Міжнародний день художника 25 жовтня світ відзначає Міжнародний день художника (International Artist Day). Історія створення Міжнародного дня художника Історія International Artist Day почалася у 2004 році. Святкувати цю подію запропонував відомий канадський художник Кріс Мак-Клюр, що пише полотна у стилі романтичного реалізму. Свято було започатковане, щоб підкреслити внесок художників у культурний розвиток суспільства, розповісти людству про те, що емоції та відчуття можна передавати за допомогою малюнків. Відкрийте для себе творчість видатних митців! Живопис – багатогранний. У художньому мистецтві поєднуються різні течії та напрямки творчості, класичні та новаторські стилі. В музеях та галереях цього дня влаштовують день відкритих дверей, демонструють уроки образотворчого мистецтва. Міжнародний день художника – це можливість відкрити для себе творчість видатних митців, таких як Сальвадор Далі, Клод Моне, Вінсент Ван Гог, Пабло Пікассо та інших неперевершених творців картин.

#Вчимо_свою_історію «МИ Є НАРОД, У ЯКОГО ВКРАЛИ НАЗВУ» Так писав академік Михайло Грушевський. Читаємо в Івана Драча: «Назва Русь вирвана із серця Києва залізною рукою Петра». Сталося це 300 років тому, 22 жовтня 1721 року, коли цар Петро 1 проголосив московське царство «росийской империей», а москвинів - «россиянами». Така зміна назви московської держави кинула серйозний виклик ідентичності українського народу. Тож 1721 року в москві після перейменування: постала нагальна потреба написати нову версію історії з обґрунтуванням спадкоємності назви «российская» від княжої Русі. Але у царя Петра І до цього руки не дійшли. Утім, ідею створення нової історії російської імперії втілила в життя Катерина ІІ. І ця імперська схема історії була непорушною до 1904 року, коли її блискуче спростував Михайло Грушевський. У своїй знаменитій статті «Звичайна схема «руської» історії... він науково довів, що творцем тисячолітньої княжої держани Русь був український етносі що твердження про «общерусскую» історію та колиску трьох братніх народів це повна фікція, бо московія, по суті, загарбала назву Русь, яка своїм питомим змістом - етнічним, географічним, устроєвим - цілком відповідає сучасному термінові Україна. Тож звертайтесь і ви до Грушевського. Шануймо свою історію! З відривного календаря "Український народний календар" за 22 жовтня. ----------- https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayina-rus-i-moskoviya/31521000.html На фото:⤵️ Мапа України французького військового інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана 1680 року (на основі генеральної карти 1648 року). А у правому верхньому кутку позначено розташування Московії – Moscovia Pars (Земля Московія).

#Вчимо_свою_історію «МИ Є НАРОД, У ЯКОГО ВКРАЛИ НАЗВУ» Так писав академік Михайло Грушевський. Читаємо в Івана Драча: «Назва Русь вирвана із серця Києва залізною рукою Петра». Сталося це 300 років тому, 22 жовтня 1721 року, коли цар Петро 1 проголосив московське царство «росийской империей», а москвинів - «россиянами». Така зміна назви московської держави кинула серйозний виклик ідентичності українського народу. Тож 1721 року в москві після перейменування: постала нагальна потреба написати нову версію історії з обґрунтуванням спадкоємності назви «российская» від княжої Русі. Але у царя Петра І до цього руки не дійшли. Утім, ідею створення нової історії російської імперії втілила в життя Катерина ІІ. І ця імперська схема історії була непорушною до 1904 року, коли її блискуче спростував Михайло Грушевський. У своїй знаменитій статті «Звичайна схема «руської» історії... він науково довів, що творцем тисячолітньої княжої держани Русь був український етносі що твердження про «общерусскую» історію та колиску трьох братніх народів це повна фікція, бо московія, по суті, загарбала назву Русь, яка своїм питомим змістом - етнічним, географічним, устроєвим - цілком відповідає сучасному термінові Україна. Тож звертайтесь і ви до Грушевського. Шануймо свою історію! З відривного календаря "Український народний календар" за 22 жовтня. ----------- https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayina-rus-i-moskoviya/31521000.html На фото:⤵️ Мапа України французького військового інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана 1680 року (на основі генеральної карти 1648 року). А у правому верхньому кутку позначено розташування Московії – Moscovia Pars (Земля Московія).

#виставки Відкриття виставки "Олександр Мурашко. Київські вібрації". 21 жовтня о 17:00 у Національному музеї "Київська картинна галерея" відбудеться презентація виставки "Олександр Мурашко. Київські вібрації". Міжмузейний історико-мистецький проєкт присвячено 150-річчю від дня народження Олександра Мурашка (1875–1919) — одного з найяскравіших українських живописців початку ХХ століття. Експозиція зосереджується на київському періоді життя митця: місті, де він народився, творив і викладав. У виставковому просторі представлено портрети сучасників художника, зокрема Павла та Любові Андреєвих, Катерини Крюгер, а також твори з провідних музейних і приватних колекцій України. Виставка триватиме до 25 січня 2026 року за адресою: м. Київ, вул. Терещенківська, 9

Народний художник України Сергій Шишко (1911-1997). "Володимирська гірка", 1959. 💙💛 Художник з Ніжина зробив Київ темою свого життя: серію «Київська сюїта» Шишко створював понад 40 років, до неї увійшло понад 100 картин і етюдів...

Картинки з минулого...🎨 Живописець з Харкова Микола Сергеєв (1855-1919). "Ловля риби неводом в затоці Дніпра", 1898

19 жовтня 1854 року народився Сергій Васильківський, живописець козацького роду. Його дід чумакував, а батько був писарем. Васильківський подорожував Україною, створюючи неймовірні пейзажі та картини на козацьку тематику. Понад 10 років він жив та навчався за кордоном. Там відвідав найвідоміші європейські художні музеї. 1900-го разом із Олександром Самокишем ілюстрував альбом "Із української старовини" із текстами Дмитра Яворницького. Васильківський написав серію акварелей історичних діячів. Перед смертю він заповів Музею Слобідської України понад 1300 своїх творів. Більшість цих робіт загинула під час Другої світової війни. Мріючи про національний художній музей у Харкові, він залишив значну суму грошей для цієї справи. 🕯Помер Сергій Васильківський 9 жовтня 1917-го. Він так і не прийшов до тями після інсульту.

#ШІ #детектив Голоси зимового саду. Тиша старих справ - це не порожнеча, а особлива, кришталево чиста густина, в якій застигли незіграні фінали. Майор Макар Голубенко, п’ятдесятирічний слідчий відділу "справ, що зайшли в глухий кут", відчував цю тишу як вібрацію. Він був аналітиком, що прийшов у поліцію з клінічної психології, і для нього не існувало злочинів, а лише порушення внутрішньої архітектури людської свідомості. Його справжній інтерес лежав не в тому, хто вбив, а в тому, чому вбивця вирішив, що має на це право, і як зумів переконати у своїй невинності цілий світ. Його одержимість була чистою — він прагнув не справедливості, а розуміння. Справа десятирічної давнини, яку він витягнув із запиленого архіву, була ідеальною. Софія, талановита художниця, 22 роки, зникла безслідно. Поліція закрила справу як «добровільну втечу», вказавши на її схильність до істерії та «творчих пошуків». Але Голубенко бачив у цьому почерк витонченого, майже філософського вбивства без тіла. Єдиний доказ, який він вивчав годинами, був абсурдним — малюнок, знайдений під матрацом Софії. Це була не фігуративна композиція, а шалений, абстрактний візерунок, схожий на лінії, які залишає мороз на шибках, або на химерні, заплутані тіні в гущавині. Голубенко назвав його про себе "Голоси Зимового Саду". Цей малюнок, на його переконання, був водночас і зізнанням, і картою. Головний підозрюваний - Ігор Стримовський, колишній професор філософії в тому ж університеті, де навчалася Софія. Він був її наставником і, як підозрював Голубенко, щось більше. Стримовський був людиною, чиє життя було ідеально вибудувано навколо його власної інтелектуальної величі. Зараз він був на пенсії і мешкав у старому, велетенському, ізольованому особняку на Подолі, що нагадував музейний експонат. І саме там, прибудований до особняка, був величезний, давно занедбаний Зимовий Сад зі скляним дахом і стінами, через які пробивалося лише тьмяне, похмуре світло. Сад був заплутаним лабіринтом із сухих ліан і екзотичних рослин, що повільно вмирали. Перша зустріч Голубенка та Стримовського була грою, гідною театральної сцени. Стримовський, худорлявий, з гострими рисами обличчя та втомою генія в очах, прийняв слідчого з ідеальною гостинністю. Він був відкритий, співпрацював, легко відповідав на будь-яке питання про Софію, але кожна його фраза була філософською пасткою. - Майор Голубенко, - м’яко промовив Стримовський, жестом пропонуючи дорогу каву, — я завжди захоплювався ілюзією, яку створює ваша професія. Ви шукаєте правду, але правда - це лише консенсус. Софія була геніальною, але нестабільною. Вона любила створювати світи і зникати в них. Вона, можливо, і створила цю "справу" як свій останній, ідеальний перформанс. Хіба не так? Голубенко відповів з тою ж аналітичною м’якістю: - Професоре, архітектор, що ховає підмурівок, завжди знає, де він його сховав. Я шукаю не консенсус, а структуру злочину. А Софія не ховалась, її сховали. Стримовський усміхнувся, і це була єдина реакція, яку Голубенко вважав чесною: задоволення від гідного супротивника. Зимовий Сад став центром їхньої уваги. Для Голубенка він став метафорою свідомості Стримовського: заплутаний, закритий, із відблисками і тінями, де правда і брехня переплітаються, як ліани. Слідчий був упевнений: тіло Софії або ключ до розгадки, що змусить Стримовського зламатися, був замурований у цьому скляному лабіринті. Але оскільки тіла не було, його завдання було зламати інтелект. Голубенко почав тиск, використовуючи його ж зброю — філософію та психологію. Він почав навідуватися до Стримовського щодня, приносячи не протоколи, а книги: Ніцше, Фуко, Канта. Він говорив не про Софію, а про його наукову працю, про його головну теорію, яку Стримовський вважав вершиною свого інтелекту: "Концепція Ідеальної Істини" - ідея про те, що істина є настільки руйнівною, що людство має право захищати себе "ідеальною брехнею". - Професоре, Ваша "Ідеальна Істина", - якось сказав Голубенко, дивлячись на заіржавілий фонтан у Саду, - це чудовий інструмент. Ви створюєте брехню настільки довершену, що вона стає реальнішою за реальність. Але є одна проблема. Ви не можете бути абсолютно розумним, якщо ховаєте доказ власної брехні. Це - суперечність. Стримовський вперше напружився. Голубенко "грав" на його гордині. Для Стримовського інтелектуальна поразка була гіршою за арешт. Голубенко знав, що Софія мала психічні проблеми, схильність до галюцинацій та шифрування своїх переживань. Він відновив її старий, забутий електронний щоденник. Після кількох днів розшифровки, використовуючи її манеру письма і метафори, він зрозумів, що малюнок "Голоси Зимового Саду" - це не абстракція. Це була зашифрована, але точна карта Зимового Саду, створена на основі її галюцинаторного сприйняття простору, де кожна лінія позначала або перешкоду, або прихований об’єкт. Ліани, скляні відбитки, тріщини на вікнах - це були її "голоси", що говорили про місце. Ключовим моментом став запис у щоденнику, зроблений за день до зникнення. Софія виявила, що головна праця Стримовського, "Концепція Ідеальної Істини", була повністю плагіатом його давно померлого, невідомого студента. Вона, як його наставниця, мала намір викрити його. Мотив став кришталево чистим: Стримовський не хотів її смерті, він хотів знищити істину, яка руйнувала його велич. Фінальна дуель відбулася знову в Зимовому Саду, огорненому мертвим, похмурим світлом. Голубенко прийшов не з ордером, а з роздрукованою сторінкою щоденника Софії та її малюнком. - Професоре, - почав Голубенко, обводячи поглядом захаращені кущі, - Ви присвятили життя Істині. Ви вірили, що можете створити таку досконалу брехню, що вона стане новою реальністю. Ви були майже успішні. Але Ви не врахували одну річ: Софія, з її нестабільною свідомістю, бачила світ у метафорах, і ці метафори виявилися точнішими за Вашу логіку. Стримовський стояв нерухомо, як кам’яна статуя. - Ви намагаєтеся маніпулювати мною, майоре. Це не доказ. Це припущення. - Це не припущення. Це структура. Ви приховали істину про плагіат. Софія намагалася викрити Вас. Ви сперечалися тут, у Саду, про те, чи має право "геній" на "ідеальну брехню". Ви штовхнули її, чи вона впала сама, намагаючись дотягнутися до артефакту, який, на її думку, символізував Вашу брехню. Вона впала, зламала шию, і Ви, геній-архітектор, вирішили, що найкращий спосіб захистити свою інтелектуальну велич, це замурувати свою істину в стіну. У стіну, яку Ви звели власноруч, під час однієї з Ваших «реставрацій» Саду. Голубенко не підвищував голосу. Він просто вибудовував картину, слово за словом, використовуючи його ж термінологію. Він вказав на ділянку старої цегляної кладки біля кореня сухого фікуса, куди вказувала найдивніша, найгостріша лінія на малюнку Софії. - Абсолютна істина вимагає абсолютного зізнання, професоре. І Ваша філософія, і Ваша архітектура, і Ваш злочин — усі вони сходяться ось тут. Стримовський зблід. Його обличчя стало змарнілим, як зім’ятий папір. Інтелектуальна поразка була нестерпною. - Я... Я не вбив її. Я лише захищав свою роботу. Вона була небезпечною для Великої Ідеї. Вона... Вона - сама зникла! - Його голос перетворився на зневажливий шепіт. - А ця... ця цегла... це не стіна, це... Він осів, його сили покинули його. Він здався не перед доказом, а перед досконалістю чужого розуміння його вчинку. Він кивнув, вказавши на цегляну кладку: - Вона... вона не заслуговувала на це. Це було лише тимчасове рішення. Замурована ділянка була невеликою, замаскована під елемент реставрації. Через кілька годин експерти знайшли там останки Софії, загорнуті в брезент. Стримовський зізнався у ненавмисному вбивстві, але його слова звучали як виправдання свого права на помилку. Голубенко отримав бажане: він зрозумів злочинця. Він розгадав структуру. Але коли він вийшов із садиби, на його обличчі не було тріумфу. Він усвідомив, що для того, щоб зламати такого інтелектуала, він став не менш одержимим і маніпулятивним, ніж сам Стримовський. Чи є його одержимість справедливістю кращою за одержимість Стримовського ідеальною брехнею? Межа була надто тонкою. Садибу опечатали, а Зимовий Сад залишився стояти, як пам’ятник зламаній гордині та прихованій істині. Голубенко відійшов від паркану. Він подивився на скляні стіни, які на заході осіннього сонця відбивали його власне, втомлене обличчя. Він знайшов правду, але ціна цього розуміння була високою. Залишилося лише крихке, неспокійне відчуття, що в його власній свідомості, як і в занедбаному Саду, теж є місця, де він замурував свої власні, небажані істини.

❗️Трамп закликав Зеленського прийняти умови Росії, попередивши, що Путін "знищить" Україну у разі відмови, - FT. Президент США відкидав карти лінії фронту в Україні та наполягав на тому, щоб Зеленський передав Путіну весь Донбас. Україні вдалося переконати Трампа погодитись на заморожування фронту, проте зустріч показала його непостійність та готовність йти назустріч вимогам Путіна. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#кіно #особистості 🎤Вийшов фінальний тизер-трейлер документального фільму «Океан Ельзи: Спостереження Шторму». Документальна картина розповідає деталізовану 30-річну історію легендарного українського гурту «Океан Ельзи» — з усіма її драматичними злетами й падіннями. У фільмі використано унікальні архівні кадри, інтерв’ю з колишніми та нинішніми учасниками колективу, а також із людьми, які стояли поруч на всіх етапах його становлення. Стрічка виходить в український кінопрокат 6 листопада. https://youtu.be/K0ztZr-7zOM