ТРИЛОГІЯ - "ЛЮДИНА З НІЗВІДКИ"
--------

ПЕРША КНИГА - "АНІКА"

Читаю вже першу книгу "Аніка" з трилогії "Людина з нізвідки". Напевно, кожна людина хотіла б опинитися в минулому чи в майбутньому столітті, або навіть тисячоліття, і саме про це йдеться в цій книзі. Про що йдеться, зараз поясню. В якомусь недалекому майбутньому нашого тисячоліття техніка настільки придвинута, що не потрібно керувати странпортом, усе робить замість людині штучний інтелект. А ще є інші цікаві технології. Складно описати, що я маю на увазі, але цікаво читати таку фантастику, хоча мені і не звично таку книгу читати, але мені дуже подобається!👍 І там на такій техніки не їздять, а літають і така техніка називається льотка, це ніби капсула, в якій сідає людина, наказує ШІ куди летіти, або навіть спускатися, що називається кротовиною, я її уявляю як ямою з трубопроводами у вигляді американських гірок. Через цю кротовину за допомогою льотка людина і потрапляє до минулого, або майбутнього часу. І за цей час треба встигнути повернутися назад, бо кротовина закривається і герої не можу потрапити до свого століття. До речі, про плутанину з часом. Це нагадало мені оці григоріанські, юліанські і новоюліанські календарі, через що немає згоди в церковном світі. Як відомо, через деякий час, якщо за нашим новоюліанським стилем 25 грудня Різдво Христове ще буде визначатися, то за старим юліанським календарем Різдво Христове вже не 7, а 8 січня буде визначатися. Щось подібне відбувається й в цій фантастичній книзі коли герої потрапляють в різний час в минулому чи в майбутньому столітті, чи тисячолітті, там теж час не так йде, навіть години, хвилини, секунди, пори року, місяці і так далі. І одне невірне рішення, дія, чи крок може все змінити у часі. Головне що там немає інопланетян, а якщо і буде, то сподіваюся їх буде мало. Мені дуже сподобався оцей момент, коли Анхалія з майбутнього у часі зустрілася з своєю прабабусею, і через те що вона розговорилася з нею, у часі, роках і століття все заплуталося і тепер героям доведеться все розплутати і повернути все на своєму місці. А ще, я не буду вдаватися в подробицях, мені дуже сподобалася історія з маленьким динозавриком, хто читав цю книгу зрозуміє, про що йдеться.😉 Дякую Вам, пане Романе за такі цікаві історії. Міцного здоров'я, творчого натхнення та хай Вас береже Бог!💙💛🙏

04.06.2025 року.
--------

ДРУГА КНИГА - "НОВИЙ ПОВОРОТ"

Читаю вже другу книгу Романа Кирнасова "Новий поворот" з трилогії "Людина з нізвідки". В першій книзі Аніка, коли потрапила до іншого тисячоліття потрапила в пастку, з якої не змогла вибратися і загинула, але як я зрозуміла, вона ще з'явиться в іншому часу. Ну це ж фантастика, і як це є в кожній фантастичній книзі дива існують, то ж сподіваюся, що Аніка ще з'явиться в цій чи в наступній книзі. Але це вже буде інша Аніка, просто коли люди змінюють подальше життя інших людей, товсе навколо теж змінюється і в часовому просторі теж так само змінюється, і через людина в іншому часі стає "Людиною з нізвідки". Отже так:

Льотка на ім'я Сардія, була знайдена 12-річним хлопцем, на ім'я Микола. І як усі хлопці у такому віці, йому стало цікаво, що це таке. Він зрозумів, що перед ним незвичний об'єкт, щось з фантастики, про яку він ніколи не знав і не бачив. Він одразу зрозумів, що про це ніхто не повинен знати, особливо, коли він знайшов в середині льотці труп Аніки і коли сама льотка заговорила з ним. Сардія все пояснила Миколи, розповіла, хто вона, звідки прибула і ким була Аніка, і чим вона займалася до своєї смерті. Також показала, як виглядала Аніка і показала її щоденник, який вона вела і в якому вона просила потурбуватися про свою дочку, якщо вона помре, а льотку хтось знайде. Ось стільки, щоби знайти кротовину, щоби потрапити до іншого минулого, де перебуває дочка Аніки на ім'я Сінтія, потрібен час, а хлопцеві потрібно було багато всьому навчитися, щоби управляти літальним апаратом штучного інтелекту, то ж він вирішив до закінчення другої світової війни закопати Сардію, йти на війну, здобувати освіту, а по закінченні війни і навчання, повернутися до Сардії і вже на місці зрозуміти, що робити далі. Минуло десять років війні, він знайшов це місце, де закопав Сардію, і тут вже зрозуміли, що треба буде зробити так, щоби запобігти третьої світової війни, для того треба сучасну зброю, щоби вбити батьків тих людей, через яких через кілька років розпочнеться війна, тобто не дати їм народитися. Микола вирішив продати все своє майно та купити собі круту зброю. Під час продажі майна, чи то купівлі зброї, (я вже не пам'ятаю, бо вже далеко читаю), він розговорився з своїм знайомим. Спочатку він не хотів йому розповідати, але Арсеній наполіг і Микола все йому розповів.

Що було далі, я не буду розповідати, хай це залишиться інтригою для тих, хто читає цю книгу з самого спочатку!🫠😉🙃

25.09.2025 року.
--------

ТРЕТЯ КНИГА - "УЩЕЛИНА ЧАСУ"

Третя книга "Ущелина часу" з трилогії "Людина з нізвідки" виявилася ще більш цікавою, ніж попередні дві книги "Аніка" і "Новий поворот". Цього разу мова йде про Романа, правнука Миколи і Надії з попередньої книги "Новий поворот". Він живе в такій час, коли жінки прагнули мати більш досконалості в своєму тілі, хотіли бути більш гарнішими, постійно робили пластичні операції, весь день тільки і робили, що фарбували губи, щоби постійно бути гарнішими за всіх. Це не сподобалося Романові, то ж коли він познайомився з Юрієм, який практикується на здійснення бажань та мрій, вони вирішили трішечки змінити минуле, щоби жінки не гонялися за тим, хто з них найгарніша, а цінували домашнє вогнище, та цінували те що зараз мають та любили себе такими, якими вони є. А для того щоби все було так, як має бути, то треба повернутися в це століття, з якого розпочався перший в світі фемінізм і боротьба за рівні права жінок та чоловіків. А для цього щоби не допустити народження першого руху фемінізму, потрібно буде не допустити народження першої феміністки. Тож друзям вдалося потрапити до кінця 19 століття і звісно, що завадили зустрічі батькам першої феміністки, тобто вони не зустрілися і ця феміністка не народилася. Але трапилося так, що історія тільки трішечки змінилася, і через це вже інша феміністка з'явилася, більш жорстка, тверда, яка взагалі хотіла мати такі самі права, як в чоловіків і бути на рівні з чоловіками. Через це, коли друзі повернулися до свого століття, в 2057 року, то там жінки вже стали такими нахабними, що керували чоловіками. Взагалом, вже жінки працювали, а чоловіки сиділи вдома і не мали ніяких прав.

Оце мені і сподобалося. Я уявляю, як це було б добре, якби ми мали можливість потрапити в минуле, чи в майбутнє і не дати можливість комусь зустрітися, і завдяки цьому, історія пішла б по іншому. Тому, я рада, що читаю цю книгу, бо це допомагає зрозуміти, що якби ми мали можливість побачити, або мали можливість змінити майбутнє чи минуле, то історія пішла б по-іншому і не було б війні і таке інше. Одним словом, якби хоча би трішечки змінити минуле, то, або путін взагалі не народився, або у нього була б інша професія, і тоді б війні не було б. Або ж, якби сини Володимира Великого і Володимира Мономаха не пересварилися, то зараз це була б інша Україна і я впевнена, рф взагалі не було б на мапи. І там, де зараз знаходиться рф, це були б інші народи з своєю мовою та культурою.

Що там далі було в цій книзі, я не розповідатиму, щоби не спойлерити сюжет книги, тому я тільки одне додам, третя книга крутіша за ці дві попередні книги, там такі пригоди з тими людьми, з минулого та з майбутнього, що мені хочеться читати і читати, щоби дізнатися, чим ж закінчиться вся ця історія.

16.06.2026 року.

🤯 У підлітка в роті вибухнув вейп: він залишився без декількох зубів

За словами медиків у соумережах, пристрій вибухнув просто під час куріння. У результаті хлопець отримав рвану рану нижньої губи, опіки ротової порожнини та втратив кілька зубів.

Постраждалого госпіталізували до щелепно-лицьових хірургів. Медики зазначають, що йому пощастило — вибух не зачепив очі та великі судини шиї.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

БОКЕТТО

Це дивний стан між подихом і світлом,
Де обрис дня поволі тане в колір
І час не знає, де його палітра.

Немов душа пливе до задоволень,
Лишивши берег звичної турботи,
Де обрій стереже далеку вольність.

Там час існує ніби як наркотик,
Де є легке кружляння як наосліп,
Без поспіху, без скарги та роботи.

Мов зерна літ складаються в колосся,
Та сенс іде за межі всіх тлумачень
І знов веде від місця, де був осуд.

Там кожне "я" скидає свою капчу,
Немов вода змиває давній порох
І губить шлях до купи дивних значень.

Немає меж, немає навіть форми,
Що змусить думку йти одним маршрутом,
Де спогад був колись надмірно скорим.

І всесвіт знов здається добрим другом,
Де ми вчимося тільки лиш зростати
Й ловити час між поглядом і рухом.

Щоб далі крізь бокетто існувати.

Мирослав Манюк
31.05.2026

❗А ви знали, що Україна була королівством — і ми мали власну корону та власного короля?

У 1253 році князь Данило Романович був коронований папським легатом у Дорогочині та став королем Русі. Це була не “легенда” і не символічний титул — Королівство Русі офіційно визнавали європейські держави, а Данило листувався з Папою Римським і європейськими монархами як рівний.

Для коронації Данилу прислали корону від Папи Інокентія IV. Пізніше її переробили на владичу мітру, і століттями вона зберігалася у катедральному соборі Перемишля.

А потім прийшли росіяни.

У 1915 році, після захоплення Перемишля військами російської імперії, реліквію вивезли до Петербурга. Після цього її слід губиться. Невідомо, де вона зараз і чи збереглася взагалі.

Іронія в тому, що росія століттями намагалася привласнити історію Русі, але при цьому буквально вивозила з українських земель її справжні артефакти.

Ми звикли думати про Україну як про “країну козаків”. Але Україна — це ще й держава з власною королівською традицією, дипломатією, династіями та короною. Історія, яку в нас занадто довго крали — і буквально, і символічно.

Ми Українці

ДЗЕРКАЛЬНИЙ ШЛЯХ

Між граней дня губились власні рештки
І хід лунав у пам'яті байдужий,
Де погляд не показував, що бреше.

Мій кожен жест був покликом медузи,
А кожне слово падало без тіла,
Немов відлуння в просторі застуди.

Душа мовчала та стогнала тільки,
А у дзеркалах множились відбитки
І правда в них була немов підстілка.

Блукали тіні чорні, ніби бітум,
Шукали сенс у втраченому русі,
Так серце було мною майже вбито.

Здавалося це все доволі зручним,
Що всі дороги зведені в єдине
І спомин спав у зламаному крузі.

З дзеркальним склом я завжди наодинці
І подих мій лишає слід туманний,
Аби знайти в повітрі середину.

Дзеркальний шлях не обере романтик,
Бо він веде не в землю задоволень.
Проходять ті, хто справжній, без обману.

В кінці дзеркал чекає нова воля.

Мирослав Манюк
16.05.2026

💄 Кремова помада ALIX AVIEN, 3,5 г — ніжність, яка говорить замість слів.

🌸 Багато відтінків на вибір
✨ Фініш: кремовий, зволожуючий, не сушить губи
💋 Насичений колір з першого нанесення
🌿 Містить живильні компоненти — догляд і краса в одному

📩 Пиши в дірект, щоб замовити❤️

СОНЕТ 18

Чи варто з літнім днем тебе рівняти?
Ти краща, лагідніша і ясніша:
Травневий цвіт стрясає вітер знатно,
А літо швидко гасне вже пізніше.

Те сонце палить оком з небозводу,
Але тьмяніє і його обличчя;
Усе прекрасне губить свою вроду,
Під впливом зміни ходу і величчя.

Та вічне літо твоє не зів'яне,
Не втратить чарів, даних небесами;
І смерть не скаже, що тебе дістане,
Бо житимеш ти в цих рядках віками.

Допоки дихають і бачать люди,
Живе цей вірш, і ти в нім вічно будеш.

Вільям Шекспір

Переклад: Мирослав Манюк
08.05.2026
#переклад

БРИЗ

Сіль на скронях, крок повільно тоне,
День тримає подих на фіналі,
Слід людський в піску уже солоний.

Губи знають присмаки банальні,
Хвиля змиє зайві всі розмови,
День стоїть на темнім п'єдесталі.

Вітер носить давні забобони,
Хтось ішов і не вернувся зовсім,
Хвиля закликала до розмови.

Пінний край стирав каміння зовні,
Небо низько вгнулося над морем,
Хтось ішов і не вернувся в постіль.

Тінь лягала та робила зморшки,
Сіль пекла відкриту давню сутність,
Небо стало ближчим, ніж комора.

Там, де хвилі душу не відпустять,
Кожен крок стає важким і чесним,
Сіль пече відкрито і по суті.

Мовчки йшов до марень безбережних,
Не шукав я виправдань на ризик,
Кожен крок ставав важким, належним

І лишився тільки шепіт бризу.

Мирослав Манюк
02.05.2026

Я – НЕ ПРОРОК

Я – не пророк, та сни мої́ пророчі,
Ракети бачу, що вві сні летять,
Війна щоразу дивиться у очі,
Взяла́ся нечисть нас щодня вбивать.

Я – не пророк, та як у сон загляну,
То серце застиває не на мить,
Ні в ко́го з нас нема того́ жупану,
Що міг би від убивць нас захисти́ть.

Я – не пророк, ніщо не пророкую,
І не беру́ся щось пророкувать,
Але біду щоразу серцем чую,
Й доводиться нам крівцю проливать.

Я – не пророк, та сни щоразу бачу:
До нас летить убивче все сміття,
Прокинувшись – молю́ся я і плачу,
Бо ворог губить знов людські життя.

Я – не пророк й не можу зупинити,
Хоча вві сні торкаюся ракет,
Але безсила з ними щось зробити…
Нехай Госпо́дь від них подасть нам щит.

Я – не пророк, та сни мої́ пророчі,
Але молю, щоб мотлох нас минав,
Та далі сни ідуть, як поторочі…
Щоб мотлохом нас вбивця не торкав!

10.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051179