14 жовтня 1954 року народився Микола Кунцевич. Він був одним із наймолодших українських політв'язнів СРСР, дисидентом, отримав три судових вироки і відбув 12 із 14 років ув'язнення.

Микола Кунцевич народився у Києві. Закінчив естрадно-циркове училище, працював у цирку, потім став ведучим програм, читав український гумор і сам писав вірші та байки.

У травні 1974 року Микола Кунцевич прочитав дві свої байки «Горила» і «Ворона» біля пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві.

Через деякий час його заарештували і згодом засудили до 5 років позбавлення волі за «злісне хуліганство». Тоді ж, за словами Миколи Кунцевича, в Лук'янівському СІЗО він потрапив до однієї камери із режисером Сергієм Параджановим.

Другий вирок і покарання на термін у 4,5 роки Микола Кунцевич отримав після того, як у 1981 році його вірші прозвучали в ефірі Радіо Свобода.

Тоді почалися обшуки, і в деяких київських вишах знайшли самвидав, заборонені тексти Кунцевича.

У 1984 році Миколу Кунцевича судили втретє – «за розповсюдження антидержавних матеріалів серед засуджених», бо під час відбування другого терміну покарання на одному з концертів зачитав уривок поеми Євгена Євтушенка «Братская ГЕС».

Микола Кунцевич стверджував, що його адвокатом на цьому процесі був ❗️Віктор Медведчук. Кунцевич розповідав, що, як і у випадку із Василем Стусом, Медведчук просив збільшити висунутий прокурором термін у 3 роки ув'язнення ще на 1 рік 9 місяців та 19 днів із попереднього терміну. Тому, казав Кунцевич, вирок його переписали, а термін ув'язнення подовжили.

У 1987 році Микола Кунцевич долучився до Української Гельсінської спілки. Цього ж року він був звільнений із ув'язнення за амністією, як і багато інших політв'язнів.

У 1989 році Кунцевич став членом Народного руху України та Всеукраїнського товариства репресованих.

Також Микола Кунцевич займався культурно-просвітницькою роботою. Він став художнім керівником гастрольно-концертного об'єднання «Рухконцерт», очолював оргкомітет фестивалів «Дзвін», «Українське сузір'я» та «Коріння наше в Україні». Учасник Євромайдану. Більше 60 разів виступав з віршами зі сцени Майдану. 21.02.2014 контужений в сутичці з "Беркутом", частково втратив зір.

🕯Помер 12 березня 2021 року, похований 16 березня 2021 року на Байковому кладовищі.

#поезія
Не одлюби свою тривогу ранню,
— той край, де обрію хвиляста каламуть,
де в надвечір’ї вітровії тчуть
єдвабну сизь, не віддані ваганню.
Ходім. Нам є де йти — дороги неозорі,
ще сизуваті в прохолодній млі.
Нам є де йти — на хвилі, на землі —
шляхи — мов обрії — далекі і прозорі.
Шумуйте, весни — дні, ярійте, вечори,
поранки, шліть нам усмішки лукаві!
Вперед, керманичу! Хай юність догорить —
ми віддані життю, і нам віддасться в славі!

© Василь Стус

2 жовтня 1980 року Василя Стуса засудили на 10 років таборів і 5 років заслання. Стус отримав вирок, який став для нього смертельним.

Після того як його "адвокат" Віктор Медведчук заявив "всі злочини Стуса заслуговують покарання", Василь відмовився від нього, за що був покараний. Василя вивели із зали суду і вирок зачитали без нього.

Справу розглядали з 29 вересня. Адвокатом Стуса призначили Віктора Медвечука. Чоловік протестував, хотів захищати себе сам, але з його бажаннями не рахувалися.

Промова прокурора тривала понад 2 години. Він розпочав із досягнень УРСР, які паплюжив "дьогтемаз" Стус. Згодом розповів про "злочини бандерівців". Завершив "злочинами" самого дисидента. Адвокат зазначив, що Стус заслуговує на покарання, але просив звернути увагу на сумлінну працю та складну операцію на шлунку.

Після його виступу засідання суду перервали. Відновилось воно 2 жовтня одразу з читання вироку. Окрім максимальної міри покарання, на Стуса наклали штраф 2,2 тис. крб. судових витрат. Не дозволили вимовити й останнього слова.

Дружині Валентині Василь сказав, що такого терміну не витягне. Так і сталося.

Покарання відбував у таборі в Кучино. Від 1981-го не бачився з родиною. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями неодноразово оголошував голодування.

🕯Помер в ніч на 4 вересня 1985-го під час безстрокового сухого голодування. Василь Стус похований на табірному цвинтарі, 1989-го перепохований на Байковому кладовищі.

#поезія
Вік би не бачити й не чуть
про тебе, скрипко чорна,
а вірші йдуть, і йдуть, і йдуть,
неначе кров із горла,
і пахнуть рутою, котра
уже напівзабута,
і пахнуть м’ятою. Добра
сам Бог мені прелютий
був зичив, даючи цей хист
проклятий — віршувати
на власну голову. А зміст?
А змісту не добрати.
Коли топилася душа
в грайливім струмуванні,
ти необачно полишав
всі приписи посланій,
де стільки ком, рисок, крапок —
сам чорт там шию зверне.
Сердечний наживеш порок
чи совісті каверни.
Добром об’яснена душа
велить вогнем палати.
Ти лиш за хистом полишав
право — обирати
собі дорогу. Бо не він,
а ти — був раб. Не блазнем,
а рудокопом. Домовин
таланту вічним в’язнем.

Василь Стус

#вистави #музика🎭 «StandUp Стус або музикл для Маестро» – це сміливий експеримент на межі жанрів, де поєднуються гумор, музика й драматична глибина.

Уявіть собі Василя Стуса у форматі стендапу. Такий Стус – живий, іронічний, закоханий і водночас незламний. Його голос оживає у жарті, пісні та щирих листах до дружини.

💬 Відгуки глядачів називають виставу «цікавим експериментом, що влучає у серце», відзначають розкішний вокал, тонкі переходи, живу присутність Стуса як людини, а не лише символа.

📅 5 листопада, 19:00
📍 154 pub, ТРЦ «Мармелад», вул. Борщагівська, 154, Київ
💳 Вхід: 300 грн

👉🏻 квитки тут: https://secure.wayforpay.com/payment/stus0511

🕯В ніч на 4 вересня 1985 року у таборі біля села Кучино (Пермський край) загинув Василь Стус, поет – шістдесятник, правозахисник.

Народився 6 січня 1938-го в селі Рахнівка на Вінниччині. Закінчив із червоним дипломом історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного університету (нині Донецьк). Працював учителем, став писати вірші. Літературний редактор газети “Соціалістичний Донбас”, аспірант Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії Наук урср у Києві.

4 вересня 1965-го, під час прем’єри фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”, разом з Іваном Дзюбою та В’ячеславом Чорноволом брав участь в акції протесту проти незаконних арештів українських інтелектуалів. За що був відрахований із аспірантури. Радянські видавництва відмовилися друкувати його поетичні збірки “Круговерть” і “Зимові дерева” (остання опублікована у самвидаві та в Бельгії).

Василь Стус у відкритих листах до влади критикував її за порушення прав людини. Заарештований 12 січня 1972-го і засуджений за “антирадянську агітацію й пропаганду” до 5 років позбавлення волі і трьох років заслання. Покарання відбував у таборах Мордовії, більшість написаних ним віршів вилучалися і знищувалися. 1977- го висланий у селище імені Матросова Магаданської області, де працював на золотокопальнях.

Повернувшись до Києва, відмовився від радянського громадянства (“Бути радянським громадянином – значить бути рабом”) і приєднався до Української Гельсінської групи захисту прав людини. Працював звичайним робітником на заводах. У травні 1980-го заарештований вдруге, визнаний “особливо небезпечним рецидивістом” і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

Під час процесу відмовився від призначеного йому «адвоката» Віктора Медведчука, але суд не прийняв відвід. По суті, свій захист Стус здійснював самостійно.

Підсудний також заявив клопотання про надання можливості бути присутнім в судовому засіданні представникам міжнародних організацій, у тому числі — «представникам комісії по правам людини ООН», «представникам міжнародної юридичної асоціації — міжнародна амністія» та іншим.

Цілком справедливі вимоги. Якою ж була реакція «адвоката» Медведчука?

Він не підтримав ні заявлений відвід, ні клопотання підзахисного, а натомість заявив, що покладається «На розгляд суду».

А суд, звісно, не задовольнив відвід, і клопотання про публічний розгляд справи теж фактично відхилив.

Стус, вочевидь, розуміючи, що «адвокат» Медведчук його захищати не буде, заявив: 💬«Я відмовляюсь від адвоката Медведчука і взагалі від любого радянського адвоката. Я вимагаю адвоката з міжнародної правової організації»

❗️Після роз'яснення прав обвинуваченому Стус заявив, що йому потрібен перекладач «на той випадок, якщо свідки будуть давати покази російською мовою».

Після оголошення обвинувального висновку, на запитання головуючого підсудному — чи зрозуміло обвинувачення та чи визнає він себе винним, Стус відповів: 💬«В чому саме обвинувачують мені зрозуміло. Але винним я себе не визнаю»

Покарання відбував у таборі в Кучино. Від 1981-го не бачився з родиною. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями неодноразово оголошував голодування.

🕯Помер в ніч на 4 вересня 1985-го під час безстрокового сухого голодування. Василь Стус похований на табірному цвинтарі, 1989-го перепохований на Байковому кладовищі.

Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1990), Герой України (2005, посмертно).

💬“1980 рік ознаменувався в нашій країні багатьма несправедливими вироками та переслідуваннями правозахисників. Але навіть на цьому трагічному тлі вирок українському поетові Василю Стусу виділяється своєю не людяністю. Життя людини ламається без залишку – як розплата за елементарну порядність та нонконформізм, за вірність своїм переживанням, своєму “я”…”, – писав у зверненні до світової громадськості вчений і правозахисник Андрій Сахаров.

#поезія
Потрібен янгол помсти. Мій захисник,
мій щит, що не дозволить підупасти,
не дасть зотліти в пеклі дорікань
великосвітніх. Де ж ти, появись!
Бо сходяться усі кінці. Всі ріки
доходять гирл. І море невсипуще
колотиться, і ремствує, і скоро —
наперекір всім бідам — зареве.
Тож не барись. Поквапся, помсти янголе,
допоки гнів мій горній гороїжиться,
допоки ув очах червоне марево
переді мною безумом повзе.

Василь Стус, "Палімпсести"

КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ
4 вересня 1965 року в кінотеатрі «Україна» під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків» відбувся перший в Україні публічний протест проти замовчуваних радянською владою політичних репресій серед інтелігенції. Це був і перший правозахисний виступ на теренах СРСР.

У центрі цієї події були постаті, які сьогодні стали обличчями українського спротиву: Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл та Василь Стус

А рівно через 20 років, 4 вересня 1985 року, в карцері мордовського табору для політв’язнів загинув Василь Стус — поет, літературознавець, правозахисник і борець із радянською тоталітарною системою.
#history_of_Ukraine #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна #Новини_України

#особистості #історія
У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору зупинилося серце Василя Стуса.
Офіційна причина — серцева недостатність. Та перед тим він оголосив сухе голодування на знак протесту.

«Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.»

Василь Семенович Стус (1938–1985) — це не просто ім'я в українській літературі, а символ нескореності, сили духу та боротьби за правду. Його життя — це трагічна, але велична історія, де талант поета поєднувався з громадянською мужністю.
Життєвий шлях
Народився Василь Стус 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині. Згодом його родина переїхала до Донецька, де Стус закінчив школу, а потім філологічний факультет педагогічного інституту. Уже в студентські роки він демонстрував глибоке зацікавлення літературою та філософією, захоплюючись творами світових класиків. Після навчання Стус працював учителем, а потім вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Саме в Києві він став свідком і учасником руху шістдесятників — інтелектуалів, які виступали за відродження української культури та національної свідомості.
Творчість та громадянська позиція
Поетичний доробок Василя Стуса — це зразок екзистенційної лірики, що поєднує філософську глибину з емоційною напругою. У його віршах домінують мотиви самотності, трагізму буття, пошуку сенсу, але водночас і незламна віра в людину та її здатність до опору. Його збірки, такі як «Круговерть», «Зимові дерева» та «Палімпсести», демонструють еволюцію поета — від ранніх, дещо медитативних творів, до пізніших, пронизаних болем і гнівом.
Стус був не лише поетом, але й активним громадським діячем. У вересні 1965 року він разом з Іваном Дзюбою та В'ячеславом Чорноволом виступив у кінотеатрі «Україна» з протестом проти політичних арештів української інтелігенції. Цей вчинок став поворотним моментом у його житті, після чого він був відрахований з аспірантури та розпочалися його переслідування.
Ув'язнення та спадщина
За свою правозахисну діяльність Василь Стус був засуджений двічі. Перший арешт відбувся у 1972 році, після чого він провів п'ять років у таборах і три роки на засланні. Після повернення до Києва у 1979 році він приєднався до Української Гельсінської Групи, що призвело до другого арешту у 1980 році та нового вироку — 10 років таборів та 5 років заслання.
Помер Василь Стус 4 вересня 1985 року в таборі особливого режиму поблизу села Кучино на Уралі, ставши однією з найтрагічніших жертв тоталітарного режиму. Його життя і творчість є яскравим прикладом того, як можна зберегти власну гідність та ідентичність навіть у найжорстокіших умовах. Стус залишив по собі безцінну спадщину — поезію, що стала моральним орієнтиром для багатьох поколінь українців, а його ім'я назавжди вписано в пантеон національних героїв.

Із мережі)🤣
Хто не був у Європі, остерігайтеся туалетів, вони не для наших мізків!
У Штутгарті мала потреба змусила зайти ввечері в вуличний громадський біотуалет. Одномісна кабінка, дуже акуратна, блискуча, чиста, напхана датчиками і керується комп'ютером. Кидаєш в проріз дверей монетку 2 євро, двері автоматично відкриваються, запалюється світло, заходиш, двері закриваються. Клаустрофобією не страждаю, але так як все життя займаюся електронікою і комп'ютерними програмами, трохи напружує. Ну, зробив я свої справи, потрібно виходити, а кнопки для відкриття дверей ніякої немає. Інструкцій теж.
Що тупий чи що, інструкцію по користуванню сортиром тобі писати?
Вмикаю свою логіку, як німці програму управління написали, зайшов — підняв кришку унітазу, злив воду, закрив кришку. Може датчик якийсь заїло? Повторюю процес. Двері не відкриваються. Може на кришку сісти треба, потім встати, потім злити воду? Повторюю процес.
Двері не відкриваються. Так. Що забув? Може, руки помити? Ще раз повторюю процес спочатку. Підношу руку до крана, датчик спрацьовує, вода тече, потім автоматично вимикається, з надією і сумом дивлюся на двері — не відкриваються.
Перспектива ночувати в навороченому німецькому туалеті мене не надихнула. Кричу своєму товаришеві, який залишився зовні (щасливчик):
«Женя, ця зараза мене не випускає! »
Він намагається дати хабар туалету, засовуючи монетку в проріз.
Автомат невблаганний, не бере, і все. На стусани і удари теж не реагує. Женя кричить:
«Тримайся, зараз поліцію викличу! »
Від нічого робити, повторюю процес, вмиваю руки, вмикаю фен... фен вимикається, двері відчиняються.
Потім десь прочитав історію, як чувак в такий же наворочений туалет у Франції ходив. Співвітчизник не міг і припустити, що все всередині кабінки є стерильно чистим, а тому, як і належить охайному гомосапієнсу, заліз ногами на унітаз...
У комп'ютерних мізках туалету нестиковка: датчик підлоги відключений, значить, людина вийшла, вода не злита, щось не так, увімкнув дезінфекцію. Чувак на горщику сидить, свої справи робить, а тут світло вимкнулося, і на нього душ з дезрозчину як ливне! Він з унітазу зістрибнув, комп'ютер взагалі заклинило: двері закриті, а людина з'явилася?! І завис, попередньо включивши сушку струменями гарячого повітря...
Кілька годин рятувальники різали вандалостійкі двері автогеном, витягуючи збожеволілого бідолаху з чіпких лап паризького туалету. Так що я ще легко відбувся. 😂😂😂