❗️ ФОТО. Брикіна і Котовський пронесли прапор України на церемонії закриття ОІ 🏆 Увечері 22 лютого відбулася церемонія закриття зимових Олімпійських ігор 2026. Яскраве шоу пройшло в італійській Вероні, в історичному амфітеатрі Verona Arena. 🇺🇦 Фристайлісти Ангеліна Брикіна та Дмитро Котовський пронесли український прапор на церемонії закриття. 📊 На зимовій Олімпіаді-2026 Україну представляли 46 спортсменів, які змагалися в 11 із 16 видів спорту. Синьо-жовтій команді не вдалося завоювати жодної нагороди, а медальний залік із рекордом зимових Олімпіад виграла Норвегія (18–12–11). ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

Профіль пані славної з Амстердама, у модній шаті бароковій віку сімнадцятого взорований. Капелюш її пір’ям кучерявим пишно приоздоблений, а комір мереживний точений та зачіска висока виказують образ, превелебної елеганції та майстерності театральної повноцінний.

💦📚 Затоплена книгарня «Моя книжкова полиця» на Театральній розпродає пошкоджені книги Всі гроші будуть направлені на відновлення книгарні, яка була на межі повного закриття. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

Парсуна панни шляхетної. Франція, вечір віку вісімнадцятого — час розквіту химерного та препишного Рококо. Споглядаю діву з велеліпною вежею волосся, мов сад квітучий убраною, та в сукні з вирізом глибоким, що з поглядом її владним у згоді перебуває. Воістину, вона — Муза Версальська, жива ікона грації, дійства театрального та невимовної вишуканості.

«Идиш — язык, укорененный в украинской земле»: как этот язык приспосабливается к новым реалиям и почему его нужно поддерживать в Украине — видео НУ ооооооооочень интерестное видео — всем реклмендуем посмотреть. В начале февраля 2026 года Ukraїner выпустил разговор о языке идиш в рамках подкаста «Мовне питання» — украинского проекта о языках, которые считаются уязвимыми и требуют поддержки. Выпуск сделан совместно с House of Europe при поддержке Европейского Союза. Ключевая рамка разговора формулируется просто и жёстко: идиш — это не «язык где-то рядом с украинской историей», а часть ткани этой истории. До Второй мировой войны на идише в Европе говорили миллионы, а на территории современной Украины существовали города и местечки, где идиш был не маргинальным кодом, а обычной повседневной реальностью — языком семьи, торговли, печати, театра и литературы. Отдельно проговаривается масштаб утраты: община идиш-говорящих в Украине резко сократилась из-за Холокоста и советских репрессий, а после создания Израиля идиш в государственном проекте оказался оттеснён как «диаспорный» — в пользу иврита. Типичный вопрос — жив ли идиш сегодня. В выпуске звучит конкретная цифра: порядка 700 тысяч человек в мире активно используют идиш, учат на нём детей и создают контент. Это не «музейная реконструкция», а живая языковая среда. В выпуске раскрыты такие темы: Идиш и иврит — две разные языковые системы Академический и хасидский идиш: две разговорные реальности Почему идиш называли «жаргоном» и «женским языком» Происхождение идиша: не просто диалект немецкого Украинский след в идише: словянизмы и гебраизмы Почему возродили иврит, а не идиш: сионизм, галут и doikayt Черновцы 1908 года и спор о «еврейском языке» Штетл как мир и его распад Украинско-еврейское сотрудничество в годы УНР «Киевская группа» и переводы 1920-х Советские репрессии и исчезновение публичного идиша Современные инициативы и пример Швеции Почему этот разговор важен для израильской аудитории Это не просто исторический экскурс. Это разговор о том, как язык выживает после катастроф, как он меняется и адаптируется, и почему его поддержка сегодня — это вопрос уважения к общей украинско-еврейской истории. А вы как считаете — должен ли идиш активнее поддерживаться в Украине и Израиле на государственном уровне или достаточно инициатив самих общин? Читайте подробнее в нашей статье: https://news.nikk.co.il/v-ukrainskoj-zemle/ НАновости‼️:- новости Израиля Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881 #НАновости #NAnews #Идиш #Украина #ЕврейскаяИстория #Ukraїner #Израиль #ЯзыкИдентичность

#історія #речі Кришталева люстра: Симфонія світла, народжена з металу та скла 💎🏛️ До XVII століття освітлення великих залів було справжньою проблемою. Навіть найдорожчі воскові свічки в залізних обручах давали тьмяне світло, а кіптява швидко псувала фрески на стелях. Але все змінилося, коли людина навчилася не просто тримати вогонь, а приборкувати його за допомогою заломлення. Справжня історія кришталевої люстри почалася в 1674 році, коли англійський скловар Джордж Рейвенскрофт запатентував новий вид скла — свинцевий кришталь. Додавши оксид свинцю до скляної маси, він отримав матеріал неймовірної прозорості та високого показника заломлення. Тепер кожна підвіска на люстрі працювала як маленька призма, розкладаючи світло свічки на всі кольори веселки та примножуючи його яскравість у десятки разів. ✨🌈 У XVIII столітті володіння кришталевою люстрою було вищим проявом статусу. Найвідомішими стали люстри з острова Мурано (Венеція) та Богемії (сучасна Чехія). Муранські майстри створювали складні конструкції зі скляними квітами та листям, а богемські шліфувальники довели мистецтво огранювання кришталю до досконалості. Вага таких конструкцій могла сягати сотень кілограмів, що вимагало спеціальних інженерних рішень для кріплення до стелі. 🇮🇹🇨🇿 Цікавий факт: до винайдення електрики догляд за люстрою був окремим складним ритуалом. Щоб запалити сотні свічок під високою стелею, використовували спеціальні системи блоків, які опускали люстру вниз. А щоб почистити тисячі кришталевих елементів від нагару, слуги витрачали цілі дні, протираючи кожну деталь тканиною, змоченою у спирті або оцті. 🪣🧼 З появою гасового освітлення, а згодом і електрики, люстри еволюціонували. У XIX столітті з'явилися «газові люстри», які мали порожнисті трубки для подачі газу до пальників. З винайденням лампочки Едісона кришталь отримав нове життя: відсутність відкритого вогню означала відсутність кіптяви, і люстри могли роками залишатися ідеально чистими, виблискуючи під стелями перших театрів та готелів. 💡🎭 Найбільша кришталева люстра у світі — це подарунок королеви Вікторії, вона знаходиться в палаці Долмабахче у Стамбулі. Вона важить 4,5 тонни та має 750 ламп. Це монументальний доказ того, що люстра — це не просто освітлювальний прилад, а справжній інструмент управління простором та настроєм. 🇹🇷👑 Сьогодні кришталева люстра залишається класикою, яка не виходить з моди. Вона — нагадування про часи, коли світло було рідкісним і дорогим ресурсом, який намагалися зберегти та примножити кожною гранічкою коштовного скла.

#історія #постаті Обличчя «Мавки» та душа українського бароко: Раїса Недашківська. Якщо і шукати в українському кінематографі втілення магічного реалізму, то воно має обличчя Раїси Недашківської. 17 лютого 1943 року народилася актриса, якій судилося стати не просто зіркою екрана, а живим символом тієї самої «Лісової пісні», що проросла крізь асфальт радянської цензури. 🎭 Її дебют у 17 років у ролі Мавки у фільмі Віктора Івченка (1961) став сенсацією. У час, коли радянське кіно вимагало образів «передовиць виробництва», на екрані з’явилася істота позаземної краси та тендітності. Недашківська не просто зіграла роль — вона задала планку візуального коду українського поетичного кіно, де краса є формою спротиву сірості. 🌿 Творча біографія Раїси Степанівни — це історія про те, як не зрадити себе в умовах ідеологічного тиску. Вона блискуче втілила образ Мар’ї у «Комісарі» Олександра Аскольдова — фільмі, який за свою правдивість і «неформатність» пролежав на полиці 20 років. Її героїні завжди мали подвійне дно: зовнішня м’якість приховувала залізний хребет. Саме тому її Катерина Білокур у моновиставі стала канонічною — актриса змогла передати трагедію генія, затиснутого в лещата селянського побуту. 🎨 Але Недашківська — це не лише про кіно. Вона стала одним із фундаторів та ідеологів Молодого театру в Києві, місця, де в 80-х роках почалося справжнє відродження української театральної естетики. Її активна громадянська позиція, особливо в часи становлення незалежності, доводить: для неї культура — це не декорація, а лінія фронту. Вона завжди наголошувала, що українське мистецтво має бути «високим», елітарним, а не лише «шароварним». 🏛️ Сьогодні Раїса Степанівна залишається камертоном інтелігентності та вірності професії. У світі, де популярність вимірюється кількістю підписників, вона нагадує нам про цінність «справжнього» — того, що не зникає після закінчення титрів. Її Мавка все ще блукає нашими лісами, нагадуючи, що є речі, які «не вмирають». ✨

🎭 Пішла з життя легенда української опери Людмила Юрченко 15 лютого 2026 року на 84-му році життя відійшла у вічність видатна українська оперна співачка, педагог, народна артистка України, лауреатка Шевченківської премії — Людмила Юрченко. Її голос понад чотири десятиліття звучав на сцені Національної опери України. Після завершення сценічної кар’єри вона присвятила себе викладацькій діяльності, виховуючи молодих вокалістів у Національній музичній академії України. Людмила Юрченко народилася 14 березня 1943 року в Харкові, дитинство провела в Полтаві. У 1969 році закінчила Київську консерваторію та стала солісткою Київського театру опери та балету, де працювала понад 40 років. У її репертуарі — десятки провідних партій світової та української класики, серед яких Орфей в «Орфеї та Еврідіці», Кармен в однойменній опері, Амнеріс в «Аїді». Її мецо-сопрано, глибина образів і висока виконавська культура залишили яскравий слід в історії українського мистецтва. Світла й вічна пам’ять. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

«Маріупольська драма» в Ізраїлі: вистава акторів, які вижили після бомбардування Маріупольського театру — гастролі 1–6 червня 2026 Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року Маріуполь дуже швидко опинився в облозі. Місто втрачало воду, тепло, зв’язок і доступ до медицини — люди спускалися в підвали й шукали укриття там, де були стіни та шанс пережити обстріли. Одним із таких укриттів став Донецький академічний обласний драмтеатр у Маріуполі. Туди сходилися мирні жителі — сотні людей, зокрема діти, а перед будівлею великими літерами написали «ДІТИ» (з обох боків, щоб це було видно з повітря). Ключова дата: 16 березня 2022 року російські терористи завдали авіаудару по будівлі театру. Театр був зруйнований, люди всередині опинилися під завалами. Точний облік в умовах блокади неможливий, але в оцінках звучить одне: всередині були сотні, а в окремих версіях — до 1 000+ людей. Щодо загиблих також є діапазон, але він у будь-якому разі говорить про масову трагедію: часто називають близько 300, а окремі реконструкції та розслідування — близько 600 і більше. Чому це називають терором проти цивільних? Тому що удар припав на місце, яке було цивільним укриттям, було позначене «ДІТИ», а також знаходилося в місті, де люди майже не мали варіантів порятунку. Коли знищують укриття з таким написом, це сприймається не як “помилка”, а як демонстрація принципу: безпечних місць немає. Так працює терор як метод війни — залякування й ламання цивільних ударами по найуразливіших, щоб страх став зброєю. Тепер про це говорять зі сцени — без «вигадки» і «переказів». «Маріупольська драма / Маріупольська драма» — проєкт, створений акторами, які вижили: вони виходять на сцену й грають самих себе, а не вигаданих персонажів. На сцену виходять самі очевидці подій — маріупольські актори, які грають не вигаданих персонажів, а самих себе. У дні блокади вони перебували в будівлі театру й разом із тими, хто там переховувався, переживали облогу міста. Дія починається з того, що герої представляються глядачам, після чого вистава розгортається як «ланцюг максимально напружених подій». Учасником того, що відбувається, стає й сам глядач — це важлива частина режисерського рішення. І саме тут важливе пояснення, чому ми взагалі розміщуємо цю афішу на сайті: для ізраїльської аудиторії такі гастролі — не просто “культурна подія в календарі”, а форма пам’яті й розмова про війну, яка в Ізраїлі теж відчувається дуже близько — через людей, родини, репатріацію, допомогу Україні та особисті історії. У постановці використовують особисті речі акторів, які вдалося винести з укриття, а також відео та фото, зняті під час блокади. Після вистави запланована зустріч трупи з глядачами — можна буде поставити запитання тим, хто це пережив. П’єсу написав Олександр Гаврош на основі зібраних свідчень. Поставив режисер Євген Тищук, художній керівник — Геннадій Дибовський. Після руйнування будівлі театр переїхав до Ужгорода і працює під назвою «Театр без даху». Гастролі постановки вже проходили за межами України — у Польщі, Німеччині та Великій Британії. Покази в Ізраїлі йдуть українською мовою з російськими субтитрами. Тривалість — 1 година 20 хвилин, 12+. Гастролі 1–6 червня 2026 (Ізраїль): • Ашкелон — 01.06, 19:00 • Хайфа — 02.06, 19:00 — Бейт-Наглер (Кір’ят-Хаїм, вул. Бен Цві, 14) • Рамат-Ґан — 03.06, 19:00 • Нетанія — 04.06, 19:00 • Рішон-ле-Ціон — 05.06, 17:00 • Ашдод — 06.06, 20:00 Ви б пішли на таку постановку — щоб почути свідчення наживо? https://news.nikk.co.il/uk/mariupolska-drama-v-izraili-spektakl/ НАновости‼️:- новини Ізраїлю Важно❓ Поделитесь ❗️ і підписуйтесь, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

#історія #факт Флоренс Фостер Дженкінс: Тріумф глухоти над здоровим глуздом. ​Якщо історія музики — це храм, то Флоренс Фостер Дженкінс — це людина, яка забігла туди з вогнегасником і випадково влаштувала справжній перформанс. Вона стала найвідомішою сопрано світу не завдяки своєму голосу, а всупереч будь-яким законам акустики, логіки та фізіології. 🎻 ​Флоренс народилася у 1868 році в заможній родині в Пенсільванії. Батько відмовився фінансувати її музичну освіту, ймовірно, маючи кращий слух, ніж батьківське терпіння. Проте після його смерті у 1909 році Флоренс отримала спадок, який дозволив їй нарешті випустити на волю свого внутрішнього солов’я — птаха з явними ознаками ларингіту та повною відсутністю координації. ​Вона заснувала «Клуб Верді» в Нью-Йорку та почала давати приватні концерти. Її техніка була революційною: вона ігнорувала ноти, ритм та темп, вважаючи їх лише прикрими перешкодами на шляху до самовираження. Слухачі на її виступах часто прикривали обличчя хустинками, щоб не видати істеричний сміх, який Флоренс сприймала як «екстатичне розчулення». У той час як у москві того періоду оперні диви боролися за прихильність імператорських театрів за допомогою академічної вивіреності, Дженкінс просто купувала собі крила з пір’я та виходила на сцену в образі «Ангела натхнення». 🎻 ​Кульмінація її «кар'єри» настала 25 жовтня 1944 року. У віці 76 років вона орендувала легендарний Карнегі-хол. Квитки були розпродані за лічені години, а тисячі людей залишилися на вулиці, благаючи про вхід. Це був технологічний парадокс: у добу, коли звукозапис уже міг зафіксувати найменшу фальш, публіка прагнула почути саме її. Коли вона почала виконувати арію Цариці ночі Моцарта, зал вибухнув сміхом, який Флоренс сприйняла за розчулення. Це не був спів — це була імітація звуку скла, яке дряпає метал під час шторму. ​Флоренс померла через місяць після цього виступу, у листопаді 1944 року, ймовірно, на піку абсолютної впевненості у власному генії. Вона довела, що щира віра у свій талант здатна замінити будь-які вокальні дані. Її записи, що збереглися донині, є найкращим інструментом для дослідження людської психології: ми любимо її не за те, як вона співала, а за зухвалість бути жахливою у світі, що вимагає досконалості. 🎻 ​Дженкінс назавжди залишилася в історії як нагадування: якщо ви достатньо гучно вірите у власну велич, історія зрештою здасться і впише ваше ім'я у свої аннали — навіть якщо це буде зроблено з іронічною посмішкою. 🎻