ПСИХОЗ

В куті застигла лінія психозу,
А шурхіт кроку множиться відлунням
І тінь лягає на застиглу позу.

Розтягнуті вузли застигли лунко,
Щось плутає занедбану свідомість
І кожен рух звучить в чужому домі,
Немов струна, затиснута в стосунках.

Та серце звикло жити з розрахунком,
Не дати задню в темряві натомість,
Де форми страху — жертви анатомій,
Де простір темряву стискає хутко.

І нова сила віджене загрозу,
Розірве схеми темного відлуння
Й залишить пил між страхом і психозом.

Мирослав Манюк
28.03.2026
#сонет_симетрон

ЖИВИЙ

Блисне світло й знову повна пустка,
В полі димно, люта м'ята в'яне…
Тихий грім свідомість не пропустить
Повз смертельну рану...

Темний ранок вже несе багрянець,
Пахне смертю і поріг і стеля…
Сіль і хліб на смак доволі пряні,
Ніби пил в пустелі...

Чую спів і скрегіт по металу,
Бачу синь і густоту прозору.
Дотик був, якого бракувало –
Це торкались зорі…

Я за мить відчув усе корисне.
Ще живий... допоки світло блисне...

Мирослав Манюк
15.03.2026
#кульгавий_сонет

Це дійсно так!
А якщо ще додати «фабрична», «власне виробництво», «не кашлатиться» – можна взагалі втратити свідомість!

Футболки з принтами від FATLINE дійсно можуть вразити своїм різноманіттям та властивостями!

Обирайте те, чого прагне ваша душа:
100% бавовна або бавовна з еластаном;
фабрична або власне виробництво;
класичний крій або оверсайз;
принт з сайту або власний дизайн.

Спробуйте якість від FATLINE і ми обіцяємо, що ви прийдете за другою!

ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЯ ТА ОТРИМАЙТЕ БОНУС - 50 ГРН Реєструйтеся, щоб отримати знижку на своє замовлення https://www.fatline.com.ua/#64494

#ДрукНаОдязі #ОдягЗПринтом #ФутболкаЗПринтом #СтвориСвійДизайн #ПатриотичнийОдяг #УкраїнськийБренд #ПринтНаЗамовлення #ШопінгОнлайн #ДрукНаОдязі #УкраїнськийШопінг #СвійДизайн #ЗамовОнлайн #Одяг #Футболка #подарунок #шопінг #покупки #купити #купую #торгівля #магазин #шопоголік #онлайншопинг

#історія #постаті
Василь Сімович: Людина, яка навчила українців розмовляти за правилами (і не тільки).
Коли ми говоримо про «будівничих нації», зазвичай уявляємо гетьманів із шаблями або поетів із трагічними очима. Проте справжня незалежність починається з коми, правильно вжитого відмінка та усвідомлення того, що твоя мова — це не «діалект околиці», а виточена інтелектуальна зброя. 11 березня 1880 року народився Василь Сімович — людина, чиє життя було присвячене саме цій делікатній місії.

Буковина, Прага та «Граматика» на руїнах імперій
Сімович не просто вивчав мову — він її систематизував у часи, коли світ тріщав по швах. Його «Граматика української мови», видана у 1918 році, стала справжнім бестселером. Уявіть: навколо вирує Перша світова, розпадаються імперії, а Сімович спокійно пояснює, як правильно вживати кличний відмінок. Пріоритети здорової людини, чи не так?

Його діяльність була справжнім мостом між Галичиною, Буковиною та Наддніпрянщиною. Він розумів: якщо ми не випрацюємо єдиний стандарт, нас розтягнуть по фонетичних квартирах. Василь Сімович став одним із тих, хто заклав фундамент сучасної літературної мови, відсікаючи зайві нашарування, якими так щедро намагалася «обдарувати» нас сусідня росія. 🇷🇺

Не лише філологія, а й культурний менеджмент
Якби у 1920-х існував LinkedIn, профіль Сімовича виглядав би приголомшливо:
* Голова товариства «Просвіта»: займався масовою освітою, коли це ще не було мейнстримом.
* Професор у Празі: викладав в Українському високому педагогічному інституті, готуючи кадри для майбутньої держави.
* Редактор наукових видань: тримав інтелектуальний рівень української еміграції на європейській висоті.
* Упорядник «Кобзаря»: зробив шедевр Шевченка доступним і текстологічно вивіреним для нових поколінь.

Скептицизм як чеснота

Сімович був відомий своєю прискіпливістю. Він не терпів дилетантства та «шароварщини» в науці. Його праці — це не просто перелік правил, а глибоке філософське осмислення того, як слово формує реальність. Він критикував спроби москви уніфікувати українську мову під імперські лекала, за що, звісно, не був там у фаворі. Але хіба справжній інтелектуал може прагнути схвалення від деспотії?

Чому це важливо сьогодні?

Сьогодні, коли ми знову відвойовуємо свій мовний простір, постать Сімовича нагадує: мова — це не лише засіб комунікації, це кордон. І цей кордон має бути чітким, аргументованим і захищеним фаховими знаннями.
Василь Сімович довів, що філолог може бути таким же воїном, як і солдат у траншеї. Тільки його зброя — словник, а поле битви — свідомість нації.

15-річна футболістка померла після втрати свідомості під час матчу

🕊 15-річна гравчиня академії «Оксфорд Юнайтед» Амелія Аплін померла після того, як втратила свідомість під час матчу дівочих академій проти «Фулгема».

Клуб повідомив, що під час гри на тренувальній базі стався серйозний медичний інцидент. Наступного дня стало відомо про смерть футболістки.

В «Оксфорд Юнайтед» висловили співчуття родині, друзям і партнеркам по команді, а також подякували медикам і екстреним службам за допомогу.

Матч жіночої команди «Оксфорда» проти «Реал Бедфорд» було перенесено.
#World_Football #football
#футбол_football #brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#історія #постаті
Майстер короткого пострілу: Станіслав Єжи Лец та його «Непричесані думки»
Бувають письменники, які пишуть томи, а бувають ті, хто одним реченням вивертає свідомість навиворіт. 6 березня 1909 року у Львові народився барон Станіслав Єжи де Туш-Летц, якого світ знає як неперевершеного філософа-афориста.

Чому його життя та творчість — це захопливий історичний детектив?

Львівський старт. Лец народився в родині заможних австрійських дворян єврейського походження. Його дитинство минуло в атмосфері старого Львова та Відня, що заклало фундамент тієї самої європейської іронії, яка згодом прославила його на весь світ.

Втеча від смерті. Його життя могло обірватися в нацистському концтаборі під Тернополем. Лец зумів втекти, за однією з версій — убивши охоронця лопатою, якою той змушував його копати собі могилу. Одягнувши форму вбитого, він дістався Варшави, де приєднався до опору. Цей досвід межі між життям і смертю зробив його гумор таким гострим і безжальним до тиранії.

«Непричесані думки». Його збірка афоризмів стала настільною книгою для інтелектуалів по обидва боки «залізної завіси». В умовах тоталітарної цензури Лец навчився писати так, що кожен рядок був політичним маніфестом, замаскованим під жарт.

Філософія в пігулці. Його фрази стали крилатими: «Вікно у світ можна затулити газетою», «Коли я думав, що досяг дна, знизу постукали», або «У боротьбі між серцем і головою зрештою перемагає шлунок». Лец довів, що стислість — це не лише сестра таланту, а й зброя вільної людини.

Станіслав Єжи Лец прожив життя як справжній стоїк, з легкою посмішкою спостерігаючи за абсурдністю буття. Його історія — це нагадування, що навіть у найтемніші часи інтелект і почуття гумору є найкращим захистом від безумства.

Відео порятунку чоловіка, який втратив свідомість просто на вулиці у Києві

Днями чоловіку стало зле на вулиці і він знепритомнів. Це побачили небайдужі громадяни, які одразу викликали на місце спецслужби.

Завдяки допомозі медиків та патрульних чоловіка вдалося реанімувати та доставити до лікарні.

#історія #події
Сідні Пуатьє: Джентльмен, що зламав «скляну стелю» Голлівуду
20 лютого 1927 року народився Сідні Пуатьє — людина, яка не просто грала ролі, а змінювала свідомість мільйонів. У часи, коли темношкірі актори в кіно з’являлися переважно в образах прислуги або комічних персонажів, Пуатьє приніс на екран гідність, інтелект та аристократизм. Він став першим темношкірим актором, який отримав «Оскар» за найкращу чоловічу роль, назавжди змінивши правила гри в індустрії.

Пуатьє був майстром стриманої сили. Його герої — лікарі, вчителі, детективи — завжди були професіоналами вищого ґатунку, які змушували оточення поважати себе не через силу, а через внутрішню перевагу. У культових фільмах, як-от «Вгадай, хто прийде на обід» чи «Спекотної ночі в Кароліні», він відкрито підіймав питання расових упереджень, роблячи це настільки тонко та переконливо, що навіть найбільш консервативна публіка була змушена переглянути свої погляди. Його знаменита фраза «Мене звуть містер Тіббс!» стала справжнім маніфестом рівності.

Поза екраном Сідні Пуатьє був активним борцем за цивільні права та дипломатом. Він розумів, що його публічний образ є політичним інструментом, тому ретельно обирав ролі, відмовляючись від сценаріїв, які принижували людську гідність. Його успіх проклав шлях для цілих поколінь акторів — від Дензела Вашингтона до Моргана Фрімена, які називають його своїм головним натхненником.

Життя Пуатьє — це історія про те, як талант і непохитні принципи можуть зруйнувати стіни сегрегації. Він залишив по собі спадок не лише як видатний артист, а й як людина, що навчила Голлівуд та світ дивитися глибше за колір шкіри. Сідні Пуатьє довів: справжня елегантність і професіоналізм не знають кордонів, а мистецтво — це найкоротший шлях до порозуміння між людьми.

#дати
Ідея проведення цього Дня виникла на початку лютого 2022 р., коли стала ширитися інформація про те, що саме 16 лютого росія може здійснити повномасштабне вторгнення на територію нашої держави. Ця дата була оголошена згідно з Указом Президента України Володимира Зеленського «Про невідкладні заходи щодо консолідації українського суспільства» від 14 лютого 2022 р. — «З метою посилення консолідації українського суспільства, зміцнення його стійкості в умовах зростання гібридних загроз, морально-психологічного тиску на суспільну свідомість…» цей день було визначено Днем єднання України.

14 лютого Володимир Зеленський звернувся до українців:
«Нам кажуть, що 16 лютого стане днем нападу. Ми зробимо його Днем єднання. Вивісимо національні прапори, одягнемо синьо-жовті стрічки і покажемо всьому світу нашу єдність!».

У той день були підняті Державні прапори України на будинках у всіх населених пунктах, лунав гімн України. Закордонні дипломатичні установи України в державах перебування провели заходи, спрямовані на єднання та підтримку України.

З того часу минуло чотири роки. Чотири роки випробувань на мужність, силу духу та незламність як військових на полі бою, так і цивільного населення. Попри щоденні обстріли та тяжкі умови життя, українці продовжують виконувати свій громадянський обов’язок відповідно до свого призначення: працювати на виробництві, вчити молоде покоління у школах та університетах, рятувати поранених, повертати здоров’я пацієнтам, годувати країну, турбуватися про старих та знедолених…

У згуртованості та єдності навколо найвищої мети — наша сила і міць.

День єднання набув особливого й глибокого сенсу в умовах війни, ставши національним символом та згуртувавши українців навколо наших спільних цінностей — щасливого життя прийдешніх поколінь, миру, свободи, віри та надії на успішний поступовий розвиток нашої держави серед інших країн світу. Сьогодні ми згадаємо наших Захисників, які віддали своє життя та здоров’я заради мирного майбутнього рідної землі.

Вони потрапили в полон в один день.
Олександр та Андрій Степанови,
син і батько.

«Я розумів, що мене чекає в полоні, бо я офіцер і мав татуювання «Воля або смерть». Я би підірвав себе, та в полон не здався, якби поруч не було сина.
Я сказав йому: «Ти повинен витримати, бо нас чекають вдома».
Нас розділили в Оленівці. Я думав, що його повезли на обмін.
Та Сашка з іншими полоненими відправили в Таганрог.
У Донецьку на допиті нас сильно побили. Коли ми приїхали звідти, то я навіть у туалет не міг нормально сходити — все було з кров'ю.
Багатьох наших хлопців змушували брати на себе військові злочини, щоб засудити їх, щоб українців показати злочинцями. Змушували вони під тортурами. Найважче було, коли били струмом. У мене була зупинка серця після удару елетрошокером у шию. Мене відкачали.
Татуювання для них — це як червона тряпка. Якщо у тебе є татуювання, називають такими словами, що я їх раніше і не чув. Кажуть, що ми фашисти, нацисти. Давали лезо, щоб зрізати татуювання. Були такі хлопці, що зрізали, у них потім ноги гнили. Мені коли давали лезо, щоб зрізати татуювання, я казав, щоб давали мені одразу пістолет і застрелили мене — татуювання зрізати не буду.
У Камишині на прийомці нас дуже сильно побили.
Я тоді свідомість втрачав разів двадцять.
Я з машини не встиг ногу спустити, як мене звідти стягнули і почали бити. Прийшов до тями, дивлюсь, а в мене одна кросівка на нозі, а я десь валяюсь. Вони побачили, що рухаюсь і знову почали бити. Я знову знепритомнів. І так по колу.
Я тоді не міг голову тримати. У туалеті вчився голову тримати, бо вона сильно висіла. Я днів шість нічого не їв і не пив через це.
До полону у мене вага була 132 кілограми, після — 65. Я втратив 67 кілограмів. Нам давали гаряче і змушували дуже швидко з'їсти. Щоб з'сти була хвилина максимум. Супом це важко назвати. Це була якась вода, іноді там попадеться якась морквина або картоплина. Суп і кашу давали. У мене кіт більше їсть, ніж там були порції. У нас там у камері було 16 чоловік, за стіл могло сісти шість, стоячи їсти не можна було. Тобто ми по п'ять людей поділились і хтось один був черговим, одразу сідав їсти.
Коли приводили в санчастину, жінка-медик кричала: “Навіщо ви цих бандер сюди привели, я би їм уже щось вколола, щоб вони крякнули і все”. Або таке: “Навіщо його привели? Нога гниє? Хай гниє! Хай повністю згниє!”
Запитував один у мене: “Чого ти проти нас воюєш?” Кажу: “Якби я прийшов до тебе додому і сказав, мовляв, іди звідси, тепер це мій дім, то що б ти зробив?” “Вбив би тебе”, — відповідає. І я йому: “Сам відповів на своє запитання”. А він: “Ми не прийшли до тебе, ми прийшли звільняти. Звільняти від фашистів, таких, як ти”. “А для мене фашист — ти”, — говорю. Після цього раз — і тиша.
Перше моє питання, яке я задав дружині, коли мене обміняли — чи є Саша вдома. Він потрапив у полон у 20, він двадцятиріччя зустрів на «Азовсталі». Мені було дуже боляче, я надіявся, що я повернусь, і дитина моя вже буде вдома. Сина повернули 14 вересня.
Ми обоє хочемо повернутися на службу.»
Мужні
Андрій та Олександр Степанови.