• #дати
    📜 «Світ ловив мене, та не спіймав»: Григорій Сковорода — Мандрівний Філософ
    Сьогодні, 30 жовтня, ми згадуємо видатного сина України, який своїм життям та творчістю заклав філософські основи української ментальності — Григорія Савича Сковороду. Хоча його офіційна дата народження — 3 грудня (або 22 листопада за старим стилем) 1722 року, його спадщина, що продовжує надихати, робить його актуальним щодня.
    🎓 Козак, Співак, Вчений
    Григорій Сковорода народився у селі Чорнухи на Полтавщині в родині малоземельного козака. Його надзвичайний талант проявився рано:
    * Освіта: Навчання у легендарній Києво-Могилянській академії (до якої він вступив у 12 років), тривало з перервами майже двадцять років, що дало йому енциклопедичні знання. Сковорода досконало володів латиною, грецькою, церковнослов'янською, німецькою та польською мовами.
    * Музика: Він мав хист до музики та співу. В юності його навіть забрали до Петербурга для співу у придворній капелі. Сковорода грав на сопілці, скрипці, флейті, лірі та бандурі, а сопілка стала його незмінним супутником. 🎶
    * Подорожі: Його перебування в Угорщині, Словаччині (Братислава) та Австрії (Відень) у складі царської місії дало змогу ознайомитися з європейською культурою та освітою.
    💡 Філософія «Сродної Праці» та Самопізнання
    З 1770-х років, переслідуваний як світською, так і духовною владою через його вільнодумство та небажання пристосовуватися, Сковорода обрав шлях мандрівного філософа.
    * Головна ідея: В основі його вчення лежить концепція двох натур («світу великого» і «світу малого» – людини) та трьох світів (макрокосм – Всесвіт, мікрокосм – людина, і світ символів – Біблія).
    * Самопізнання: Сковорода вважав змістом людського існування самопізнання — пізнання своєї істинної натури та пошук Бога в собі. Він висловлював це у відомій фразі: «Пізнай себе».
    * Сродна праця: Ідеал Сковороди — це «сродна праця» (споріднена, природна праця). Він стверджував, що справжнє щастя полягає не в багатстві чи славі, а в діяльності, яка відповідає внутрішньому покликанню людини та її природним здібностям.
    📖 Літературна Спадщина
    Сковорода є одним із зачинателів жанру байки в українській літературі. Його збірка «Байки Харківські» є зразком філософської прози.
    * Його філософські діалоги та трактати, такі як «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу» та «Сад божественних пісень», поєднують біблійні мотиви з ідеями античного платонізму та стоїцизму.
    * Він невтомно вчив, що лише внутрішня свобода і гармонія є справжньою цінністю. Його епітафія: «Світ ловив мене, та не спіймав», стала ідеальною квінтесенцією його життя, яке він прожив у злагоді зі своїми принципами, поза впливом зовнішніх обставин.
    Григорій Сковорода — це вічний символ українського духу, прагнення до свободи та мудрості.
    https://youtu.be/rUJEzKjAj34?si=JgHnOOHwwbthDWJN
    #дати 📜 «Світ ловив мене, та не спіймав»: Григорій Сковорода — Мандрівний Філософ Сьогодні, 30 жовтня, ми згадуємо видатного сина України, який своїм життям та творчістю заклав філософські основи української ментальності — Григорія Савича Сковороду. Хоча його офіційна дата народження — 3 грудня (або 22 листопада за старим стилем) 1722 року, його спадщина, що продовжує надихати, робить його актуальним щодня. 🎓 Козак, Співак, Вчений Григорій Сковорода народився у селі Чорнухи на Полтавщині в родині малоземельного козака. Його надзвичайний талант проявився рано: * Освіта: Навчання у легендарній Києво-Могилянській академії (до якої він вступив у 12 років), тривало з перервами майже двадцять років, що дало йому енциклопедичні знання. Сковорода досконало володів латиною, грецькою, церковнослов'янською, німецькою та польською мовами. * Музика: Він мав хист до музики та співу. В юності його навіть забрали до Петербурга для співу у придворній капелі. Сковорода грав на сопілці, скрипці, флейті, лірі та бандурі, а сопілка стала його незмінним супутником. 🎶 * Подорожі: Його перебування в Угорщині, Словаччині (Братислава) та Австрії (Відень) у складі царської місії дало змогу ознайомитися з європейською культурою та освітою. 💡 Філософія «Сродної Праці» та Самопізнання З 1770-х років, переслідуваний як світською, так і духовною владою через його вільнодумство та небажання пристосовуватися, Сковорода обрав шлях мандрівного філософа. * Головна ідея: В основі його вчення лежить концепція двох натур («світу великого» і «світу малого» – людини) та трьох світів (макрокосм – Всесвіт, мікрокосм – людина, і світ символів – Біблія). * Самопізнання: Сковорода вважав змістом людського існування самопізнання — пізнання своєї істинної натури та пошук Бога в собі. Він висловлював це у відомій фразі: «Пізнай себе». * Сродна праця: Ідеал Сковороди — це «сродна праця» (споріднена, природна праця). Він стверджував, що справжнє щастя полягає не в багатстві чи славі, а в діяльності, яка відповідає внутрішньому покликанню людини та її природним здібностям. 📖 Літературна Спадщина Сковорода є одним із зачинателів жанру байки в українській літературі. Його збірка «Байки Харківські» є зразком філософської прози. * Його філософські діалоги та трактати, такі як «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу» та «Сад божественних пісень», поєднують біблійні мотиви з ідеями античного платонізму та стоїцизму. * Він невтомно вчив, що лише внутрішня свобода і гармонія є справжньою цінністю. Його епітафія: «Світ ловив мене, та не спіймав», стала ідеальною квінтесенцією його життя, яке він прожив у злагоді зі своїми принципами, поза впливом зовнішніх обставин. Григорій Сковорода — це вічний символ українського духу, прагнення до свободи та мудрості. https://youtu.be/rUJEzKjAj34?si=JgHnOOHwwbthDWJN
    Like
    1
    972views 1 Shares
  • 😀🥺Юхим Конопля вибачився за вподобайки під відео з російським контекстом: «Щиро перепрошую. Такого більше не буде»🙏

    Захисник «Шахтаря» пояснив, що не мав жодних проросійських намірів😓

    «Ви праві. Я не підтримую росію чи її послідовників. Я патріот України. Висновки зробив, перепрошую. Більше не повториться», — написав футболіст 😓

    Згодом Конопля видалив усі вподобайки 🫡
    #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovaryspor
    😀🥺Юхим Конопля вибачився за вподобайки під відео з російським контекстом: «Щиро перепрошую. Такого більше не буде»🙏 Захисник «Шахтаря» пояснив, що не мав жодних проросійських намірів😓 «Ви праві. Я не підтримую росію чи її послідовників. Я патріот України. Висновки зробив, перепрошую. Більше не повториться», — написав футболіст 😓 Згодом Конопля видалив усі вподобайки 🫡 #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovaryspor
    124views
  • 14 жовтня 1954 року народився Микола Кунцевич. Він був одним із наймолодших українських політв'язнів СРСР, дисидентом, отримав три судових вироки і відбув 12 із 14 років ув'язнення.

    Микола Кунцевич народився у Києві. Закінчив естрадно-циркове училище, працював у цирку, потім став ведучим програм, читав український гумор і сам писав вірші та байки.

    У травні 1974 року Микола Кунцевич прочитав дві свої байки «Горила» і «Ворона» біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві.

    Через деякий час його заарештували і згодом засудили до 5 років позбавлення волі за «злісне хуліганство». Тоді ж, за словами Миколи Кунцевича, в Лук'янівському СІЗО він потрапив до однієї камери із режисером Сергієм Параджановим.

    Другий вирок і покарання на термін у 4,5 роки Микола Кунцевич отримав після того, як у 1981 році його вірші прозвучали в ефірі Радіо Свобода.

    Тоді почалися обшуки, і в деяких київських вишах знайшли самвидав, заборонені тексти Кунцевича.

    У 1984 році Миколу Кунцевича судили втретє – «за розповсюдження антидержавних матеріалів серед засуджених», бо під час відбування другого терміну покарання на одному з концертів зачитав уривок поеми Євгена Євтушенка «Братская ГЕС».

    Микола Кунцевич стверджував, що його адвокатом на цьому процесі був ❗️Віктор Медведчук. Кунцевич розповідав, що, як і у випадку із Василем Стусом, Медведчук просив збільшити висунутий прокурором термін у 3 роки ув'язнення ще на 1 рік 9 місяців та 19 днів із попереднього терміну. Тому, казав Кунцевич, вирок його переписали, а термін ув'язнення подовжили.

    У 1987 році Микола Кунцевич долучився до Української Гельсінської спілки. Цього ж року він був звільнений із ув'язнення за амністією, як і багато інших політв'язнів.

    У 1989 році Кунцевич став членом Народного руху України та Всеукраїнського товариства репресованих.

    Також Микола Кунцевич займався культурно-просвітницькою роботою. Він став художнім керівником гастрольно-концертного об'єднання «Рухконцерт», очолював оргкомітет фестивалів «Дзвін», «Українське сузір'я» та «Коріння наше в Україні». Учасник Євромайдану. Більше 60 разів виступав з віршами зі сцени Майдану. 21.02.2014 контужений в сутичці з "Беркутом", частково втратив зір.

    🕯Помер 12 березня 2021 року, похований 16 березня 2021 року на Байковому кладовищі.

    14 жовтня 1954 року народився Микола Кунцевич. Він був одним із наймолодших українських політв'язнів СРСР, дисидентом, отримав три судових вироки і відбув 12 із 14 років ув'язнення. Микола Кунцевич народився у Києві. Закінчив естрадно-циркове училище, працював у цирку, потім став ведучим програм, читав український гумор і сам писав вірші та байки. У травні 1974 року Микола Кунцевич прочитав дві свої байки «Горила» і «Ворона» біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві. Через деякий час його заарештували і згодом засудили до 5 років позбавлення волі за «злісне хуліганство». Тоді ж, за словами Миколи Кунцевича, в Лук'янівському СІЗО він потрапив до однієї камери із режисером Сергієм Параджановим. Другий вирок і покарання на термін у 4,5 роки Микола Кунцевич отримав після того, як у 1981 році його вірші прозвучали в ефірі Радіо Свобода. Тоді почалися обшуки, і в деяких київських вишах знайшли самвидав, заборонені тексти Кунцевича. У 1984 році Миколу Кунцевича судили втретє – «за розповсюдження антидержавних матеріалів серед засуджених», бо під час відбування другого терміну покарання на одному з концертів зачитав уривок поеми Євгена Євтушенка «Братская ГЕС». Микола Кунцевич стверджував, що його адвокатом на цьому процесі був ❗️Віктор Медведчук. Кунцевич розповідав, що, як і у випадку із Василем Стусом, Медведчук просив збільшити висунутий прокурором термін у 3 роки ув'язнення ще на 1 рік 9 місяців та 19 днів із попереднього терміну. Тому, казав Кунцевич, вирок його переписали, а термін ув'язнення подовжили. У 1987 році Микола Кунцевич долучився до Української Гельсінської спілки. Цього ж року він був звільнений із ув'язнення за амністією, як і багато інших політв'язнів. У 1989 році Кунцевич став членом Народного руху України та Всеукраїнського товариства репресованих. Також Микола Кунцевич займався культурно-просвітницькою роботою. Він став художнім керівником гастрольно-концертного об'єднання «Рухконцерт», очолював оргкомітет фестивалів «Дзвін», «Українське сузір'я» та «Коріння наше в Україні». Учасник Євромайдану. Більше 60 разів виступав з віршами зі сцени Майдану. 21.02.2014 контужений в сутичці з "Беркутом", частково втратив зір. 🕯Помер 12 березня 2021 року, похований 16 березня 2021 року на Байковому кладовищі.
    440views
  • Я з тих жінок,
    В яких завжди все добре!
    Навіть, коли від болю стигне кров...
    І, коли серце від образи стогне,
    Я посміхаючись щиро...
    Знов і знов...
    Я з тих жінок,
    В яких завжди все супер!
    І про яких розказують байки...
    Яких не люблять ненависні люди,
    Бо не такі ми зовсім, як вони!
    Я з тих жінок,
    В яких завжди все класно!
    Які сміються щиро аж до сліз...
    Які радіють теж чужому щастю
    І моляться, щоб Бог усіх беріг...
    Я з тих жінок,
    яких усе "в ажурі"...
    Завжди...
    Хоч забинтована душа...
    Не піддаємось жодній ми дресурі
    Хоч зранені, та сильні в нас серця.
    Я з тих жінок,
    Які завжди щасливі !
    Де б не були ми,
    Де б ми не жили....
    І наша сила у любові й вірі...
    Нас обіймає сам Господь крильми!

    —Анна Головач
    Я з тих жінок, В яких завжди все добре! Навіть, коли від болю стигне кров... І, коли серце від образи стогне, Я посміхаючись щиро... Знов і знов... Я з тих жінок, В яких завжди все супер! І про яких розказують байки... Яких не люблять ненависні люди, Бо не такі ми зовсім, як вони! Я з тих жінок, В яких завжди все класно! Які сміються щиро аж до сліз... Які радіють теж чужому щастю І моляться, щоб Бог усіх беріг... Я з тих жінок, яких усе "в ажурі"... Завжди... Хоч забинтована душа... Не піддаємось жодній ми дресурі Хоч зранені, та сильні в нас серця. Я з тих жінок, Які завжди щасливі ! Де б не були ми, Де б ми не жили.... І наша сила у любові й вірі... Нас обіймає сам Господь крильми! —Анна Головач
    325views
  • 🗣BMW перетворила двигун мотоцикла на топову і дуже дорогу кавомашину ціною €7900😅

    В основі справжній опозитний двигун, який ставлять на флагманські байки BMW R 18, але всередині нього тепер ховається еспресо-система.

    Складання ручне, а всього випустять 80 екземплярів.
    🗣BMW перетворила двигун мотоцикла на топову і дуже дорогу кавомашину ціною €7900😅 В основі справжній опозитний двигун, який ставлять на флагманські байки BMW R 18, але всередині нього тепер ховається еспресо-система. Складання ручне, а всього випустять 80 екземплярів.
    Love
    Wow
    2
    613views 1 Shares
  • #цікаве
    Сьогодні день народження BMW.
    20 липня 1917 року в Німеччині офіційно зареєстровано торгову марку BMW — Bayerische Motoren Werke («Баварські моторні заводи»). Спершу компанія виготовляла двигуни для літаків, але згодом стала одним із найвідоміших виробників авто у світі.

    ✈️ Під час Другої світової війни компанія виробляла авіаційні двигуни, зокрема для реактивного винищувача Messerschmitt Me 262 — першого у світі серійного реактивного літака.

    🚗 У 1959 році компанія була на межі банкрутства, і її ледь не купив Mercedes-Benz. Проте приватні інвестори, серед яких був Герберт Квандт, врятували BMW і вивели її в прибутковість.

    🏍 До автівок BMW виготовляла також мотоцикли, а з 1923 року її байки стали популярними серед поліції та гонщиків.

    Сьогодні BMW — це глобальний концерн з виробництвом у понад 15 країнах, а бренд входить до числа найдорожчих у світі за версією Forbes.

    #цікаве Сьогодні день народження BMW. 20 липня 1917 року в Німеччині офіційно зареєстровано торгову марку BMW — Bayerische Motoren Werke («Баварські моторні заводи»). Спершу компанія виготовляла двигуни для літаків, але згодом стала одним із найвідоміших виробників авто у світі. ✈️ Під час Другої світової війни компанія виробляла авіаційні двигуни, зокрема для реактивного винищувача Messerschmitt Me 262 — першого у світі серійного реактивного літака. 🚗 У 1959 році компанія була на межі банкрутства, і її ледь не купив Mercedes-Benz. Проте приватні інвестори, серед яких був Герберт Квандт, врятували BMW і вивели її в прибутковість. 🏍 До автівок BMW виготовляла також мотоцикли, а з 1923 року її байки стали популярними серед поліції та гонщиків. Сьогодні BMW — це глобальний концерн з виробництвом у понад 15 країнах, а бренд входить до числа найдорожчих у світі за версією Forbes.
    Like
    Love
    Congratulation
    3
    1Kviews 37Plays

  • #морські_баталії #пригоди #пірати
    #любовний_роман #історична_проза

    Завершено викладення повісті «Скарби Мігеля Барбадоського»

    Друзі, дякую всім, хто читав, коментував і ставив вподобайки!
    Ваша підтримка — безцінна!

    Запрошую вас у світ теплого моря, вільних вітрів, піратських шхун і військових фрегатів, що борознять простори Атлантики.

    На вас чекають:

    пошуки скарбу за картою старого пірата

    знайомство з гордим племенем чарруа

    зустрічі зі справжніми морськими розбійниками — жорстокими й шляхетними, дикими й благородними

    і, звісно ж, історія щирого, чистого кохання, яке народжується на фоні пригод і небезпек


    Це повість про вибір, дружбу, надію — і про те, що справжній скарб не завжди зберігається у скрині з монетами.



    Запрошую до читання!
    Скарби Мігеля Барбадоського вже повністю доступні на Аркуші.

    https://arkush.net/book/18589


    https://arkush.net/book/18589/34

    https://arkush.net/book/18589/35



    Буду щиро радий коментарям!

    #морські_баталії #пригоди #пірати
    #любовний_роман #історична_проза
    #романтика #пригоди #Карибське_море.
    #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
    #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля
    #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Завершено викладення повісті «Скарби Мігеля Барбадоського» Друзі, дякую всім, хто читав, коментував і ставив вподобайки! Ваша підтримка — безцінна! Запрошую вас у світ теплого моря, вільних вітрів, піратських шхун і військових фрегатів, що борознять простори Атлантики. На вас чекають: пошуки скарбу за картою старого пірата знайомство з гордим племенем чарруа зустрічі зі справжніми морськими розбійниками — жорстокими й шляхетними, дикими й благородними і, звісно ж, історія щирого, чистого кохання, яке народжується на фоні пригод і небезпек Це повість про вибір, дружбу, надію — і про те, що справжній скарб не завжди зберігається у скрині з монетами. Запрошую до читання! Скарби Мігеля Барбадоського вже повністю доступні на Аркуші. https://arkush.net/book/18589 https://arkush.net/book/18589/34 https://arkush.net/book/18589/35 Буду щиро радий коментарям! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля
    ARKUSH.NET
    Скарб Мігеля Барбадоського · Сергій Гальченко
    Молодий знебожилий дворянин випадково дізнається про скарб старого пірата. Чим завершаться його пошуки. Відшукає скарб? А можливо дещо важливіше? В творі присутні деякі персонажі книги "Таємниці Морів"
    4Kviews
  • Історія про Петра Повчайла

    У маленькому селі, загубленому серед зелених пагорбів, жив собі чоловік на ім’я Петро Повчайло. Як тільки хтось починав щось робити — сапати город, лагодити паркан чи місити тісто — Петро тут як тут.

    — Тримай лопату інакше! — гукав він до сусіда, що копав яму. — Та ти що, так нічого не виросте!

    — Не так піч топиш! — сварив він бабу Марусю, що хліб пекла. — Маєш дрова клала хрест-навхрест, а не купкою!

    — Тримай цвях під іншим кутом, — повчав він коваля. — Ти ж не влучиш!

    Люди спершу слухали, думали — може, справді знає щось. Але згодом почали помічати: сам Петро нічого не робив. Ані городу не мав, ані хату не полагоджував, навіть яйце не міг зварити — один раз пробував, та забув налити води в каструлю.

    — А ти спробуй сам, — сказали йому якось односельці. — Покажи, як треба.

    Петро засміявся:

    — Та навіщо мені? Я ж для вищого призначений — радити! Ви робіть, а я слідкуватиму.

    Одного дня село вирішило провести ярмарок: кожен мав щось принести — хто пиріжки, хто дерев’яну іграшку, хто співанку заспівати. Петро ж з'явився з порожніми руками.

    — А ти що приніс? — спитали його.

    — Я приніс знання! — урочисто відповів він. — Я всім розповім, як правильно треба було це зробити.

    Люди перезирнулися, посміхнулися — і більше вже не кликали Петра ні на роботи, ні за порадою. Бо з того часу зрозуміли: краще мати помилку, ніж порожні балачки.

    А Петро? Він усе ще повчає. Але тепер — гусей на пасовищі. І ті, здається, слухають уважніше, ніж люди.

    Відтоді як Петро залишився без слухачів, він щодня ходив на пасовище, де паслися гуси. Сідав на пеньок і починав своє:

    — Галя, не так крила миєш! Ти спершу дзьобом, а потім лапкою — отак правильно!
    — Семене, не сиди в багнюці, застудишся!
    — А ти, сірий, не тиснись до інших — особистий простір треба мати!

    Гуси шипіли, похитували головами і крокували далі. А Петро був радий: хоч хтось слухає.

    Одного дня в село завітав мандрівний художник. Він ходив від хати до хати, малюючи портрети людей, тварин, навіть пейзажі. Зайшов і на пасовище. Побачив Петра з гусьми і здивувався:

    — А це хто?

    — Та то наш філософ, — відповіли селяни. — Колись усім вказував, як жити, а тепер гусей навчає.

    Художник зацікавився, сів біля Петра й став малювати. Потім узяв ту картину з назвою "Мудрець серед гусей" і повіз до міста. І сталося дивне: картину купив музей, а про село написали в газеті — мовляв, "місце, де тварин виховують за філософією слова".

    Приїхали туристи, почали питати:

    — А де той мудрець?

    І Петро, гордо виструнчившись, почав проводити екскурсії. Показував гусей, розповідав байки, повчав, як правильно тримати палицю чи класти хліб у торбу.

    І хоч сам досі нічого не вмів робити, врешті знайшов своє місце: став живим пам’ятником тому, як важливо не спішити повчати інших, поки сам не спробував.

    Минали роки. Туристів ставало менше — мода на "мудреця серед гусей" згасла. Картина припадала пилом у запасниках музею, газети більше не писали, а село знову стало тихим і звичайним.

    А гуси… Гуси тепер носять звання "найрозумніших у районі".
    Історія про Петра Повчайла У маленькому селі, загубленому серед зелених пагорбів, жив собі чоловік на ім’я Петро Повчайло. Як тільки хтось починав щось робити — сапати город, лагодити паркан чи місити тісто — Петро тут як тут. — Тримай лопату інакше! — гукав він до сусіда, що копав яму. — Та ти що, так нічого не виросте! — Не так піч топиш! — сварив він бабу Марусю, що хліб пекла. — Маєш дрова клала хрест-навхрест, а не купкою! — Тримай цвях під іншим кутом, — повчав він коваля. — Ти ж не влучиш! Люди спершу слухали, думали — може, справді знає щось. Але згодом почали помічати: сам Петро нічого не робив. Ані городу не мав, ані хату не полагоджував, навіть яйце не міг зварити — один раз пробував, та забув налити води в каструлю. — А ти спробуй сам, — сказали йому якось односельці. — Покажи, як треба. Петро засміявся: — Та навіщо мені? Я ж для вищого призначений — радити! Ви робіть, а я слідкуватиму. Одного дня село вирішило провести ярмарок: кожен мав щось принести — хто пиріжки, хто дерев’яну іграшку, хто співанку заспівати. Петро ж з'явився з порожніми руками. — А ти що приніс? — спитали його. — Я приніс знання! — урочисто відповів він. — Я всім розповім, як правильно треба було це зробити. Люди перезирнулися, посміхнулися — і більше вже не кликали Петра ні на роботи, ні за порадою. Бо з того часу зрозуміли: краще мати помилку, ніж порожні балачки. А Петро? Він усе ще повчає. Але тепер — гусей на пасовищі. І ті, здається, слухають уважніше, ніж люди. Відтоді як Петро залишився без слухачів, він щодня ходив на пасовище, де паслися гуси. Сідав на пеньок і починав своє: — Галя, не так крила миєш! Ти спершу дзьобом, а потім лапкою — отак правильно! — Семене, не сиди в багнюці, застудишся! — А ти, сірий, не тиснись до інших — особистий простір треба мати! Гуси шипіли, похитували головами і крокували далі. А Петро був радий: хоч хтось слухає. Одного дня в село завітав мандрівний художник. Він ходив від хати до хати, малюючи портрети людей, тварин, навіть пейзажі. Зайшов і на пасовище. Побачив Петра з гусьми і здивувався: — А це хто? — Та то наш філософ, — відповіли селяни. — Колись усім вказував, як жити, а тепер гусей навчає. Художник зацікавився, сів біля Петра й став малювати. Потім узяв ту картину з назвою "Мудрець серед гусей" і повіз до міста. І сталося дивне: картину купив музей, а про село написали в газеті — мовляв, "місце, де тварин виховують за філософією слова". Приїхали туристи, почали питати: — А де той мудрець? І Петро, гордо виструнчившись, почав проводити екскурсії. Показував гусей, розповідав байки, повчав, як правильно тримати палицю чи класти хліб у торбу. І хоч сам досі нічого не вмів робити, врешті знайшов своє місце: став живим пам’ятником тому, як важливо не спішити повчати інших, поки сам не спробував. Минали роки. Туристів ставало менше — мода на "мудреця серед гусей" згасла. Картина припадала пилом у запасниках музею, газети більше не писали, а село знову стало тихим і звичайним. А гуси… Гуси тепер носять звання "найрозумніших у районі".
    Like
    1
    1comments 2Kviews
  • Зброя масового впливу:як боти,фейки та ШІ перетворили TikTok на поле інформаційної війни проти України
    Базова схема,за якою працює більшість російських вкидів, виглядає так:
    📌По-перше,створюється ботоферма.Часто це найпримітивніші акаунти з випадковими аватарками та мінімумом інформації про профіль.
    📌По-друге,генерується емоційне відео за допомогою ШІ або монтується з реальних кадрів.
    📌По-третє,це відео протягом дня масово публікується на сотнях акаунтів.
    📌По-четверте,боти в перші секунди після виходу відео масово ставлять йому вподобайки,коментують та "дивляться" до кінця.Це дає сигнал алгоритмам ТікТоку,що відео має популярність,і вони починають пропонувати його реальним користувачам.
    📌Ще одне важливе завдання російських ботоферм–атакувати проукраїнський контент.Вони працюють за принципом-опублікувати 20 перших негативних коментарів.Як наслідок–пониження проукраїнського контенту у видачі ТікТок.
    📌Із усіх популярних в Україні соціальних мереж,саме в ТікТоці інструментарій ботоферм досі працює з високою ефективністю й дозволяє впливати на інфополе.
    📌Із початком розвитку штучного інтелекту проблема ботів у ТікТок зросла.ШІ фактично повністю автоматизував процеси створення та роботи ботоферм.
    Зброя масового впливу:як боти,фейки та ШІ перетворили TikTok на поле інформаційної війни проти України Базова схема,за якою працює більшість російських вкидів, виглядає так: 📌По-перше,створюється ботоферма.Часто це найпримітивніші акаунти з випадковими аватарками та мінімумом інформації про профіль. 📌По-друге,генерується емоційне відео за допомогою ШІ або монтується з реальних кадрів. 📌По-третє,це відео протягом дня масово публікується на сотнях акаунтів. 📌По-четверте,боти в перші секунди після виходу відео масово ставлять йому вподобайки,коментують та "дивляться" до кінця.Це дає сигнал алгоритмам ТікТоку,що відео має популярність,і вони починають пропонувати його реальним користувачам. 📌Ще одне важливе завдання російських ботоферм–атакувати проукраїнський контент.Вони працюють за принципом-опублікувати 20 перших негативних коментарів.Як наслідок–пониження проукраїнського контенту у видачі ТікТок. 📌Із усіх популярних в Україні соціальних мереж,саме в ТікТоці інструментарій ботоферм досі працює з високою ефективністю й дозволяє впливати на інфополе. 📌Із початком розвитку штучного інтелекту проблема ботів у ТікТок зросла.ШІ фактично повністю автоматизував процеси створення та роботи ботоферм.
    1Kviews
  • ©Печера Дракона

    КУРСЬК УПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ

    Якщо хтось думає, що з уходом ЗСУ з Курської області для нас закінчилися проблеми з цим районом - він дуже крупно помиляється. Проблеми у нас лише починаються. І матимуть вони таку форму, що розбиратися доведеться довгі роки.

    Кажучи просто - зараз на територіях з яких вийшли ЗСУ, Москва зклепає 4-5 "їхніх Буч", проведе показові суди і почне переслідувати українських військових через суди європейських держав.
    Благо, європейська лівота московські байки рознесе миттю.

    Так-так. Історія Віталія Марківа зараз буде масштабована багатократно.

    Аби ви зрозуміли, з ким ми маємо справу і до яких глибин цинізму здатна дійти Москва, розповім вам цікаву історію, про яку точно чув кожен хто дивився радянські фільми про штурм Червоною армією Берліну весною 1945 р.

    Затоплення берлінського метро нацистами під час штурму Берліну.
    Про цю подію горлав кожен радянський підручник.
    Її описували "очевидці" у художніх фільмах.
    Її згадували у всіх творах, присвячених темі.

    Мені трапилася навіть взагалі карколомна версія росіян, ніби Гітлер який захоплювався містицизмом (це правда), в останні дні свого життя намагався укласти угоду із Сатаною і що затоплене метро, мовляв, була його ритуальною жертвою яка мусила викликати самого Князя Темряви.
    Одним словом, казилися як хотіли.

    Єдина проблема.
    У Західному Берліні все ж таки перебували представники країн НАТО і от вони не могли знайти ані технічного підтвердження цієї історії, ані очевидців, які б про неї розповіли.
    Ба-більше.
    Очевидці повідомляли що, так, вода у берлінському метро була - по коліно.
    На окремих ділянках вода з'явилася ще до штурму Берліну - через бомбардування союзників.

    Не вражала і кількість загиблих.
    Під час розчищення берлінського метро звідти витягли... 57 небіжчиків.
    Всіх, у тому числі, вбитих під час перестрілок у тунелях.
    Навіть з усіма натяжками вийшло біля 90 загиблих. Явно не той масштаб, про який заявляла радянська історіографія.

    Міф ударно тиражувався до самого падіння совка. А далі сталося неприємне.
    У 2008 р. у Росії вийшла книжка полковника Нікіфорова "Штурмові бригади Червоної армії в бою" (автор - заслужений російський військовий історик, з масою регалій), де було визнано, що метро було затоплено через вибух здійснений... па-бам! 2-ю штурмової інженерно-саперною бригадою Червоної армії. Офіційно - аби не дати німцям заходити в тил РККА по переходах метро.

    На Ютуб-каналі "Para Bellum" цю версію спростовують як безглузду і наводять більш реальну - командування РККА намагалося вигнати з метро цивільних (вони там ховалися), аби створити паніку на німецьких позиціях.

    Конкретними відповідальними за потоп названі генерал (а згодом - маршал) Васілій Чуйков та генерал Хетагуров. Характерно, обидва вони за результатами штурму Берліну НЕ отримали звання героїв Радянського Союзу. Прибирати потоп довелося радянській окупаційній адміністрації, до речі.

    Тобто оцініть глибину глибин.
    В СССР знали, що метро топила Червона армія. Там знали конкретних виконавців.
    Все відбувалося у Берліні на очах сотень людей, багато з яких штурм Берліну пережили. Існувало чимало комуністичних чиновників - етнічних німців, чиї родичі пережили всі ті події. Після війни, і в совку і на Заході, штурм Берліну розібрали по хвилинах...

    І тим не менш совкова пропаганда методично десятиріччями прищеплювала по всій східній Європі міф "метро затопили гітлерівці".

    Я не маю жодних сентиментів до гітлерівського нацизму.
    Я онук в'язня концтабору і не з чуток знаю якими потворамм були гітлерівці.
    Але метро вони не топили.

    Це не завадило Москві переконати мільйони людей у протилежному. Як завжди, правда - не те що було, правда це те, що показали у кіно.

    Це було 80 років тому. Уявіть, які міфи Москва наклепає зараз.
    Уявіть, які сили вона кине аби свої міфи тиражувати і створювати проблеми воякам ЗСУ.

    Нам розхльобувати це доведеться десятиріччями.
    ©Печера Дракона КУРСЬК УПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ Якщо хтось думає, що з уходом ЗСУ з Курської області для нас закінчилися проблеми з цим районом - він дуже крупно помиляється. Проблеми у нас лише починаються. І матимуть вони таку форму, що розбиратися доведеться довгі роки. Кажучи просто - зараз на територіях з яких вийшли ЗСУ, Москва зклепає 4-5 "їхніх Буч", проведе показові суди і почне переслідувати українських військових через суди європейських держав. Благо, європейська лівота московські байки рознесе миттю. Так-так. Історія Віталія Марківа зараз буде масштабована багатократно. Аби ви зрозуміли, з ким ми маємо справу і до яких глибин цинізму здатна дійти Москва, розповім вам цікаву історію, про яку точно чув кожен хто дивився радянські фільми про штурм Червоною армією Берліну весною 1945 р. Затоплення берлінського метро нацистами під час штурму Берліну. Про цю подію горлав кожен радянський підручник. Її описували "очевидці" у художніх фільмах. Її згадували у всіх творах, присвячених темі. Мені трапилася навіть взагалі карколомна версія росіян, ніби Гітлер який захоплювався містицизмом (це правда), в останні дні свого життя намагався укласти угоду із Сатаною і що затоплене метро, мовляв, була його ритуальною жертвою яка мусила викликати самого Князя Темряви. Одним словом, казилися як хотіли. Єдина проблема. У Західному Берліні все ж таки перебували представники країн НАТО і от вони не могли знайти ані технічного підтвердження цієї історії, ані очевидців, які б про неї розповіли. Ба-більше. Очевидці повідомляли що, так, вода у берлінському метро була - по коліно. На окремих ділянках вода з'явилася ще до штурму Берліну - через бомбардування союзників. Не вражала і кількість загиблих. Під час розчищення берлінського метро звідти витягли... 57 небіжчиків. Всіх, у тому числі, вбитих під час перестрілок у тунелях. Навіть з усіма натяжками вийшло біля 90 загиблих. Явно не той масштаб, про який заявляла радянська історіографія. Міф ударно тиражувався до самого падіння совка. А далі сталося неприємне. У 2008 р. у Росії вийшла книжка полковника Нікіфорова "Штурмові бригади Червоної армії в бою" (автор - заслужений російський військовий історик, з масою регалій), де було визнано, що метро було затоплено через вибух здійснений... па-бам! 2-ю штурмової інженерно-саперною бригадою Червоної армії. Офіційно - аби не дати німцям заходити в тил РККА по переходах метро. На Ютуб-каналі "Para Bellum" цю версію спростовують як безглузду і наводять більш реальну - командування РККА намагалося вигнати з метро цивільних (вони там ховалися), аби створити паніку на німецьких позиціях. Конкретними відповідальними за потоп названі генерал (а згодом - маршал) Васілій Чуйков та генерал Хетагуров. Характерно, обидва вони за результатами штурму Берліну НЕ отримали звання героїв Радянського Союзу. Прибирати потоп довелося радянській окупаційній адміністрації, до речі. Тобто оцініть глибину глибин. В СССР знали, що метро топила Червона армія. Там знали конкретних виконавців. Все відбувалося у Берліні на очах сотень людей, багато з яких штурм Берліну пережили. Існувало чимало комуністичних чиновників - етнічних німців, чиї родичі пережили всі ті події. Після війни, і в совку і на Заході, штурм Берліну розібрали по хвилинах... І тим не менш совкова пропаганда методично десятиріччями прищеплювала по всій східній Європі міф "метро затопили гітлерівці". Я не маю жодних сентиментів до гітлерівського нацизму. Я онук в'язня концтабору і не з чуток знаю якими потворамм були гітлерівці. Але метро вони не топили. Це не завадило Москві переконати мільйони людей у протилежному. Як завжди, правда - не те що було, правда це те, що показали у кіно. Це було 80 років тому. Уявіть, які міфи Москва наклепає зараз. Уявіть, які сили вона кине аби свої міфи тиражувати і створювати проблеми воякам ЗСУ. Нам розхльобувати це доведеться десятиріччями.
    535views 1 Shares
More Results