#поезія Ви кликали мене крізь далину, де обрії — від моря і до неба. Я чула голос, наче глибину… А може, власне, і було не треба. То, може, був лиш відгомін дощів, що ніжно пестив словом щокраплини. А я всі ці стотисячі разів Гадала: Ви — так щиро, безневинно. Ну і нехай! Тут — у старих містах, де лине звук австрійської бруківки, немов у кадрі нечіткої плівки змиває дощ цілунки на вустах. Позиркує зухвало у мій бік стара ворожка. Кидає на карти. Її би запитати було варто: «Любові скільки треба на наш вік?» Та я ішла — без мапи, без причин. Зайшла в кав’ярню по «Американо». Було мені на серці трохи п’яно — без музики, без дотиків, без вин... Чи, може, в мене цінності не ті? І раптом хтось гукає: «От халепа! Любов — єдина істина в житті! Все решта — тільки кручі і вертепи». Ольга Береза Вірш «Кручі і вертепи»

#дати 🏴󠁧󠁢󠁳󠁣󠁴󠁿 Романтик Моря та Пригод: Життя і спадщина Роберта Луїса Стівенсона. 13 листопада 1850 року в Единбурзі, Шотландія, народився чоловік, чиї історії про піратів, пригоди та подвійну природу людини стали невід'ємною частиною світової літературної спадщини – Роберт Луїс Стівенсон (Robert Louis Stevenson). Незважаючи на постійну боротьбу з хворобами, він прожив життя, сповнене подорожей і творчості, залишивши по собі твори, які й досі захоплюють мільйони читачів. Життя всупереч недузі Стівенсон народився у сім'ї інженерів-будівельників маяків, і від нього очікували продовження сімейної справи. Однак слабке здоров'я (ймовірно, туберкульоз) та пристрасть до літератури змусили його обрати інший шлях. Він вивчав право, але ніколи не працював за фахом, присвятивши себе письменництву. 📚 Через хворобу Стівенсон постійно шукав тепліший клімат, що зробило його життя низкою тривалих подорожей. Саме ці мандри стали невичерпним джерелом натхнення для його пригодницьких романів та есе. Його романтичний образ письменника-мандрівника, який бореться з недугою, міцно закріпився в літературній історії. Шедеври світової класики Творчий доробок Стівенсона є надзвичайно різноманітним, але найбільшу славу йому принесли романи, які майстерно поєднують гострий сюжет, психологічну глибину та філософські роздуми: * «Острів скарбів» (Treasure Island, 1883). Цей пригодницький роман став еталоном піратської прози та подарував світові незабутнього персонажа – харизматичного і підступного пірата Джона Сільвера. * «Химерна історія доктора Джекіла і містера Гайда» (Strange Case of Dr Jekyll and Mr Hyde, 1886). Філософська повість, що досліджує природу зла та роздвоєння особистості. Вона стала класичним прикладом готичної літератури та глибоким психологічним дослідженням. * «Викрадений» (Kidnapped, 1886). Історико-пригодницький роман, що розповідає про події в Шотландії XVIII століття. Стівенсон також був чудовим поетом (особливо відома його збірка «Дитячий квітник віршів») та есеїстом, демонструючи глибоку інтелектуальну думку та витончений стиль. Останні роки на Самоа У пошуках ідеального клімату, Стівенсон зрештою оселився на острові Самоа (Тихий океан), де провів останні чотири роки життя. Він не лише продовжував активно писати, але й глибоко інтегрувався в життя місцевої громади, за що отримав шанобливе прізвисько «Тусітала» – Оповідач. Його ставлення до колоніальної політики та захист інтересів самоанців зробили його шанованою фігурою серед остров'ян. Роберт Луїс Стівенсон помер на Самоа у 1894 році. Його творчість, наповнена духом подорожей, романтикою свободи та глибоким розумінням людської природи, забезпечила йому вічне місце в пантеоні світових літературних геніїв. 🌟

ЖИТТЯ БЕЗ КОХАННЯ (рондель) Життя без кохання — як книга без слів, Де літери сплять у порожній тиші, Де холод самотності віє в душі І мрію морозить завжди між рядків. Та світ оживає у подиху днів, Коли між серцями злітають вірші. Життя без кохання — як книга без слів, Де літери сплять у порожній тиші. Це ніби весна без прозорих струмків, Як ніч без зірок у безмежній глуши, І тільки любов нас веде по межі. Хай світ не забуде цей дивний мотив: Життя без кохання — як книга без слів. Мирослав Манюк 06.11.2025

💙💛 У Брукліні поліцейський на коні почув українську й прочитав вірш Шевченка — каже, вивчав мову в коледжі й досі пам’ятає цей вірш📹 bonsoir_laboureur / Threads #відео_video #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news_humour #гумор #humour #hilarity #animals #brovaryregion

🇺🇦🇺🇸 Користувачка Threads поділилася історією зі своєї фотосесії в парку. Під час зйомки клієнтів вона випадково зустріла поліцейських на конях. Один із правоохоронців запитав, чи не хотіли б вони, щоб коні потрапили в кадр, і почав спілкуватися з нею українською. «Потім чує як я говорю до клієнтів, і каже: “Я знаю українську! Вивчав у коледжі на Манхеттені. І навіть знаю вірш Шевченка.” Я запитую: ви українець? Він: ні, американець, просто вчив мову в коледжі Я: “Таак?! Треба це зняти!”» , — розповіла фотографка. Відео: bonsoir_laboureur/Threads

#поезія Поговори зі мною осінь Поговори зі мною осінь, І розкажи,чого сумна... З тобою дощ гуляє й вітер, Ти не самотня,не одна. Чи від мелодії сумної, Що вітер стиха тобі грав Ти сльози ллєш із неба свої, Чи хтось образливе сказав... Чи є зажурена від того, Що більш немаєш ти краси, Лише стоять дерева голі, І неспівають вже птахи... А може плачеш ти й сумуєш, Бо маєш скоро вже піти... Зимі ти місце своє вступиш, Так мусить буть,як не крути. Та через рік ти знову прийдеш, Чекати будем всі тебе, Зимою,літом і весною Ми будем згадувати все. У пам'яті,і ще на фото Залишиться твоя краса, Чарівна й неймовірна осінь- В природі твориш чудеса. З собою завжди носиш пензля, І фарби завжди при тобі... Поетам в дар даєш натхнення, І я пишу оці вірші... Золотокоса панна-осінь, Ти мудра є й хороша,знай, Бо тільки ти нам в дар приносиш Багатий й щедрий урожай. Тобою ще любуюсь трошки, Бо скоро відлетиш,як птах... Залиш мені одне,я прошу- Лиш світло осені в очах. Аня Дубина

🔥 Шановні поети, та любителі поезії! Стартує щомісячний поетичний конкурс від «Поетів Інтернету» у Телеграмі! 🔥 ✍️ Ви надсилаєте свій вірш та робите вступний внесок від 100 грн. 🏆 Переможця обирають читачі своїми реакціями! 💰 Призи: + грошова винагорода 80% від усього зібраного призового фонду + золота електронна грамота + персональний розбір вірша + декламація вірша + пісня на вірш + відеокліп на вірш + респект від спільноти 📅 Прийняття робіт та голосування відбувається на протязі місяця. 📅 Нагородження: 1 число кожного місяця. Тема, розмір та стиль вірша – вільні! Один автор – один вірш. Щоб стати учасником, потрібно приєднатися до спільноти, ось посилання: https://t.me/+R1ou4seew4kyNWUy Умови участі – у гілці «КОНКУРС» Приєднуйтесь! Перемагайте! Творіть та гроші заробляйте! ✨

І поки «срачі» щодо Всеукраїнського диктанту єдности «Треба жити» трохи вщухають… Маю вірш😉🫶 А треба жити. Всім нам треба жити. Життя іде — ні грама не стоїть… І кожним подихом щоранку дорожити, І дякувати Богу за цю мить. І бачити, яким буває небо, Які бувають гарні вечори, І що шепочуть над водою верби, І що підспівують їм юні явори. Бо треба жити. Всім нам треба жити. Серед новин і вічної зими… І як важливо душу не згубити У цих тенетах вражої пітьми. А треба жити… Хоч ламають крила, Хоч часом все буває шкереберть… Бо часто так, чекаючи на диво, Нас у буденності з’їдає круговерть. Бо треба жити, любі, треба жити — Радіти літній спеці і дощам, Кохати, вірити й Господа молити, Щоб силу дарував у штормі нам. Бо треба жити… Якось треба жити. Із першим проліском вдихати аромат, А ще — навчитися нікого не судити, Бо кожен має свій етап із втрат… © Аліна Войтенко І будемо жити - всупереч історії і заради тих, хто після нас говоритиме нашою мовою!🫂

#дати Терентій (Терешко) Макарович Пархоменко (28 жовтня 1872 — 23 травня 1910) — відомий український кобзар із чернігівського Полісся, уродженець села Волосківці (нині Чернігівська область). Він навчався у кобзаря Андрія Гайденка і був талановитим бандуристом, майстром своєї справи. Пархоменко знав вісім дум, історичні пісні про Морозенка, Саву Чалого, а також низку духовних віршів, псальмів і сатиричних пісень, таких як «Хома і Ярема», «Дворянка», «Міщанка», «Теща», а також танці «Козачок», «Дудочка», «Тетяна». У його репертуарі були характерні мелодії, виконані високим голосом із виразною фразировкою, під акомпанемент бандури, яку він тримав між колінами традиційним чернігівським способом. Його бандура мала 6 металевих обтягнутих басів і 14 приструнків на корпусі. Грав переважно двома пальцями правої руки (вказівним і середнім), а ліва рука використовувалася винятково для гри на басах. Пархоменко був сліпим від дитинства, але це не завадило йому стати відомим виконавцем. Його високий рівень виконавської культури оцінювали такі видатні діячі, як Іван Франко, Микола Сумцов, Олена Пчілка та інші. Він мав учнів, серед яких були Михайло Домонтович, Василь Потапенко, та Никон Прудкий. Його мистецтво мало значний вплив на розвиток гри на бандурі в Україні. Помер Терентій Пархоменко 23 травня 1910 року. Під час свого останнього концерту в Умані він зіткнувся з утисками від жандармів, що, ймовірно, сприяло його передчасній смерті

#поезія Вона любила дощ, а дощ любив її… Приходив уночі, сідав на підвіконні, Він знав про неї все, читав її вірші І цілував її простягнуті долоні. Смішний романтик дощ у душу заглядав, Він плакав про своє, у шибку бив щосили. Він знав, що він пропав, і мріяв про одне, Щоби вона його так само полюбила. Вона ділила з ним і радість, і печаль, І сльози під дощем здавалися водою, Котились по лиці, немов гірський кришталь. Їх бережно збирав і забирав з собою. Вона любила дощ, а дощ любив її, Тихенько обіймав її тендітні плечі, Він спокій дарував і мир її душі, Він рятував її від болю й порожнечі. Руслана Василів