускають молодь, значить комусь вигідно розвалити країну зсередини», — пояснив генерал. P.S. Для кого мало інформації — можна подивитися відео на YouTube у Борислава Берези.
    234переглядів
  • #література
    12 творів української літератури, які повинен знати кожен українець — і дитина, і дорослий.
    Це не просто тексти — це серце української культури, голос історії, глибина душі:
    1. Тарас Шевченко — «Кобзар»
    Національний епос. «Заповіт», «Катерина», «Сон» — як молитися, тільки читати.
    2. Іван Франко — «Мойсей»
    Пророча поема про долю народу й провідника.
    3. Леся Українка — «Лісова пісня»
    Поетична драма про волю, кохання і вибір.
    4. Іван Нечуй-Левицький — «Кайдашева сім’я»
    Смішно й боляче одночасно. Без цього не зрозумієш український побут.
    5. Панас Мирний — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
    Про бунт і трагедію несправедливості.
    6. Михайло Коцюбинський — «Тіні забутих предків»
    Магічний реалізм по-українськи.
    7. Василь Стефаник — «Камінний хрест»
    Як висловити трагедію еміграції в кількох сторінках.
    8. Ольга Кобилянська — «Земля»
    Драма родини, де земля стає причиною крові.
    9. Олександр Довженко — «Зачарована Десна»
    Автобіографія дитинства, переплетена з поезією.
    10. Остап Вишня — усмішки
    Лікує сміхом. Український гумор — це теж зброя.
    11. Василь Симоненко — «Ти знаєш, що ти – людина»
    Поезія гідності й любові.
    12. Всеволод Нестайко — «Тореадори з Васюківки»
    Для дітей — і для тих, хто не хоче втратити дитинство.
    Прочитайте — і зрозумієте, чим б’ється серце України.

    #література 12 творів української літератури, які повинен знати кожен українець — і дитина, і дорослий. Це не просто тексти — це серце української культури, голос історії, глибина душі: 1. Тарас Шевченко — «Кобзар» Національний епос. «Заповіт», «Катерина», «Сон» — як молитися, тільки читати. 2. Іван Франко — «Мойсей» Пророча поема про долю народу й провідника. 3. Леся Українка — «Лісова пісня» Поетична драма про волю, кохання і вибір. 4. Іван Нечуй-Левицький — «Кайдашева сім’я» Смішно й боляче одночасно. Без цього не зрозумієш український побут. 5. Панас Мирний — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Про бунт і трагедію несправедливості. 6. Михайло Коцюбинський — «Тіні забутих предків» Магічний реалізм по-українськи. 7. Василь Стефаник — «Камінний хрест» Як висловити трагедію еміграції в кількох сторінках. 8. Ольга Кобилянська — «Земля» Драма родини, де земля стає причиною крові. 9. Олександр Довженко — «Зачарована Десна» Автобіографія дитинства, переплетена з поезією. 10. Остап Вишня — усмішки Лікує сміхом. Український гумор — це теж зброя. 11. Василь Симоненко — «Ти знаєш, що ти – людина» Поезія гідності й любові. 12. Всеволод Нестайко — «Тореадори з Васюківки» Для дітей — і для тих, хто не хоче втратити дитинство. Прочитайте — і зрозумієте, чим б’ється серце України.
    Like
    2
    279переглядів 1 Поширень
  • #поезія
    Вас так ніхто не любить. Я один.
    Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
    Земля на небі, вечір, щастя, дим,
    Роки і рік, сніги, водою стерті,
    Вони мені одне лиш: ви і ви…
    Димлять століття, води і народи…
    Моя ви пам’ять степу-ковили,
    Зорі небесний голос і свободи.
    Дивіться, гляньте: мій – то голос ваш:
    Як світиться він тепло на світанні…
    Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
    Як ліс у грудні свій листок останній.

    © Микола Вінграновський
    #поезія Вас так ніхто не любить. Я один. Я вас люблю, як проклятий. До смерті. Земля на небі, вечір, щастя, дим, Роки і рік, сніги, водою стерті, Вони мені одне лиш: ви і ви… Димлять століття, води і народи… Моя ви пам’ять степу-ковили, Зорі небесний голос і свободи. Дивіться, гляньте: мій – то голос ваш: Як світиться він тепло на світанні… Я вас люблю, як сіль свою Сиваш, Як ліс у грудні свій листок останній. © Микола Вінграновський
    Love
    Like
    3
    156переглядів
  • Народ, що рашка не змогла покорити...в той час

    Ви ж пам’ятаєте анекдоти про чукчів?

    Про всі народи були анекдоти, придумані в нетрях КДБ. Але про чукчів, мені здається, найобразливіші, найпринизливіші.

    Радянська система, і таким чином теж, мстила чукчам.

    Знаєте за що? За те, що росіянці 130 років намагалися завоювати чукчів. І не змогли цього зробити саме військовим шляхом.

    Російсько-чукотські війни продовжувалась з 1641-го по 1778-й роки. І це був ЄДИНИЙ приклад, коли російська імперія визнала свою військову поразку. І була змушена перейти до мирного договору та торгівлі.

    Жодний інший народ Сибіру так довго і кровопролитною не боровся. Жодний! Чукчі не йшли на жодні переговори з ворогом. Чукотські воїни не один раз винищували експедиційні загони росіян та вщент руйнували закладені ними фортеці.

    До 1720 року у всьому Сибіру нескореною росіянами залишилася тільки територія, що була населена чукчами.

    Коли російські козаки досягли Чукотки у 17-му столітті, то їхньою головною метою було стягнення ясака (хутрової данини).

    Однак чукчі, на відміну від багатьох інших сибірських народів, рішуче відмовлялися його платити і чинили запеклий збройний опір.

    Перше зафіксоване зіткнення відбулося у 1641 році, коли чукчі напали на російських збирачів ясака в районі Колими.

    У 1649 році на річці Анадир був заснований Анадирський острог (фортеця), який став головною базою російської військової та адміністративної присутності на крайньому північному сході.

    У 18-му столітті російська імперія направила масштабні військові експедиції для підкорення чукчів. Одна із них відома як Анадирська партія. Ці походи очолювали Афанасій Шестаков і майор Дмитро Павлуцький. Вони обидва там і загинули. Загін Павлуцького було знищено, а загін Шестакова - захоплено.

    У війні з чукчами брав участь навіть російський флот.

    Російські війська вдавалися до жорстоких методів - знищували стійбища, вбивали старійшин. Нічого не нагадує?

    Сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх їх убив.

    Часто чукчі чинили самогубство цілими сім’ями, щоб не загинути від рук завойовників

    І відповідали партизанськими війнами, завдаючи росіянам значних втрат. Вони уникали прямих сутичок із великими загонами, озброєними гарматами, натомість атакували невеликі групи, обози та остроги, виснажуючи противника.

    Чукчі демонстрували виняткову мобільність, мужність і винахідливість.

    І росіяни обісралися.

    Утримання Анадирського острогу обходилось загарбницькій імперії у понад 1 мільйон рублів. А виручка від ясака була мізерною.

    Вся імперія з купою грошей не змогла далі тягти виснажливу для себе війну проти значно меншого за чисельністю і ресурсами народу.

    Чукчі захищали своє. Росіяни прагли забрати те, що їм не належало.

    І тоді росія була змушена змінити тактику. Це був економічно-дипломатичний компроміс.

    У 1788 році на річці Анюй відкрили ярмарок - типу «економічна інтеграція через взаємовигідну торгівлю».

    У 1779 році імператриця Катерина II підписала указ про прийняття чукчів у російське підданство. Чукчі офіційно прийняли російське підданство, але фактично зберегли самоврядування і свободу. Що дозволило їм залишатися відносно незалежними до радянського часу.

    І вже радянський союз завершив колонізацію чукчів остаточно. Знищуючи мову, культуру, традиційні ремесла, мистецтва, суспільний устрій, військовий дух, релігію, фольклор, міфологію.

    Чукчі не потрібні росії. Як і інші народи Сибіру. І це значною мірою пов’язано з Арктикою, яка містить значні запаси нафти, газу та мінералів. Корінні народи вимагають дотримання своїх прав під час розробки цих ресурсів, в тому числі права справедливої компенсації та участі в прибутках від видобутку ресурсів, які здійснюються на їхніх історичних землях.

    Трохи фактів:

    1. Етнічна чисельність чукчів становить близько 15–16 тисяч осіб.

    2. Серед корінних народів Північного Далекого Сходу (Чукотка та Камчатка), чукчі є найбільш чисельними. Всіх інших значно менше.

    3. Найбільшою групою населення Чукотського АО залишаються росіяни - близько 50 відсотків за переписом 2010 року.

    4. Лише 5–7 тисяч людей активно розмовляють чукотською мовою. Російська витісняє рідну мову.

    5. Чукотська мова має відмінності у вимові між чоловіками та жінками, пов'язані з табу на вимовляння імен родичів чоловіка.

    6. Основа життя чукчів - розведення оленів. Олень був усім: їжею, транспортом, одягом, житлом і матеріалом для знарядь.

    7. Чукчі були відомі своїм войовничим характером. Цей народ загартований у військовому плані. Кожен чоловік був готовим воїном.

    8. Чукчі мали високий рівень самоорганізації. Відсутність централізованої влади чи вождів ускладнювало їхнє підкорення. Навіть після підписання миру, будь-яка окрема община могла відновити бойові дії.

    9. Чукчі вірили, що всі природні об'єкти (сонце, місяць, річки, гори, олені, морські звірі) мають дух. Центральна фігура - Шаман. Він виступав посередником між світом людей і світом духів, лікував хвороби, пророкував і супроводжував душі померлих.

    10. Різьблення по кістці та моржовому іклу - найвідоміший вид чукотського мистецтва, визнаний у світі і охороняється ЮНЕСКО.

    11. Чукчі є одними з найбільш вразливих до кліматичних змін народів, тому тема зміни клімату та вплив на традиційний спосіб життя - це питання життя і смерті.

    12. Чукчі, як і багато інших корінних народів Півночі, мають генетичну особливість, яка призводить до уповільненого розщеплення алкоголю в організмі. Це робить їх більш чутливими до його впливу та підвищує ризик розвитку алкогольної залежності. Але питання не лише в генетиці. Генетичний фактор у поєднанні з соціально-економічними труднощами, історичними травмами та відсутністю традицій вживання алкоголю, є причиною високої поширеності проблем з алкоголем серед цих народів. Чим і користувалися завжди колонізатори.

    13. Разом з росіянами до чукчів через коряків, чуванців і юкагірів прийшли заразні хвороби, наприклад сифіліс, який по-чукотськи зветься «чуванською або російською хворобою».
    Народ, що рашка не змогла покорити...в той час Ви ж пам’ятаєте анекдоти про чукчів? Про всі народи були анекдоти, придумані в нетрях КДБ. Але про чукчів, мені здається, найобразливіші, найпринизливіші. Радянська система, і таким чином теж, мстила чукчам. Знаєте за що? За те, що росіянці 130 років намагалися завоювати чукчів. І не змогли цього зробити саме військовим шляхом. Російсько-чукотські війни продовжувалась з 1641-го по 1778-й роки. І це був ЄДИНИЙ приклад, коли російська імперія визнала свою військову поразку. І була змушена перейти до мирного договору та торгівлі. Жодний інший народ Сибіру так довго і кровопролитною не боровся. Жодний! Чукчі не йшли на жодні переговори з ворогом. Чукотські воїни не один раз винищували експедиційні загони росіян та вщент руйнували закладені ними фортеці. До 1720 року у всьому Сибіру нескореною росіянами залишилася тільки територія, що була населена чукчами. Коли російські козаки досягли Чукотки у 17-му столітті, то їхньою головною метою було стягнення ясака (хутрової данини). Однак чукчі, на відміну від багатьох інших сибірських народів, рішуче відмовлялися його платити і чинили запеклий збройний опір. Перше зафіксоване зіткнення відбулося у 1641 році, коли чукчі напали на російських збирачів ясака в районі Колими. У 1649 році на річці Анадир був заснований Анадирський острог (фортеця), який став головною базою російської військової та адміністративної присутності на крайньому північному сході. У 18-му столітті російська імперія направила масштабні військові експедиції для підкорення чукчів. Одна із них відома як Анадирська партія. Ці походи очолювали Афанасій Шестаков і майор Дмитро Павлуцький. Вони обидва там і загинули. Загін Павлуцького було знищено, а загін Шестакова - захоплено. У війні з чукчами брав участь навіть російський флот. Російські війська вдавалися до жорстоких методів - знищували стійбища, вбивали старійшин. Нічого не нагадує? Сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх їх убив. Часто чукчі чинили самогубство цілими сім’ями, щоб не загинути від рук завойовників І відповідали партизанськими війнами, завдаючи росіянам значних втрат. Вони уникали прямих сутичок із великими загонами, озброєними гарматами, натомість атакували невеликі групи, обози та остроги, виснажуючи противника. Чукчі демонстрували виняткову мобільність, мужність і винахідливість. І росіяни обісралися. Утримання Анадирського острогу обходилось загарбницькій імперії у понад 1 мільйон рублів. А виручка від ясака була мізерною. Вся імперія з купою грошей не змогла далі тягти виснажливу для себе війну проти значно меншого за чисельністю і ресурсами народу. Чукчі захищали своє. Росіяни прагли забрати те, що їм не належало. І тоді росія була змушена змінити тактику. Це був економічно-дипломатичний компроміс. У 1788 році на річці Анюй відкрили ярмарок - типу «економічна інтеграція через взаємовигідну торгівлю». У 1779 році імператриця Катерина II підписала указ про прийняття чукчів у російське підданство. Чукчі офіційно прийняли російське підданство, але фактично зберегли самоврядування і свободу. Що дозволило їм залишатися відносно незалежними до радянського часу. І вже радянський союз завершив колонізацію чукчів остаточно. Знищуючи мову, культуру, традиційні ремесла, мистецтва, суспільний устрій, військовий дух, релігію, фольклор, міфологію. Чукчі не потрібні росії. Як і інші народи Сибіру. І це значною мірою пов’язано з Арктикою, яка містить значні запаси нафти, газу та мінералів. Корінні народи вимагають дотримання своїх прав під час розробки цих ресурсів, в тому числі права справедливої компенсації та участі в прибутках від видобутку ресурсів, які здійснюються на їхніх історичних землях. Трохи фактів: 1. Етнічна чисельність чукчів становить близько 15–16 тисяч осіб. 2. Серед корінних народів Північного Далекого Сходу (Чукотка та Камчатка), чукчі є найбільш чисельними. Всіх інших значно менше. 3. Найбільшою групою населення Чукотського АО залишаються росіяни - близько 50 відсотків за переписом 2010 року. 4. Лише 5–7 тисяч людей активно розмовляють чукотською мовою. Російська витісняє рідну мову. 5. Чукотська мова має відмінності у вимові між чоловіками та жінками, пов'язані з табу на вимовляння імен родичів чоловіка. 6. Основа життя чукчів - розведення оленів. Олень був усім: їжею, транспортом, одягом, житлом і матеріалом для знарядь. 7. Чукчі були відомі своїм войовничим характером. Цей народ загартований у військовому плані. Кожен чоловік був готовим воїном. 8. Чукчі мали високий рівень самоорганізації. Відсутність централізованої влади чи вождів ускладнювало їхнє підкорення. Навіть після підписання миру, будь-яка окрема община могла відновити бойові дії. 9. Чукчі вірили, що всі природні об'єкти (сонце, місяць, річки, гори, олені, морські звірі) мають дух. Центральна фігура - Шаман. Він виступав посередником між світом людей і світом духів, лікував хвороби, пророкував і супроводжував душі померлих. 10. Різьблення по кістці та моржовому іклу - найвідоміший вид чукотського мистецтва, визнаний у світі і охороняється ЮНЕСКО. 11. Чукчі є одними з найбільш вразливих до кліматичних змін народів, тому тема зміни клімату та вплив на традиційний спосіб життя - це питання життя і смерті. 12. Чукчі, як і багато інших корінних народів Півночі, мають генетичну особливість, яка призводить до уповільненого розщеплення алкоголю в організмі. Це робить їх більш чутливими до його впливу та підвищує ризик розвитку алкогольної залежності. Але питання не лише в генетиці. Генетичний фактор у поєднанні з соціально-економічними труднощами, історичними травмами та відсутністю традицій вживання алкоголю, є причиною високої поширеності проблем з алкоголем серед цих народів. Чим і користувалися завжди колонізатори. 13. Разом з росіянами до чукчів через коряків, чуванців і юкагірів прийшли заразні хвороби, наприклад сифіліс, який по-чукотськи зветься «чуванською або російською хворобою».
    388переглядів
  • #події
    ⚓️ "Уся Червона Лінія": Як кабель 1902 року з'єднав Канаду й Австралію через Тихий океан
    31 жовтня 1902 року ознаменувало завершення епохального проєкту, який назавжди змінив географію світових комунікацій: було прокладено перший транстихоокеанський телеграфний кабель, що зв'язав Канаду й Австралію. Ця подія стала кульмінацією амбітного плану, відомого як "Уся Червона Лінія" (All Red Line), мета якого полягала у створенні повністю контрольованої Британською імперією системи зв'язку, що оперізувала б усю земну кулю. 🌍
    Стратегічна необхідність
    Наприкінці XIX століття Велика Британія домінувала на світовому ринку телеграфних кабелів, проте її зв'язок з ключовими домініонами в Тихоокеанському регіоні (Австралією та Новою Зеландією) пролягав через іноземні території. Це створювало стратегічну вразливість у разі конфліктів. Канадський інженер та один з ініціаторів проєкту, сер Сендфорд Флемінг (Sir Sandford Fleming), наполягав на необхідності "імперського кабелю", усі точки приземлення якого знаходилися б виключно на британських або дружніх домініонних землях.
    Проєкт "Уся Червона Лінія"
    Назва "Уся Червона Лінія" походить від традиції на політичних картах того часу зафарбовувати території Британської імперії червоним кольором. Це була не просто комерційна, а потужна політична та військова ініціатива, фінансована спільно урядами Великої Британії, Канади, Австралії та Нової Зеландії.
    * Маршрут: Кабель пролягав від Бемфілда (Bamfield) на острові Ванкувер у Канаді до Саутпорта (Southport) у Квінсленді, Австралія.
    * Проміжні станції: Щоб підтримувати сигнал на величезній відстані, були необхідні ретрансляційні станції на островах, які також були частиною імперії: острів Фаннінг (Tabuaeran, тепер Кірибаті), Фіджі та острів Норфолк (з відгалуженням до Нової Зеландії). Найдовший сегмент між Бемфілдом та о. Фаннінг мав довжину понад 5 500 кілометрів.
    * Завершення: Фінальна ділянка тихоокеанського кабелю була прокладена саме 31 жовтня 1902 року.
    Наслідки та значення
    Завершення транстихоокеанського кабелю стало технічним тріумфом і ознаменувало повне телеграфне кільце навколо земної кулі, яке контролювалося британською владою.
    * Швидкість комунікації: Новини та урядові розпорядження, які раніше йшли тижні морським шляхом, тепер могли бути передані за лічені години. Це значно прискорило торгівлю, політичне управління та військове командування в межах імперії.
    * Зниження тарифів: Введення "Червоної Лінії" створило конкуренцію існуючим приватним операторам, що призвело до суттєвого зниження тарифів на міжнародні повідомлення, зробивши телеграф доступнішим для бізнесу та широкої публіки.
    * Безпека: Лінія забезпечила захищений зв'язок між ключовими колоніями, що було критично важливо, особливо під час Першої світової війни, коли німецькі військові спроби перерізати кабелі виявилися невдалими через велику кількість резервних шляхів.
    Цей кабель символізував пік могутності Британської імперії, демонструючи, як технологічний прогрес використовувався для зміцнення політичної та економічної влади на глобальному рівні.
    #події ⚓️ "Уся Червона Лінія": Як кабель 1902 року з'єднав Канаду й Австралію через Тихий океан 31 жовтня 1902 року ознаменувало завершення епохального проєкту, який назавжди змінив географію світових комунікацій: було прокладено перший транстихоокеанський телеграфний кабель, що зв'язав Канаду й Австралію. Ця подія стала кульмінацією амбітного плану, відомого як "Уся Червона Лінія" (All Red Line), мета якого полягала у створенні повністю контрольованої Британською імперією системи зв'язку, що оперізувала б усю земну кулю. 🌍 Стратегічна необхідність Наприкінці XIX століття Велика Британія домінувала на світовому ринку телеграфних кабелів, проте її зв'язок з ключовими домініонами в Тихоокеанському регіоні (Австралією та Новою Зеландією) пролягав через іноземні території. Це створювало стратегічну вразливість у разі конфліктів. Канадський інженер та один з ініціаторів проєкту, сер Сендфорд Флемінг (Sir Sandford Fleming), наполягав на необхідності "імперського кабелю", усі точки приземлення якого знаходилися б виключно на британських або дружніх домініонних землях. Проєкт "Уся Червона Лінія" Назва "Уся Червона Лінія" походить від традиції на політичних картах того часу зафарбовувати території Британської імперії червоним кольором. Це була не просто комерційна, а потужна політична та військова ініціатива, фінансована спільно урядами Великої Британії, Канади, Австралії та Нової Зеландії. * Маршрут: Кабель пролягав від Бемфілда (Bamfield) на острові Ванкувер у Канаді до Саутпорта (Southport) у Квінсленді, Австралія. * Проміжні станції: Щоб підтримувати сигнал на величезній відстані, були необхідні ретрансляційні станції на островах, які також були частиною імперії: острів Фаннінг (Tabuaeran, тепер Кірибаті), Фіджі та острів Норфолк (з відгалуженням до Нової Зеландії). Найдовший сегмент між Бемфілдом та о. Фаннінг мав довжину понад 5 500 кілометрів. * Завершення: Фінальна ділянка тихоокеанського кабелю була прокладена саме 31 жовтня 1902 року. Наслідки та значення Завершення транстихоокеанського кабелю стало технічним тріумфом і ознаменувало повне телеграфне кільце навколо земної кулі, яке контролювалося британською владою. * Швидкість комунікації: Новини та урядові розпорядження, які раніше йшли тижні морським шляхом, тепер могли бути передані за лічені години. Це значно прискорило торгівлю, політичне управління та військове командування в межах імперії. * Зниження тарифів: Введення "Червоної Лінії" створило конкуренцію існуючим приватним операторам, що призвело до суттєвого зниження тарифів на міжнародні повідомлення, зробивши телеграф доступнішим для бізнесу та широкої публіки. * Безпека: Лінія забезпечила захищений зв'язок між ключовими колоніями, що було критично важливо, особливо під час Першої світової війни, коли німецькі військові спроби перерізати кабелі виявилися невдалими через велику кількість резервних шляхів. Цей кабель символізував пік могутності Британської імперії, демонструючи, як технологічний прогрес використовувався для зміцнення політичної та економічної влади на глобальному рівні.
    Like
    Love
    2
    281переглядів 1 Поширень
  • Міжнародний день вина «Каріньян»
    Міжнародний день вина «Каріньян» (International Carignan Day) відзначається кожного року у останній четвер жовтня, присвячений сорту винограду Каріньян, історичному сорту винограду, який колись широко вирощувався в таких регіонах, як Лангедок-Руссільйон у Франції. Цей день проливає світло на значення винограду, його історію та його відродження у виноробстві.

    Історичне значення каріньяну
    Каріньян, відомий під різними назвами залежно від країни, має багату історію, особливо у Франції. У Лангедок-Руссільйон Каріньян колись був настільки поширений, що протягом значної частини минулого століття став найпоширенішою виноградною лозою у Франції. До середини 20-го століття Каріньян був основою виноробства, особливо в 1950-х і 1960-х роках. Його широке розповсюдження було зумовлене насамперед високою врожайністю.


    Однак, незважаючи на широке розповсюдження, Каріньян стикався з певними проблемами. Сорт винограду був пізньостиглим і мав репутацію непридатного для раннього споживання. Як зазначає винний експерт Янчіс Робінсон, Каріньян вважався “непридатним для раннього споживання, але негідним для дозрівання”. Таке сприйняття призвело до занепаду його популярності.

    Відродження каріньяну
    Незважаючи на труднощі та дещо заплямовану репутацію винограду в середині 20-го століття, Каріньян пережив відродження. Завдяки кільком відданим виробникам, які розпізнали потенціал старих лоз Каріньяну, цей сорт винограду отримав нове дихання. Ці виробники використовували старі лози для виробництва багатих, фруктово-землянистих вин Каріньян, які зараз користуються попитом серед любителів вина.

    Для тих, хто цінує такі вина, як зінфандель, мерло або купажі Кот-дю-Рон, Каріньян пропонує чудовий досвід. Найкращі вина з Каріньяну, як правило, походять зі старих лоз (vieilles vignes), де продуктивність винограду низька. Ці вина характеризуються багатим фруктовим смаком, м’якою текстурою та легкими танінами порівняно з такими винами, як Каберне.

    Міжнародний день каріньяну – це можливість для любителів вина, виробників і продавців відсвяткувати цей історичний сорт винограду. Заходи, дегустації та акції, присвячені винам з Каріньяну, організовуються для того, щоб підкреслити унікальні характеристики винограду та його внесок у виноробну галузь.

    Міжнародний день каріньяну – це більше, ніж просто вшанування сорту винограду; це свідчення стійкості та адаптивності виноробної галузі.
    Міжнародний день вина «Каріньян» Міжнародний день вина «Каріньян» (International Carignan Day) відзначається кожного року у останній четвер жовтня, присвячений сорту винограду Каріньян, історичному сорту винограду, який колись широко вирощувався в таких регіонах, як Лангедок-Руссільйон у Франції. Цей день проливає світло на значення винограду, його історію та його відродження у виноробстві. Історичне значення каріньяну Каріньян, відомий під різними назвами залежно від країни, має багату історію, особливо у Франції. У Лангедок-Руссільйон Каріньян колись був настільки поширений, що протягом значної частини минулого століття став найпоширенішою виноградною лозою у Франції. До середини 20-го століття Каріньян був основою виноробства, особливо в 1950-х і 1960-х роках. Його широке розповсюдження було зумовлене насамперед високою врожайністю. Однак, незважаючи на широке розповсюдження, Каріньян стикався з певними проблемами. Сорт винограду був пізньостиглим і мав репутацію непридатного для раннього споживання. Як зазначає винний експерт Янчіс Робінсон, Каріньян вважався “непридатним для раннього споживання, але негідним для дозрівання”. Таке сприйняття призвело до занепаду його популярності. Відродження каріньяну Незважаючи на труднощі та дещо заплямовану репутацію винограду в середині 20-го століття, Каріньян пережив відродження. Завдяки кільком відданим виробникам, які розпізнали потенціал старих лоз Каріньяну, цей сорт винограду отримав нове дихання. Ці виробники використовували старі лози для виробництва багатих, фруктово-землянистих вин Каріньян, які зараз користуються попитом серед любителів вина. Для тих, хто цінує такі вина, як зінфандель, мерло або купажі Кот-дю-Рон, Каріньян пропонує чудовий досвід. Найкращі вина з Каріньяну, як правило, походять зі старих лоз (vieilles vignes), де продуктивність винограду низька. Ці вина характеризуються багатим фруктовим смаком, м’якою текстурою та легкими танінами порівняно з такими винами, як Каберне. Міжнародний день каріньяну – це можливість для любителів вина, виробників і продавців відсвяткувати цей історичний сорт винограду. Заходи, дегустації та акції, присвячені винам з Каріньяну, організовуються для того, щоб підкреслити унікальні характеристики винограду та його внесок у виноробну галузь. Міжнародний день каріньяну – це більше, ніж просто вшанування сорту винограду; це свідчення стійкості та адаптивності виноробної галузі.
    177переглядів
Більше результатів