🤯Понад 900 кажанів кілька років зимували ) в обшивці балкона квартири у Харкові – «Український центр реабілітації рукокрилих». Виявилося, це руді вечірниці, які занесені до Червоної книги України. Кажани не заважали власниці квартири, хоч вона їх і чула. Поки тварини не почали вилазити в середину балкона, а обшивка не почала руйнуватися.

Щастя — це збільшення кількості сірої речовини в певній ділянці мозку через взаємодію гормонів. Інколи на це впливають різні чинники: генетика, клімат, вплив музики чи медитації — які сприяють виробленню певних хімічних речовин, що провокують необхідні реакції мозку. Очевидно, це не миттєве рішення людини почуватися чи не почуватися щасливою. Отже, мінливість настрою не має нічого спільного із відчуттям. Відчуття — це інше. Наприклад, кохання — також не відчуття. А реакції гормонів, які знову ж таки виникають за певних зовнішніх чинників. Якщо бути точним, це взаємодія феромонів — андростерону в чоловіків та копуліну в жінок. Виникнення цих гормонів спровоковано появою привабливого для тебе об’єкта. Із часом у мозку людини виникає фенілетамін, який знижує рівень тривоги через новий контакт. Отже, відбувається звикання до певного суб’єкта. Згодом виробляється серотонін, що впливає на нашу активність за умов перебування поруч із необхідним об’єктом, передаючи імпульси між нервовими клітинами мозку. Приблизно так виникає любов, тобто комбінація необхідних гормонів. Із серцем ця емоційна реакція не має нічого спільного. Серце просто перекачує кров. Усі емоції виникають у мозку. #уривокзкниги "Тіні наших побачень" #ІванБайдак #книги #книгиукраїнською #сучасніписьменники #сучукрліт #сучасналітература #українськалітература

Вдруг, кто не в курсе, то я получил образование в библиотеке, бесплатно читая книги три дня в неделю...

Ну ось пане Vasyl Serik-kras, як я і казала, 6-го березня замовила "Урус-Шайтан" на сайті "Видавництва Фоліо" і вже 10-го березня, в день пам'яті Тараса Шевченка я отримала подарунок! Прекрасний подарунок! Та й ще у такий день, як і заповів нам, наш Великий Кобзар. "Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте". Він про це писав і Ви про це пишете... Ось чому мені дуже подобаються Ваші книги! 💙💛✌️🇺🇦 P.S.: Дочитаю Нора Робертс "І зайде сонце", почну і цю книгу читати.😉

#історія #постаті 10 березня 1940 року в Райан, штат Оклахома, народився Карлос Рей «Чак» Норріс — людина, яка починала як бідний хлопець із розбитої родини, а закінчила як самопроголошений супергерой інтернету. Спочатку все було серйозно: служба в Повітряних силах США в Кореї, де він почав займатися танг-судо, потім — чемпіон світу з карате серед професіоналів (1968–1974), шість титулів поспіль. Він відкрив мережу шкіл бойових мистецтв, тренував Брюса Лі, Стіва МакКуїна, Боба Баркера. Потім кіно: дебют у «Шляху дракона» (1972) поруч із Лі, де отримав легендарний бій у Колізеї. Згодом — головні ролі в «Пропавшому безвісти», «Дельта-форс», «Вторгненні в США». Але справжня слава прийшла в 2005-му, коли інтернет винайшов «Чак Норріс факти» (Chuck Norris Facts). Приклади, які стали класикою: - Чак Норріс не спить. Він чекає. - Чак Норріс може розділити на нуль. - Смерть боїться Чака Норріса. - Коли Чак Норріс робить віджимання, він не піднімає себе — він відштовхує Землю. Це не просто жарти — це культурний феномен. Сотні тисяч мемів, книги, навіть серіал «Walker, Texas Ranger» (1993–2001), де Норріс грав техаського рейнджера, який одним ударом вирішував усі проблеми. Іронія в тому, що реальний Чак — консерватор, християнин, патріот, автор кількох книг про мотивацію та віру, — став жертвою власної абсурдної слави. Він спочатку обурювався, потім змирився й почав сам постити меми в Twitter. Чому це важливо 10 березня? Бо Норріс — приклад, як звичайна людина може перетворитися на символ сили, витримки й абсурдного гумору одночасно. Він не просто актор чи спортсмен — він живий доказ, що іноді найкраща відповідь на реальність — це перебільшення до межі абсурду. І якщо хтось досі думає, що меми — це несерйозно, хай спробує переконати в цьому Чака Норріса. У нього вийде за один раунд. 😏

#історія #речі 🖋️ Друкарська фарба: чорна кров цивілізації. Якби в XV столітті існували венчурні капіталісти, Йоганн Гутенберг навряд чи отримав би бодай ламаний грош. Його ідея — «штампувати» книги — вимагала чогось більшого, ніж просто прес і літери. Звичайна водяна фарба того часу, якою переписувачі малювали ініціали, на металі поводилася як розпечена ртуть: збивалася в краплі й розтікалася, перетворюючи «Біблію» на пляму Роршаха. 🌑 🧪 Алхімія в каструлі Гутенбергу довелося стати ще й хіміком-кулінаром. Він винайшов рецепт, який залишався базовим майже чотири століття: лляна олія, зварена до стану липкого лаку, і сажа (бажано від спалених соснових дров або лампового масла). Ця суміш була настільки в’язкою та насиченою, що сучасні екологи, мабуть, знепритомніли б від одного погляду на її склад. Але саме ця «чорна каша» дозволила людству нарешті масово тиражувати свої дурості та геніальні відкриття. 🏭 📜 Запах знань Ви коли-небудь замислювалися, чому старі бібліотеки пахнуть так специфічно? Це «дихання» окисленої олії та важких металів. У XVIII столітті до фарби почали додавати солі міді та свинцю для швидкого висихання. Читання свіжої газети тоді було справжнім екстримом: ви не лише дізнавалися новини, а й отримували легку порцію токсинів через пальці. Проте, як то кажуть, знання потребують жертв. 🗞️ 🖌️ Кольорова революція Довгий час світ був монохромним. Кольорова друкарська фарба коштувала як крило літака (якби вони тоді літали), бо пігменти добували з мінералів, комах або екзотичних рослин. Тільки в XIX столітті, завдяки розвитку анілінових барвників, книги нарешті «зацвіли». Друкарська фарба стала тоншою, яскравішою і — о диво — перестала вбивати читача своєю токсичністю. 🌈 Сьогодні, в епоху пікселів, ми поступово забуваємо магію друкарського відбитка. Але кожен раз, коли ви торкаєтеся паперової сторінки, пам'ятайте: ці літери тримаються за папір завдяки винахідливості старого німця, який не побоявся забруднити руки в сажі, щоб ми з вами могли читати цей текст, не виходячи з печери невігластва. 📚✨

#історія #події 1169 рік: Коли «брат» прийшов палити Київ 🏹 ​8 березня 1169 року розпочалася одна з найтрагічніших облог у довгій історії української столиці. Коаліція з одинадцяти князів, зібрана володимиро-суздальським князем андрієм боголюбським, підійшла до мурів Києва. Те, що сталося протягом наступних трьох днів, назавжди змінило характер міжкнязівських стосунків на Русі та заклало підвалини багатовікового протистояння. 🏰🛡️ ​До цього моменту князі, борючись за київський престол, намагалися берегти місто як символ своєї легітимності. Але не боголюбський. Його метою було не сісти в Києві, а принизити його, перетворивши на провінційне містечко, та підняти роль свого володимира-на-клязьмі. Вперше в історії «мати міст руських» була взята «на спис» і віддана на розграбування власними ж князями-одновірцями. ⛓️💔 ​Грабували все: Софійський собор, Десятинну церкву, Києво-Печерську лавру. Загарбники виносили не лише золото та срібло, а й ікони, книги та навіть дзвони. Саме тоді з Вишгорода була викрадена славнозвісна чудотворна ікона Божої Матері, яку пізніше в москві назвуть «Владімірской», хоча вона є пам'яткою саме княжої України. Мирне населення вбивали або масово забирали в полон. ⛪🕯️ ​Михайло Грушевський називав цю подію переломним моментом, коли північні князівства остаточно відокремилися від київської традиції, продемонструвавши зовсім іншу, жорстоку модель політичної поведінки. Погром 1169 року став передвісником занепаду єдиної Русі, показавши, що для суздальських володарів Київ був уже не святинею, а лише об'єктом для грабунку та джерелом збагачення. 📜📉 ​Сьогодні ми згадуємо ці події як болючий урок: імперські апетити північного сусіда почалися не сто чи двісті років тому, а мають глибоке коріння в тих березневих днях XII століття, коли дим від пожеж над Дніпром затьмарив сонце. ⏳🌪️

📜 Його зброєю були не кулі, а слова. І ці слова лякали Кремль більше, ніж кулемети. У середині ХХ століття радянська система вкладала величезні ресурси у пропаганду. Газети, радіо, плакати, агітатори — усе працювало на одну мету: переконати людей, що український визвольний рух — це «бандити» і «вороги народу». Саме тоді з’явився чоловік, який почав руйнувати цю інформаційну стіну… звичайною друкарською машинкою. Його звали Петро Федун. У підпіллі він мав псевдо «Полтава». Він народився 1919 року на Львівщині. Навчався у Львівському університеті, цікавився політикою, історією, правом. Його життя могло скластися цілком академічно — викладач, науковець або юрист. Але ХХ століття змінювало долі. Коли почалася Друга світова війна, Петра, як і тисячі українців, мобілізували до Червоної армії. Згодом він потрапив у німецький полон, але зміг утекти. Після цього його шлях привів до українського підпілля. Там і розкрився його головний талант. Федун не був польовим командиром і не очолював бойові загони. Його зброєю були ідеї, тексти та аналітика. Він очолив Інформаційне бюро Української головної визвольної ради — підпільної політичної структури, яка фактично виконувала роль уряду визвольного руху. Його завдання було складним: пояснити світові й самим українцям, за що насправді бореться УПА. У час, коли радянська пропаганда створювала міфи, Федун відповідав логікою. Саме він написав одну з найвідоміших брошур українського підпілля — «Хто такі бандерівці та за що вони борються?». У цьому тексті просто й чітко пояснювалося те, що намагалася спотворити радянська пропаганда: український визвольний рух бореться не проти інших народів, а проти імперського панування; метою є незалежна українська держава; у такій державі людина, її гідність і свобода мають бути найвищою цінністю. Цю брошуру переписували вручну, передавали з рук у руки, перевозили потягами через усю країну. Вона поширювалася серед українців і за кордоном, фактично ставши маніфестом визвольного руху. Петро Федун був не лише публіцистом, а й глибоким аналітиком. Ще на початку 1950-х років він писав, що Радянський Союз не зможе існувати вічно. Імперія, побудована на страху, брехні та насильстві, рано чи пізно почне руйнуватися зсередини. Минуть десятиліття — і саме так і станеться. 23 грудня 1951 року радянські війська оточили криївку, де перебував Федун. Шансів вирватися майже не було. Повстанці вирішили не здаватися. Коли ситуація стала безвихідною, Петро Федун зробив останній постріл у своєму житті, щоб не потрапити живим до рук МДБ. Йому було лише 32 роки. Коли радянські офіцери увійшли до криївки, вони очікували знайти склад зброї. Натомість побачили інше: книги, рукописи, машинописні тексти. Це була справжня підземна редакція — місце, де народжувалися тексти, що підтримували дух спротиву по всій Україні. І, можливо, саме тоді вони зрозуміли одну просту річ: іноді найбільшу загрозу для імперії становлять не кулемети, а люди, які вміють мислити.

#дати Підступна темрява та сила знань: Всесвітній день боротьби з глаукомою 👁️🛡️ Історія медицини — це не лише про гучні перемоги над епідеміями, а й про тиху, виснажливу боротьбу за якість людського життя. 6 березня світ відзначає дату, що нагадує: навіть "невидимий" ворог може бути переможений, якщо знати його в обличчя. 🩺💡 Чому цей день увійшов до світового календаря? Тихий викрадач зору. Глаукома — одна з найдавніших хвороб, описаних ще Гіппократом. Її підступність у тому, що вона роками може не завдавати болю, поступово звужуючи світ людини до вузького "тунелю". 🏺📉 Від Гіппократа до лазера. Протягом століть лікування обмежувалося травами та сумнівними мазями. Справжній прорив стався лише у XIX–XX століттях, коли лікарі навчилися вимірювати внутрішньоочний тиск та винайшли перші краплі, що рятували від сліпоти. 🧬🔬 Світова ініціатива. Всесвітня асоціація глаукоми (WGA) та Всесвітня асоціація пацієнтів із глаукомою (WGPA) ініціювали цей день, щоб нагадати: 90% випадків втрати зору можна було б попередити за умови вчасної діагностики. 🌍🤝 Символ надії. У багатьох країнах цього дня будівлі підсвічують зеленим світлом — кольором надії та здорового зору. Це міжнародний сигнал про те, що медицина вже має інструменти, аби зупинити темряву. 💚🏢 Цей день у календарі — це історія про відповідальність. Історія про те, як наука дала людині шанс бачити сонце, книги та обличчя близьких до глибокої старості. Адже зір — це вікно у світ, яке ми зобов'язані тримати відкритим. 🖼️☀️ Пам’ятайте: історія твориться тими, хто бачить можливості там, де інші бачать лише перешкоди. Бережіть свій зір! 👓✨

Всесвітній день книги (World Book Day)- глобальне свято читання та літератури. Хоча міжнародний Всесвітній день книги відзначається 23 квітня, деякі країни обрали інші дати для святкування цієї події. Наприклад, Великобританія та Ірландія та деякі інші країни святкують Всесвітній день книги в перший четвер березня, щоб уникнути зіткнення з Великодніми святами та іншими подіями. Незалежно від дати, суть святкування залишається незмінною: об’єднати людей спільною любов’ю до читання. Всесвітній день книги – це важлива подія, яку відзначають у всьому світі, щоб вшанувати книги, авторів і радість читання, цей день підкреслює важливість літератури в нашому житті, сприяючи підвищенню грамотності та доступу до літератури для всіх, особливо для дітей та молоді. Протягом року велика кількість подій та свят повʼязаних з книгами та читанням. Хай свято книги буде щодня! Не можна переоцінити роль читання та книг у житті кожної людини та людства в цілому.