Міжнародний день простої мови Міжнародний день простої мови (International Plain Language Day) відзначається 13 жовтня, підкреслює важливість чіткої і зрозумілої комунікації. Цей день нагадує про важливість використання простої мови, особливо в письмовому спілкуванні, щоб інформація була зрозумілою для всіх. Походження Міжнародного дня простої мови Міжнародний день простої мови бере свій початок від двох професіоналів у галузі простої мови – Шеріл Стівенс і Кейт Гаррісон Уайтсайд. На початку 1990-х років вони ініціювали створення міжнародної мережі сурдоперекладачів. Усвідомлюючи необхідність використання простої мови в публічному спілкуванні, вони заснували перший Міжнародний день простої мови, який відзначався 13 жовтня 2011 року. Ця дата також відзначає річницю підписання у 2010 році Закону США про доступне письмо. Важливість простої мови Проста мова – це не лише простота, але й доступність. Коли інформація подається чітко, це зменшує ймовірність непорозумінь, зводить до мінімуму помилки та гарантує, що повідомлення досягне якомога ширшої аудиторії. Враховуючи, що середній рівень читання в Сполучених Штатах знаходиться між 7-м і 8-м класами, і лише 2% населення планети читає на високому рівні грамотності, потреба в простій мові стає ще більш очевидною. Переваги використання простої мови Зменшує кількість помилок. Зрозуміле спілкування зводить до мінімуму помилки в розумінні. Ефективна комунікація. Повідомлення передаються в найкоротші терміни. Спрощена мова зменшує тривогу та плутанину. Більше людей можуть зрозуміти зміст повідомлення. Міжнародний день простої мови До Міжнародного дня простої мови в усьому світі організовують різні заходи. Вони включають в себе: •Письмові конкурси, які фокусуються на ясності та простоті мови. •Тренінги з вивчення простої мови. •Виставки, на яких демонструються зразкові роботи простою мовою. •Можна записатися на курси письма, що навчають лаконічності та чіткості висловлювань. •Практикувати щоденне читання і письмо. •Поширювати інформацію про важливість зрозумілої мови в соціальних мережах, використовуючи хештеги #PlainLanguageDay або #IPLD. В епоху інформаційного перенасичення ясність у спілкуванні має першорядне значення. Міжнародний день писемності слугує нагадуванням про цей важливий принцип, закликаючи людей і організації надавати пріоритет простоті і ясності у своїй комунікації.

День художника України Щорічно у другу неділю жовтня митці України святкують День художника. Історія започаткування Дня художника України Свято було затверджено Указом Президента в 1998 році. Ініціатором святкування стала Спілка художників України. Метою є підтримка представників мистецтва та нагадування про його роль у культурному розвитку людини. Хто такий художник? Художник – творчий фахівець, що працює у різних галузях образотворчого мистецтва. Це може бути не лише малювання картин, але й фотозйомка, скульптура, графіка, стріт-арт, кіно, декоративно-ужиткове мистецтво тощо. Фахівці впевнені, що без споглядання художньої творчості неможливо виховати повноцінно розвиту особистість. Тому прямим обов’язком художника є донесення свого бачення краси, правдиве відтворення історичних подій, розвиток почуття прекрасного в людях і спонукання до думок над суттю буття. Найвідоміші українські художники Класика ХІХ — поч. ХХ ст. Тарас Шевченко (1814–1861) — живописець і графік, майстер психологічного портрета й історичних сцен. «Катерина», офорти з «Живописної України». Іван Айвазовський (1817–1900) — народжений у Криму мариніст світової слави. «Дев’ятий вал», «Чорне море». Архип Куїнджі (1842–1910) — новатор світла й повітряної перспективи. «Місячна ніч на Дніпрі», «Березовий гай». Сергій Васильківський (1854–1917) — поет степового пейзажу. «Козацький двір», «Український пейзаж». Микола Пимоненко (1862–1912) — реаліст побутового жанру. «Святочне ворожіння», «Проводи рекрутів». Олександр Мурашко (1875–1919) — яскравий колорист, з’єднав реалізм та модерн. «Дівчина в червоному капелюсі», «Карусель». Олекса Новаківський (1872–1935) — львівський експресивний колорист. «Святий Юр», портрети. Микола Самокиш (1860–1944) — баталіст і майстер анімалістики. Кінно-батальні сцени, ілюстрації до класики. Український авангард Казимир Малевич (1879–1935) — засновник супрематизму. «Чорний квадрат», «Біле на білому». Олександра Екстер (1882–1949) — авангард, сценографія, кубофутуризм. Ескізи костюмів і декорацій. Олександр Богомазов (1880–1930) — «київський сезаніст», теоретик і практик авангарду. «Пилярі», «Лісопилка». Соня Делоне (Гончар) (1885–1979) — орфізм, дизайн і мода. Серії «Симультанності». Давид Бурлюк (1882–1967) — «батько російського футуризму» з українським корінням. Футуристичні полотна, маніфести. Георгій Нарбут (1886–1920) — графік і шрифтовик, творець стилю УНР. «Українська абетка», банкноти та герби УНР. Федір та Василь Кричевські — живопис і дизайн. Василь — автор проєкту державного герба УНР, Федір — портрет і історичний жанр. Народне мистецтво та неонаїв Катерина Білокур (1900–1961) — квіткові композиції з ювелірною деталізацією. «Квіти за тином», «Півонії». Марія Примаченко (1909–1997) — наїв, фантастичні «звірі» та казкові сюжети. «Звіриний світ» (численні варіації). Ганна Собачко-Шостак (1883–1965) — декоративні розписи, витинанки, «квіткові» композиції. ХХ століття (модернізм, соцреалізм і поза ним) Тетяна Яблонська (1917–2005) — гуманістичний реалізм, пізній ліричний модерн. «Хліб», «Вечір. Стара Флоренція». Віктор Зарецький (1925–1990) — декоративно-орнаментальні образи, вплив сецесії. «Світлана», жіночі портрети. Микола Глущенко (1901–1977) — експресивний пейзажист, колорист. Карпати, міські краєвиди. Ала Горська (1929–1970) — монументалістка й шістдесятниця, громадянська сміливість. Мозаїки, вітражі. Сучасне українське мистецтво Іван Марчук (нар. 1936) — автор техніки «пльонтанізм», один із найвідоміших сучасників. Серії «Голос моєї душі», пейзажі. Анатолій Криволап (нар. 1946) — неоекспресіоніст, великі кольорові поля. Серія «Кінь. Вечір». Олександр Ройтбурд (1961–2021) — постмодерн, іронія й міфології сучасності. «П’єта», інтерпретації класики. Владислав Шерешевський (нар. 1964) — гротеск і соціальні алюзії. Влада Ралко (нар. 1969) — гостра графіка і живопис про тіло, війну, повсякдення. Нікіта Кадан (нар. 1982) — концептуаліст, робота з пам’яттю й простором. Роман Минов (нар. 1983) — живопис і медіа, дослідження ідентичності. Микита Шалений (нар. 1982) — мультимедіа, відеоарт і архівні наративи.

Тиждень наук про Землю Тиждень наук про Землю (Earth Science Week)- це щорічна подія, яка відзначає чудеса науки про Землю та підкреслює важливість розуміння та управління нашою планетою. Цей захід є не лише святом, але й освітньою ініціативою, яка має на меті залучити громадськість до величезного світу наук про Землю. Тиждень наук про Землю був ініційований Американським інститутом наук про Землю (AGI). Основна мета цього заходу – сприяти розумінню громадськістю науки про Землю та життєво важливої ролі, яку вона відіграє в нашому повсякденному житті. Зазвичай його відзначають у другий повний тиждень жовтня кожного року. Захід підтримується і частково фінансується різними організаціями, зокрема, Геологічною службою США, Службою національних парків і НАСА. Основними цілями Тижня наук про Землю є Залучення учнів до вивчення наук про Землю. Нагадування громадськості про те, що науки про Землю оточують нас. Заохочення до дбайливого ставлення до Землі через розуміння й знання. Мотивувати вчених-геонауковців ділитися своїми знаннями та ентузіазмом про Землю.

#музика «Лети» — це емоційна композиція про свободу, внутрішню силу та віру у власні крила. Це нагадування собі й кожному, хто слухає: піднімайся, іди вперед, не здавайся. Кожна пташка має пам’ятати, що є ті, хто в неї вірить, хто її підтримує та хто завжди допоможе розправити крила. Окрема подяка хору імені Г. Верьовки за неймовірне виконання, що надало треку особливого звучання. Почути трек наживо можна буде 20 грудня у Палаці Спорту на головній різдвяній події року — «Наймузичніша ялинка країни з alyona alyona». https://www.youtube.com/watch?v=R8qsLWafID4

Привітик) Як ви пам'ятаєте я писала про те що хочу прочитати 6️⃣ книг в місяць. Ось тут: https://www.fankolo.com/posts/100164 Ось вам звіт, а собі нагадування: що все можливо) #книголюб #книгоман #люблючитати

День пам’яті преподобної Таїсії 8 жовтня (21 жовтня) відзначають День пам’яті преподобної Таїсії. Свята преподобна Таїсія Єгипетська — приклад глибокого покаяння й духовного відродження. В юності Таїсія жила гріховно, але після зустрічі зі святим Пафнутієм Єгипетським повністю змінила своє життя. Усвідомивши свою провину, вона покаялася і провела решту днів у молитві, покуті та сльозах, благаючи Господа про прощення. Її щире каяття стало символом духовного оновлення, а життя — нагадуванням, що жоден гріх не сильніший за Божу милість. Церква шанує Таїсію як святу, яка через покаяння знайшла шлях до спасіння. День пам’яті преподобної Таїсії нагадує про: силу щирого покаяння та прощення відповідальність за свої вчинки можливість духовного відродження навіть після тяжких помилок. Церква закликає цього дня до молитви за очищення душі, сповіді та примирення з Богом і ближніми.

#ШІ #Магічний_реалізм Камертон особистості Вероніка була піаністкою, чия репутація в камерній музиці була викарбувана, наче ноти в граніті. Її інтерпретації Баха, за словами критиків, були «архітектурно досконалими», а Шопена вона грала з такою пристрастю і точністю, що здавалося, музика народилася лише для її рук. На сцені вона була досконалістю, вогнем, незламною волею. Але поза сценою вона була лише дзеркалом. Щойно Вероніка закохувалася, її внутрішній камертон починав давати фатальний збій. Вона, як хамелеон, миттєво втрачала свою колірну гаму, перетворюючись на покірну тінь обранця. Якщо чоловік любив віскі, вона забувала про своє улюблене італійське вино. Якщо він був фанатом футболу, вона несподівано знаходила його обговорення "глибокими". Вона приймала його смаки, його думки, його розклад, зникаючи як особистість. Вона ставала резонансною декою, лише підсилюючи його власний голос. Цей сценарій був незмінним. Четверте за два роки розставання виявилося найбільш принизливим. Колишній залишив їй повідомлення: «Ти настільки покірна, Вероніко, що мені з тобою нецікаво сперечатися. Здається, я зустрічаюся зі своєю найкращою, але дуже мовчазною, копією». Покірність. Це слово било гостріше, ніж будь-яка критика. Вероніка сиділа посеред своєї ідеально чистої квартири. Тут, серед мінімалістичного дизайну та прохолоди мармуру, вона відчувала себе найсамотнішою. Єдиною фортецею її справжнього, нескореного Я був великий, полірований рояль "Steinway" у вітальні. Вона підійшла до нього, опустила голову на прохолодну дерев’яну кришку. Руки, які на сцені могли відтворити галактику звуків, зараз були безсилими. — Добре, Роялю, — прошепотіла вона в порожнечу. — Ти знаєш мене краще за всіх. Ти чув усі мої секрети. Що зі мною не так? Чому я розчиняюся? І тоді це сталося. Рояль не видав звуку, але клавіші, спершу обережно, а потім з наростаючою рішучістю, почали рухатися самі. Це було схоже на гру привида: клавіші натискалися з ідеальною вагою, музика була гучною, чіткою. Це було не м’яке тремоло, а потужний, ритмічний удар. Звучав Фридерик Шопен. Його "Військовий полонез" (op. 40, №1). Не вся п’єса, а лише той центральний, найбільш домінантний фрагмент, що звучить як маніфест незламної гордості та силової волі. Здавалося, рояль не просто грає, а гримає на неї, вимагаючи прокинутися. Вероніка, знавець музики, впізнала повідомлення миттєво. Вона підвела голову, і в очах спалахнув не смуток, а гнів — злість на саму себе. «Припини бути тінню. Будь маршем», — пролунало в її свідомості. Це було нагадування про її сценічний образ, про її силу, яку вона "залишала" на оксамитовій подушці стільця щоразу, коли йшла на побачення. «Значить, я маю бути... Маю бути собою», — прошепотіла вона. — «Як Шопен. Непоступливою». Ця абсурдна, але чітка порада стала її новим камертоном особистості. Через тиждень вона йшла на побачення з Артемом, солідним мистецтвознавцем. Він був цікавим, але з категоричними судженнями. Вона відчувала, як її внутрішній "хамелеон" вже готується погодитися з усім, що він скаже. Перед виходом Вероніка зупинилася біля рояля. — Як мені не перетворитися на його копію за сорок хвилин? — запитала вона подумки. Рояль відповів. Цього разу музика була іншою. Це було Скерцо для фортепіано Ференца Ліста — швидка, грайлива, іронічна мелодія. Вона підкреслювала гумор, легкість і несерйозну сутність, яку Вероніка завжди ховала за фасадом серйозної піаністки. «Легкість, Вероніко. Дотепність. Не бійся бути непередбачуваною», — прошепотіла вона, одягаючи яскраво-жовтий шарф, який раніше соромилася носити, вважаючи його "надто інфантильним". На побаченні Артем, обговорюючи вино, безапеляційно заявив: «Італійське Primitivo — це єдиний напій, вартий уваги». «Ти знаєш, Артеме, — відповіла Вероніка, не піддаючись. — Тобі, як мистецтвознавцю, мабуть, зручно жити в ілюзіях. Але справжнє відкриття — це коли ти знаходиш дивний іспанський сорт, який ніхто не знає, і він стає твоєю маленькою таємницею. До речі, завтра я приготую тобі каву, і ти зрозумієш, що справжній хаос — це теж ідеально». Артем на мить завмер, а потім його обличчя розтягнулося в усмішці. Він був зачарований цією непередбачуваністю і характером. Йому подобалося, що перед ним сидить не віддзеркалення, а особистість. Протягом наступних кількох місяців рояль став її особистим психотерапевтом, її "Книгою Змін". Коли Вероніка сумнівалася, чи варто поїхати у відрядження до Берліна самій, без Артема, щоб не викликати ревнощів, рояль грав потужний і сольний етюд Скрябіна. Музика говорила: "Самодостатність". Коли Артем одного разу ввечері розповів про складну ситуацію на роботі і потребував співчуття, Вероніка, боячись бути "надто м'якою", запитала рояль, як їй висловити прихильність без надмірної покірності. Клавіші відгукнулися фрагментом з Ноктюрна in G minor Дебюссі — музикою, сповненою ніжності, але з чіткою, незалежною внутрішньою структурою «Це співчуття, а не розчинення», — зрозуміла вона. Вона вчилася відтворювати ці фрагменти характеру у своєму житті. Вона робила дрібні, "неідеальні" помилки у розмовах, але вони були її. Вона сперечалася, просила, відмовляла, а Артем лише більше поважав її. Вона повернула собі свою унікальну мелодію. Одного ранку Вероніка прокинулася. У кімнату, як завжди, вливалося золоте світло. Вона відчула дивовижний спокій. Артем був на кухні. Вона підійшла до рояля і подумки запитала: «Роялю, тепер усе добре? Як мені зробити наші стосунки ідеальними назавжди? Може, варто більше готувати? Чи менше говорити про музику?» Рояль почав грати. Це був короткий фрагмент з Ноктюрна in E flat major Шопена, твір прекрасний, але в ньому завжди є трохи меланхолії та сумніву, нагадування про те, що досконалість не існує. Вероніка усміхнулася. Вона простягла руки, і, перш ніж музика змогла набрати силу, заглушила її. Вона поклала долоні на клавіші, відчуваючи їхній прохолодний слонову кістку, і, дивлячись на сонячне проміння, що падало на рояль, твердо, голосно промовила: — Досить. Я сама… Тепер я знаю, хто я насправді. Вона вдихнула і заграла власну, фантастичну, радісну мелодію. Її музика була її новим Я: сильна, хаотична, сповнена несподіваних пауз і рішень. Це була музика справжньої людини, яка прийняла свою недосконалість і не потребувала жодних «ідеальних виборів». А з кухні в ту мить долинав густий аромат кави, яку готував Артем. Йому була потрібна лише вона, її справжня мелодія...

Ми не знаємо, скільки ще часу маємо, але можемо обирати, як його прожити. Чи з гіркотою в душі, чи з любов’ю і вдячністю на вустах. І врешті, тільки любов і доброта залишаються з нами вічно. Нехай кожен день буде кроком назустріч світлу, а кожна зустріч, нагадуванням, що життя прекрасне, коли в ньому є щирість і любов... Раночку ☕💙💛

🐾 Наші хвостаті побратими, — Генштаб Навіть у найтемніші часи є місце для тепла та людяності. На передовій, серед суворих буднів, наші захисники знаходять вірних друзів, які стають для них справжньою родиною, розрадою та живим нагадуванням про дім, -- зазначили військові. Фото: 68 окрема єгерська бригада ім. Олекси Довбуша #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

❤️🖤 Роман Шухевич — людина, яку неможливо було зламати. На цьому фото він постає у чотирьох різних уніформах — польській, радянській, німецькій та українській. Історія наче випробовувала його, кидаючи з однієї імперії в іншу. Але за будь-якою формою було одне незмінне серце — УКРАЇНСЬКЕ 💙💛 Він не служив чужим режимам — він використовував їх, аби наблизити головну мету: 🇺🇦 НЕЗАЛЕЖНУ УКРАЇНУ! Його справжній вибір — це УПА, це боротьба, це СВОБОДА! Його життя — нагадування нам: навіть коли світ тисне з усіх боків, залишайся собою і йди до своєї мети. ☝️ Бо сила не в уніформі. Сила — у вірності своєму народові. #СЛАВАУКРАЇНІ #ГЕРОЯМСЛАВА