🎙🇺🇦Олена Кравацька: «Спорт — єдиний фундамент, який не дає мені розвалюватись»

Понад два десятиліття у фехтуванні, виснажливий шлях через депресію та роки без медалей, повернення після декрету й виховання сина під час війни — історія української шаблістки Олени Кравацької вражає своєю стійкістю. В ексклюзивному інтерв’ю олімпійська чемпіонка відверто розповідає, як спорт став для неї єдиною опорою в неспокійній Одесі, чому поразки іноді цінніші за тріумфи та як знайти внутрішній баланс, коли світ довкола штормить.

🔹Про перші кроки у спорті

"Мій тато і дідусь займались фехтуванням. Тато дуже хотів, щоб я продовжувала. А я більше хотіла щось більше дівчаче — танці, наприклад. Коли я позаймалась, напевно, рік, я заробила першу свою медаль, і вже тоді сталася ця любов. Тобто, я відчула цей присмак, коли ти щось робиш, здобуваєш медалі, змагання, і тоді мені сподобалося займатися саме цим видом спорту".

🔹Про момент, коли хотілося кинути фехтування

"Коли почалася війна, я готувалася в Італії, я була з малим. З усієї нашої команди я одна, у кого є дитина, і мені було дуже складно поєднувати і тренування, і змагання, і дитину. І коли я повністю цілий сезон готувалася, а на чемпіонаті світу ми отримали четверте місце. Тобто четверте – таке найболючіше. І ось прийшов цей сезон, і я зрозуміла, що немає жодної медалі, і я не могла зрозуміти, для чого я це все роблю. І я хотіла все покинути, але подумала, що якщо я зараз кину, то потім в мене не буде просто шансу на повернення. Або зараз, або вже ніколи. І повернулася."

🔹Про те, чому навчив спорт

"Спорт дав неймовірну віру в себе і знання того, що все можливо і багато що залежить від мене, якщо я хочу чогось досягти. Звісно, я не кажу про ситуації, які в світі, те, що відбувається, це зовсім інше. Про те, на що не можеш впливати. Те, що ти хочеш досягти, залежить від тебе".

👉Повну версію інтерв'ю читайте на сайті "Форпост":
https://www.forpost.online/2026/07/22/olena-kravacka-pro-olimpiadu/ Фото Форпост

#фехтування #esgrima #escrime #scherma #збірнаукраїни #uafencing #ОленаКравацька

НАДІЯ

«Надія» — це пташка у пір'ї —
Гніздиться постійно в душі —
Співає куплети безслівні —
Ніколи не спиниш її.

Приємно це в шторм відчувати —
Страшним мусить бути той шторм —
Він може цю пташку злякати,
Що серце так гріє теплом.

Я чула її і на суші —
І навіть в глибинах морів —
Ніколи вона — навіть в скруті,
Моїх не просила хлібів.

Емілі Дікінсон

Переклад: Мирослав Манюк
15.05.2026
#переклад

Бути щасливим – це не чекати ідеального моменту. Не чекати
коли все налагодиться, люди зміняться або обставини стануть зручними. Щастя — це вибір. Вибір зберігати світ всередині себе, навіть коли навколо шторми. Вибір подякувати за те, що є. Вибір жити, відчувати, любити і не загубити себе ні при яких обставинах. Нехай життя буде різне, але всередині завжди залишається спокій, сила і щастя.

Погода йде в рознос: вже завтра грози, дощі й сильний вітер, а післязавтра — мороз до -3

Синоптики попереджають про різке погіршення — буде штормити, а потім ще й різко похолоднішає.

Такої холодної весни давно не було — не забудьте парасолі 🤯
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

☕️ Доброго ранку, підписники!

Саме цього дня 2022 року українські ракети «Нептун» вразили флагман російського флоту — крейсер «москва». Тож цього дня відзначаємо День працівника оборонно-промислового комплексу України.

Важливі та цікаві факти щодо ураження крейсера «москва»:

➡️ Це стало першим випадком в історії, коли береговий ракетний комплекс знищив настільки великий військовий корабель.

➡️ Ракети (https://t.me/c/1197363285/93240) влучили в крейсер під час так званої «адміральської години» — пообідній час, коли пильність екіпажу зазвичай знижена.

➡️ Одна з ракет поцілила прямо в їдальню (камбуз), яка була найбільшим приміщенням на кораблі й знаходилася поруч із головним командним пунктом. Це миттєво порушило систему управління кораблем.

➡️ Того дня, 13 квітня 2022 року, над Чорним морем була низька хмарність та шторм із хвилями до 3 метрів. Хмари заважали авіації та супутникам побачити загрозу, а шторм (https://t.me/c/1197363285/41670) завадив російським морякам швидко загасити пожежу та відбуксирувати корабель до Криму.

➡️ «Нептун» летить дуже низько над водою (3-10 метрів), і в умовах хвиль радарів корабля просто «засліпило».

➡️ Ракета «Нептун» (Р-360) є українською розробкою, але вона базується на конструкції радянської ракети Х-35. Проте українські інженери з КБ «Луч» повністю замінили всю електроніку, двигун та систему наведення.

➡️ Вартість крейсера «москва» оцінювалася приблизно у $750 мільйонів (за залишковою вартістю). Вартість однієї ракети «Нептун» значно менша.

➡️ Саме цей крейсер брав участь у штурмі острова Зміїний, і саме на його адресу пролунала вже легендарна фраза про «рускій воєнний корабль».

➡️ Тепер цей крейсер перебуває на дні Чорного моря на глибині близько 45-50 метрів і офіційно внесений до реєстру підводної культурної спадщини України.

ОПК України сьогодні — це не лише державні гіганти, а й сотні приватних стартапів, які починалися «в гаражах». Україна стала світовим хабом із розробки РЕБ-систем та морських дронів, які змінили тактику ведення війни на морі. Також наш досвід сьогодні допомагає на Близькому Сході захищати безвинні життя.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

Федерація хокею України разом
😍Індивідуальні нагороди за підсумками цьогорічного чемпіонату України:
▫️бомбардир — Гліб Крівошапкін (Кременчук)
▫️снайпер — Володимир Чердак (Сокіл)
▫️воротар — Олег Петров (Сокіл)
▫️ захисник — Євген Ратушний (Сокіл)
▫️нападник — Володимир Чердак (Сокіл)
▫️молодий гравець — Дмитро Мосюк (Шторм)
▫️нападник захисного плану — Денис Бородай (Сокіл)
▫️тренер — Олег Шафаренко (Сокіл)
▫️MVP регулярного чемпіонату — Володимир Чердак (Сокіл)
▫️рефері — Олексій Рябіков (Київ)
▫️лайнсмен — Олег Остроух (Київська область)
▫️MVP плей-оф — Олег Петров (Сокіл)
Вітаємо гравців, тренера та суддів з їхніми індивідуальними досягненнями!
#Хокей #Хокей_України #Хокей #Hockey #world_hockey #worldhockey
#brovarysport @brovarysport #український_хокей ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Просто йди (мотиваційний)

Коли настає зневіра і темрява тихо сідає на плечі,
Коли мовчить телефон, і не світять знайомі обличчя,
Коли навіть вітер здається холоднішим, ніж завжди —
Не здавайся. Просто постій ще трохи.
І просто йди.

Коли безнадія повільно вповзає в думки, як тінь,
І кожен новий день — наче вчорашній біль без змін,
Коли хочеться все залишити і мовчки піти у ніч —
Не здавайся. Це не кінець. Це лише перерва між світлом і ніччю.

Бо навіть у найгустішій темряві є щось живе,
Ледь помітне, крихітне — але воно тебе зве.
Іскра, що дихає тихо, але не згасає в тобі —
Не здавайся. Вона ще стане вогнем у твоїй боротьбі.

Ти не один у цих хвилях, що б’ють і ламають човни,
Не один, хто стоїть серед шторму, не бачачи дна і весни.
Кожен сильний колись теж стояв на краю, де “все” —
Не здавайся. Саме там починається щось нове.

І навіть якщо сьогодні ти ледве тримаєшся сам,
І здається, що світ розсипається просто у хлам —
Пам’ятай: ти сильніший, ніж думки, що тиснуть вночі.
Не здавайся. Ти витримаєш. Просто мовчи і йди.

Право на останній бій

Море того ранку було тихе, як стара рана, що вже не болить, але ніколи не зникає.
На березі сидів чоловік із сивою бородою і дивився на обрій, де темніли щогли кораблів.
Колись він стояв на одній із тих палуб.
Його звали Джео.
Колись — гроза морів, перший у абордажі, той, хто стрибав на чужу палубу раніше за всіх.
Коли гармати ревли, він ішов уперед.
Коли свистіли кулі — сміявся.
Коли інші ховалися за бочками, Джео вже був там, де починалася бійка.
На його тілі не було місця без шраму.
Шрам від турецької шаблі.
Шрам від мушкетної кулі.
І старий, глибокий, під ребрами — подарунок від корсарського ножа.
Він віддав морю молодість.
А море, як відомо, ніколи нічого не повертає.
З роками рука почала тремтіти.
Ліва нога після поранення погано слухалась.
Під час штормів Джео вже не міг стояти на реї, як колись.
І тоді на кораблі раптом з'явилися інші слова.
— Старий став.
— Повільний.
— Тягар для команди.
А потім хтось прошепотів ще гірше.
— Та він боягуз.
— У останньому бою нібито сховався.
Боягуз.
Слово гірше за кулю.
Джео мовчки зійшов на берег.
Без бійки.
Без крику.
Лише один раз озирнувся на корабель, на якому прожив пів життя.
І пішов.

Минав час.
Пірати швидко забувають тих, хто більше не може тримати шаблю.
Але правда має дивну властивість — вона довго мовчить, а потім раптом встає з-за столу і каже своє слово.
Одного вечора Джео почув у таверні знайоме ім'я.
Його ім'я.
— Старий Джео? — сміявся хтось. — Та він у бою під бочку заліз!
І тоді він зрозумів.
Це була не випадкова брехня.
Його просто прибрали.
Щоб не ділити здобич.
Щоб звільнити місце для молодих.
Джео допив ром.
Поставив кухоль на стіл.
І тихо сказав:
— Брехня теж має ціну.

Через кілька днів у порт зайшов старий, але міцний бриг.
На його борту стояло лише кілька людей.
І серед них — Джео.
Він знайшов тих, хто ще пам’ятав його не за чутками, а за боями.
Старих моряків.
Тих, кого теж колись списали.
Корабель був невеликий.
Команда — маленька.
Але гнів — великий.
Коли вранці біля горизонту з’явився колишній корабель Джео, вітер саме наповнював вітрила.
— Ти впевнений? — спитав один із товаришів.
— Вони ж удвічі більші.
Джео повільно витягнув стару шаблю.
Лезо було затерте боями.
— Я не прийшов перемагати, — сказав він.
— Я прийшов забрати своє.
— Що саме?
Джео усміхнувся.
— Право на останній бій.
Коли кораблі зійшлися, молоді пірати на палубі того судна спершу лише сміялися.
Поки не впізнали його.
— Джео?!
Сивий пірат зробив крок уперед.
Рука тремтіла.
Нога боліла.
Але очі були ті самі.
— Казали, я боягуз, — сказав він голосно. — То дивіться тепер уважно.
І він першим перестрибнув на чужу палубу.
Як колись.

Бій був короткий.
Старі моряки билися мовчки, без крику.
Наче люди, яким уже нічого втрачати.
Джео зійшовся з капітаном — тим самим, хто колись пустив про нього брехню.
Шаблі зустрілись.
Іскри сипнулися на дошки.
— Ти мав тихо згнити на березі, старий, — прошипів капітан.
Джео важко дихав.
— Можливо.
Він зробив останній ривок.
Шабля блиснула.
Капітан упав.

Коли все скінчилося, Джео стояв на палубі, спершись на шаблю.
Вітер гойдав щогли.
Море було таке саме тихе, як і вранці.
Один із моряків підійшов до нього.
— Ну що, капітане… тепер ти знову з нами?
Джео довго дивився на горизонт.
Потім повільно похитав головою.
— Ні.
— Чому?
Старий пірат усміхнувся.
— Бо я вже зробив головне.
— Що саме?
Джео підняв шаблю і витер її об рукав.
— Довів, що не кожного старого моряка можна списати.
Він подивився на хвилі.
— І що кожен має право…
Вітер підхопив його слова.
— …на свій останній бій.

Ты была самой странной девушкой, которую я встречал. Сумасшедшая, спонтанная и непредсказуемая. Твоё настроение менялось, словно калейдоскоп, я не успевал угадывать его. Ты могла подолгу молчать, уйдя в свою ракушку, а я всё думал, что же я сделал не так. А потом вдруг прибегала ко мне и начинала говорить без умолку. Твоя взбалмошность сводила меня с ума.
Я всегда умел предугадать желание женщины, все те, кто был у меня до тебя, отличались схожими вкусами: цветы, подарки, путешествия - на это все они легко покупались. Тебе же это было неинтересно. Ты то звала меня, на полном серьезе, ограбить банк, рассказывая с горящими глазами, как славно мы потом потратим деньги, то тащила вдруг посреди ночи в клуб, чтобы станцевать вдвоём на столе, а мои слабые протесты игнорировала. Мои друзья, говоря о тебе, крутили пальцем у виска и называли ненормальной, однако я видел, как жадно скользят их взгляды по твоей восхитительной фигурке. Ты никогда не замечала этого, ты вообще игнорировала других мужчин и мне это было и лестно и чертовски приятно.
Временами мне очень хотелось, чтобы ты успокоилась, чтобы наша жизнь стала более ровной, а ссоры менее частыми. Я хотел, чтобы ты перестала куда-то нестись, кого-то спасать и впутывать меня в какие-то невероятные истории. Но потом я понимал, что ты море, а море нельзя держать в стеклянной банке. Море можно просто любить, любить со всеми его приливами и отливами, штормами и штилями.

Вячеслав Жаров

#історія #факт
Вартова скель: самотнє світло Іди Льюїс 🌊
​У другій половині XIX століття, коли шторми Атлантики розбивали кораблі об гострі скелі Род-Айленда, порятунок потопельників вважався виключно чоловічою справою, що вимагала грубої сили та відчайдушної мужності. Проте історія маяка Лайм-Рок назавжди пов’язана з ім’ям жінки, чиї руки, посічені сіллю та мозолями від весел, виявилися міцнішими за будь-який шторм.

​Іда Льюїс не обирала долю героїні — вона її успадкувала. Коли її батько, доглядач маяка, важко захворів, підліток Іда взяла на себе обов'язок підтримувати вогонь і стежити за горизонтом. Маяк став її світом, а човен — єдиним засобом зв'язку з землею. Перший порятунок вона здійснила у віці 16 років, витягнувши з крижаної води чотирьох солдатів, чий човен перекинувся під час раптового шквалу. Іда не чекала на допомогу — вона просто сіла в човен і пішла проти хвиль.

​Протягом наступних десятиліть вона врятувала за різними підрахунками від 18 до 25 осіб. Найвідоміший випадок стався взимку 1869 року, коли під час завірюхи вона врятувала двох сержантів, вибігши з дому без взуття та верхнього одягу, аби встигнути до того, як море забере їх назавжди. Попри те, що преса згодом охрестила її «найсміливішою жінкою Америки», сама Іда сприймала свою працю як звичайну рутину. Вона казала: «Маяк — це мій дім, а ті, хто в морі — мої сусіди».

​Офіційне визнання прийшло пізно. Лише в поважному віці вона отримала державну посаду доглядача маяка та Золоту медаль за порятунок життя. Коли Іда пішла з життя, дзвони всіх суден у гавані Ньюпорта дзвонили в її честь, а світло на її маяку на мить згасло. Вона довела, що справжній героїзм не має статі — він має лише витримку та світло, яке ніколи не згасає в тумані. 🕯️⚓️