ОСЬ ТАК ВИГЛЯДАЄ ЩАСЛИВЕ ДИТИНСТВО

#вистави
Гра-імпровізація «Плоти».
Легендарна імпровізація від театру «Чорний Квадрат» повертається. 
Уявіть собі: круїзний лайнер затонув посеред Атлантичного океану. Але всі врятувались і дрейфують океаном на плотах. Сигнал рятувальникам вже надісланий, пасажирів обов’язково врятують. У них вдосталь їжі, води і… вільного часу. Про що вони можуть між собою розмовляти?

Повна імпровізація! 5 плотів, 20 улюблених акторів, десятки тем: стосунки, секс, зрада і вірність, дитинство і старість, Бог і Диявол. І все це – по-справжньому і по-живому, з оголеними душами і нервами. Смішно, болісно, прикольно, страшно, чуттєво – такої гами емоцій ви навряд знайдете в інших проектах!

- Коли: 31 березня (пн), 18:30
- Де: Київ, Мала Опера. Вул. Дегтярівська, 5

Квитки тут👇
https://kyiv.karabas.com/chornyy-kvadrat-hra-improvizatsiya-ploty-1/

Левеня
(Chhaava, 2025)

Я з нетерпінням очікувала на появу цього фільму на стрімінгах.
По-перше, його багато хвалить індійська критика. І сам трейлер виглядав дуже потужно.
По-друге, головну роль грає актор Вікі Каушал, який дуже мені подобається. Я бачила його в кількох фільмах, і навіть там, де особливо нема чого грати (наприклад, у неоковирному “Урі: хірургічний удар”), він зіграв добре. Вікі Каушала називають “Тихою зіркою”, або “Мовчазною зіркою”, бо він не патякає в соцмережах, не робить драматичних інтерв’ю, не оскандалився з п’яним водінням, наркотиками чи любовними походеньками — він сумлінно працює, віиявляючи неймовірну відданість акторській справі. Наприклад, заради зйомок в “Левеняті” він не лише навчився володіти мечем і списом, а й накачав 25 кг мускулів.
По-третє, історична постать, яку він грає, страшенно цікавезна. Маратха Чатрапаті Самбгаджі Магарадж в курсі індійської історії весь час був затьмарений фігурою свого батька, Чатрапаті Шиваджі Магараджа, засновника імперії Маратхів, що кинув виклик імперії Великих Моголів і добряче залив їм сала за шкуру.
Самбхаджі Магарадж, старший син Шіваджі, провів дитинство як заручник при дворі Могольського імператора Аламгіра І, більше відомого як Аурангзеб. Аурангзеб зробив імперію Моголів наймогутнішою державою регіону, економика якої була більшою за економику Цинського Китаю. Він також розширив кордони імперії до найбільших за всю її історію. Водночас він ударився в ісламський фундаменталізм. Засади віротерпимості, закладені його прадідом Акбаром, були забуті. Він переслідував не лише індусів, сікхів та буддистів, а ще й мусульман, які відхилялися від “генеральної лінії”.
Така політика, очікувано, відштовхнула від нього багатьох індусських можновладців і васалів, котрі згодом підтримали повстання Чатрапаті Шіваджі.
Перед тим, як дивитись кіна, я трохи попочитала у Вікії про головного героя, і зрозуміла, чому індійська історіографія не дуже на ньому зосереджувалася. Почнемо з того, що батя не хотів бачити його на троні, і планував зробити спадкоємцем молодшого сина Раджарама, а Самбхаджі вважав надто свавільним, безвідповідальним і схильним до плотських утіх. На момент смерті Чатрапаті-старшого Чатрапаті-молодший сидів в ув’язненні в замку Пангала, куди татко посадив його подумати над своєю поведінкою. Зокрема над тим, чи можна зваблювати дружину брахмана. Або переходити на бік моголів і брати для Ділер Хана форт Бхупалгарх. Так, Самбхаджі не завжди був полум’яним лицарем боротьби за незалежність Індії. Незручний герой.

Що мені сподобалося в книзі Світлани Талан "Назустріч сонцю", та те що всі герої прості, щирі люди. Тарас часто навідується до дідуся. Дідусь звісно ж хоче вже побачити правнуків, то ж допитує свого онука, чи в нього вже є дівчина. Тарас звісно каже, що нещодавно з дівчиною розійшлися, і тоді запитує в дідуся, як він зрозумів що посправжному закохався в бабусю. Дідусь сказав, що коли прийде справжнє кохання, ти не будеш бачите нікого, окрім неї, ти будеш все робити, щоби вона була щасливою поруч з тобою. І Тарас незабаром зустрів свою кохану. Оскільки Тарасові батьки живуть в Італії,(вони там на заробітки вже кілька років, забравши молодшого сина), то ж приїхали на тиждень, щоби познайомитися з нареченою старшого сина та з її батьками. Батьки дівчини інтелігентні прості люди, які працюють учителями. Зустріч з майбутними родичами була дуже теплою. Таке на жаль буває рідко. Потім почалися інтриги колишньої дівчини Тараса, що привели до сварки між закоханими. Добре що вони дуже швидко помирилися. В них були стільки плани, стільки щастя, мрій про щасливе подружнє життя. І тут розпочалася війна. Тарас останнім часом згадував про своє дитинство, і мені запам'яталося те, як повелася його мама, коли син вперше прийшов додому п'яний. Вважаю, що те як вона повелася, і що вона сказала на другий день синові, дає багато чого зрозуміти, чому не можна напиватися і яким шляхом треба йти. Цю сцену треба прочитати батькам і молодим людям, щоби краще зрозуміти, як розмовляти і поводитися батькам, коли дитина вперше прийшла додому напідпитку. Ще мені дуже сподобалися слова Тараса до Мар'яни, коли він намагався пояснити, чому він має йти на війну, (до речі, ці слова є актуальними і в нас теперішній час), він сказав так: " Якщо кожен українець буде думати, що обійдуться в АТО без нього, то уявляєш, що буде". Тобто, коли кожен буде думати тільки про себе, то ми ніколи не здобудемо перемоги. І так воно і є... Далі не буду писати, щоби не спойлерити. Достатньо того, що мені дуже-дуже сподобалися усі ці герої. Я ще читаю, знаю, що далі будуть трагічні і сумні сторінки. Читаю, а в мене перед очима Євромайдан, анексія Криму, початок війни, Іловайськ. Вважаю, що інколи потрібно знову згадати, як це було, чому так сталося, щоби зрозуміти, що навіть коли нам усім зараз важко, але життя продовжується, а перемога буде, обов'язково. Тільки на це потрібен час.

#музика
STASYA x XАС - В той день.
Це ностальгія, голос покоління, яке пам'ятає світ без війни, коли дитинство було сповнене сміху, двори — друзями, а головними переживання були ігри до темноти і щоб мама якнайпізніше покликала додому, або ж вибір рингтону чи касети на програвачі. Зараз, це лише спогади про безтурботні дні, які розбилися об реальність, що принесла біль, страх і втрати.

Але навіть серед руїн пам'ять про ті моменти дає силу жити далі та будувати краще майбутнє для своїх нащадків. Це історія про незламність і віру в те, що справжні цінності не в речах, а в людях, які завжди поруч.

https://youtu.be/7hK1Fv7u9cQ

Знайомтеся: рідкісна потвора, божевільний садист, маніяк, алкоголік. Його звали Аркадій Голіков, літературне псевдо - Гайдар.З дитинства відрізнявся жорстокістю, нарваністю й неймовірною дурістю. Все рвався на війну - убивати. З 13 років на побігеньках у більшовиків. У 14 років купив на толкучці "Браунінг" і почав брати участь в кривавих "розбірках" більшовиків з "ворогами народу". Тоді ж вступив в партію більшовиків. У 14 років. В партію. Полком він дійсно командував. Щоправда, не в 14 і не в 15 років як нам розповідали у школі. Спочатку то був запасний полк. А потім інший маніяк і негідник - Тухачевський призначив його командиром 58-го окремого полку по боротьбі з бандитизмом (тобто був карателем) і спрямував на придушення селянського повстання на Тамбовщині. На той момент Голікову було 17 років і 5 місяців. Головна його якість - бездумна неймовірна звіряча жорстокість, за що, власне, йому посаду в такому віці й дали.Так почалася кар`єра одного з найстрашніших більшовицьких карателів. Від України до Казахстану й Сибіру залишив він свій кривавий слід. Особливо "прославився" цей нелюд в Хакасії, полюючи на партизанів. На чолі загону особливого призначення ДПУ грабував та вирізав цілі села від малих до старих: Балахта, Підкамінь, Сулеков, Барбаков та інші. Найулюбленішим видом страти був постріл з нагана в потилицю. Але й з кулемета розстрілював по три десятки за раз, і шашкою рубав, і в річці топив. Награбоване потім пропивалося в страшних оргіях. На той час Голікову було 18 років.Тоді ж він отримав своє прізвисько - Гайдар, що на хакаському ("хайдар") означало питання "куди?" Так він питав місцевих, куди скакати, полюючи на невловимих (а потім як з`ясувалося взагалі неіснучих) "бандитів". Його іменем хакаські матері лякали своїх дітей.
Зрештою загін, яким він командував, геть перетворився на банду убивць, гвалтівників, мародерів та п`яниць. Тих своїх підлеглих, хто намагався хоч якось спинити беззаконня, душогуб власноруч розстрілював. Сам він у свої 18 років став закінченим алкоголіком, маючи при цьому важкі психічні розлади. На справжнісіньку звірюку перетворився.Дійшло до того, що чекістське начальство, яке ніколи не страждало на гуманізм, змушене було зняти його з посади та відправити на лікування. Бо сплили численні факти масових убивств ні в чому не винних людей, включно з дітьми. Так у 20 років він вперше опинився у психушці. Зрештою Гайдара зовсім викинути і з армійської служби й він став майже постійним пацієнтом будинків скорботи, не припиняючи при цьому пити. Напади байдужості змінювалися тужливою злобою. Він різав собі вени, бо ночами до нього приходили ті, кого він убив.Але дивним чином цей алкаш, псих, нелюд і недоучка став знаменитим дитячим письменником. Дитячим письменником. Той, хто дітей убивав. У своїх книжках він вчив діточок людяності, патріотизму, ввічливості, чесності. Людина, яка з насолодою убивала бойових товарищів, навчала дітей товариськості. Тип, який майже не мав друзів, навчав міцній дружбі. Хоча...Головна і єдина тема всіх його книжок не це. Головна тема - війна та підготовка до війни. Його книги виховували не дітей - солдат. Які мали з радістю класти свої голови за першою вимогою комуністичної влади. Яким навіть дитинство мати заборонялося - замість цього - підготовка до війни і смерті.Хто з нас у дитинстві не лазив по сусідських садках? Це ж дитинство! У книзі Гайдара "Тимур і його команда" хлопці, які полюбляли зірвати яблук у чужому садку перетворилисмя на справшніх фашистів. Їм протистояв головний герой - Тимур, який замість того щоб відпочивати влітку, створює воєнізовану дитячу огранізацію для допомоги мешканцям селища. Але не всім, а лише тим, родичі яких служать в Червоній Армії. Такі ось книжки писалися. "Р.В.С", "Судба барабанщика", "Школа", "Дальние страны", "Чук и Гек", "Сказка о Военной тайне, о Мальчише-Кибальчише и его твердом слове" - вся ця пропаганда для молодшого і середнього шкільного віку писалося у короткі періоди між лютими запоями.Але Гайдер і його книжки були дуже потрібні комуністичній пропаганді. Тому він мав від влади все: гроші, квартири, дачі, премії, мільйонні наклади. До слова - був страшним українофобом. Усією душею ненавидів саму українську землю та її мову...
Помер Гайдар в улюблений для себе спосіб - на війні, від кулі. Все рвався в бойову частину, але медкомісія не дозволяла. Тому заручився підтримкою газети "Комсомольська правда" й пішов на війну кореспондентом. З групою червоноармійців потрапив в оточення. Загинув дуже цікаво. Черворноармійцям, які переховувалися в лісі біля села Лепляво Черкаської області, дуже кортіло їсти. Тож вони внадилися грабувати місцеве населення. Особливо подобалося "розводити" на хліб та картоплю місцевого шляхового обхідника на залізниці - той жив наодинці. Очевидно, мужику набридло, що до нього мало не щоночі шастає "захисник" з відром, забираючи й без того скромні запаси на зиму, і він поскаржився німцям. Ті поставили в засідку мотоцикл з кулеметом. Аркадій Петрович Гайдар загинув рано врані 26 жовтня 1941 року так, як і починав своє доросле життя - при спробі пограбування. В руках його в останню мить було порожнє відро...
Якщо ви гадаєте, що це лише розповідь про одного конкретного негідника - це не так. Серед більшовиків подібних було безліч. І головне: вони не бачили нічого поганого в тому, щоб перетворювати дітей на убивць. Вони це перетворили на державну політику...
Павло Бондаренко

Натрапив на відео — батьки радіють першим крокам своїх дітей. Із вчорашнього дня не виходять із голови діти з Кривого Рогу. Їхні батьки так само раділи, коли вони робили свої перші кроки.
А потім прийшли російські терористи — і відібрали в них життя. Із ними пішло все, що мало бути попереду: дім, дитинство, тиша, спокій, майбутнє. Те, що ще тільки починалося — просто обірвалося.
Я не уявляю, що зараз переживають їхні батьки. Не знаю, як вони тримаються. Хочу висловити щирі співчуття.
Єдине, що я точно знаю — ми всі маємо прокинутися і захищати своїх дітей. Без жодного винятку. Бо ніхто цього не зробить — ані Америка, ані Європа, ніхто. Лише ми.

🎮 Вітаю! Це я, Маріо! Так-так, той самий — у червоній шапці, з вусами й величезним бажанням врятувати принцесу (знову). Сьогодні я хочу розповісти вам про одну річ, яка ніколи не виходить з моди — піксель-арт! 🧱🎨

Піксель-арт — це стиль малювання, де зображення складаються з маленьких квадратиків — пікселів, як мозаїка. У 80-х та 90-х саме так виглядала більшість відеоігор, бо комп’ютери не могли показати більше. І вгадайте що? Я теж був створений із пікселів! (І виглядав чудово! 😉)

Чому піксель-арт знову в моді?
1. 🕹️ Ностальгія — гравці з усього світу згадують дитинство, коли все було простіше, але захопливо.
2. 🧠 Стиль — цей вид мистецтва виглядає круто, впізнавано і має свій особливий шарм.
3. 🎨 Творча свобода — у пікселях можна намалювати що завгодно — від драконів до… красунь!
4. 📱 Легкість у створенні — піксель-арт ідеально підходить для мобільних ігор та інді-проєктів.

Сьогодні піксель-арт — це не обмеження, а свідомий вибір. І хто знає, може саме тому мене досі всі впізнають! 😄

🔧 Тож якщо бачиш десь зображення з квадратиків — не поспішай сміятись. Це може бути маленький шедевр!

З любовʼю до пікселів і пригод — ваш Маріо! 🍝🧢

#fan_art #супер_порада #супер_факт

Простий бузок, ще де - не - де росте, в селі, бузок з мого дитинства, кожен рік квітне, повертаючи мене у дитинство тільки у спогадах...

#думки
Людина все робить навпаки.
👉Поспішає стати дорослою, а потім зітхає про минуле дитинство.
👉Витрачає здоров'я заради грошей і тут же витрачає гроші на те, щоб поправити здоров'я.
👉Думає про майбутнє з таким нетерпінням, що нехтує сьогоденням, через що не має ні сьогодення, ні майбутнього.
👉Живе так, ніби ніколи не помре, і вмирає так, ніби ніколи не жила.