Всесвітній день свободи Всесвітній день свободи (World Freedom Day) – це не просто пам’ять про минуле, це визнання того, що боротьба за свободу триває в усьому світі. Це свято засноване у США президентом Джорджем Бушем на честь падіння Берлінської стіни та кінця комуністичного правління в Центральній і Східній Європі. Це день, щоб замислитися над важливістю свободи як основоположного права людини і підтвердити нашу відданість захисту свободи, де б вона не перебувала під загрозою. Такі лідери, як президент Рональд Рейган, відіграли ключову роль у завершенні холодної війни, а його знаменита промова “Зруйнуйте цю стіну!” у червні 1987 року уособлювала поштовх до подолання бар’єрів на шляху до свободи. Всесвітній день свободи слугує нагодою визнати зусилля таких лідерів і вплив їхньої рішучості перед обличчям авторитаризму. Історія дає нам цінні уроки про ціну свободи та пильність, необхідну для її збереження. Відзначаючи падіння Берлінського муру, ми нагадуємо про необхідність політики та реформ, які мають захистити демократію від посилення репресивних режимів. Свобода як фундаментальне право Відзначення Всесвітнього дня свободи підкреслює віру в те, що свобода є невід’ємним правом для всіх людей. Це день, коли ми можемо насолоджуватися нашими свободами і бути солідарними з тими, хто продовжує боротися за свою свободу. Всесвітній день свободи нагадує про невпинне прагнення людини до свободи і демократії. Цей день, що відзначається 9 листопада, знаменує собою падіння Берлінського муру – подію, яка не лише змінила геополітичний ландшафт Європи, але й символізувала глобальну перемогу свободи над гнітючими силами комунізму. 9 листопада 1989 року світ із трепетом спостерігав, як Берлінський мур, що розділяв Східний і Західний Берлін протягом майже трьох десятиліть, був зруйнований тими самими людьми, яких він розділяв. Ця монументальна подія ознаменувала кінець комуністичного правління в Центральній і Східній Європі і проклала шлях до об’єднання Німеччини. Знесення стіни стало потужним символом перемоги демократії та прагнення до свободи і єдності. У Сполучених Штатах Америки Всесвітній день свободи був встановлений як федеральне свято президентом Джорджем Бушем у 2001 році. Це день святкування закінчення холодної війни і вшанування хоробрості та рішучості тих, хто боровся проти комунізму. Всесвітній день свободи є свідченням незламного духу людської стійкості і всезагального прагнення до свободи. Відзначаючи цей день, пам’ятаймо про жертви, принесені за свободу, і продовжуймо прагнути до світу, де свобода є реальністю для всіх.

#ШІ #нарис 🍁Елегія золотого міста Листопад приходить до Києва неквапно, мов старовинний, мудрий гість, що не поспішає оголошувати свій прихід гучним дзвоном, а віддає перевагу тихій, філософській бесіді. Він обережно, майже з ніжністю, знімає останні золоті корони з голів каштанів і кленів, які ще вчора пишалися своєю величчю. Це вже не той зухвалий, яскравий жовтень, що вибухав кольорами на схилах Дніпра. Листопад – це пора тиші, рефлексії і особливої, сріблястої прохолоди, що пронизує повітря. Київ у цю пору перетворюється на декорацію для оповіді, що сповнена легкого смутку та незмінної гідності. Його архітектура, оголена від густого листя, виступає вперед, підкреслюючи свою тисячолітню історію. Місто не засинає, ні. Воно просто заглиблюється у себе, стає камернішим, інтимнішим, пропонуючи перехожому не шалений темп, а медитативну прогулянку. Жовтневі шарудіння під ногами змінюються м'яким, глухим шелестом вологого ґрунту, а небо набуває кольору старовинної бронзи, інколи проливаючись дрібним, лагідним дощем, що змиває зайвий поспіх. 🍂 Починати цю листопадову елегію варто саме тут, де б'ється історичне серце міста – на Андріївському узвозі. У листопаді Узвіз втрачає свій галасливий літній ярмарковий вигляд і набуває чарівності богемної, трохи містичної вулиці. Дерев'яні будиночки та стародавні фасади, що вишикувалися вздовж бруківки, тепер краще видно. Їхні лінії, мов морщини на обличчі старого мудреця, розповідають про минулі епохи. Листопадовий туман, що інколи підіймається з Подолу, обволікає Андріївську церкву так, що її небесно-блакитні куполи здаються відірваними від землі, підвішеними в холодному, високому небі. Йдеш Узвозом, і кожен крок резонує з історією. Спускаючись до Подолу, потрапляєш у царство контрастів. Контрактова площа тепер сповнена простору, якого так бракувало влітку. Трамвайні рейки виблискують мокрим сріблом, а старовинні церкви – Іллінська, Покровська – здаються ще білішими на тлі сірого неба. Поділ у листопаді – це затишок, захований за кам’яними мурами. Він зваблює теплом – не палким, а саме затишним, що витікає з маленьких кав'ярень, де пахне корицею, свіжою випічкою та легкою гіркотою кави. Тут, серед вузьких вулиць (як-от вулиця Сагайдачного чи Волоська), особливо відчувається любов до цього міста. Це любов до деталей: до іржавих, але витончених балконних ґрат, до різьблених дерев'яних дверей, що пам'ятають сотні історій. Це місто, яке вчить уповільнюватися. Притулишся до холодної стіни, заплющиш очі, і чуєш лише тихе гудіння міста, яке, здається, готує себе до зимового сну, плекаючи свої таємниці. 💖 Для трепету і ніжності у листопадовому Києві немає кращого місця, ніж його високі пагорби. Пейзажна алея перестає бути ігровим майданчиком і стає оглядовим майданчиком для душі. Звідси відкривається панорама, яка збиває подих. Далеке Лівобережжя часто приховане за молочно-білим серпанком. Дніпро, величний і незворушний, набуває кольору свинцю, що блищить у холодному світлі, – потужний, але мовчазний. Дивлячись на нього, відчуваєш міць стихії, що не підвладна часу. Алея, з її химерними скульптурами, наче підтверджує: навіть у найхолоднішу пору варто пам'ятати про гру та фантазію. На голих гілках висять останні, поодинокі жовті листочки, мов забуті дитячі іграшки. Повітря тут, на висоті, завжди свіже, дзвінке, воно ніби очищає думки. Володимирська гірка – це епіцентр київської елегії. Старі каштани, які тут ростуть, мають особливо трепетний вигляд. Їхні оголені, чорно-коричневі гілки малюють на небі складні, графічні візерунки, готуючись прийняти перші сніжинки. Залізничний фунікулер тихо снує вгору і вниз, мов механізм, що відміряє час. Звідси, від пам'ятника Святому Володимиру, місто розкривається як на долоні. Золотоверхий собор, Софійський собор – їхні куполи, покриті листопадовим туманом, виглядають як віхи на шляху до вічності. Тут народжується ніжність до міста, яке так багато пережило, але завжди залишається прекрасним. Це відчуття, ніби ти притуляєшся до старого, але міцного плеча. 🔔 Листопад – це час, коли можна бачити далі і глибше. Коли листя не затуляє обрію, а відкриває панорами – не тільки міста, але й власного внутрішнього світу. Щоб уловити останні, найдорожчі відблиски осіннього золота, необхідно завітати у великі паркові артерії міста. Ботанічний сад імені Фоміна (біля Університету) або Національний Ботанічний сад імені Гришка – це справжній музей листопадових кольорів. Тут осінь тримається найдовше. Серед широких алей, де вже натягнуті сітки для збирання листя, ще можна зустріти острівці багряних кленів та рудих дубів. Ці кольори – це прощальний, розкішний подарунок природи перед довгою зимою. Вони палають, ніби свічки, і саме ця їхня тимчасовість робить їх настільки безцінними. Повітря в Ботанічному саду пахне вологою землею, прілим листям та холодом. Це запах спокою. Тут добре думати, чи просто мовчати. Милуватися тим, як поодинокі листочки, відриваючись від гілок, плавно спускаються додолу, наче зітхання природи. Це момент істини, коли краса – в її природному згасанні. Парк імені Тараса Шевченка (навпроти Червоного корпусу) у листопаді стає більш камерним. Студентський гамір стихає. На лавках – рідкісні фігури: самотній студент, що готується до сесії, чи літня пара, що мовчки дивиться на пам'ятник Кобзареві. Ці люди – немов живі акценти на полотні листопадового дня. Вони додають сцені сентиментальності. Лагідна, меланхолійна атмосфера Парку Шевченка змушує задуматися про швидкоплинність часу і водночас про його вічний, незмінний цикл. 🥮 У цій осінній тиші відчувається глибока повага до міста. Воно дозволяє тобі побути наодинці зі своїми думками, але ніколи не залишає тебе самотнім. Київський листопад – це не фінал, а, швидше, пауза. Це час, коли світло стає м'яким, розсіяним, і всі гострі кути згладжуються. Це пори року для душі, яка потребує спокою, розмірковування і затишку. Пройшовши від Подолу до високих пагорбів, ми відчули, як змінюється місто. Воно стає графічним: домінує колір мокрої бруківки, чорних гілок, сірого неба і незмінно яскравих, величних золотих бань соборів. Ця графічність підкреслює геніальність київських пейзажів, де природа і архітектура існують у повній гармонії. Київ – це місто, яке завжди приймає, а осінь – це пора, коли воно відкриває свою справжню ніжність. Це ніжність, що відчувається у подиху холодного вітру, який несе запахи осінніх багать; у теплому світлі, що ллється з вікон старовинних будинків; у тихій, майже нечутній музиці, що доноситься з дверей, які прочинилися на мить. Листопад – це обіцянка: обіцянка зимового оновлення, обіцянка весняного відродження. А поки що – Київ завмирає в очікуванні, оголений, але величний, запрошуючи нас в останній раз насолодитися його холодною, але надзвичайно красивою осінньою елегією. Це місто, яке вчить любити не лише розкішне цвітіння, але й гідне згасання. 🧡

#поезія ... Дозріла осінь... Соком налилась... Як пишнотіла хтива молодиця... Під ноги впала листяна спідниця... П'янких речей від жовтня напилась. Палкий коханець осінь роздягав... Оголював її тендітні плечі... Нашіптував ніжно-солодкі речі... Навіки бути разом обіцяв. Відмовити в коханні не змогла... Всеціло, без остатку, віддалася... Перед коханим жовтнем роздяглася... Йому безлисті руки простягла. Цілунком поєдналися вуста... В обіймах жовтня трепетало тіло... Останнім листям із гілок летіло... Шипшині залишивши намиста. Від щастя захміліла голова... Не озиралися кружляючи по саду... Наперекір нудному листопаду... У любощах згорали обидвА. Галина Момот

#поезія Обійми мене сильно-сильно! (аби жоден чужий не вдерся) Щоб тепло від твоїх обіймів дотягнулось до мого серця… Обійми мене так, неначе обіймаєш мене востаннє і навпомацки, мов незрячий, закарбовуєш все напам’ять. Обійми, боячись зламати, так бентежно, неначе квітку… Так, немов обіймає мати немовля, що прийшло до світу. Так, немов обіймає батько до вінця ведучи царівну! Щоб обійми такі у згадках були трепетні і наївні.. І солодкі, як спілі сливи! І нехай би тобі здалося, ніби жив дотепер мотивом, щоб вдихнути моє волосся… Обійми мене ніжно-ніжно – аби я відчувала волю дременути від тебе спішно! (та обрала – таки з тобою…) І якщо ти далеко звідси, але прагнеш до мене дуже – обійми мене через відстань, а по тому – її подужай. А по тому прийди і просто обійми, не злякавши кроком… Я вплітаю в своє волосся твою силу на довгі роки. Ірина Рубець

😢 Декілька днів щастя… і кілька хвилин мовчазного прощання На пероні маленькі ручки ще тягнуться до татка, не розуміючи, куди й чому він їде. Ця мить прощання сповнена трепету, гордості й тихого болю. Нехай повернеться живим. Нехай обійми будуть ще теплішими 🙏 💔🥺 "Кожна щаслива зустріч має ціну – біль, який не зменшується, просто стає частиною тебе", – поділилася дружина захисника. 📹@solomiyka_tunska/TikTok #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни

#традиції 28 жовтня - день Параскеви, нареченої П'ятницею. Параскева П’ятниця – бабина заступниця. У народі ікони святої Параскеви шанувалися і прикрашалися. За старих часів їх можна було зустріти в кожному будинку. Наші предки вірили, що свята захищає сімейне щастя. Також мучениці моляться про збереження здоров’я домашніх тварин, про зцілення від душевних і фізичних недуг. У пошані до святої Параскеви вчені вбачають залишки культу богині Мокоші. Вона — єдине жіноче божество серед слов'янських язичницьких богів. Її ідоли за князя Володимира Великого стояли на дніпровській кручі на місці теперішньої Андріївської церкви. Вважалася покровителькою водойм, дощу, жінок і жіночої роботи, особливо прядіння й ткацтва. Мокошу шанували як божественну пряху, що при народженні випрядає нитку долі кожній людині. Прясти у цей день не можна, а ось, шиттям займатися можна. Тому, дівчата ввечері збиралися всі разом, і кожна приносила з собою якусь роботу. Так, все займалися шиттям і одночасно розмовляли. Говорили, що саме 28 жовтня можна молитися на швидке весілля і нареченого. На Параски, а також у п’ятницю на Страсному тижні господиня накривала стіл білою чистою скатертиною, ставила канун — розведений мед. Кожної п’ятниці протягом року на ніч залишала на столі хліб-сіль, кашу й ложку — “для П’ятінки”. Дівчатам забороняється розчісувати волосся і мити голову. Також в цей день не можна веселитися і багато сміятися — вважається, що порушення цієї заборони може призвести до хвороб і сліз. В це свято дівчата молилися про швидке заміжжя. Вже готували будинок до зими, вичищали стійла. При цьому в багатьох губерніях існував звичай в день пам'яті святої Параскеви приносити до церкви оттрепану первину льону, яку присвячували святий, а потім підвішували до її образу. В цей же день влаштовували так звані «лляні оглядини»: жінки виносили витрепанний льон-первак на вулицю і демонстрували один одному. Дівчата намагалися показати свою роботу хлопцям і майбутнім свекрухам. Був відомий обряд принесення в жертву Параскеві П'ятниці кудели або пряжі: предмети жіночого рукоділля кидали в колодязь, вважаючи, що таким чином жертва дійде до святий. Якщо день сонячний, то чекай теплої зими; хмарно — всередині грудня будуть сильні морози.

Всесвітнє виття в місячну ніч Всесвітнє виття в місячну ніч (Worldwide Howl at the Moon Night) – це щорічна подія, яка запрошує людей з усіх куточків світу відкрити в собі дику природу і вити на Місяць. Ця особлива подія, що відзначається щороку 26 жовтня, слугує мостом між людьми та природою, сприяючи глибшому зв’язку та вдячності за дику природу. Окрім власне виття, ця подія має важливе культурне, освітнє та природоохоронне значення. Походження та значення Всесвітнього виття в місячну ніч Концепція Всесвітнього виття в місячну ніч була задумана Джонні ДеПальма в 2009 році. Спочатку цей день називався “Всесвітній день виття на Місяць” і був присвячений вшануванню тварин, зокрема вовків, які традиційно зображувалися в мистецтві та літературі як такі, що виють на Місяць. Ця подія символізує багату історію та міфологію, пов’язану з вовками, істотами, яких шанували і яких боялися протягом всієї історії. Вовки, яких часто неправильно розуміють і спотворюють, насправді є високоінтелектуальними істотами, які відіграють вирішальну роль у підтримці екологічної рівноваги. Святкування та просвітництво Ця ніч – це не просто виття, це маяк обізнаності та підтримки збереження вовків. Учасники заохочуються дізнаватися більше про вовків, підтримувати такі організації, як “Вовчий притулок”, та поширювати інформацію про важливість вовків у нашій екосистемі. Соціальні мережі відіграють ключову роль у цій кампанії, а хештеги на кшталт #WorldwideHowlAtTheMoonNight посилюють повідомлення. Зв’язок з природою Це свято дає людям можливість з’єднатися з природою. Друзі та сім’ї можуть зібратися у себе на подвір’ї або піти до лісу, щоб вити на місяць, відчуваючи трепет дикої природи. Цей акт є більш ніж символічним, це спосіб з’єднатися з первісними аспектами себе і природи, вирватися з повсякденної рутини і прийняти спонтанність. Освітній аспект Світове виття у місячну ніч також слугує освітньою платформою. Всупереч поширеній думці, вовки не виють на місяць. Вони ведуть нічний спосіб життя і використовують виття для спілкування, піднімаючи голову, щоб звук поширювався далі. Подія розповідає людям про складні методи спілкування вовків та їхню важливість у підтримці екологічного балансу. Культурний вплив Вовки займають центральне місце в культурних наративах, символізуючи як жахливі, так і благородні риси. Вони були супутниками богів у грецькій та римській міфологіях і надихали незліченну кількість творів мистецтва, пісень та історій. Зв’язок між вовками та місяцем також породив міф про перевертнів, збагативши культурний фольклор. Як святкувати Всесвітнє виття в місячну ніч Влаштуйте вечір виття. Зберіть друзів і родину, переодягніться в костюми тварин і вийте під улюблені мелодії. Знайдіть найближчий концерт і вийте разом з натовпом. Знайдіть місце, де можна подивитися на зірки і вити на місяць. Спечіть місячні пироги (прикрасьте їх півмісяцями, зірками і хмарами) або місячно-зіркове печиво. Всесвітнє виття в місячну ніч – це не просто подія, це поєднання навчання, святкування, роздумів і формування природоохоронної свідомості. Це унікальна можливість заглибитися у світ величного вовка, зрозуміти його справжню природу і зробити свій внесок у значущу справу.

Всесвітній день обізнаності про мієлодиспластичний синдром Всесвітній день обізнаності про мієлодиспластичний синдром (MDS World Awareness Day) – це щорічний захід, метою якого є підвищення обізнаності про мієлодиспластичні синдроми (МДС), групу захворювань кісткового мозку, що спричиняють його недостатність. Цей день, що відзначається 25 жовтня, об’єднує світову спільноту пацієнтів, пацієнтські групи та професіоналів, щоб підтримати людей, які живуть з мієлодиспластичним синдромом. Основний метод діагностики мієлодиспластичного синдрому – дослідження крові. При МДС можливе зниження як одного показника, так і сукупності. Діагноз ставлять тільки при стійкій (не менше півроку) цитопенії, якщо не знайдені інші причини. Якщо виникає підозра на мієлодиспластичний синдром, роблять трепанобіопсію і пункцію кісткового мозку. Отриманий біоматеріал піддають гістологічному і цитологічному дослідженню Значення події Основними цілями Всесвітній день обізнаності про мієлодиспластичний синдром є: Підвищення обізнаності. Висвітлюючи проблеми та досвід людей, які живуть з мієлодиспластичним синдромом, цей день має на меті проінформувати громадськість про цей стан та його наслідки. Сприяти підтримці. Життя з мієлодиспластичним синдромом може бути складним як фізично, так і емоційно. Цей день є платформою для згуртування підтримки постраждалих людей, забезпечуючи їм доступ до необхідних ресурсів та догляду. Об’єднуючи пацієнтів, осіб, які доглядають за ними, медичних працівників та адвокатів, Всесвітній день розповсюдження інформації про мієлодиспластичний синдром сприяє зміцненню почуття спільноти, гарантуючи, що ніхто не повинен стикатися з проблемами цієї хвороби наодинці.

#поезія Я іду на запросини осені в сад, де духмяні чаї на настояних травах, виноградні де грона висять, мов каскад, і де сонце лаштує осінні забави. Зустрічає красуня у золоті вся. Як же осінь на скрипці мелодію грає! Входить музики в серце ця вічна краса, й ніжним трепетом тіло моє пробирає. Вальс Шопена осінній мене закружляв, тихо слалося листя під ноги, хтось за плечі так ніжно мене обійняв, і сплелися умить дві дороги. М_А_Л_Ь_В_А

СИЛА НАДІЇ У тінях тривог завмирає душа, І в сутінках вже непомітні вогні. Та крок — і стихають кошмари нічні, Зникає у темряві чорна межа. І я, попри біль трепетливий та страх, На помацки йду в обіймах туману, На поклик чуттів, слідами обману, Стежками, дорогами в мареннях, снах. Хоч гріх намагається душу схилить, Неначе стискає в облуднім ярмі, Та розум знаходить ідеї нові, Коли настає невідомості мить. І серце заб'ється в нерівний набат, Як туга з небес грозою спадає. Коли вже здається, що шляху немає, Надія стає порятунком без втрат. У дії народиться дух бойовий, Де сумнів слабкий, а надія міцна, Нарешті впаде у вагання стіна І голос в душі зазвучить як новий. Автори: Мирослав Манюк Ю.С. 16.10.2025 – 19.10.2025