• #жінка #природа #вода #човен #парасолька #лебідь #квіти
    #жінка #природа #вода #човен #парасолька #лебідь #квіти
    4views
  • Є люди, які ходять у театр. Є ті, що займаються спортом. А є рибалки. У них свої обряди, свої святині, свої заклинання і навіть свої великомученики, які сидітимуть по пояс у холодній воді й уперто віритимуть, що сьогодні точно клюне.

    Усе починається з вечора задовго до світанку. Коли нормальні люди ще бачать десятий сон, на кухні рибалки розгортається штаб справжньої спецоперації. Він перевіряє вудки, волосінь, гачки, поплавці, грузила, дзвіночки, приманки, прикормку, термос, складаний стілець, ароматизатори, дощовик, гумові чоботи, запасний дощовик, запасні чоботи і ще двадцять сім речей, про призначення яких знає лише сам рибалка та, мабуть, Господь Бог.

    Коли будильник дзвонить о третій ранку, рибалка вже на ногах. На берег він приходить із таким спорядженням, ніби збирається не на карася, а визволяти планету від прибульців або щонайменше полювати на тигра. Якщо підрахувати вагу всього, що він приніс, то легше й дешевше було б узяти саму рибу з магазину. Але це було б надто просто. Де ж тоді романтика?І

    Oсь починається полювання. Рибалка сідає і завмирає. Людина, яка вдома не може п'ять хвилин вислухати дружину без телефону в руках, раптом стає пам'ятником терпінню. Минає година, дві, три... З боку здається, що людина медитує. Насправді ж вона веде жорстку психологічну дуель із карасем. Світ може закінчитися, метеорит — упасти, цивілізація — зникнути, але якщо в цей момент клюне, він про це дізнається останнім.

    Десь там, під водою, риба живе своїм спокійним життям. Вона просто прокинулася, хотіла поснідати, поплавати серед латаття або мовчки подивитися на водорості. Але ні. На неї вже чатують. Перед її носом починає звисати підозріло смачний черв'як. Їй пропонують його так настирливо, що будь-який продавець на базарі позаздрив би. — Безкоштовно? — думає риба. І саме ця думка вже століттями губить не лише людей.

    І ось... поплавок здригнувся. Усе! Серце калатає так, ніби на тому кінці сидить щонайменше крокодил або морське чудовисько. Підсікання з таким завзяттям, що ледь не тріщить вудлище! Боротьба! Адреналін! І урочистий вигук, який чути на сусідньому березі:— Є! Оце звір!Нарешті перемога. Щоправда, переможений важить менше, ніж ключі від квартири або бутерброд, який рибалка з'їв дорогою до водойми. Карась дивиться на рибалку своїми круглими очима, ніби хоче сказати: Серйозно? Ви привезли півмагазину спорядження, прокинулися серед ночі й просиділи чотири години, щоб упіймати мене?Але рибалка вже абсолютно щасливий. Він фотографує здобич із різних ракурсів, потім фотографується разом із нею і терміново телефонує друзям: «Бачив би ти, який кабан!».

    Далі починається найцікавіше. До вечора ця риба у спогадах трохи підростає. Через тиждень вона збільшується вдвічі й уже ледь не вириває вудку з рук. А до зими вона перетворюється на підводного велетня, який мало не перевертав човен і дивився на героя поглядом морського дракона. І найдивніше, що всі інші рибалки уважно слухають і кивають. Вони знають, що це неправда, але мовчать. Бо в кожного в запасі є свій карась, який колись важив кілограмів із двадцять.

    Та дивно інше. Рибалка зовсім не сердиться, якщо не впіймає взагалі нічого. Він повертається додому засмаглий, покусаний комарами, втомлений, але абсолютно задоволений, і каже:— Гарно відпочив.
    І справді. Здається, що риба тут узагалі ні до чого, і справа була зовсім не в ній. Рибалка їде не за кілограмами м'яса. Йому просто іноді життєво необхідна ця втеча від міської метушні: світанок над тихою водою, запах очерету, гарячий чай із термоса, мовчання, яке нікого не ображає, і наївна, майже дитяча віра, що ось-ось поплавок зникне під водою.А риба... Вона просто працює безкоштовним психотерапевтом без диплома. І, на відміну від людських спеціалістів, бере за свої послуги лише одного необережного черв'яка та ще одну дивну історію, яку ввечері обов'язково розповість своїм малькам:
    — Діти, сьогодні я бачила дивну істоту. Сиділа на березі шість годин, мерзла, мовчала, дивилася на воду і ну ду-у-уже хотіла зі мною познайомитися!
    --------------------
    https://arkush.net/user/16240
    Є люди, які ходять у театр. Є ті, що займаються спортом. А є рибалки. У них свої обряди, свої святині, свої заклинання і навіть свої великомученики, які сидітимуть по пояс у холодній воді й уперто віритимуть, що сьогодні точно клюне. Усе починається з вечора задовго до світанку. Коли нормальні люди ще бачать десятий сон, на кухні рибалки розгортається штаб справжньої спецоперації. Він перевіряє вудки, волосінь, гачки, поплавці, грузила, дзвіночки, приманки, прикормку, термос, складаний стілець, ароматизатори, дощовик, гумові чоботи, запасний дощовик, запасні чоботи і ще двадцять сім речей, про призначення яких знає лише сам рибалка та, мабуть, Господь Бог. Коли будильник дзвонить о третій ранку, рибалка вже на ногах. На берег він приходить із таким спорядженням, ніби збирається не на карася, а визволяти планету від прибульців або щонайменше полювати на тигра. Якщо підрахувати вагу всього, що він приніс, то легше й дешевше було б узяти саму рибу з магазину. Але це було б надто просто. Де ж тоді романтика?І Oсь починається полювання. Рибалка сідає і завмирає. Людина, яка вдома не може п'ять хвилин вислухати дружину без телефону в руках, раптом стає пам'ятником терпінню. Минає година, дві, три... З боку здається, що людина медитує. Насправді ж вона веде жорстку психологічну дуель із карасем. Світ може закінчитися, метеорит — упасти, цивілізація — зникнути, але якщо в цей момент клюне, він про це дізнається останнім. Десь там, під водою, риба живе своїм спокійним життям. Вона просто прокинулася, хотіла поснідати, поплавати серед латаття або мовчки подивитися на водорості. Але ні. На неї вже чатують. Перед її носом починає звисати підозріло смачний черв'як. Їй пропонують його так настирливо, що будь-який продавець на базарі позаздрив би. — Безкоштовно? — думає риба. І саме ця думка вже століттями губить не лише людей. І ось... поплавок здригнувся. Усе! Серце калатає так, ніби на тому кінці сидить щонайменше крокодил або морське чудовисько. Підсікання з таким завзяттям, що ледь не тріщить вудлище! Боротьба! Адреналін! І урочистий вигук, який чути на сусідньому березі:— Є! Оце звір!Нарешті перемога. Щоправда, переможений важить менше, ніж ключі від квартири або бутерброд, який рибалка з'їв дорогою до водойми. Карась дивиться на рибалку своїми круглими очима, ніби хоче сказати: Серйозно? Ви привезли півмагазину спорядження, прокинулися серед ночі й просиділи чотири години, щоб упіймати мене?Але рибалка вже абсолютно щасливий. Він фотографує здобич із різних ракурсів, потім фотографується разом із нею і терміново телефонує друзям: «Бачив би ти, який кабан!». Далі починається найцікавіше. До вечора ця риба у спогадах трохи підростає. Через тиждень вона збільшується вдвічі й уже ледь не вириває вудку з рук. А до зими вона перетворюється на підводного велетня, який мало не перевертав човен і дивився на героя поглядом морського дракона. І найдивніше, що всі інші рибалки уважно слухають і кивають. Вони знають, що це неправда, але мовчать. Бо в кожного в запасі є свій карась, який колись важив кілограмів із двадцять. Та дивно інше. Рибалка зовсім не сердиться, якщо не впіймає взагалі нічого. Він повертається додому засмаглий, покусаний комарами, втомлений, але абсолютно задоволений, і каже:— Гарно відпочив. І справді. Здається, що риба тут узагалі ні до чого, і справа була зовсім не в ній. Рибалка їде не за кілограмами м'яса. Йому просто іноді життєво необхідна ця втеча від міської метушні: світанок над тихою водою, запах очерету, гарячий чай із термоса, мовчання, яке нікого не ображає, і наївна, майже дитяча віра, що ось-ось поплавок зникне під водою.А риба... Вона просто працює безкоштовним психотерапевтом без диплома. І, на відміну від людських спеціалістів, бере за свої послуги лише одного необережного черв'яка та ще одну дивну історію, яку ввечері обов'язково розповість своїм малькам: — Діти, сьогодні я бачила дивну істоту. Сиділа на березі шість годин, мерзла, мовчала, дивилася на воду і ну ду-у-уже хотіла зі мною познайомитися! -------------------- https://arkush.net/user/16240
    1
    2comments 767views
  • Пінгвін застрибнув у човен, рятуючись від косаток.
    Хижаки помітили субантарктичного пінгвіна, що плив поблизу, і кинулися в погоню. Щоб уникнути неминучої загибелі, пінгвін спробував застрибнути в човен з туристами, але в нього це вийшло тільки з другої спроби.
    Пінгвін застрибнув у човен, рятуючись від косаток. Хижаки помітили субантарктичного пінгвіна, що плив поблизу, і кинулися в погоню. Щоб уникнути неминучої загибелі, пінгвін спробував застрибнути в човен з туристами, але в нього це вийшло тільки з другої спроби.
    1
    188views 59Plays
  • 🦛 Бегемот напав на човен із туристами в Національний парк королеви Єлизавети
    У Національний парк королеви Єлизавети розлючений бегемот кинувся переслідувати туристичне судно. Завдяки швидкій реакції капітана атаки вдалося уникнути — ніхто не постраждав.
    Бегемоти — зовсім не милі увальні, а одні з найагресивніших тварин Африки. Попри свою масивність, вони здатні розвивати високу швидкість і люто захищають свою територію.
    Щороку бегемоти стають причиною загибелі приблизно від 500 до 3000 людей — більше, ніж багато хижаків континенту.
    🦛 Бегемот напав на човен із туристами в Національний парк королеви Єлизавети У Національний парк королеви Єлизавети розлючений бегемот кинувся переслідувати туристичне судно. Завдяки швидкій реакції капітана атаки вдалося уникнути — ніхто не постраждав. Бегемоти — зовсім не милі увальні, а одні з найагресивніших тварин Африки. Попри свою масивність, вони здатні розвивати високу швидкість і люто захищають свою територію. Щороку бегемоти стають причиною загибелі приблизно від 500 до 3000 людей — більше, ніж багато хижаків континенту.
    379views 11Plays
  • ДО МИРОСЛАВА

    На березі тихім стояла з тобою
    І досі тримає твій погляд свідомість,
    Неначе пливу по життю без турботи.

    А потім під каву сиділи ми вдома,
    Ти мовив про мандри крізь дощ і тумани,
    Крізь всі океани, країни відомі...

    Я слухала довго про ці твої мандри,
    Як хвилі важкі до причалів приходять,
    А човен цілує усі океани.

    Твої небезпечні бажання й пригоди,
    Немов у вині незнайомі букети:
    Від них я постійно живу в насолоді.

    Мені не забути ці спільні вікенди,
    Бо шарм твій лишився як подихи вітру
    І досі бринять поетичні куплети.

    Я знала людей, що не зовсім привітні,
    Та ти усміхнувся, попавши в десятку
    І став назавжди сингулярним на світі.

    Тепер я дивлюся на обрій завзято,
    Де ти розриваєш великі простори
    І хочу для тебе лишити дитятко.

    Щоб разом утрьох нам дивитись на зорі.

    Пані L (Паніель)
    24.05.2026
    ДО МИРОСЛАВА На березі тихім стояла з тобою І досі тримає твій погляд свідомість, Неначе пливу по життю без турботи. А потім під каву сиділи ми вдома, Ти мовив про мандри крізь дощ і тумани, Крізь всі океани, країни відомі... Я слухала довго про ці твої мандри, Як хвилі важкі до причалів приходять, А човен цілує усі океани. Твої небезпечні бажання й пригоди, Немов у вині незнайомі букети: Від них я постійно живу в насолоді. Мені не забути ці спільні вікенди, Бо шарм твій лишився як подихи вітру І досі бринять поетичні куплети. Я знала людей, що не зовсім привітні, Та ти усміхнувся, попавши в десятку І став назавжди сингулярним на світі. Тепер я дивлюся на обрій завзято, Де ти розриваєш великі простори І хочу для тебе лишити дитятко. Щоб разом утрьох нам дивитись на зорі. Пані L (Паніель) 24.05.2026
    635views
  • Росте бузок, цвіте і пахне,
    І день травневий молодий
    По теплих вулицях поважно
    Несе свій настрій золотий.

    У небі сонце, наче човен,
    Пливе повільно в вишині,
    А вітер ніжний і казковий
    Гойдає квіти запашні.

    Бджола над квітами кружляє,
    Немов малий веселий джаз,
    І світ навколо ніби знає,
    Що щастя поруч, тут і счас.

    Росте бузок, цвіте і пахне,
    Весна сміється у дворі,
    І серце тихо завмирає
    В зеленій сонячній порі. 🌿☀️
    Росте бузок, цвіте і пахне, І день травневий молодий По теплих вулицях поважно Несе свій настрій золотий. У небі сонце, наче човен, Пливе повільно в вишині, А вітер ніжний і казковий Гойдає квіти запашні. Бджола над квітами кружляє, Немов малий веселий джаз, І світ навколо ніби знає, Що щастя поруч, тут і счас. Росте бузок, цвіте і пахне, Весна сміється у дворі, І серце тихо завмирає В зеленій сонячній порі. 🌿☀️
    546views
  • Росте бузок, цвіте і пахне,
    І день травневий молодий
    По теплих вулицях поважно
    Несе свій настрій золотий.

    У небі сонце, наче човен,
    Пливе повільно в вишині,
    А вітер ніжний і казковий
    Гойдає квіти запашні.

    Бджола над квітами кружляє,
    Немов малий веселий джаз,
    І світ навколо ніби знає,
    Що щастя поруч, тут і счас.

    Росте бузок, цвіте і пахне,
    Весна сміється у дворі,
    І серце тихо завмирає
    В зеленій сонячній порі. 🌿☀️
    Росте бузок, цвіте і пахне, І день травневий молодий По теплих вулицях поважно Несе свій настрій золотий. У небі сонце, наче човен, Пливе повільно в вишині, А вітер ніжний і казковий Гойдає квіти запашні. Бджола над квітами кружляє, Немов малий веселий джаз, І світ навколо ніби знає, Що щастя поруч, тут і счас. Росте бузок, цвіте і пахне, Весна сміється у дворі, І серце тихо завмирає В зеленій сонячній порі. 🌿☀️
    3
    1Kviews
  • МИНУЛЕ НАЗАД НЕ ВЕРТАЄ

    Я думками буваю все там,
    Де дитинство моє́ промайнуло,
    Повернути б в ту мить, наче в храм…
    У пам’яті сном не заснуло.

    Там, де хліб колоси́ться в полях,
    Там, де небо безхмарне над нами,
    Там, де ворог не йде навіть в снах,
    І не сіються міни стежками.

    Де тополі ростуть край доріг,
    Де гойдається човен на хвилі,
    Там, де отчий зберігся поріг,
    Де думки́ все пливуть легкокрилі.

    Де калина росте край воріт,
    Де барвінок росте й рута-м’ята,
    Де минуло багато вже літ,
    Й збереглася батьківськая хата.

    Де криниця в саду з журавлем,
    Чорнобривці, що сіяла мама,
    Про це згадую з болем-жалем,
    Бо зачинена хата і брама.

    На городі є кущ полину
    Й верболози густі над потоком,
    Подали́ся батьки в далину
    І подвір’я не зміряють кроком.

    Де з-за обрію сонце встає,
    Там, де потік й ріка протікає,
    Спогад смутку й журби додає,
    Бо минуле назад не вертає.

    А так хочеться все поверну́ть
    І з любов’ю до всьо́го торкатись,
    То ж ніко́ли цього́ не забуть,
    Тільки в спогади мож огортатись.

    30.01.2026 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
    ID: 1062080




    МИНУЛЕ НАЗАД НЕ ВЕРТАЄ Я думками буваю все там, Де дитинство моє́ промайнуло, Повернути б в ту мить, наче в храм… У пам’яті сном не заснуло. Там, де хліб колоси́ться в полях, Там, де небо безхмарне над нами, Там, де ворог не йде навіть в снах, І не сіються міни стежками. Де тополі ростуть край доріг, Де гойдається човен на хвилі, Там, де отчий зберігся поріг, Де думки́ все пливуть легкокрилі. Де калина росте край воріт, Де барвінок росте й рута-м’ята, Де минуло багато вже літ, Й збереглася батьківськая хата. Де криниця в саду з журавлем, Чорнобривці, що сіяла мама, Про це згадую з болем-жалем, Бо зачинена хата і брама. На городі є кущ полину Й верболози густі над потоком, Подали́ся батьки в далину І подвір’я не зміряють кроком. Де з-за обрію сонце встає, Там, де потік й ріка протікає, Спогад смутку й журби додає, Бо минуле назад не вертає. А так хочеться все поверну́ть І з любов’ю до всьо́го торкатись, То ж ніко́ли цього́ не забуть, Тільки в спогади мож огортатись. 30.01.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1062080
    909views
  • Ми атомні заложники прогресу.
    Вже в нас нема ні лісу, ні небес.
    Так і живем од стресу і до стресу,
    абетку смерті маємо - АЕС.
    Ліна КОСТЕНКО
    -* * *
    Цей дощ - як душ. Цей день такий ласкавий.
    Сади цвітуть. В березах бродить сік.
    Це солов’їна опера, Ла Скала!
    Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.
    Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
    Тут ті бузки проламують тини.
    Тут щука йде, немов підводний човен,
    і прилітають гуси щовесни.
    Але кленочки проросли крізь ґанки.
    Жив-був народ над Прип’яттю - і зник.
    В Рудому лісі виросли поганки,
    і ходить Смерть, єдиний тут грибник.

    🖍️Ліна КОСТЕНКО
    Ми атомні заложники прогресу. Вже в нас нема ні лісу, ні небес. Так і живем од стресу і до стресу, абетку смерті маємо - АЕС. Ліна КОСТЕНКО -* * * Цей дощ - як душ. Цей день такий ласкавий. Сади цвітуть. В березах бродить сік. Це солов’їна опера, Ла Скала! Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік. Тут по дворах стоїть бузкова повінь. Тут ті бузки проламують тини. Тут щука йде, немов підводний човен, і прилітають гуси щовесни. Але кленочки проросли крізь ґанки. Жив-був народ над Прип’яттю - і зник. В Рудому лісі виросли поганки, і ходить Смерть, єдиний тут грибник. 🖍️Ліна КОСТЕНКО
    398views
  • ОЛЕКСАНДР СІКОРА. ПРОФАЙЛ УХИЛЯНТА.
    Цьому скритному підприємцю з Дніпра дуже пощастило з дружиною, яка розлучилася з ним та відмовилася від дитини, щоб чоловік уникнув мобілізації. Але є нюанс – Катерина Сікора є суддею Вищого антикорупційного суду та мала би навпаки засуджувати такі оборудки.
    Однак що тільки не зробиш для коханої людини? Тому наприкінці 2025 року Катерина  подала до суду для розірвання шлюбу. У позові зазначалося, що малолітній син подружжя проживає разом із батьком.
    При цьому між ними не було спору щодо поділу майна. Що дивно, адже перед тим, як зайняти посаду судді ВАКС Катерина переписала чимало майна на чоловіка. Наприклад, він раптово став власником кількох квартир, земельних ділянок та нежитлових приміщень в Києві та Дніпрі, а також солідного автопарку – машина Mercedes-Benz, фури, причепи та навіть човен.
    Після розлучення Сікора отримав статус батька, який самостійно виховує дитину, та відстрочку від мобілізації. Крім того, він тепер може виїжджати за кордон.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    ОЛЕКСАНДР СІКОРА. ПРОФАЙЛ УХИЛЯНТА. Цьому скритному підприємцю з Дніпра дуже пощастило з дружиною, яка розлучилася з ним та відмовилася від дитини, щоб чоловік уникнув мобілізації. Але є нюанс – Катерина Сікора є суддею Вищого антикорупційного суду та мала би навпаки засуджувати такі оборудки. Однак що тільки не зробиш для коханої людини? Тому наприкінці 2025 року Катерина  подала до суду для розірвання шлюбу. У позові зазначалося, що малолітній син подружжя проживає разом із батьком. При цьому між ними не було спору щодо поділу майна. Що дивно, адже перед тим, як зайняти посаду судді ВАКС Катерина переписала чимало майна на чоловіка. Наприклад, він раптово став власником кількох квартир, земельних ділянок та нежитлових приміщень в Києві та Дніпрі, а також солідного автопарку – машина Mercedes-Benz, фури, причепи та навіть човен. Після розлучення Сікора отримав статус батька, який самостійно виховує дитину, та відстрочку від мобілізації. Крім того, він тепер може виїжджати за кордон. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    2comments 317views
More Results