10 липня 1953р. в Одесі народився майбутній талановитий і успішний футболіст України Леонід БУРЯК! Його зірковий час припав на середину 70-х років, коли він грав у складі київського «Динамо» і збірної країни. БУРЯК був великим майстром точних гольових передач на велику відстань і забитих мʼячів у ворота суперників з пенальті та зі штрафних ударів з далекої відстані. Приємно згадувати його елегантну постать, вишуканість і естетичність поведінки, як на футбольному полі, так і поза футболом. З плином часу багато чого забувається, тому добре, що Леонід Йосипович за допомогою літературних редакторів підготував і видав автобіографічні книги: «Гарячі точки поля» і «Я жив у щасливий футбольний час», перелистуючи і перечитуючи які, маємо змогу відновити у памʼяті блискучі сторінки футбольних баталій 70-80 років двадцятого століття! Многая і благая літ Вам, вельмишановний Леоніде Йосиповичу! #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

"Стратегічна концепція залишається": Рютте запевнив, що шлях України до НАТО буде незворотним і після саміту в Гаазі У підсумковому документі саміту НАТО в Гаазі (Нідерланди) буде згадуватися Україна. Але повторення тези про її незворотний шлях до Північноатлантичного Альянсу не буде – оскільки це рішення залишається чинним. Про це заявив генсек військового блоку Марк Рютте на зустрічі у Chatham House в Лондоні (Сполучене Королівство). Він пояснив, що висновки попереднього саміту у Вашингтоні (США) зайняли 60 сторінок, і текст було розбито на 19 параграфів. Цього разу Рютте хоче "зробити підсумковий документ якомога лаконічнішим #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

#природа Озеро Світязь, Волинська область. Місце, де варто побувати цього літа. 〰️ з’їсти пончик із чорницею й зустріти неймовірний захід сонця; 〰️ дістатися озерних джунглів на байдарках і побачити килими латаття з білосніжними кувшинками; 〰️ купатися у прозорій воді знову і знову; 〰️ наїстися ягід у лісі й смаженої риби в ресторані; 〰️ погодувати благородних оленів і просто відпочити — неспішно, з насолодою, щоб потім ще довго згадувати кожен день подорожі .

Можна заборонити День матері, але неможливо випалити мамину любов. Історія свята. 💐Історія сучасного святкування Дня матері почалась завдяки зусиллям звичайної американки з Філадельфії – Анни Джарвіс. Анна була глибоко зворушена прикладом своєї матері – жінки, яка під час Громадянської війни в США лікувала поранених солдатів, а згодом стала активною громадською діячкою. Після її смерті в 1905 році Анна вирішила увічнити материнську любов і жертовність. У 1908 році вона організувала пам’ятну службу на честь своєї мами, роздаючи білі гвоздики — улюблені мамині квіти. Її ініціатива набула широкого розголосу, і вже у 1914 році президент США Вудро Вільсон підписав указ про запровадження Дня матері як національного свята. Тобто, по-перше, витоки свята повʼязані із війною та великою жертовністю, а, по-друге, зі вшануванням мами, яка відійшла з цього світу. Тому згадувати тих матерів, яких вже нема з нами тут, на землі, так само дуже важливо у цей день🙏 🇺🇦 Українська історія Дня матері почалась у діаспорі. У 1928 році його вперше відзначили українці в Канаді, завдяки Союзу українок. Наступного року це свято з’явилося у Львові завдяки редакторці тижневика «Жіноча доля» Олені Кисилевській. Швидко День матері поширився по всьому заходу України. Його святкували у читальнях “Просвіти”, народних домах – із концертами, виставами, лекціями про значення материнства для нації. Однак це тривало недовго... ❌ ЗАБОРОНА У світовій історії мало прикладів, коли забороняли шанувати матір, але в СРСР це примудрились зробити — як і в Китаї під час Культурної революції, в Афганістані за влади Талібану та у нацистській Німеччині, де свято перетворили на інструмент пропаганди. У 1939 році совіти замість Дня матері просували 8 березня – зручну ідеологічну альтернативу. Вшановувати маму на публіку стало небезпечно. За такі прояви можна було втратити не тільки свободу, а й життя. 🌸Відновлення традиції Тільки з національним відродженням наприкінці 80-х років українці знову почали відкрито відзначати День матері. Завдяки зусиллям “Союзу українок” це свято повернулося до нашого народу. А з 1999 року День матері офіційно визнаний на державному рівні і відзначається у дпугу неділю травня. Нехай цей день стане моментом справжньої вдячності. Мамі. Тій, що не раз лікувала рани — і своїм дітям, і всьому світу.

#особистості 7 липня 1921 року народився Петро Яцик, бізнесмен, меценат та філантроп, фундатор Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів» Народився у селі Верхнє Синьовидне, що на Львівщині, в бідній селянській родині. Петро був найстаршим із семи дітей Мар’яни Меленчук і Дмитра Яцика, тож після ранньої раптової смерті батька увесь тягар господарства ліг на його плечі. Попри це, він закінчив у селі семирічну школу і почав відвідувати вечірні уроки із сільськогосподарської справи. З падінням Польщі й приходом у 1939 році на західноукраїнські землі «перших совітів», Петро спробував опанувати професію машиніста, пройшовши у Стрию шестимісячний навчальний курс для залізничників. Але з початком нацистської окупації пройшов молочні курси і став працювати інспектором з перевірки якості молочних продуктів у трьох прикарпатських районах, де було аж сім регіональних молокозаводів. Ця робота давала можливість легально вільно пересуватися територією, тож невдовзі Петро Яцик став активним членом українського підпільного руху та зв’язковим УПА. Але з наближенням радянських військ у 1944 році він розумів, яка небезпека йому може загрожувати і прийняв рішення емігрувати за кордон. «Я не знав, що мене там чекає, але був переконаний, що коли б зміг вижити, я зробив би щось для України. Тому взяв свою торбинку і попрямував у невідоме», – згадуватиме він наприкінці життя. До Австрії сотні кілометрів добирався пішки. Тут вдалося влаштуватися на молочне підприємство в Санкт-Пельтені, містечку неподалік Відня. Пізніше опинився в Баварії, в таборі для переміщених осіб у Регенсбурзі, де з відзнакою закінчив відкриту там українську середню школу. Після цього були чотири семестри програми з політичної економії та дворічка з вивчення іноземних мов – німецької, французької й англійської. Знання мов відкривало шлях за океан, і Петро Яцик подався до Монреалю, де знав одного земляка. Для того, щоб не їхати в канадську глибинку, Петро офіційно відмовився від допомоги по безробіттю. Щоб забезпечити себе, працював посудомийником у ресторані, чистив уночі устаткування після розробки м’яса, контролював процес переробки молока на молокозаводі, торгував меблями і книгами. Але справжній успіх приніс будівельний бізнес, у який Петро Яцик уклав зароблені гроші і своє вміння пропонувати людям саме те, що їм потрібно. Його приватна будівельна фірма Prombank Investment Limited за короткий час стала одним із флагманів на будівельному ринку не лише Торонто, але й усієї провінції Онтаріо, адже пропонувала практичні та доступні рішення. Яцику замовляли будівництво цілих вулиць і кварталів. Загалом, із канадських будов Prombank Investment Limited, якби їх зібрати в одному місці, склалося б ціле містечко. Перші прибутки Петро Яцик почав вкладати в українську справу. Спочатку в центрі Торонто з’явилася «Арка» – українська крамниця книг і товарів, яка стала популярним місцем зустрічей емігрантів з України. Далі він почав вкладати гроші в розвиток українських студій на Заході. Так, він став одним із спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету, Енциклопедії українознавства, Центру досліджень історії України ім. Яцика при Альбертському університеті, Освітньої фундації ім. Петра Яцика, Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті, документаційного центру в бібліотеці ім. Джона П. Робертса при Торонтському університеті. Коштом мецената видано чимало монографій з історії України (зокрема переклад «Історії України-Руси» Грушевського англійською), економіки, політології, медицини, етнографії. Сума його пожертв на українські інституції в західному світі перевищила 16 млн доларів. Попри багатство, сам Петро Яцик жив надзвичайно скромно. В листопаді 1999 року було започатковано Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика. В останні роки життя Петро Яцик кілька разів приїздив в Україну. 🕯Помер 1 листопада 2001 року і похований на кладовищі Парк Лавн в Торонто .

Ми з мамою, коли гуляли на вулицю ще тоді, як не було мобільних телефонів, планшетів, то завжди брали з собою журнали з кросвордами. Дуже любили це зайняття. Але найбільше мені подобається саме розгадувати слова з літерами за номерами. То ж позавчора, коли я побачила в планшеті рекламу з цією грою, моєї радості не було межі, а коли зрозуміла, що вона ще і українською мовою, то ще більше обрадувалася.💙💛 От чесно, раніше в планшеті гри кросвордів слова з літерами за номерами я не бачила ніколи. А інші кросворди в планшеті були. Так от, вчора перші чотири рівні я легко розгадала, а ось над п'ятим рівнем довелося чимало потрудитися. Три неправильно складені слова і все, ти програєш. Успіхів всім, хто любить грати в таку гру.👍 В цій грі знаходиться багато цікаві сюрпризи.😘 https://play.google.com/store/apps/details?id=games.burny.wooden.word.puzzle

Про матусь і бабусь… «ЗАСАДІТЬ ГРЯДКУ! » Кожної весни вони разом із землею плекають мрію та спогади — тиху любов, передану через турботу і працьовитість. Це не просто боротьба за грядку, а глибинний спосіб зберегти нашу культуру й пам’ять , про те що нічого дарма не дається! Давайте цінувати їхній досвід і любов, що втілюється у кожен рядочок на огороді. Нехай разом із насінням посіяним на їхній грядці, зійде і наша вдячність, любов і повага до них, хто із року в рік , та десятиліть , бережуть і нагадують нам про наші традиції. З любов’ю до матусь і бабусь. Вони берегині нашого ДОМУ. Прийде час і ми будемо з теплотою в серці та сльозами на очах ЗГАДУВАТИ ПРО НИХ.І про їхнє : "ЗАСАДІТЬ ГРЯДКУ"🤗💔 ✍️04.04.2025

КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ. Київ у часи Голодомору ▪️1932-го Осокорки, Позняки, Троєщина, Вигурівщина були приміськими селами. З початком Голодомору мешканці попри заборони діставалися міста. Там хоч і втридорога, але можна було знайти якусь їжу. Перш за все рятували дітей. Їх лишали під держустановами з надією, що про них потурбуються. Вулиці кишіли безпритульними неповнолітніми. ▪️Площу перед Вокзалом встелили спухлі тіла. Люди, яким вдавалося приїхати потягом, часто одразу помирали. Хто вижив, або жебракував, або шукав найближчий храм з надією на допомогу. ☠️ На Житньому ринку були випадки торгівлі людським м'ясом. Згодом групу злочинців було заарештовано. ▪️Причини смерті реєструвалася у РАЦСах. Лікарі писали: «різке виснаження», «дистрофія» чи «невідомо». Згадувати голод було заборонено.  ▪️Через жалюгідне харчування та смертність збільшилася кількість епідемічних захворювань: висипного тифу та кишкових інфекцій. #history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv

#книжковий_відгук #Лана_читає “Ігри спадкоємців. Спадок Готорна” Дженніфер Лінн Барнс Видавництво ReadBerry Друга частина циклу Рідкісний момент - я особливо нічого не скажу про сюжет, бо це друга частина, а перша закінчилася нефіговим таким кліфгенгером. Тож в другій герої почухали репи та з посиленим ентузіазмом взялися розгадувати загадки старого Тобіаса Готорна. Паралельно Айворі намагається перемикнути налаштування в режим багатої спадкоємиці та грати за цими правилами, але виходить це дуже помірно. Ну і, звісно, брати Готорни кружляють навколо, переслідуючи свої цілі. Авторка закрутила все так, що по ходу читання я будувала безліч теорій і приблизно ніде нічого не вгадала. В одному моменті була близько, але все одно інтрига тут скажена. Ти стрибаєш разом з героями від однієї загадки до іншої, вони стають складнішими логістично, все дуже швидко змінюється, і Айворі вела мене за собою то правильними, то хибними шляхами, і ще спробуй розбери, де який. Текст швидко та непомітно затягує. Навіть попри те, що я читала першу книгу десь рік тому, і певний час ще згадувала, що тут коїться. Також у першій частині у нас намалювався любовний трикутник, і тут ці тіпи тріпали мені нерви майже всю книгу. Що один захисник, який дивиться, але нічого не робить, шо другий щось робить, але є у цього “робить” трошки дивний присмак. У цьому плані фінал мене трохи розчарував, але потім я пару днів перетравлювала його в голові, і він в результаті здався цілком собі норм. Взагалі ця частина здалася мені трохи масштабнішою, бо в першій був переважно будинок та родина Готорнів, а тут з’являються нові місця на мапі, нові імена в переліку персонажів та нові сімейні драми. Вона ще динамічніша та цікавіша, ніж перша, а фінал такий, що дуууже хочеться вже третю)

У вашому житті були ситуації, з якими, як ви думали, ви не впораєтеся. Та все ж, ви впоралися. У вaшому житті були проблеми, які, як ви думали, ви не вирішите. Та все ж, ви їх вирішили. У вашому житті були втрати, які, як ви думали, ви не переживете. Та все ж таки, ви їх пережили. Ви тут сьогодні, сильніші, розумніші з великим досвідом і знаннями в результаті всього пережитого. Хоча дорога була й нелегкою, та ви успішно пройшли по ній. Звичайно, складнощі чекають вас і попереду, і, можливо, зараз ви проходите через важкий етап життя. Тому варто час від часу обертатися назад і згадувати - навіть коли ви думали, що не впораєтеся, ви впоралися! І, можливо, згадавши про це, ви зрозумієте, що немає причини сумніватися в собі! Адже, які б виклики не кидало вам життя, ви з ними справлялися! І тепер найважливіше - ви впораєтеся з випробуваннями, що чекають вас попереду!