#поезія
РОЗМОВА З ЧАСОМ
Я зустрівся із Часом на розі чотирьох епох,
він сидів на дивані з пилу,
та повільно курив самоту.
— Поспішаєш?.. — спитав він, не дивлячись на мене.
— Бо боюся спізнитися, — я відповів.
Засміявся він шурхотом листя сухого,
обтрусив зі свого рукава кілька спогадів,
і шпурнув на дорогу під ноги мені.
— Не приходить вже вчасно ніхто, — він сказав. —
Ти з'являєшся або раніше, або уже пізно.
Момент — це лише вдих між двома інтервалами.
Я хотів сперечатися, але слова всі згоріли у роті,
та в очах непорушного Часу помітно було мій фінал,
ще далекий, але вже прописаний у моїх зморшках.
— Обирай не завжди поспішати, — сказав Час, підводячись. —
Обирай цю присутність в моменті…
Я тобі розповім, яким життя має бути, є прекрасне навкруг, варто це бачить лише: я нараду зібрав вчителів: мудрий Січень, життєрадісний Березень покажуть, щасливим можна бути кожен день!
Квітень сіє пахощі по дорозі до щастя, ведучи людину за собою, мов старий друг .
У спогади корисно поринати ,
Вони лікують рани, бо ніби ртуть, пекельно роз’їдає шкіру біль, а може страх,
Залишаючи рубці на шкірі фотоплівкою.
Хочеш пірнути у шторм відчуттів, де у погляді зі смішинками, дивишся на версію себе із дитинства,
Не запаплюжену «логічними» вчинками…
В очах дитячих метелики - травень позаду обіймає тебе за плечі - час для дитячих пустощів, але хіба ідеальність в дитинстві доречна?
Можна плисти по річці, на саморобнім плоту, якщо не вмієш плавати, то тебе врятує кращий друг …
Травень пробачить помилки в реп’яхах, босоніж біжиш у трави - і скабка в ногу,
Знову докір німий в материнім погляді застряг
Їй відомо, що вчинок повториться знову…
Червень розчервонілий веселий прудкий юнак,
Що на простягнутих руках ягід приніс цілий кошик,
Ночі без темряви, засинати не страшно і десь вдалині по дахах
періщить прудкий дощик…
Дитинство знайомить зі світом із року в рік,
Наповнюючи маленьких дивними моментами,
Щоб коли виростемо, ставши великими, як гриби,
Цікаво жити було людству на землі,
Однак в майбутньому розчинимось… кометами…
Автори: Мирослав Манюк
Олександра Зарецька
11.10.2025
РОЗМОВА З ЧАСОМ
Я зустрівся із Часом на розі чотирьох епох,
він сидів на дивані з пилу,
та повільно курив самоту.
— Поспішаєш?.. — спитав він, не дивлячись на мене.
— Бо боюся спізнитися, — я відповів.
Засміявся він шурхотом листя сухого,
обтрусив зі свого рукава кілька спогадів,
і шпурнув на дорогу під ноги мені.
— Не приходить вже вчасно ніхто, — він сказав. —
Ти з'являєшся або раніше, або уже пізно.
Момент — це лише вдих між двома інтервалами.
Я хотів сперечатися, але слова всі згоріли у роті,
та в очах непорушного Часу помітно було мій фінал,
ще далекий, але вже прописаний у моїх зморшках.
— Обирай не завжди поспішати, — сказав Час, підводячись. —
Обирай цю присутність в моменті…
Я тобі розповім, яким життя має бути, є прекрасне навкруг, варто це бачить лише: я нараду зібрав вчителів: мудрий Січень, життєрадісний Березень покажуть, щасливим можна бути кожен день!
Квітень сіє пахощі по дорозі до щастя, ведучи людину за собою, мов старий друг .
У спогади корисно поринати ,
Вони лікують рани, бо ніби ртуть, пекельно роз’їдає шкіру біль, а може страх,
Залишаючи рубці на шкірі фотоплівкою.
Хочеш пірнути у шторм відчуттів, де у погляді зі смішинками, дивишся на версію себе із дитинства,
Не запаплюжену «логічними» вчинками…
В очах дитячих метелики - травень позаду обіймає тебе за плечі - час для дитячих пустощів, але хіба ідеальність в дитинстві доречна?
Можна плисти по річці, на саморобнім плоту, якщо не вмієш плавати, то тебе врятує кращий друг …
Травень пробачить помилки в реп’яхах, босоніж біжиш у трави - і скабка в ногу,
Знову докір німий в материнім погляді застряг
Їй відомо, що вчинок повториться знову…
Червень розчервонілий веселий прудкий юнак,
Що на простягнутих руках ягід приніс цілий кошик,
Ночі без темряви, засинати не страшно і десь вдалині по дахах
періщить прудкий дощик…
Дитинство знайомить зі світом із року в рік,
Наповнюючи маленьких дивними моментами,
Щоб коли виростемо, ставши великими, як гриби,
Цікаво жити було людству на землі,
Однак в майбутньому розчинимось… кометами…
Автори: Мирослав Манюк
Олександра Зарецька
11.10.2025
#поезія
РОЗМОВА З ЧАСОМ
Я зустрівся із Часом на розі чотирьох епох,
він сидів на дивані з пилу,
та повільно курив самоту.
— Поспішаєш?.. — спитав він, не дивлячись на мене.
— Бо боюся спізнитися, — я відповів.
Засміявся він шурхотом листя сухого,
обтрусив зі свого рукава кілька спогадів,
і шпурнув на дорогу під ноги мені.
— Не приходить вже вчасно ніхто, — він сказав. —
Ти з'являєшся або раніше, або уже пізно.
Момент — це лише вдих між двома інтервалами.
Я хотів сперечатися, але слова всі згоріли у роті,
та в очах непорушного Часу помітно було мій фінал,
ще далекий, але вже прописаний у моїх зморшках.
— Обирай не завжди поспішати, — сказав Час, підводячись. —
Обирай цю присутність в моменті…
Я тобі розповім, яким життя має бути, є прекрасне навкруг, варто це бачить лише: я нараду зібрав вчителів: мудрий Січень, життєрадісний Березень покажуть, щасливим можна бути кожен день!
Квітень сіє пахощі по дорозі до щастя, ведучи людину за собою, мов старий друг .
У спогади корисно поринати ,
Вони лікують рани, бо ніби ртуть, пекельно роз’їдає шкіру біль, а може страх,
Залишаючи рубці на шкірі фотоплівкою.
Хочеш пірнути у шторм відчуттів, де у погляді зі смішинками, дивишся на версію себе із дитинства,
Не запаплюжену «логічними» вчинками…
В очах дитячих метелики - травень позаду обіймає тебе за плечі - час для дитячих пустощів, але хіба ідеальність в дитинстві доречна?
Можна плисти по річці, на саморобнім плоту, якщо не вмієш плавати, то тебе врятує кращий друг …
Травень пробачить помилки в реп’яхах, босоніж біжиш у трави - і скабка в ногу,
Знову докір німий в материнім погляді застряг
Їй відомо, що вчинок повториться знову…
Червень розчервонілий веселий прудкий юнак,
Що на простягнутих руках ягід приніс цілий кошик,
Ночі без темряви, засинати не страшно і десь вдалині по дахах
періщить прудкий дощик…
Дитинство знайомить зі світом із року в рік,
Наповнюючи маленьких дивними моментами,
Щоб коли виростемо, ставши великими, як гриби,
Цікаво жити було людству на землі,
Однак в майбутньому розчинимось… кометами…
Автори: Мирослав Манюк
Олександра Зарецька
11.10.2025
18views