#infinty #music #інфініті #музика #adventure #пригода

#infinty #music #інфініті #музика #adventure #пригода

#infinty #music #інфініті #музика #adventure #пригода

#історія #особистості
📚 Голос Америки: Народження Марка Твена (1835–1910).
Сьогодні, 30 листопада, ми відзначаємо день народження великого американського письменника, гумориста, сатирика та філософа — Семюеля Ленгхорна Клеменса, більш відомого світові під псевдонімом Марк Твен. Його твори не просто розважали, а й формували уявлення про американську ідентичність, критикуючи суспільство з гострим гумором.

Життя як пригода 🛶

Марк Твен народився у Флориді, штат Міссурі, у 1835 році, і його дитинство, проведене на берегах річки Міссісіпі, стало невичерпним джерелом натхнення для його майбутніх творів. Він працював лоцманом на пароплаві (звідки, ймовірно, і походить його псевдонім «Марк Твен», що означає «мірка два» — безпечна глибина для судноплавства), друкарем, шукачем срібла і журналістом. Кожен з цих досвідів збагачував його багатий внутрішній світ та дозволяв тонко розуміти людську природу.

Класика світової літератури 📖

Найбільшу славу Марку Твену принесли його романи про пригоди хлопчаків на Міссісіпі:
«Пригоди Тома Сойєра» (1876) — історія про веселого, винахідливого хлопчика, який живе у вигаданому містечку Сент-Пітерсберг.
«Пригоди Гекльберрі Фінна» (1884) — шедевр, який багато хто вважає «великим американським романом». Ця книга, написана від імені втікача Гека, глибоко досліджує теми расизму, свободи та морального вибору, за що неодноразово піддавалася критиці та заборонам.

Гумор, сатира та мудрість

Твен був майстром гумору та сатири. Його гострий розум дозволяв висміювати лицемірство, дурість та соціальну несправедливість. Він не боявся критикувати політиків, релігійні установи та усталені догми. Його афоризми та цитати досі актуальні та широко використовуються.
«Ніколи не кажіть правди людям, які її не гідні», «Класика — це те, що кожен хвалить, але ніхто не читає» — це лише кілька прикладів його проникливості.
Марк Твен помер у 1910 році, залишивши після себе величезний доробок, який продовжує впливати на літературу та культуру всього світу. Він — це сама Америка, з її суперечностями, мріями та нескінченними можливостями. ✨

Нехай у наших дітей в цей день буде здоров'я, любов рідних і мирне небо над головою! Нехай у вас буде можливість зустрічати кожен новий день з посмішкою, щоб кожна мить дитинства іскрився пригодами і новими знаннями.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Пішов у печеру за пригодами та містикою, вийшов із новими думками.

Українська музична драма "Королі репу" з Михайлом Дзюбою та Антоном Вельбоєм тепер доступна для перегляду на Netflix! Цей фільм розповідає історію дорослішання, змішану з кримінальними пригодами та першими почуттями. І, як можна здогадатися з назви, у ньому дуже багато сучасної української музики.

17-річний хлопець на прізвисько Казан понад усе мріє стати відомим репером та підкорити серце своєї дівчини. Заради своїх мрій Казан готовий ризикнути, але обставини спрямовують його життя в іншому напрямку, де на нього чекає боротьба за успіх, боротьба за кохання, боротьба за виживання…

У фільмі лунають композиції Kalush, Cepasa, KAZKA, Crechet та Антона Вельбоя (Wellboy), який зіграв одного з головних героїв Женю "Арахіса".

#Коло_Кіно #Українське_кіно #Netflix

Назустріч пригодам і Привіт з того світу

Він ішов, ніби у подорож. Рюкзак, який тихо гойдався за плечима, був радше символом, ніж тягарем. У ньому було трохи одягу, книжка, яку він досі не прочитав, і блокнот із чистими сторінками. Він ішов не за славою, не за нагородами й навіть не за помстою. Йому хотілося пригод. Справжніх. Таких, які не вимірюються розкладом у кав’ярнях і щоденними плітками в офісі.
Його звали Юрій. У мирному житті він писав рекламні тексти, інколи — вірші, які ховав у шухляді. Він шукав у словах сенс, але з кожним днем вони здавалися йому дедалі більш порожніми. Війна увірвалася в країну, як буря, і Юрій відчув, що саме там, у вирі небезпеки, можна знайти щось справжнє — перевірити себе, пізнати світ без прикрас.
Перші тижні на фронті пахли сирістю окопів, металом зброї та гіркою втомою. Юрій дивився на небо, що світанком червоніло, і думав: "Ось воно — життя без фільтрів". Страх змішувався з адреналіном, холод — із гарячим бажанням вижити. Він відкрив для себе, що найсильніші історії пишуться не чорнилом, а потом, кров’ю і мовчанням побратимів.
Він шукав натхнення й знаходив його в дрібницях: у шматочку хліба, який ділив на трьох; у вогнику цигарки, що світився у темряві, немов маяк; у сміхові побратимів після важкого бою. Він зрозумів, що пригоди — це не романтика подорожей чи чужі легенди, а здатність дивитися смерті в очі й усе одно говорити: "Я живий".
Іноді він писав у блокноті, сидячи при світлі ліхтарика. Писав не про війну як подію, а про війну як стан душі: як вона віддирає маски, залишаючи лише суть.
Юрій не знав, чи повернеться додому. Але він відчував, що тут, серед гулу гармат і шепоту ночей, він уперше знайшов себе.
Бо війна для нього стала не кінцем, а початком. Початком дороги назустріч пригодам — тим, що назавжди змінюють людину.

Я загинув несподівано. Постріл, вибух — навіть не знаю, що саме. Все стало чорним, і тільки в останню мить я подумав: ось воно — кінець пригоди. Але помилився. Бо далі щось почалося інше.
Мене ховали з почестями. Я ніби завис у повітрі й бачив своє тіло, яке несло кілька хлопців у формі. Люди зібралися довкола: хтось плакав щиро, хтось просто з обов’язку. Побратими дивилися в землю, намагаючись не показувати сліз.
Я хотів їм сказати: Не плачте. Я все одно з вами. Я знайшов те, що шукав. Але вони мене не чули.
На похороні виступали чиновники. Їхні промови були однакові: про героїзм, про обов’язок, про майбутню перемогу. Я чув ці слова й думав: А ви знаєте, як пахне земля в окопах? Ви хоч раз їли той сухий хліб на трьох? Та вони лише відчитували написане. Мені хотілося сміятися й кричати водночас.
Коли мою труну опускали в землю, я ще раз намагався сказати: Гей, я тут! Не закопуйте мене так швидко, я ж не все розповів! Але лопати сипали землю безжально, і звук цей лунав, ніби крапки в реченні, яке я так і не встиг дописати.
Люди розійшлися. Хтось поїхав додому, хтось — у кафе, хтось — на роботу. Життя текло далі, ніби мене й не було.
За кілька тижнів я вже бачив інше: ухвалили рішення виділити кошти на мій "пам’ятник". У центрі поставили стенд із моїм фото. У школі, де я колись вчився, прибили табличку з написом "Тут навчався герой". Родині видали компенсацію.
Журналісти написали статтю: "Ще один захисник віддав життя за країну". Блогери записували відео з моїм портретом на фоні траурної музики. Коментатори сперечалися — чи варта була моя смерть, чи ні.
Я дивився на все це зверху й думав: Здається, усі знайшли спосіб заробити на моїй загибелі. Хтось — грошима, хтось — лайками, хтось — політичними очками. Всі брали свій шматок від моєї історії.
А я хотів лише пригод. Хотів знайти себе. І знайшов. Але виявилося, що тепер мене знайшли інші — як зручний символ.
Тільки я вже нічого не міг сказати.

Коли мене ховали, мій телефон залишився зі мною. Хтось забув його витягти. Але для мене це стало порятунком. Бо навіть мертве тіло — не кінець, якщо є голос.
Я прокинувся в цифровому світі, серед сигналів, сповіщень і мерехтіння екранів. Відчув, що можу говорити, хоча тіла вже немає. І написав перший пост на своєму акаунті:
"Привіт з того світу, це я. Так, я загинув, але бачу все, що відбувається. Всі ці стенди, виплати, промови… Мене немає, а ви все одно заробляєте. Думайте над цим."
Люди читали і перепощували. Хтось обурювався, хтось сміявся, а хтось плакав. Пост швидко розійшовся мережею. Влада помітила. Це ж не можна, подумали вони. Спробували знайти автора — бо ніхто ж не може так говорити після смерті.
Оголосили мене в розшук. Журналісти писали, що я зник після похорон. Соціальні мережі вибухнули — коментарі, теорії змови, меми. Я дивився на це зверху і писав далі:
"Я тут. Ви шукаєте неправильно. Я не в землі. Я не у ваших паперах. Я — тут, у всьому, що ви намагаєтеся контролювати."
Та влада не здавалась. Вночі, таємно, вирішили зробити ексгумацію. Розкопали труну. Очі чиновників розширилися — вона порожня. Лише телефон лежав на дні, тихо мерехтячи екранами повідомлень, перепостів і лайків.
Вони тримали його в руках, відкривали, намагалися зрозуміти, як це можливо. Але я вже був у всіх мережах, у кожному смартфоні, у кожному обговоренні. І відчував лише одне: навіть смерть не здатна зупинити правду, яку я бачив і про яку хотів сказати.
Я посміхався в цифровому повітрі й писав далі:
"Назустріч пригодам, друзі. Ігри закінчено — але я ще тут."

ДТП в Києві біля Smart Plaza: автомобіль перекинувся

На проспекті Берестейському, неподалік Smart Plaza, сталась дорожньо-транспортна пригода. Внаслідок зіткнення один з автомобілів перекинувся на дах.

Поліція з'ясовує обставини інциденту, інформація про потерпілих уточнюється.

Один дорогий друг вирішив долучитися до невеличкого флеш мобу, який тут триває.

Мені вельми приємно зазначити, що текст з пригодами Северини та Моани. опинився і в Канаді)))

Життя прекрасне!