Наш сільський соловейко.

#поезія
Звідусіль пахло літо духм'яно,
Стиглі трави будились зі сну,
І світанок в обіймах туману,
Проганяв учорашню імлу.

Від пташиного співу проснувся,
Ще оспалий смарагдовий ліс,
Тихий легіт у кронах гойдався,
Поміж листячком гілочок-кіс.

В небі плинули хмари, як квіти,
Місяць літній розтав в синяві,
І промінчики сонця, як діти,
Стали ноги мочити в росі.

Чути запах п'янкий матіоли,
Що не спала всю ніч поміж трав,
Та зустріла свій промінь ранковий,
Котрий з неба її привітав.

Розбудилися в полі волошки,
Що спускали голівоньки ниць,
Уклонялися променям сонячним,
Що лилися з небесних зіниць.

На осонні тополі шептались,
Про свої незакінчені сни,
Клени шумом своїм дошкуляли,
Доторкаючись віттям до них.

Звідусіль пахло літо духм'яно,
Білий день в свою владу вступав,
Лиш у лісі так ніжно, старанно,
Соловей свою пісню співав.

М.Шишмарьова

Таке все…
Ззззе-ле-не!!!

Ще трошки дочекаюся присмерків, піду у двір на концерт!:) Займати місця, згідно заздалегідь куплених квитків!

На сьогодні анонсовані кумкання зведеного жабʼячого оркестру, сольне тьохкання соловейка, а на підтанцьовках ввечері очікуються осатаніле дзявкання моїх Цуцилії з Лєдєю та відчайдушне волання собачечки Вахтанга!:)

ВИХОВАНЦІ ТРЕНЕРА ДЮСШ ВІДДІЛУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ БМР ЗТУ ВАДИМА ЛАВРЕНЦЯ
Відкритий чемпіонат Дніпровського району м. Києва з комбат самозахист ІСО. 1.03.2025р.
50кг Дзюба Іван 1 м.🥇
60кг Петржик Богдан 1 м. 🥇
65кг Баліцький Влад 1 м. 🥇
35кг Лавренець Артем 2 м. 🥈
75кг Котенко Антон 2 м. 🥈
35кг Соловей Єгор 3 м. 🥉
Вітаємо спортсменів та всю команду з вдалим виступом! Не зупиняємось! Рухаємося далі!🥊💪
#Броварська_міська_рада 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #Відділ_фізичної_культури_та_спорту_БМР #Броварська_громaда #Броварський_спорт #Brovary #Brovarysport
#ДЮСШ_відділу_фізичної_культури_та__спорту_БМР🇺🇦🇺🇦🇺🇦

Шевченко Тарас Григорович - Думи мої, думи мої (1839 рік)

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози... чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?.
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нуджу світом? "Нічого робить", —
Не сказали б на сміх...

Квіти мої, діти!
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи, —
Я більше не хочу.
Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами!
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!

За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають —
Там широко, там весело
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий — море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили — гори,-
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засівала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило...
Лягла спочить... А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
І про неї добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки, —
Бо дотепні... А я... а я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Украйну...
А слова — немає...
А за лихо... Та цур йому!
Хто його не знає!
А надто той, що дивиться
На людей душою, —
Пекло йому на сім світі,
А на тім...
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється...
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком — люди не побачать,
То й не засміються...
Не втирайте ж мої сльози,
Нехай собі ллються,
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки... не засиплють
Чужим піском очі...
Отаке-то... А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує —
Карай того, боже!

Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,-
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,

А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

А знаєш… Так хочеться жити…
Дивитись на квіти в дворі.
І східному сонцю радіти,
І першій вечірній зорі…
Зимою брести в заметілі,
Снігами рипучими йти,
Коли всі ялиночки білі,
І сніг не вгаває мести…
А знаєш, так хочеться жити,
Відчути квітучу весну.
В садку соловейка зустріти,
Побачити квітку ясну,
Що просто зі снігу — до сонця!
Й росу на травичці рясну,
Цвіт білої вишні в віконце
Й черемху таку запашну…
А знаєш… Так хочеться жити
І літнє відчути тепло.
Водичку холодну попити,
Що щедро несе джерело.
Скупатись у чистій водичці,
На берег до моря прийти…
Поплавати просто у річці
І щастя у цьому знайти…
А знаєш… Так хочеться жити,
Коли золотіють гаї.
Пташок проводжати в блакиті
У вирій, у теплі краї…
Пожовклий листочок підняти,
І вдячно до губ піднести.
Чарівний букетик зібрати
І осінь до хати внести…
А знаєш… Так хочеться жити
У мирнім краю, без війни…
Співати, радіти, любити
Й щоразу чекати весни…

#поезія
Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли рида од щастя соловей
І заглядає сонце під повіки
У тишині задуманих алей...

Люблю, коли блукає місяць в травах,
Хатини білить променем своїм
І п'є тепло ночей ласкавих,
А на лугах пливе туманів дим...

Весна вдягла у зелень віти в дуба,
уже курличуть в небі журавлі.
Люблю весну, та хто її не любить
на цій чудесній, радісній землі!
1950

Володимир Сосюра

#поезія
ПІРНАЮ В ЛІТО

Пірнаю в літо, як у тиху воду,
Змиваю чебрецями зимні сни.
Наворожу собі ясну погоду,
Біло-рожеві й сонячні тони.

Ромашку привітаю, як сестричку,
Намисто нанизАю із роси,
Зрадію, як знайду між трав суничку,
Діждуся першої свавільної грози.

На крильцях "сонечка" змалюю гарний настрій
Крапчастим пензликом метеликових крил,
Коли цвіркун-маестро, справжній майстер,
Торкне притишену струну нічних вітрил.

Підслухаю, як палко соловейко
Освідчується чорній бузині;
Підгляну місяця вечірні походеньки,
Як він вальяжно вкочується в ніч...

Збираю спогади, що й досі серцю милі,
Збираю мед з несправджених надій.
Торкнуся сонечка, зберусь на силі —
Й розставлю впевнено усі крапки над "і"!

В місті Прудентополіс у Бразилії українську мову визнано офіційною, а 75% його жителів мають українське походження.

Українська громада тут почала формуватися близько 1885 року, коли в районі, де розміщений сучасний Прудентополіс, оселилося 1500 українських сімей (приблизно 8000 осіб), вихідців із Галичини.

Цей район Прудентополісу навіть має назву Нова-Галичина на честь походження його жителів.

Саме місто офіційно засноване в 1894 р., тож українці від самого початку були важливою частиною його історії, долучилися до його розвитку.

Сьогодні Прудентополіс добре знаний в Бразилії та всій Південній Америці як "українське" місто, українська культура і традиції глибоко інтегровані в його простір та життя.

Один з двох головних храмів у місті — греко-католицька церква святого Йосафата.

В місті понад пів століття діють козацьке братство «Українські козаки» та асоціації українських митців, такі як ансамбль народного танцю «Веселка» чи ансамбль бандуристів «Соловейко».

В місті діє український «Музей тисячоліття», який знайомить із українською історією та культурою.

Відомий Прудентополіс і як українська кулінарна столиця Бразилії - саме аби скуштувати тут борщ, вареники, голубці, солонину та ковбаси з свинини приїздять цілі натовпи туристів.

З 2019 року Прудентополіс є містом - побратимом Тернополя.

У школах та вишах штату Парана, одним з найбільших міст якого є Прудентополіс, вже давно викладають українську мову.

Загалом у штаті Парана проживає майже 500 тисяч етнічних українців, а по всій Бразилії - понад мільйон.

#традиції
23 квітня- відзначається народне свято Юрія Весняного.
Вважається, що на Юрія “весна сходить на землю”, а святий цього дня “відмикає землю”. У цей день відбувається перший в році вигін худоби на пасовисько.
З цього дня починалися активні польові роботи. На поля, які були засіяні раніше, віруючі виходили служити молебні, ниви окропляли святою водою.
Наші предки цього дня до сходу сонця збирали росу і хворі промивали нею очі, дівчата вмивалися нею, щоб бути красивими, старші люди мочили голову в росу “щоб не боліла”, а господині кропили цією росою домашню птицю – “щоб плодилися курчата”.
Господині 23 квітня вивішували на ніч на вулицю вологий рушник. Якщо вранці він висох – це означало, що буде хороший урожай огірків.
До Юрія звертаються з проханням про здоров’я, родючість землі, допомогу і заступництво в боротьбі з ворогами рідної землі. На Юрія існує звичай обливати водою пастуха, щоб накликати дощ. Колись наші предки в цей день до схід сонця збирали росу і хворі промивали нею очі, дівчата вмивалися - "на красу", старші люди мочили голову - "щоб не боліла", господині кропили цією росою домашню птицю - "щоб плодилися курчата".
Проте основний захід цього дня - це перший в році вигін худоби на пасовисько. В народі вірять, що в день святого Юрія починає співати соловейко і вперше кує зозуля. Дівчата в цей день ворожать на женихів. Почувши зозулю, дівична питає, чи довго їй залишатися в батьковій господі. Якщо зозуля більше не куватиме, то дівчина цього року вийде заміж. Якщо куватиме, то треба рахувати, скільки разів, - стільки років ще чекати їй заміжжя.
Тепла погода - скоро прийде літо, а якщо пішов сильний дощ - виросте багато трави.