Українська
English
💙💛 5 жовтня 116 років тому в с.Новиця (нині - Польща) народився Богдан-Ігор Антонич - видатний український поет, прозаїк, перекладач (1909-1937).
"Вічно молодий поет. І за віком, і за світосприйняттям, і за самою поетикою. Антонича й Тичину називають двома геніями української поезії ХХ ст. Антонич з моцартівською філіґранністю зумів поєднати правічну міфологію Лемківщини і дух модерного європейського міста. Із зачарування від його поезії народився і буде народжуватись не один український поет.", - Видавництво «Абабагаламага».
"Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи.", - Дмитро Павличко.
Прізвище батька майбутнього поета, греко-католицького священника Василя Антонича - Кот, яке родина змінила перед народженням єдиного сина.
Дитинство майбутнього поета припало на роки Першої світової війни. У цей час родина змушена була багато переїздити, деякий час Антоничі жили у Відні, потім на Пряшівщині в Чехословаччині.
Початкову освіту Антонич здобув удома, а в 1920-1928 рр. навчався в гімназії імені Королеви Софії у Сяноку.
Антонич-гімназист захоплювався музикою, грав на скрипці, виступав на шкільних концертах і навіть компонував мелодії. А ще малював і цікавився образотворчим мистецтвом.
У 1928 р. Антонич закінчив польську гімназію і вступив до Львівського університету ім. Яна Казимира (де навчався на філософському факультеті), який закінчив у 1934 р.
Перший свій вірш поет опублікував 1931 р. в пластовому журналі "Вогні". Потім він розміщував поезії в багатьох періодичних виданнях. Крім того, він випробовував свої сили в прозі та драматургії.
Богдан-Ігор Антонич є автором шести книг поезії.
Творчість поета через офіційну заборону ширше знана в Україні лише з середини 1960-х років.
Повернення в літературне життя України творчості Богдана-Ігоря Антонича є великою заслугою Дмитра Павличка, який упорядкував і видав у 1967 р. книгу "Пісня про незнищенність матерії", написавши до неї ґрунтовну передмову.
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.
Молитва (Навчіть мене, рослини, зросту)
Навчіть мене, рослини, зросту,
буяння і кипіння, й хмелю.
Прасловом, наче зерном простим,
хай вцілю в суть, мов птаха трелем.
Навчіть мене, рослини, тиші,
щоб став сильний, мов дужі ріки,
коли до сну їх приколише
луна неземної музики.
Навчіть мене, рослини, щастя,
навчіть без скарги умирати!
Сприймаю сонце, мов причастя,
хмільним молінням і стрільчатим.
Хай сонце – прабог всіх релігій –
золотопере й життєсійне,
благословить мій дім крилатий.
Накреслю взір його неземний,
святий, арійський знак таємний,
накреслю свастику на хаті,
і буду спати вже спокійний.
Вишні
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
Де вечори з євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й пʼянко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.
Богдан-Ігор Антонич
https://www.facebook.com/mirastudia.ua
"Вічно молодий поет. І за віком, і за світосприйняттям, і за самою поетикою. Антонича й Тичину називають двома геніями української поезії ХХ ст. Антонич з моцартівською філіґранністю зумів поєднати правічну міфологію Лемківщини і дух модерного європейського міста. Із зачарування від його поезії народився і буде народжуватись не один український поет.", - Видавництво «Абабагаламага».
"Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи.", - Дмитро Павличко.
Прізвище батька майбутнього поета, греко-католицького священника Василя Антонича - Кот, яке родина змінила перед народженням єдиного сина.
Дитинство майбутнього поета припало на роки Першої світової війни. У цей час родина змушена була багато переїздити, деякий час Антоничі жили у Відні, потім на Пряшівщині в Чехословаччині.
Початкову освіту Антонич здобув удома, а в 1920-1928 рр. навчався в гімназії імені Королеви Софії у Сяноку.
Антонич-гімназист захоплювався музикою, грав на скрипці, виступав на шкільних концертах і навіть компонував мелодії. А ще малював і цікавився образотворчим мистецтвом.
У 1928 р. Антонич закінчив польську гімназію і вступив до Львівського університету ім. Яна Казимира (де навчався на філософському факультеті), який закінчив у 1934 р.
Перший свій вірш поет опублікував 1931 р. в пластовому журналі "Вогні". Потім він розміщував поезії в багатьох періодичних виданнях. Крім того, він випробовував свої сили в прозі та драматургії.
Богдан-Ігор Антонич є автором шести книг поезії.
Творчість поета через офіційну заборону ширше знана в Україні лише з середини 1960-х років.
Повернення в літературне життя України творчості Богдана-Ігоря Антонича є великою заслугою Дмитра Павличка, який упорядкував і видав у 1967 р. книгу "Пісня про незнищенність матерії", написавши до неї ґрунтовну передмову.
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.
Молитва (Навчіть мене, рослини, зросту)
Навчіть мене, рослини, зросту,
буяння і кипіння, й хмелю.
Прасловом, наче зерном простим,
хай вцілю в суть, мов птаха трелем.
Навчіть мене, рослини, тиші,
щоб став сильний, мов дужі ріки,
коли до сну їх приколише
луна неземної музики.
Навчіть мене, рослини, щастя,
навчіть без скарги умирати!
Сприймаю сонце, мов причастя,
хмільним молінням і стрільчатим.
Хай сонце – прабог всіх релігій –
золотопере й життєсійне,
благословить мій дім крилатий.
Накреслю взір його неземний,
святий, арійський знак таємний,
накреслю свастику на хаті,
і буду спати вже спокійний.
Вишні
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
Де вечори з євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й пʼянко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.
Богдан-Ігор Антонич
https://www.facebook.com/mirastudia.ua
💙💛 5 жовтня 116 років тому в с.Новиця (нині - Польща) народився Богдан-Ігор Антонич - видатний український поет, прозаїк, перекладач (1909-1937).
"Вічно молодий поет. І за віком, і за світосприйняттям, і за самою поетикою. Антонича й Тичину називають двома геніями української поезії ХХ ст. Антонич з моцартівською філіґранністю зумів поєднати правічну міфологію Лемківщини і дух модерного європейського міста. Із зачарування від його поезії народився і буде народжуватись не один український поет.", - Видавництво «Абабагаламага».
"Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи.", - Дмитро Павличко.
Прізвище батька майбутнього поета, греко-католицького священника Василя Антонича - Кот, яке родина змінила перед народженням єдиного сина.
Дитинство майбутнього поета припало на роки Першої світової війни. У цей час родина змушена була багато переїздити, деякий час Антоничі жили у Відні, потім на Пряшівщині в Чехословаччині.
Початкову освіту Антонич здобув удома, а в 1920-1928 рр. навчався в гімназії імені Королеви Софії у Сяноку.
Антонич-гімназист захоплювався музикою, грав на скрипці, виступав на шкільних концертах і навіть компонував мелодії. А ще малював і цікавився образотворчим мистецтвом.
У 1928 р. Антонич закінчив польську гімназію і вступив до Львівського університету ім. Яна Казимира (де навчався на філософському факультеті), який закінчив у 1934 р.
Перший свій вірш поет опублікував 1931 р. в пластовому журналі "Вогні". Потім він розміщував поезії в багатьох періодичних виданнях. Крім того, він випробовував свої сили в прозі та драматургії.
Богдан-Ігор Антонич є автором шести книг поезії.
Творчість поета через офіційну заборону ширше знана в Україні лише з середини 1960-х років.
Повернення в літературне життя України творчості Богдана-Ігоря Антонича є великою заслугою Дмитра Павличка, який упорядкував і видав у 1967 р. книгу "Пісня про незнищенність матерії", написавши до неї ґрунтовну передмову.
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.
Молитва (Навчіть мене, рослини, зросту)
Навчіть мене, рослини, зросту,
буяння і кипіння, й хмелю.
Прасловом, наче зерном простим,
хай вцілю в суть, мов птаха трелем.
Навчіть мене, рослини, тиші,
щоб став сильний, мов дужі ріки,
коли до сну їх приколише
луна неземної музики.
Навчіть мене, рослини, щастя,
навчіть без скарги умирати!
Сприймаю сонце, мов причастя,
хмільним молінням і стрільчатим.
Хай сонце – прабог всіх релігій –
золотопере й життєсійне,
благословить мій дім крилатий.
Накреслю взір його неземний,
святий, арійський знак таємний,
накреслю свастику на хаті,
і буду спати вже спокійний.
Вишні
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
Де вечори з євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
цвітуть натхненні вишні кучеряво й пʼянко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.
Богдан-Ігор Антонич
https://www.facebook.com/mirastudia.ua
76views
