• #історія #постаті
    Томаш Масарик: Президент-гуманіст, який вірив в Україну
    7 березня 1850 року народився людина-епоха — Томаш Гарріг Масарик. Перший президент Чехословаччини, якого називали «Батьком» (Tatíček), зумів побудувати острівець демократії в міжвоєнній Європі, поки навколо піднімали голову диктатури.

    Філософ у кріслі президента

    Масарик не був типовим політиком. Професор соціології та філософії, він вважав, що держава має будуватися на етичних засадах. Його гаслом було: «Не боятися і не красти». Проста формула, яку багатьом сучасним лідерам досі важко засвоїти.

    Український акцент політики Масарика

    Для нас Масарик — особлива постать. Саме за його президентства Прага стала «українським П'ємонтом» у вигнанні.
    Притулок для інтелігенції: Він відкрив двері для тисяч українських емігрантів, які втікали від більшовицького терору.
    Освіта: У Празі за підтримки Масарика діяв Український вільний університет, Українська господарська академія та інші заклади. Він розумів, що без освіченої еліти нація не має майбутнього.
    Критика росії: Масарик був одним із небагатьох європейців, хто ще тоді, у 1920-х, глибоко проаналізував суть російської деспотії та більшовизму в своїй праці «росія та Європа».

    Демократія як щоденна праця

    Він стверджував, що демократія — це не просто голосування раз на кілька років, а «дискусія» та щоденна відповідальність кожного громадянина. Масарик пішов у відставку лише у 85 років, залишивши після себе одну з найпрогресивніших держав тогочасної Європи.

    Сьогодні, коли ми говоримо про європейські цінності, ми фактично цитуємо Масарика. Він довів, що порядність у політиці — це не слабкість, а найпотужніша стратегія.
    #історія #постаті Томаш Масарик: Президент-гуманіст, який вірив в Україну 🏛️🎓 7 березня 1850 року народився людина-епоха — Томаш Гарріг Масарик. Перший президент Чехословаччини, якого називали «Батьком» (Tatíček), зумів побудувати острівець демократії в міжвоєнній Європі, поки навколо піднімали голову диктатури. 🌍🛡️ Філософ у кріслі президента 🧐 Масарик не був типовим політиком. Професор соціології та філософії, він вважав, що держава має будуватися на етичних засадах. Його гаслом було: «Не боятися і не красти». Проста формула, яку багатьом сучасним лідерам досі важко засвоїти. 🚫💸 Український акцент політики Масарика 🇺🇦🤝 Для нас Масарик — особлива постать. Саме за його президентства Прага стала «українським П'ємонтом» у вигнанні. Притулок для інтелігенції: Він відкрив двері для тисяч українських емігрантів, які втікали від більшовицького терору. 🚪🏃‍♂️ Освіта: У Празі за підтримки Масарика діяв Український вільний університет, Українська господарська академія та інші заклади. Він розумів, що без освіченої еліти нація не має майбутнього. 📚🎓 Критика росії: Масарик був одним із небагатьох європейців, хто ще тоді, у 1920-х, глибоко проаналізував суть російської деспотії та більшовизму в своїй праці «росія та Європа». ✍️🛡️ Демократія як щоденна праця ⚙️ Він стверджував, що демократія — це не просто голосування раз на кілька років, а «дискусія» та щоденна відповідальність кожного громадянина. Масарик пішов у відставку лише у 85 років, залишивши після себе одну з найпрогресивніших держав тогочасної Європи. 🇨🇿📈 Сьогодні, коли ми говоримо про європейські цінності, ми фактично цитуємо Масарика. Він довів, що порядність у політиці — це не слабкість, а найпотужніша стратегія. 🌟🏛️
    1
    171переглядів
  • Титуловані німецькі клуби підтримали Україну у день річниці повномасштабного вторгнення Росії❗️

    Клуби німецької Бундесліги – Боруссія Дортмунд, Гамбург та Вердер підтримали країну у день четвертої річниці повномасштабного вторгнення Росії 👏🏻

    З 24 лютого 2022 року у центрі цієї війни – руйнування, страждання та незмірні втрати для мільйонів людей. Сім'ї були розділені, міста зруйновані, а безліч людей і досі живе в страху та невизначеності. Особливо тяжко страждає мирне населення, яке постійно опиняється у зоні бойових дій. Ми, Вердер Бремен, у цей день висловлюємо свою солідарність із народом України. Наші думки – з усіма постраждалими: з тими, хто залишився на рідній землі, і з тими, хто був змушений шукати притулок і знайшов новий дім у Бремені.
    #football #European_football @European_football
    #футбол_football #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    Титуловані німецькі клуби підтримали Україну у день річниці повномасштабного вторгнення Росії❗️ Клуби німецької Бундесліги – Боруссія Дортмунд, Гамбург та Вердер підтримали країну у день четвертої річниці повномасштабного вторгнення Росії 👏🏻 З 24 лютого 2022 року у центрі цієї війни – руйнування, страждання та незмірні втрати для мільйонів людей. Сім'ї були розділені, міста зруйновані, а безліч людей і досі живе в страху та невизначеності. Особливо тяжко страждає мирне населення, яке постійно опиняється у зоні бойових дій. Ми, Вердер Бремен, у цей день висловлюємо свою солідарність із народом України. Наші думки – з усіма постраждалими: з тими, хто залишився на рідній землі, і з тими, хто був змушений шукати притулок і знайшов новий дім у Бремені. #football #European_football @European_football #футбол_football #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    122переглядів
  • КОМА

    Я довго був чужим у власній комі,
    Ловив у звуках невідомий щебет,
    Та голос втоми ріс десь біля неба
    І тиснув серце шепіт вуст знайомих.

    З хвальби я зводив свій єдиний гомін,
    Ховав вагання десь в собі між ребер,
    Та тріск гучний лунав, ламалась гребля
    І я тоді хапав життя за комір.

    Аж раптом тиша стала мов притулок,
    Де хвиля страху втратила причину.
    Збагнув тоді я: все несправжнім було.

    На небі буде схвалено цей вчинок.
    Бо світ живе насправді трохи тупо
    І Бог не зробить попуск для людини.

    Мирослав Манюк
    23.02.2026
    #петрарківський_сонет
    КОМА Я довго був чужим у власній комі, Ловив у звуках невідомий щебет, Та голос втоми ріс десь біля неба І тиснув серце шепіт вуст знайомих. З хвальби я зводив свій єдиний гомін, Ховав вагання десь в собі між ребер, Та тріск гучний лунав, ламалась гребля І я тоді хапав життя за комір. Аж раптом тиша стала мов притулок, Де хвиля страху втратила причину. Збагнув тоді я: все несправжнім було. На небі буде схвалено цей вчинок. Бо світ живе насправді трохи тупо І Бог не зробить попуск для людини. Мирослав Манюк 23.02.2026 #петрарківський_сонет
    1
    201переглядів
  • У Кропивницькому врятували понад 300 тварин із затопленого притулку

    Через підвищення рівня води у р.Сугоклія затопило притулок організації захисту тварин "БІМ". Собак і котів евакуювали човнами та виносили на руках, а містяни серед ночі приїжджали, щоб забрати їх на перетримку.

    Частина тварин уже пережила війну: їх раніше евакуювали з Херсонщини і Донеччини.

    Мирослава Липа, Укрінформ
    🐾 У Кропивницькому врятували понад 300 тварин із затопленого притулку Через підвищення рівня води у р.Сугоклія затопило притулок організації захисту тварин "БІМ". Собак і котів евакуювали човнами та виносили на руках, а містяни серед ночі приїжджали, щоб забрати їх на перетримку. 🙏 Частина тварин уже пережила війну: їх раніше евакуювали з Херсонщини і Донеччини. 📹 Мирослава Липа, Укрінформ
    153переглядів 1Відтворень
  • 🥹На щемливих кадрах – мешканці Кропивницького та працівники ДСНС рятують тваринок від жахливої повені.

    Через відлигу та дощі місцевий притулок "Бім" серйозно затопило. Тож, люди чекають поки чотирилапих евакуюють на човнах, аби забрати на перетримку у свій дім
    🥹❤️‍🩹На щемливих кадрах – мешканці Кропивницького та працівники ДСНС рятують тваринок від жахливої повені. Через відлигу та дощі місцевий притулок "Бім" серйозно затопило. Тож, люди чекають поки чотирилапих евакуюють на човнах, аби забрати на перетримку у свій дім🏡
    131переглядів 3Відтворень
  • ⛺️ Глава МЗС Естонії відкрив «Пункт незламності» в Києві.

    Маргус Тсахкна зазначив, що новий «Пункт незламності» надає притулок, тепло та психологічну підтримку українцям в умовах російської агресії та тривалих відключень електроенергії та опалення.

    «У навколишній темряві цей промінь світла допомагає гарантувати, що спроби росії зламати дух українців зазнають поразки», — наголосив естонський міністр
    #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна
    ⛺️ Глава МЗС Естонії відкрив «Пункт незламності» в Києві. Маргус Тсахкна зазначив, що новий «Пункт незламності» надає притулок, тепло та психологічну підтримку українцям в умовах російської агресії та тривалих відключень електроенергії та опалення. «У навколишній темряві цей промінь світла допомагає гарантувати, що спроби росії зламати дух українців зазнають поразки», — наголосив естонський міністр #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна
    256переглядів
  • #історія #події
    ​Кленовий лист і Тризуб: Як Канада стала «адвокатом» України.
    ​Канада була першою західною державою, яка визнала незалежність України (це сталося ще 2️ грудня 1991 року), а встановлення повноцінних дипломатичних відносин саме 27 січня закріпило цей статус «особливого партнерства».

    ​Чому це було так важливо? У 1992 році світ ще з острахом дивився на уламки радянської імперії. Канада ж, завдяки понад мільйонній українській громаді, розуміла суб’єктність України краще за будь-кого в НАТО чи G7. Поки москва намагалася переконати Захід, що Україна — це лише «тимчасове непорозуміння», Оттава вже відкривала своє посольство в Києві.

    ​Цей дипломатичний акт заклав фундамент для всього, що ми маємо сьогодні: від перших канадських інвестицій до масштабної військової тренувальної місії UNIFIER та постачання сучасної зброї. Канада стала нашим головним лобістом на північноамериканському континенті, доводячи, що кровний зв’язок діаспори з Батьківщиною здатний змінювати велику геополітику.

    ​Історична справедливість полягає в тому, що саме країна, яка дала притулок тисячам українських патріотів після поразки визвольних змагань 1917–1921 років, через 70 років стала першою, хто простягнув руку відродженій державі.
    #історія #події ​Кленовий лист і Тризуб: Як Канада стала «адвокатом» України. ​Канада була першою західною державою, яка визнала незалежність України (це сталося ще 2️ грудня 1991 року), а встановлення повноцінних дипломатичних відносин саме 27 січня закріпило цей статус «особливого партнерства». ​Чому це було так важливо? У 1992 році світ ще з острахом дивився на уламки радянської імперії. Канада ж, завдяки понад мільйонній українській громаді, розуміла суб’єктність України краще за будь-кого в НАТО чи G7. Поки москва намагалася переконати Захід, що Україна — це лише «тимчасове непорозуміння», Оттава вже відкривала своє посольство в Києві. 🏛️ ​Цей дипломатичний акт заклав фундамент для всього, що ми маємо сьогодні: від перших канадських інвестицій до масштабної військової тренувальної місії UNIFIER та постачання сучасної зброї. Канада стала нашим головним лобістом на північноамериканському континенті, доводячи, що кровний зв’язок діаспори з Батьківщиною здатний змінювати велику геополітику. 🤝✈️ ​Історична справедливість полягає в тому, що саме країна, яка дала притулок тисячам українських патріотів після поразки визвольних змагань 1917–1921 років, через 70 років стала першою, хто простягнув руку відродженій державі.
    1
    255переглядів
  • Острів стародавніх скарбів

    Острів Ділос є найбільшим природним островом стародавніх скарбів. Жоден інший острів не має так багато пам'яток архаїчного, класичного та елліністичного періодів. На острові дуже багато стародавніх споруд, таких як: дорога Львів з мармуровими левами, храм Ісіди, всередині якого знаходиться статуя покровителів моряків, будинок Діоніса зі знаменитою мозаїкою, будинок Клеопатри, будинок Діоскуриді і стародавній театр місткістю 6500 осіб. На острові побудували музей, де зібрали багато стародавніх експонатів, які були знайдені на острові. Згідно з легендою, Зевс зіткнувся з гнівом Гери (дружини Зевса) через любов до Лето і попросив Посейдона допомогти йому знайти якесь притулок для неї. Посейдон взяв невидиму скелю Аділос і знайшов досить захищене місце серед інших островів і перейменував її в Ділос.

    #ОстрівДілос #СтародавняГреція #Античність #Історія #Археологія #Міфологія # Зевс #Посейдон #Літо #ХрамІсіди #ДорогаЛьвів #БудинокДіоніса #Мозаїки #АнтичнийТеатр #ГідвГреції #ГідвАфінах #ЕкскурсіївАфінах #СтародавніСкарби
    Острів стародавніх скарбів Острів Ділос є найбільшим природним островом стародавніх скарбів. Жоден інший острів не має так багато пам'яток архаїчного, класичного та елліністичного періодів. На острові дуже багато стародавніх споруд, таких як: дорога Львів з мармуровими левами, храм Ісіди, всередині якого знаходиться статуя покровителів моряків, будинок Діоніса зі знаменитою мозаїкою, будинок Клеопатри, будинок Діоскуриді і стародавній театр місткістю 6500 осіб. На острові побудували музей, де зібрали багато стародавніх експонатів, які були знайдені на острові. Згідно з легендою, Зевс зіткнувся з гнівом Гери (дружини Зевса) через любов до Лето і попросив Посейдона допомогти йому знайти якесь притулок для неї. Посейдон взяв невидиму скелю Аділос і знайшов досить захищене місце серед інших островів і перейменував її в Ділос. #ОстрівДілос #СтародавняГреція #Античність #Історія #Археологія #Міфологія # Зевс #Посейдон #Літо #ХрамІсіди #ДорогаЛьвів #БудинокДіоніса #Мозаїки #АнтичнийТеатр #ГідвГреції #ГідвАфінах #ЕкскурсіївАфінах #СтародавніСкарби
    2Kпереглядів
  • Путін готовий дати Порошенку політичний притулок...

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    😁 Путін готовий дати Порошенку політичний притулок...✨🤣✨ https://t.me/Ukraineaboveallelse
    129переглядів
  • Трагічна, але дуже цікава історія Миколи Петровича.

    Він помер не в окопі і не в кабінеті чиновника
    Найбагатша людина в цій історії померла не в елітній клініці
    і не в просторому будинку за парканом.
    Він помер о 4:40 ранку
    на холодній плитці шкільного коридору
    під час нічного чергування.
    Поруч — автомат з кавою,
    який гудів, як і щодня.
    Його звали Микола Петрович.
    Йому було 72.
    Для відділу освіти він був
    одиницею в штатному розписі,
    яку щороку пропонували скоротити
    «через оптимізацію бюджету».
    Для більшості вчителів —
    тихий сторож у старій куртці.
    Для учнів —
    «той дідусь, що завжди тут».
    Поліцейський звіт був короткий:
    природні причини. Серце.
    Справу закрито.
    Але це була не вся правда.
    Правда прозвучала в спортзалі
    Наступного дня директор провів усе «як належить»:
    коротке оголошення,
    хвилина мовчання
    і — по класах.
    Та раптом з другого ряду підвівся хлопець.
    Сильний, підтягнутий,
    один із тих, кого готували до вступу в академію.
    Він не стримав сліз.
    — Він врятував мене, — сказав він.
    — Не один раз.
    Кілька місяців тому
    його батько повернувся з фронту іншим.
    Грошей стало менше.
    Репетиторів скасували.
    Оцінки полетіли вниз.
    Одного вечора хлопець сидів у коридорі школи
    після тренування
    і не знав, куди йти далі.
    Микола Петрович не питав зайвого.
    Просто сів поруч.
    Щовечора.
    Після своєї зміни.
    До пізньої ночі.
    До війни він був інженером.
    Пояснював математику так,
    як не пояснював жоден онлайн-курс.
    Саме завдяки йому хлопець не зламався.
    Потім встала дівчина в старій куртці
    — Він мене годував, — тихо сказала вона.
    Мама втратила роботу.
    Тато на війні.
    Оренда зросла.
    Їжа — зникла.
    Вона перестала обідати,
    щоб молодшій сестрі вистачило на вечерю.
    Микола Петрович застав її в коридорі,
    коли вона пила воду з-під крана,
    щоб заглушити голод.
    Наступного дня він залишив їй пакет.
    Сказав:
    «Та це мені передали,
    я все одно не з’їм».
    Щотижня.
    Почали вставати інші
    — Він полагодив мені рюкзак,
    бо я боявся сказати мамі, що він порвався.
    — Він проводжав мене до зупинки,
    бо знав, що я боюся повертатись у темряві.
    — Він був першою дорослою людиною,
    якій я сказав, що мені страшно жити далі.
    З останнього ряду встала дівчина
    з втомленими очима.
    — Він не дав мені зробити дурницю, — сказала вона.
    — Він просто сидів поруч і слухав.
    Не викликав поліцію.
    Не читав моралей.
    Не поспішав.
    Він був.
    Коли відкрили його комірку
    Всі чекали побачити інвентар.
    А побачили —
    маленький притулок.
    Їжа.
    Теплі куртки.
    Зошити.
    Термос.
    І блокнот.
    Не щоденник.
    Список.
    «Олені потрібні черевики — 38».
    «Перевірити, як там Сашко після лікарні».
    «Поговорити з Ірою — вона знову мовчить».
    Він бачив усіх.
    На похороні
    Його донька приїхала з іншого міста.
    Вона думала, що буде небагато людей.
    Вона вважала батька людиною,
    яка «просто працювала сторожем».
    Коли вона відкрила двері церкви,
    черга тягнулася за ріг.
    Школярі.
    Батьки.
    Військові.
    Медики.
    Волонтери.
    Один чоловік підійшов і сказав:
    — Твій тато зупинив мене,
    коли я крав їжу зі школи.
    Замість поліції
    він купив мені вечерю
    і запитав, чому я голодний.
    Сьогодні я волонтер.
    Вона не змогла стримати сліз.
    — Я думала, він був просто сторожем…
    — Ні, — сказав один із хлопців.
    — Він був дідусем
    для тих, у кого його не було.
    Найболючіша правда
    Людина, яка тримала багатьох,
    померла сама.
    Шість годин
    про це ніхто не знав.
    І ось думка, яку варто забрати з собою сьогодні,
    в Україні, у війні, у втомі:
    Десь поруч із тобою живе такий самий Микола Петрович.
    Можливо, це прибиральниця в лікарні.
    Водій маршрутки.
    Сусід, який мовчки допомагає.
    Ми живемо в час,
    коли герої не завжди в новинах,
    а найсильніші серця
    часто залишаються непоміченими.
    Не чекай похорону, щоб побачити людину.
    Підійми очі.
    Подякуй.
    Запитай, як вона.
    Бо іноді
    саме тихі люди
    тримають цей світ.
    Трагічна, але дуже цікава історія Миколи Петровича. Він помер не в окопі і не в кабінеті чиновника Найбагатша людина в цій історії померла не в елітній клініці і не в просторому будинку за парканом. Він помер о 4:40 ранку на холодній плитці шкільного коридору під час нічного чергування. Поруч — автомат з кавою, який гудів, як і щодня. Його звали Микола Петрович. Йому було 72. Для відділу освіти він був одиницею в штатному розписі, яку щороку пропонували скоротити «через оптимізацію бюджету». Для більшості вчителів — тихий сторож у старій куртці. Для учнів — «той дідусь, що завжди тут». Поліцейський звіт був короткий: природні причини. Серце. Справу закрито. Але це була не вся правда. Правда прозвучала в спортзалі Наступного дня директор провів усе «як належить»: коротке оголошення, хвилина мовчання і — по класах. Та раптом з другого ряду підвівся хлопець. Сильний, підтягнутий, один із тих, кого готували до вступу в академію. Він не стримав сліз. — Він врятував мене, — сказав він. — Не один раз. Кілька місяців тому його батько повернувся з фронту іншим. Грошей стало менше. Репетиторів скасували. Оцінки полетіли вниз. Одного вечора хлопець сидів у коридорі школи після тренування і не знав, куди йти далі. Микола Петрович не питав зайвого. Просто сів поруч. Щовечора. Після своєї зміни. До пізньої ночі. До війни він був інженером. Пояснював математику так, як не пояснював жоден онлайн-курс. Саме завдяки йому хлопець не зламався. Потім встала дівчина в старій куртці — Він мене годував, — тихо сказала вона. Мама втратила роботу. Тато на війні. Оренда зросла. Їжа — зникла. Вона перестала обідати, щоб молодшій сестрі вистачило на вечерю. Микола Петрович застав її в коридорі, коли вона пила воду з-під крана, щоб заглушити голод. Наступного дня він залишив їй пакет. Сказав: «Та це мені передали, я все одно не з’їм». Щотижня. Почали вставати інші — Він полагодив мені рюкзак, бо я боявся сказати мамі, що він порвався. — Він проводжав мене до зупинки, бо знав, що я боюся повертатись у темряві. — Він був першою дорослою людиною, якій я сказав, що мені страшно жити далі. З останнього ряду встала дівчина з втомленими очима. — Він не дав мені зробити дурницю, — сказала вона. — Він просто сидів поруч і слухав. Не викликав поліцію. Не читав моралей. Не поспішав. Він був. Коли відкрили його комірку Всі чекали побачити інвентар. А побачили — маленький притулок. Їжа. Теплі куртки. Зошити. Термос. І блокнот. Не щоденник. Список. «Олені потрібні черевики — 38». «Перевірити, як там Сашко після лікарні». «Поговорити з Ірою — вона знову мовчить». Він бачив усіх. На похороні Його донька приїхала з іншого міста. Вона думала, що буде небагато людей. Вона вважала батька людиною, яка «просто працювала сторожем». Коли вона відкрила двері церкви, черга тягнулася за ріг. Школярі. Батьки. Військові. Медики. Волонтери. Один чоловік підійшов і сказав: — Твій тато зупинив мене, коли я крав їжу зі школи. Замість поліції він купив мені вечерю і запитав, чому я голодний. Сьогодні я волонтер. Вона не змогла стримати сліз. — Я думала, він був просто сторожем… — Ні, — сказав один із хлопців. — Він був дідусем для тих, у кого його не було. Найболючіша правда Людина, яка тримала багатьох, померла сама. Шість годин про це ніхто не знав. І ось думка, яку варто забрати з собою сьогодні, в Україні, у війні, у втомі: Десь поруч із тобою живе такий самий Микола Петрович. Можливо, це прибиральниця в лікарні. Водій маршрутки. Сусід, який мовчки допомагає. Ми живемо в час, коли герої не завжди в новинах, а найсильніші серця часто залишаються непоміченими. Не чекай похорону, щоб побачити людину. Підійми очі. Подякуй. Запитай, як вона. Бо іноді саме тихі люди тримають цей світ.
    805переглядів
Більше результатів