🤬🇵🇱"Звалюйте в Україну!" У Познані полячка з кулаками накинулася на українок. Спочатку наші громадянки побачили як полячка у нетверезому стані чіпляється до двох дівчат 14-15 років і стали на їх захист. Після цього агресія від неадекватки переключилася на авторок ролика. Дебоширка періодично підбігала до кожної з наших громадянок, щоб завдати стусанів. Також погрожувала викликати поліцію, бо їй нібито не сподобалося, що українки живуть на в Україні, а в Польщі.

#історія #події Його називали «тихим» за прізвищем, але його голос лунав на весь світ, пробиваючи залізобетонні стіни радянських таборів. 27 січня народився Олекса Тихий — педагог, мовознавець та людина, яка ще в середині XX століття зрозуміла: без української мови на Донбасі не буде української держави. ⚖️🇺🇦 Голос українського Донбасу: Олекса Тихий проти системи Олекса Тихий народився на хуторі Їжівка, що на Донеччині. У часи, коли радянська влада активно перетворювала Донбас на «рускій мір», він, простий учитель фізики та математики, виступив на захист української школи. Його зброєю були не кулі, а слова про те, що мова — це хребет нації. За свої погляди та участь у створенні Української Гельсінської групи Олекса був засуджений до 10 років таборів особливого режиму. Радянська Феміда була особливо жорстокою до нього, адже він руйнував міф про «повністю русифікований край». У таборах Мордовії він тримав багатоденні голодування, вимагаючи статусу політв'язня та права на людську гідність. Його тіло виснажувалося, але дух залишався незламним. ⛓️📜 Олекса Тихий писав у своїх роздумах: «Я — для того, щоб жив мій народ, щоб жила його мова та культура». Він став одним із тих, хто ціною власного життя (помер у табірній лікарні в 1984 році) проклав шлях до нашої незалежності. Перепоховання Олекси Тихого в Києві у 1989 році разом із Василем Стусом та Юрієм Литвином стало одним із найбільших антирадянських мітингів, що фактично підписали вирок імперії. 🕯️✊ Сьогодні, коли за український Донбас ідуть запеклі бої, постать Олекси Тихого є нагадуванням: ця земля завжди мала своє українське серце, яке не змогли зупинити жодні репресії.

#історія #постаті Павло Тичина: геній, який навчився ходити по лезу радянської бритви 🎺🌾 23 січня 1891 року народився Павло Тичина — постать настільки ж велична, наскільки й трагічна для української культури. Він пройшов шлях від «алмазу» національної поезії до «залізобетонного» функціонера сталінської епохи. Його біографія — це наочний посібник з того, як система перемелює титанів. 💎⚙️ Трансформація, від якої стає ніяково: «Сонячні кларнети» (1918): Коли вийшла ця збірка, літературний світ ахнув. Це був космізм, музика в словах, неймовірна легкість і справжнє новаторство. Тичина створив свій стиль — кларнетизм, де кожна строфа дихала світлом і ритмом. Він був українським відповідником найкращих європейських модерністів. ☀️🎶 Ритм страху: Потім прийшли 30-ті. Тичина бачив, як зникають його друзі та колеги. І він зробив вибір — вижити. Його поезія змінилася: замість космічних сфер з’явилися «Партія веде» та оди вождям. Василь Стус пізніше написав про нього працю «Феномен доби», де констатував: геній Тичини помер задовго до його фізичної смерті, не витримавши ваги компромісів. 🖋️⛓️ Академік і міністр: Він обіймав високі посади, був Головою Верховної Ради УРСР, отримав усі можливі премії. Але за лаштунками офіційного фасаду ховалася людина, яка панічно боялася телефонних дзвінків ночами й ховала свої справжні думки навіть від самого себе. 🏛️📜 Чому його варто читати сьогодні? Попри «партійно-хорову» творчість пізнього періоду, його ранні речі залишаються недосяжною вершиною. Тичина першим показав, що українська мова може бути не лише «селянською» чи «етнографічною», а й надзвичайно інтелектуальною, модерновою та мелодійною. 🎼🇺🇦 Іронія долі полягає в тому, що навіть у своїх найбільш пропагандистських віршах він залишався майстром форми. Але яка то була форма — золота клітка для птаха, що колись літав серед зірок. 🕊️🥅

Пам'ятаймо! ... В ніч з 12 на 13 січня 1972 р. КДБ здійснило в Україні операцію «Блок» із руйнування самосвідомості українців, названу другим покосом ... Мета операції: – нейтралізація інтелектуальної еліти; – жорстока розправа з найактивнішими лідерами; – залякування решти. Серед заарештованих: Антонюк Зіновій, інженер-економіст Гель Іван, релігійний діяч Коваленко Іван, поет-шістдесятник Осадчий Михайло, журналіст Плахотнюк Микола, лікар Плющ Леонід, математик i публіцист Сверстюк Євген, філософ i гоголезнавець Світличний Іван, літературний критик Сергієнко Олесь, інженер-механік Стасів-Калинець Ірина, поетеса Стус Василь, поет Чорновіл В’ячеслав, публіцист i літературний критик Шабатура Стефанія, митець-килимар Шумук Данило, багатолітній в’язень сталінських таборів Пізніше були арештовані: 20 січня – священик Василь Романюк (згодом патріарх УПЦ КП Володимир); 20 лютого — поет Микола Холодний; 21 лютого — інженер Василь Долішній (на Івано-Франківщині); 18 квітня – літературознавець Іван Дзюба, 11 травня – психіатр Семен Ґлузман, 18 травня – філолог Надія Світлична, сестра Івана (в Києві); 21 червня – інженери Анатолій Здоровий та Ігор Кравців (в Харкові); 6 липня – філософи Василь Лісовий і Євген Пронюк (у Києві); 13 липня – викладачі Кузьма Матвіюк та Богдан Чорномаз (в Умані); 11 серпня – поет Ігор Калинець (у Львові); 17 листопада – поетеса Ірина Сеник (у Бориславі), 9 грудня — лікар Лідія Гук (у Скадовську). 25 травня у Львові наклав на себе руки видавець самвидаву інженер Мар’ян Гатала. Загалом по Україні 1972 року заарештовано 100 осіб; упродовж 1972 р. було засуджено 89 дисидентів. 12 cічня 1974 р. В’ячеслав Чорновіл звернувся з офіційною заявою до голови президії Верховної Ради УРСР. У ній повідомлялось, що, починаючи з 12 січня 1972-го року (дня його арешту і початку широких репресій проти течії шістдесятників в українському літературно-громадському житті), він щорічно, як в ув’язненні так і після, відзначатиме одноденним голодуванням аж до справедливого перегляду його та інших аналогічних справ.

Василь Стус та Володимир Сосюра народилися на українському Донбасі 6 січня з різницею у 40 років #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе https://brovaryregion.in.ua/?p=46938

Згадуючи Стуса. 6 січня

Будьмо! Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo! Хоч і не розуміють ніхрена. Воно не перекладається! Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК. Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були й будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося. Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул Дикого Степу! Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй-Левицький. Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Це острів Зміїний, Харків і Суми, Чернігів і Полтава, Херсон. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст… Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними та чорними нитками… Під копитом камінь тріснув… Будьмо - це донати та безпілотники. Будьмо - це окопні свічки та камуфляжні сітки. Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками. Будьмо - це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор. Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками… Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси… Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром… Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі… Будьмо - це Ми! Ми - будьмо! Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри! Віталій Чепінога

Будьмо! Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo! Хоч і не розуміють ніхрена. Воно не перекладається! Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК. Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були й будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося. Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул Дикого Степу! Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй-Левицький. Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Це острів Зміїний, Харків і Суми, Чернігів і Полтава, Херсон. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст… Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними та чорними нитками… Під копитом камінь тріснув… Будьмо - це донати та безпілотники. Будьмо - це окопні свічки та камуфляжні сітки. Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками. Будьмо - це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор. Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками… Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси… Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром… Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі… Будьмо - це Ми! Ми - будьмо! Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри! Віталій Чепінога

#історія #постаті Григорій Кочур: Майстер золотого слова та лицар духу 📖🖋️ 23 грудня 1925 року народився Григорій Кочур — постать, яка стала справжнім мостом між українською культурою та світовою літературою. Видатний перекладач, поет та літературознавець, він став живою легендою, чиє ім'я асоціюється з феноменальною ерудицією та незламністю перед обличчям тоталітаризму. Інтелектуальний всесвіт в одній людині 🌍 Григорій Кочур знав близько 30 іноземних мов. Завдяки його таланту українською зазвучали шедеври світової класики від античності до сучасності. Він перекладав з англійської, французької, німецької, італійської, польської, чеської та багатьох інших мов. Шекспір, Верлен, Бодлер, Гейне — всі вони стали частиною українського культурного простору завдяки його філігранній праці 🏛️. Ірпінський університет 🏠 Після повернення з таборів ГУЛАГу (де він відбув 10 років за «український націоналізм»), Кочур оселився в Ірпені під Києвом. Його будинок став справжнім духовним центром для «шістдесятників». Тут збиралися Ліна Костенко, Іван Світличний, Василь Стус та багато інших. Це місце називали «Ірпінським університетом», адже Кочур не лише ділився книгами, а й формував світогляд цілого покоління інтелектуалів 🧠. Незламність під тиском репресій ⛓️ У 1973 році, під час чергової хвилі переслідувань української інтелігенції, Кочура виключили зі Спілки письменників. Йому заборонили публікуватися на довгі 15 років. Це була спроба «заморозити» його творчість, але він продовжував працювати «в стіл», зберігаючи чистоту та високий стандарт українського перекладу ❄️. Тріумф справедливості 🏆 Лише в часи перебудови та з відновленням незалежності України ім'я майстра було повністю реабілітоване. У 1995 році він став лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка (посмертно). Його праця довела: українська мова є абсолютно повноцінною і здатною передати найскладніші нюанси світової поезії 🌟. Григорій Кочур залишив по собі не просто тексти, а високу планку інтелектуальної чесності. Він навчив нас, що справжнє Слово не знає кордонів і не боїться жодних заборон.

#історія #особистості 🙏 Патріарх Володимир (Романюк): Символ Нескореної Церкви та Дисидентського Руху. Сьогодні, 9 грудня, ми віддаємо шану видатному релігійному діячеві, чиє життя стало втіленням боротьби за українську автокефалію та національну свободу — Патріарху Володимиру (Василю Романюку). Він народився цього дня у 1925 році. 🕯️ Його біографія є унікальним поєднанням служіння Церкві, участі у визвольному русі та незламного дисидентського опору радянському тоталітаризму. Шлях боротьби та випробувань Учасник Визвольного Руху: Молодим хлопцем Василь Романюк був пов'язаний з Організацією українських націоналістів (ОУН) та брав участь у діяльності УПА на Прикарпатті, за що був вперше засуджений у 1944 році. Багаторічний Політв'язень: Після виходу на волю та прийняття священного сану (у 1964 р.), Романюк продовжив свою діяльність, ставши активним членом правозахисного та дисидентського руху. Його двічі ув'язнювали за антирадянську діяльність, і він провів у таборах та засланні понад 17 років. Захисник Мови та Церкви: Під час ув'язнення він був співв'язнем та соратником таких відомих дисидентів, як В'ячеслав Чорновіл та Василь Стус. Він боровся за права українських політв'язнів, засуджував русифікацію та виступав за незалежність українського православ'я. На Чолі Відродження З настанням незалежності України Патріарх Володимир став одним із головних архітекторів відновлення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), а згодом — Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП). У 1993 році він був обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України. 👑 Його патріаршество було коротким, але надзвичайно важливим періодом, що характеризувався боротьбою за визнання УПЦ КП та за єдність українського православ'я. Патріарх Володимир трагічно помер у липні 1995 року. Його поховання, яке призвело до подій, відомих як «Чорний вівторок» (сутички під час спроби поховати його на території Софійського собору), стало символічним моментом у боротьбі за українську святиню та свідченням того, наскільки його постать була важливою для національно-духовного відродження.